Слід зазначити, що на початку 90-х років платіжно-розрахункова система опинилась під тиском величезного обсягу неплатежів, які охопили не тільки Україну, а й практично всі держави колишнього СРСР. Криза платіжної системи була викликана низкою об’єктивних економічних причин. Недостатньо опрацьовані заходи щодо зміни порядку та форм розрахунків, поспішні організаційні рішення лише загострили ситуацію. До того ж деякі комерційні банки свідомо затримували операції по рахунках своїх клієнтів, використовуючи ці кошти в особистих цілях як кредитні ресурси.
В таких умовах підприємства, довгий час не отримуючи належних їм грошових коштів, стали шукати шляхів притягнення до відповідальності комерційних банків, які перед ними завинили. Однак зміни принципів побудови банківської системи та взаємовідносин банків з клієнтами не призвели до відповідної зміни нормативної бази, що регулює договірні відносини в сфері банківської діяльності. Підприємства зіткнулись з майже повною відсутністю чітких теоретичних розробок щодо відповідальності банків за порушення правил здійснення розрахункових операцій. У зв’язку з масовими затримками перерахування коштів, втратою розрахункових банківських документів ця проблема стала надзвичайно актуальною.
Законодавством визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов’язань, які випливають з договору банківського рахунку, комерційний банк і його клієнт можуть бути притягнуті до цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність передбачає покладення уповноваженим державним органом на правопорушника додаткових обов’язків.
Так, за порушення правил здійснення розрахункових операцій банк несе відповідальність у формі відшкодування збитків та сплати неустойки (штрафу, пені), яка в свою чергу може бути передбачена законом або договором (договірна неустойка).
Підприємства (платники та одержувачі коштів), як і установи банків, також мають контролювати своєчасне проведення розрахунків.
Підприємство, яке не дотримується встановлених строків платежів, в обов’язковому порядку згідно з постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» має сплачувати на користь одержувача коштів пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо більший розмір пені не обумовлений угодою сторін.
У випадках затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта з вини банку одержувач коштів отримує від банку пеню в розмірі 0,5 відсотка за кожний день про-строчки, якщо більший розмір пені не передбачено угодою про проведення касово-розрахункових операцій.
У разі перевищення обслуговуючим банком відправника коштів нормативного терміну платежів з нього у безакцентному порядку стягується пеня за кожний день затримки відповідно до постанови Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. «Про норматив обігу платіжних документів в Україні».
Відповідальність за необґрунтованість безспірного стягнення або безакцептного списання коштів, за недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з нормами цивільного законодавства, має застосовуватись у вигляді відшкодування заподіяних безпідставним безспірним стягненням або безакцептним списанням збитків.
Крім того, в договорах, які укладаються між суб’єктами підприємницької діяльності, може передбачатись також відповідальність у вигляді штрафів за випадки необґрунтованого безспірного стягнення коштів на користь суб’єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 8 Господарського процесуального кодексу України за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.
Слід зазначити, що банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, і всі суперечки, які можуть виникнути з цих питань між підприємствами, мають вирішуватися в претензійно-позовному порядку.
Крім того, чинним законодавством і договорами можуть передбачатися додаткові санкції за окремі порушення виконання грошових зобов’язань.
Для правильного застосування норм законодавства, які передбачають відповідальність банку за неправильне (несвоєчасне) списання (зарахування) сум з рахунку власника, розглянемо такі питання, як «несвоєчасне списання коштів» та «неправильне списання коштів».
Несвоєчасне списання коштів — це списання коштів з рахунку, яке зроблено пізніше наступного дня після отримання відповідного документа. Втрата розрахункового документа в процесі здійснення безготівкових розрахунків також може розглядатись як окремий випадок несвоєчасного зарахування грошей на рахунок.
Треба зазначити, що поняття «день» слід тлумачити не як календарний або робочий день, а як операційний день, тобто частину робочого дня банку, протягом якої у відповідності з внутрішнім розпорядком роботи банку здійснюються відповідні операції.
Поняття «неправильне зарахування» (списання) коштів на рахунок (з рахунку) в чинному законодавстві конкретно не розкривається.
