Відповідно до діючого законодавства юридична особа, в тому числі банк, припиняє свою діяльність шляхом ліквідації або реорганізації.
Ліквідація — це форма припинення діяльності юридичної особи, пов’язана з ліквідацією справ та майна. Розпадаються всі елементи, які в своїй єдності були основою виникнення юридичної особи, тобто її існування припиняється.
У випадку реорганізації не ліквідується майно юридичної особи, але суб’єктом прав на майно і суб’єктом відповідної діяльності, а також зобов’язань, що з неї витікають, стає правонаступник — інша юридична особа.
Реорганізація юридичної особи (банку) може здійснюватися шляхом злиття, поділу, виділення, перетворення.
При злитті дві і більше юридичні особи об’єднуються в одну юридичну особу. Виділяють також приєднання як окремий випадок злиття, коли до однієї юридичної особи приєднується інша. Діяльність останньої припиняється, однак перша існує далі, лише розширивши обсяг своєї діяльності або змінивши її характер.
При розділі одна юридична особа перетворюється на дві або більше самостійні юридичні особи.
У результаті перетворення змінюється організаційно-правова форма підприємства або форма власності, на якій воно засновано. Виділення є особливим видом розділу.
При злитті та поділі все майно (актив і пасив) переходить до тільки-но створеної юридичної особи; при приєднанні — до тих юридичних осіб, які залишилися. Таким чином, з реорганізацією пов’язане правонаступництво. При поділі складається роздільний баланс, права та обов’язки розподіляються між щойно створеними юридичними особами відповідно до обсягу їх діяльності. Аналогічний порядок застосовується у випадку виділення однієї юридичної особи з іншої.
Реорганізація комерційного банку може здійснюватися як добровільно — на підставі рішення загальних зборів засновників банку, так і примусово — на підставі рішення Національного банку України.
Реорганізація комерційних банків, як правило, здійснюється шляхом злиття, коли один комерційний банк зливається з іншим або перетворюється в філію іншого банку, втрачаючи статус юридичної особи. В багатьох випадках це трапляється тоді, коли комерційний банк неспроможний підняти величину статутного фонду до мінімального рівня, визначеного Національним банком України.
Ліквідація комерційного банку також може бути здійснена як у добровільному, так і в примусовому порядку.
Добровільна ліквідація здійснюється на підставі рішення загальних зборів засновників банку.
Примусова ліквідація комерційного банку можлива в таких випадках:
—на підставі рішення НБУ про відкликання у банку ліцензії за будь-які порушення, які не пов’язані з платоспроможністю;
—на підставі рішення НБУ про відкликання у банку ліцензії в зв’язку з його неплатоспроможністю та рішення господарського суду про визнання його банкрутом.
Умови, за яких НБУ може відкликати ліцензію, передбачені у ст. 62 Закону України «Про Національний банк України».
Слід зазначити, що відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій тісно пов’язано з порядком ліквідації банківської установи. Відкликання ліцензії на всі операції при певних порушеннях може стати приводом до ліквідації банку.
Розглянемо детальніше процедуру ліквідації банку.
Національний банк України має право припиняти діяльність комерційних банків та їх філій у випадку:
—виявлення недостовірних даних, на підставі яких вони були зареєстровані;
—затримки початку діяльності більш ніж на один рік з моменту реєстрації;
—здійснення операцій, заборонених чинним банківським законодавством (діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування), а також таких, що виходять за межі їх правоздатності;
—систематичного порушення економічних нормативів, невиконання розпоряджень НБУ;
—надання недостовірної інформації або ненадання звітності;
—збиткової діяльності, виникнення положення, яке загрожує інтересам їх вкладників та кредиторів;
—виявлення порушень вимог антимонопольного законодавства та створення перешкод при використанні клієнтом права вільно обирати банк;
—визнання банку неплатоспроможним (банкрутом).
Припинення діяльності комерційного банку шляхом ліквідації здійснюється в порядку, передбаченому законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» (нова назва в редакції Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 29 червня 1999 p.), а також Положенням НБУ «Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28 серпня 2001 р.
Рішення про примусову ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформлюється відповідною постановою. Цією постановою також відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, припиняються повноваження правління, ради банку і загальних зборів комерційного банку. Копія постанови про ліквідацію комерційного банку, відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій надсилається комерційному банку в день її прийняття.
У разі прийняття рішення про ліквідацію комерційного банку та відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій керівник регіонального управління НБУ, в якому відкритий кореспондентський рахунок банку, не пізніше наступного дня після прийняття відповідного рішення припиняє всі активні операції за кореспондентськими (субкореспондентськими) рахунками як у національній, так і в іноземній валютах. Якщо комерційний банк має відкриті кореспондентські рахунки у закордонних банках, ліквідаційна комісія на підставі відповідної інформації регіонального управління НБУ, в якому відкритий кореспондентський рахунок банку, доводить до цих банків рішення про ліквідацію комерційного банку та забезпечує повернення коштів з кореспондентських рахунків на накопичувальний рахунок ліквідатора (ліквідаційної комісії).
Ліквідація комерційного банку проводиться ліквідаційною комісією, яка створюється відповідним регіональним управлінням НБУ не пізніше як за п’ять робочих днів після отримання постанови Правління НБУ про ліквідацію комерційного банку. Роботою ліквідаційної комісії керує її голова, призначений наказом начальника регіонального управління НБУ про створення ліквідаційної комісії. Рішення щодо заміни в разі потреби голови та членів ліквідаційної комісії приймається керівником регіонального управління Національного банку України.
До складу ліквідаційної комісії можуть входити кредитори, які не є акціонерами банку, що ліквідується, і представники органів Державної податкової служби за їх згодою.
Не можуть входити до складу ліквідаційної комісії акціонери (учасники) комерційного банку. Головою та головним бухгалтером ліквідаційної комісії не можуть бути кредитори банку, що ліквідується.
Ліквідатором банку може бути юридична особа, основною діяльністю якої є надання, юридичних або аудиторських послуг.
У разі прийняття Національним банком України рішення про ліквідацію комерційних банків, нагляд за діяльністю яких здійснює Управління нагляду за великими банками, ліквідатор (ліквідаційна комісія) призначається постановою Правління Національного банку України.
Якщо ліквідація комерційного банку здійснюватиметься ліквідатором, то регіональне управління НБУ за погодженням із заступником Голови Правління НБУ (куратором системи банківського нагляду) або Національний банк України в особі заступника Голови Правління НБУ (куратора системи банківського нагляду) за поданням Управління нагляду за великими банками зобов’язані в строк до п’яти робочих днів після дня отримання постанови Національного банку України про ліквідацію комерційного банку (про призначення ліквідатора) укласти з ліквідатором відповідний договір, в якому визначаються прав та обов’язки сторін щодо забезпечення процедури ліквідації комерційного банку.
Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за рахунок банку, що ліквідується, або інших джерел. Кошторис витрат ліквідатора (ліквідаційної комісії) затверджує орган, який його призначив.
Ліквідатором не може бути юридична особа, яка:
—є кредитором або акціонером (учасником) банку, що ліквідується;
—є стороною у судовій справі за участю банку, що ліквідується.
Юридична особа, перед призначенням її ліквідатором, зобов’язана надати Національному банку України інформацію про свої ділові інтереси, зокрема щодо:
1) заборгованості перед банками або володіння майновими правами банків;
2) невиконання будь-яких зобов’язань по відношенню до будь-якого банку за останні п’ять років;
3) володіння майном, яке конкурує з нерухомим майном банку, якщо при ліквідації здійснюватиметься оцінка цього майна, володіння та управління ним;
4) інших інтересів, що можуть зашкодити неупередженому виконанню функцій ліквідатора;
5) інформацію про відсутність конфлікту інтересів з Національним банком України.
Національний банк України перед призначенням ліквідатора зобов’язаний переконатись у відсутності конфлікту інтересів та у здатності юридичної особи діяти неупереджено.
У разі виникнення конфлікту інтересів після призначення ліквідатора останній зобов’язаний вжити заходів щодо усунення конфлікту інтересів та одночасно повідомити про це Національний банк України, який вирішує питання щодо можливості продовження роботи ліквідатора.
НБУ здійснює контроль за діяльністю ліквідатора (ліквідаційної комісії). У разі невідповідності роботи останнього встановленим вимогам законодавства та умовам договору Національний банк України має право розірвати договір та призначити нового ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) не має права:
—використовувати або дозволяти використовувати майнові активи банку, що ліквідується, в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
—приймати зобов’язання від імені Національного банку України без його письмового дозволу;
—розголошувати службову інформацію, якщо це не пов’язано із виконанням функцій ліквідатора.
Особи, які залучаються до процедури ліквідації, якщо вони є працівниками Національного банку України, звільняються за їх згодою від виконання своїх трудових обов’язків зі збереженням за ними місця роботи, заробітної плати та всіх виплат, передбачених системою оплати праці за основним місцем роботи, на весь час їх участі у процедурі ліквідації комерційного банку.
Від дня свого призначення ліквідатор (ліквідаційна комісія) має повне та виняткове право управляти та контролювати банк, вживати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу активів банку. При здійсненні заходів щодо проведення ліквідації банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) діє в межах наданих повноважень, а саме:
1) управляє майном банку;
2) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку. При визначенні суми, яку можна отримати від продажу активів, ліквідатор зобов’язаний дати оцінку різним пропозиціям з урахуванням ринкової вартості активів;
3) визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею;
4) проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі може подавати позови у судові органи від імені банку;
5) виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задоволення їх вимог, зокрема реалізує майно банку;
6) вирішує в установленому чинним законодавством порядку питання щодо звільнення працівників банку та призначення спеціалістів для забезпечення діяльності ліквідатора (зокрема головного бухгалтера), у разі необхідності може залучати до роботи з ліквідації банку будь-якого експерта, консультанта;
7) виплачує в установленому порядку заробітну плату особам, залученим до процедури ліквідації банку;
8) складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження регіональному управлінню НБУ;
9) приймає документи від банку, що ліквідується, та передає їх до архіву регіонального управління НБУ.
Ліквідатору (ліквідаційній комісії) забороняється вчиняти дії, які б свідчили про продовження діяльності банку.
Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами (учасниками) банку в судовому порядку.
Для забезпечення виконання ліквідатором (ліквідаційною комісією) своїх повноважень у регіональному управлінні НБУ замість закритого кореспондентського рахунку банку відкривається накопичувальний рахунок № 3207, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами.
Відкриття накопичувального рахунку здійснюється на підставі рішення про ліквідацію банку та нотаріально засвідченої картки із зразками підписів уповноважених осіб, залучених до ліквідації, з відбитком печатки банку, що ліквідується. Представник регіонального управління НБУ, в якому відкритий кореспондентський рахунок комерційного банку, що ліквідується, візує перші примірники розрахункових документів на перерахування коштів з накопичувального рахунку.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний протягом трьох днів після свого призначення опублікувати в одному з офіційних друкованих видань та в одній з місцевих газет за місцезнаходженням банку, що ліквідується, інформацію про початок ліквідації банку, а також вивісити цю інформацію у кожному територіальному підрозділі банку із зазначенням дати та адреси, за якою він приступає до виконання своїх обов’язків. Також надсилаються письмові повідомлення вкладникам банку — фізичним особам із зазначенням розміру вкладу згідно з бухгалтерським обліком банку.
Вимоги кредиторів повинні бути заявлені протягом одного місяця від дня першої публікації вищезгаданого оголошення в офіційному друкованому органі. Після закінчення цього строку заяви кредиторів та вкладників банку не приймаються.
Законодавством передбачена можливість викупу банку. Юридична особа, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, подає до ліквідатора (ліквідаційної комісії) відповідну заяву. Після закінчення строку, наданого кредиторам для заявлення своїх вимог, у разі наявності пропозицій купити банк у цілому або приєднати його до іншого банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) може звернутися до відповідного регіонального управління НБУ з обгрунтованими пропозиціями щодо продажу або реорганізації банку шляхом приєднання до іншого банку — юридичної особи.
Продаж або реорганізація банку, що ліквідується, можуть здійснюватися за умови згоди кредиторів, майнові вимоги яких становлять не менше як дві третини суми визначених претензій до банку. Згода кредиторів на продаж або реорганізацію банку, що ліквідується, оформляється відповідним протоколом зборів кредиторів. При цьому між ліквідатором (ліквідаційною комісією) і юридичною особою, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, укладається угода про переведення боргу (угода про умови проведення реорганізації) та здійснюється реструктуризація статутного капіталу. У разі продажу або реорганізації банку, що ліквідується, вся сукупність майнових прав і зобов’язань переходить до юридичної особи, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його до банку-правонаступника, за передатним балансом, що складається на підставі проміжного ліквідаційного балансу.
На підставі висновків регіонального управління та відповідного підрозділу системи банківського нагляду і за умови перерахування юридичною особою, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, коштів (крім випадків, коли приєднання банку, що ліквідується, не пов’язане з потребою формування банком-правонаступником капіталу в необхідному розмірі) на окремий накопичувальний рахунок № 3207, відкритий у відповідному регіональному управлінні НБУ, у необхідному для формування капіталу банку розмірі згідно з Інструкцією «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національного банку України може давати дозвіл на продаж або реорганізацію банку, що ліквідується. У разі реорганізації банку, що ліквідується, шляхом приєднання банк-правонаступник здійснює організаційні заходи згідно з чинним законодавством і нормативними актами Національного банку України, що регламентують процедуру реорганізації комерційних банків.
У разі ліквідації банку шляхом продажу частини або усіх його активів ліквідатор (ліквідаційна комісія) протягом трьох місяців з дня свого призначення здійснює інвентаризацію активів банку. У цей термін ліквідатор (ліквідаційна комісія) має право розірвати договори про надання банком послуг, а також припинити зобов’язання банку щодо оренди (найму) рухомого і нерухомого майна, попередньо повідомивши про це іншу сторону за тридцять днів.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у двомісячний термін з дати призначення зобов’язаний:
— припинити трастові зобов’язання банку, повернути власнику всі активи та матеріальні цінності, що перебувають у довірчому управлінні банку, здійснити остаточні розрахунки за трастовими рахунками;
— надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом місяця.
Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Вони переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним власникам.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у строк до трьох місяців від дня, зазначеного у повідомленні про ліквідацію, здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів:
1) складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України;
2) відхиляє вимоги у разі сумніву в їх дійсності;
3) визначає суму заборгованості кожному кредитору та черговість погашення вимог;
4) сповіщає кредиторів про акцептування вимог;
5) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитись з переліком вимог, та про дату подання цього переліку Національному банку України.
Після закінчення періоду, протягом якого можна подавати вимоги та проводити роботу щодо визнання або відхилення вимог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає проміжний ліквідаційний баланс, враховуючи результати проведеної інвентаризації активів та майна банку, і подає його до регіонального управління НБУ. Він повинен містити дані про майно банку, що залишилося, список вимог кредиторів та результати розгляду їх вимог. Проміжний ліквідаційний баланс зменшується на суму незаявлених та невизнаних вимог кредиторів.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний щомісяця письмово повідомляти регіональне управління НБУ, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку, про результати роботи та надавати необхідні документи. Така інформація обов’язково повинна містити дані про стягнення дебіторської заборгованості, стан реалізації майна банку та розрахунки з кредиторами.
Регіональне управління НБУ, в свою чергу, зобов’язане щомісяця інформувати відповідний департамент системи банківського нагляду НБУ про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії). На вимогу зазначеного департаменту та регіонального управління ліквідатор зобов’язаний надати додаткову інформацію.
Для того, щоб задовольнити вимоги кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) проводить роботу щодо продажу майна комерційного банку. Рішення про продаж майна приймається ліквідатором. Оголошення про аукціон з продажу майна публікується, як мінімум, у двох загальнодержавних та двох місцевих газетах.
В оголошенні зазначаються:
1) назва, опис та інша необхідна інформація про майно;
2) місце та час аукціону, що має бути проведений протягом місяця після опублікування оголошення;
3) умови купівлі.
У тому випадку, якщо покупці відсутні і неможливо реалізувати повністю або частково майно банку, ліквідатор вирішує з кредиторами питання про передачу їм майна в рахунок задоволення претензійних вимог.
Вимоги кредиторів до банку, що ліквідується, задовольняються за рахунок коштів банку у такій послідовності:
1) витрати і винагородження ліквідатора (ліквідаційної комісії) згідно із затвердженим кошторисом та договором з Національним банком України;
2) витрати Національного банку України, здійснені з метою забезпечення проведення ліквідації;
3) вимоги кредиторів, забезпечені заставою (сума, що виплачується, не перевищує вартість застави);
4) зобов’язання перед працівниками банку з оплати праці, не виконані та накопичені до дня призначення ліквідатора (ліквідаційної комісії);
5) вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;
6) вимоги інших кредиторів;
7) всі інші вимоги.
Слід зазначити, що вимоги кожної із наступних категорій задовольняються тільки після повного задоволення вимог попередньої черги.
Активи, що залишилися після погашення усіх вимог до банку, розподіляються між акціонерами (учасниками) відповідно до кількості акцій, що їм належать.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний використовувати кошти Спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб, створеного відповідно до постанови Правління НБУ від 22 лютого 1999 р. № 72, тільки за цільовим призначенням для задоволення вимог вкладників — фізичних осіб, вимоги яких задовольняються за рахунок цих коштів пропорційно розміру вкладу.
Вимоги кредиторів не задовольняються у таких випадках:
1) майна банку не вистачає для задоволення вимог;
2) вимоги не надійшли протягом встановленого часу;
3) вимоги не визнані ліквідатором (ліквідаційною комісією), не оскаржені кредитором в установленому порядку або, за запереченням кредитора, прийнято рішення про незадоволення його вимоги.
У випадку, коли виникають спори щодо виплати заборгованості банку його кредиторам, кошти не підлягають розподілу між акціонерами (учасниками) до вирішення цих спорів.
Від дня прийняття рішення про ліквідацію комерційного банку припиняється нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банку та штрафів, нарахованих за результатами перевірок, здійснених Національним банком України, місцевими державними податковими адміністраціями тощо, а також за активними та пасивними операціями, у тому числі за депозитами. З цього дня також припиняється нарахування процентів банками-кореспондентами за міжбанківськими кредитами, наданими ними банку, що ліквідується.
Після закінчення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає ліквідаційний баланс, який не пізніше десяти днів від дня закінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) подається разом з матеріалами про його роботу регіональному управлінню НБУ для розгляду та затвердження.
Не пізніше десяти днів після завершення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний отримати довідку органів внутрішніх справ щодо знищення печаток та штампів банку, що ліквідується, та надати її до регіонального управління НБУ.
У разі втрати печаток та штампів комерційного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний надати пояснювальну записку та копію заяви до органів внутрішніх справ про їх знищення.
Розгляд матеріалів щодо ліквідації або реорганізації комерційного банку (у разі реорганізації обов’язково має бути акт приймання та передачі майна і документів, підписаний банком, що реорганізується, та банком-правонаступником), що готуються регіональним управлінням НБУ, затвердження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального рахунку здійснює уповноважена Правлінням НБУ Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ.
Рішення про виключення комерційного банку з Державного реєстру банків приймає Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національного банку України.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний передати документи комерційного банку, що ліквідується, на зберігання до архіву регіонального управління НБУ за територіальною ознакою відповідно до Переліку документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та комерційних банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Правління НБУ від 23 грудня 1996 р. № 327, та згідно з розділом 95 Інструкції з діловодства в центральному апараті та установах Національного банку України, затвердженої постановою Правління НБУ від 4 січня 1998 р. № 1.
Після виключення комерційного банку з Державного реєстру банків ліквідатор (ліквідаційна комісія) звільняється від будь-яких зобов’язань, пов’язаних з ліквідацією банку. Ліквідація комерційного банку вважається остаточно завершеною, а банк таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.
Ліквідація комерційного банку у разі його неплатоспроможності (банкрутства) здійснюється на підставі Закону України «Про банкрутство», однак зазначимо, що діючий Закон не враховує в достатній мірі специфіку банківської справи, тому вже давно назріла нагальна потреба в прийнятті окремого спеціального нормативного акту для належного врегулювання усіх питань, пов’язаних з ліквідацією комерційного банку у разі його банкрутства.
