А) Дисоціальна (соціопатична) особистість.

Люди, чиї особисті структуровані вздовж соціопатичної лінії, розділяються від вкрай психотично дезорганізованих, імпульсивних, садистичних людей, до ввічливих, витончених, чарівних особистостей, які здійснюють злочини на вищих рівнях системи управління.

Потяги, афекти та темперамент. Така особистість має базову нездатність до людської прив'язаності, організуючий принцип дисоціативної особистості полягає в тому, щоб "провести" всіх або свідомо маніпулювати іншими.

Генетичні, нейрохімічні і гормональні дослідження вказують на деяку вірогідність біологічного субстрату для високих рівнів афективної і хижацької агресії, яка спостерігається у антисоціальних особистостей.

При діагностиці постійно виявляється знижена реактивність автономної нервової системи і даний факт є поясненням постійного прагнення таких людей до гострих відчуттів і їх очевидної нездатності "навчатись через досвід”. Можна сказати, що антисоціальні особистості мають вроджені тенденції до агресивності і до більш високого порогу збудження, яке приносить задоволення.

Що стосується основних почуттів, то їх дуже важко визначити через нездатність антисоціальних осіб виражати словами свої емоції. Замість того, щоб говорити, вони, переважно, діють. Коли ці люди дійсно щось відчувають, то це, напевно, або сліпа ненависть, або ж маніакально радісний настрій.

Захисні і адаптаційні механізми. Основним захистом антисоціальних людей є всемогутній контроль, поряд з яким вони використовують проективну ідентифікацію, велику кількість тонких дисоціативних процесів та відігрування назовні.

"Переступати через" інших (та принижування всього) - ось основне джерело задоволення людей, які переважно використовують всемогутній контроль. Для таких осіб цінність інших людей редукується до їх корисності, яка визначається їх згодою терпіти тортури (затріщини); ця особливість відображає відому відсутність совісті у соціопатів, описану Джонсоном, що свідчить не тільки про дефективне супер-его, але й про відсутність первинної взаємної прив'язаності до інших людей.

Антисоціальні особистості будуть відкрито хвалитися своїми перемогами, завоюваннями, вдалими махінаціями та обманом, якщо думають, що на співбесідника складе враження їх сила, причому вони це роблять цілком свідомо. Це можна побачити в тому, як легко злочинці зізнаються у важких злочинах, скриваючи при цьому дрібні провали. О. Кернберг відмічає “злоякісну”грандіозність у соціопатів. Тут важливо підкреслити, що соціопати власне свідомо маніпулюють іншими людьми, в той час як деякі інші особи (напр. істеричні) роблять це несвідомо.

Що стосується проективної ідентифікації, то вона відображає їх слабку спроможність проговорювати свої переживання, тому якби єдиний спосіб, яким вони можуть добитися від інших розуміння своїх почуттів - це заставити інших відчувати те саме.

Дисоціативні захисні механізми розподіляються від тривіальних випадків мінімізації власної ролі у завершенні "помилки" до тотальної амнезії злочину, зв'язаного з насильством. Дисоціація власної відповідальності є важливим діагностичним критерієм соціопатії. Той, хто побив свою коханку, а потім пояснює, що вони просто "посварилися" і він "вийшов із себе", або ж таким самим чином злодій, який стверджує, що "просто погано подумав" проявляють характерну соціопатичну мінімалізацію. І коли його спитати: "Про що саме ви погано подумали?", то відповідь часто буде містити жалкування про той факт, що він просто прорахувався і його спіймали.

Відігрування назовні також є досить важливим механізмом захисту для соціопатів, які при любих емоційно напружених ситуаціях переходять до дій, вважаючи, що тільки діючи можна зберегти самоповагу, а відчувати почуття і контролювати себе - діло "слабаків". Тому для них самих і для зовнішнього спостерігача такі люди здається не переживають тривоги ї страху, хоча насправді таке враження є наслідком швидкої розрядки цих почуттів через дії.

Об'єктні відносини при соціопатії. Дитинство антисоціальних людей нерідко відрізняється великою кількістю небезпек і хаосу, певного хаотичного суміщення суворої дисципліни та зверх-потурання. В історіях їх життя фактично неможливо знайти відображення послідовного, люблячого, захищаючого велику сім'ю батька. Характерна наявність слабких, депресивних і мазохістичних матерів і агресивних, непослідовних і садистичних батьків, як і алкоголізм і вживання наркотиків членами сім'ї. Частими є патерни переїздів, втрат, сімейних розривів. В таких нестабільних і загрожуючих обставинах просто неможливий природній розвиток, як нормальної переконаності дитини у власному почутті всемогутності, так і пізніше, прагнення захистити почуття власного "Я", яке появляється. Відсутність відчуття сили в ті моменти розвитку, коли воно необхідно, може вимусити дітей з подібними труднощами витратити більшу частину життя на пошук їх всемогутності. Соціопати не можуть визнати в собі наявність звичайних емоцій, так як вони асоціюються зі слабкістю і вразливістю. Для них характерний факт, що в дитинстві ніхто не прагнув допомогти їм, запропонувавши слова для їх емоційних переживань. Завдяки закриванню афекту у соціопатів відсутнє прагнення до використання мови для прояснення почуттів. В той час, коли більшість з нас використовують слова для того, щоб виразити самих себе, соціопати використовують їх для маніпуляцій. В їх сім'ях не робився аспект на експресивних та комунікативних функціях мови, а замість цього слова використовувалися для того, щоб контролювати інших.

Неспроможність батьків до проговорювання та відповіді на емоційні потреби дитини співвідноситься з іншим аспектом клінічного знання і діти, що стали в майбутньому соціопатичними, були розбещені матеріально, але відчували родинну депривацію. Такого роду "доброта" особливо деструктивна, бо не дає можливості дитині сформулювати своє переживання, що в її житті щось відсутнє.

О. Кернберг вказує, що антисоціальний індивід просто ніколи не відчував психологічної прив'язаності, не інтерналізував "хороші" об'єкти, не ідентифікувався з тими, хто про нього дбав (тобто в нього була лише ідентифікація з агресором).

Батьки таких людей дуже часто самі демонструють дитині силу, посилаючи їй повідомлення, що життя не має ніяких обмежень на використання сили і тиску. Крім того такі батьки в інші моменти можуть підтримувати дітей в їх ненависті до авторитетів.

Антисоціальне власне "Я". Як вже напевно стало ясно з вищесказаного - потенціальний антисоціальний індивід має серйозні проблеми в отриманні самоповаги нормальним шляхом через переживання любові і гордості власних батьків. А оскільки зовнішніх об'єктів недостатньо, то вся увага такої людини направляється на власне "Я" і його прагнення до влади. Тому селф-репрезентації можуть бути поляризовані між бажаним станом власної всемогутності та лякаючим станом відчайдушної слабкості, від якого вони захищаються агресією та садистичними діями, що відновлює самоповагу.

Ще однією особливістю Селф-переживань психологічних пацієнтів є примітивна заздрість - бажання зруйнувати все, що є найбільш бажаним. Очевидно, вирости нездатним до любові не можна без знання того, що існує дещо, що приносить задоволення іншим людям і чого позбавлений ти. Активне знецінення і зневажання всього того. Що належить до області ніжності і ласки в людському житті, є дуже характерним для соціопатів всіх рівнів. Відомий і той факт, що антисоціальні особи психотичного рівня вбивають тих, хто їх приваблює.

Перенос і контрперенос із соціопатом. Основним переносом психопатів по відношенню до лікаря є проекція на нього свого внутрішнього знання - думка про те, що клініцист хоче використовувати пацієнта для своїх власних егоїстичних цілей, тому він постійно намагається вичислити слабке місце лікаря і знайти його корисні мотиви. З другого боку, якщо у пацієнта є корисні мотиви щодо терапії, він може себе вести настільки "чарівно", що недосвідчений терапевт може бути обманутий.

Звичайним контрпереносом на заклопотаність пацієнта не бути використаним і його наміри перехитрити експлуатуючого терапевта є опір відчуттям, що його ідентичність руйнується. Недостатньо кваліфікований терапевт може прагнути довести свої добрі наміри, що є страшною помилкою, так як соціопат сприймає це як прояв слабкості, або ж терапевт стане ворожим, зневажаючим і моралізуючим і тоді він уподібнюється до пацієнта, який переживає ті самі почуття по відношенню до оточення.

Також емоційні реакції терапевта можуть включати жахаючий страх та страхітливі передчуття, що можна оцінити як досить реалістичну оцінку ситуації.

Життєвий цикл соціопата. Життєвий цикл соціопата в основному складається з чергування гріхів, або боротьби з авторитетами і законом для того, щоб відчувати себе сильним і всемогутнім, і подальшого покарання зі сторони порядку. Так як це покарання, як правило, буває грубим і антигуманним, тобто люди з ним стараються зробити те саме, що він робить з іншими, то така динаміка закріплює в соціопаті переконання, що ніякої любові і взаємоповаги нема і не може бути, а значення має тільки сила.

Цю позицію доводить також той факт, що соціопати, які уникли ув'язнення та інших видів покарання, мають тенденцію до 40-50 років "вигорати" і ставати доброчинними громадянами своєї країни.