Розвиток особистості: стадії психосексуального розвитку особистості З. Фрейда і психосексуального розвитку особистості Е. Еріксона.

Згідно психодинамічних постулатів людина не народжується особистістю: генотип є грунтом, на основі якого у взаємодії із соціальним середовищем формується особистість. З. Фрейдом описано 4 стадії психосексуального розвитку особистості. Термін “психосексуальний ” означає, що фактором, який визначає розвиток особистості є сексуальний інстинкт. Людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка поступово витрачається в процесі проходження нею основних фаз психосексуального розвитку. У випадку фрустрації ( незадоволення)основних потреб або гіперопіки ( надмірного задоволення), відбувається фіксація (затримка) на даній стадії розвитку і схильність регресувати (повертатись до попередніх стадій розвитку) в цей період життя у стресових ситуаціях. Таким чином, структура особистості характеризується в категоріях відповідних стадій психосексуального розвитку, на яких відбулась фіксація. З кожною із виділених стадій пов’язані різні типи характерів і різні рівні особистісної організації.

В оральній фазі за Фрейдом (від народження до 18-ти місячного віку) основні потреби - послабити напруження внаслідок голоду і спраги - задовольняються через рот. Під час годування дитина переживає задоволення і спокій (в концепції розвитку З. Фрейда задоволення і сексуальність тісно переплітаються; сексуальність розуміється як стан збудження, що супроводжує процес насичення у малюка). При надмірній чи недостатній стимуляції в першій половині цього періоду за Фрейдом скоріш за все сформується орально-пасивний тип особистості – веселий і оптимістичний, який чекає від оточуючого світу “материнського” відношення до себе, його психологічна адаптація полягає у невиправданій довірливості, пасивності, незрілості і надмірній залежності (інфантильний тип). Друга частина цієї фази розвитку (орально-агресивна або орально-садистична) пов’язана з появою зубів, що дозволяє малюку виражати своє незадоволення покусуванням материнських грудей. Фіксація в цій частині розвитку може лежати в основі формування орально-агресивного (садистичного) типу особистості, з характерним для нього цинічним відношенням до всього оточуючого і саркастичним “покушуванням” інших. В дорослому віці існує велика кількість проявів оральної поведінки: переїдання, куріння, алкоголізація, або вже згадувані цинізм і сарказм та ін. Збереження певного тяжіння до орального задоволення – нормальне явище, патологічним воно стає у випадку, якщо оральні форми поведінки є домінуючим способом ослаблення напруження.

На відміну від З. Фрейда Е. Еріксон вважав, що розвиток особистості відбувається протягом цілого життя у вигляді восьми стадій психосоціального розвитку. В своїх роботах Е. Еріксон заклав основи Его-психології. Одним із найбільш важливих доповнень Е. Еріксона в теорію З. Фрейда стала заміна назв ранніх стадій розвитку з метою модифікації фрейдовського біологізму.

Перша стадія психосоціального розвитку людини за Е. Еріксоном (перший рік життя) отримала назву малюкової ї характеризується формуванням базової довіри або недовіри. В цей час головним для розвитку здорової особистості є переживання дитиною почуття довіри і безпеки, яке визначається якістю материнського догляду за дитиною. Мова не іде про кількість їжі і прояви материнської ніжності, а скоріше про здатність матері передати своїй дитині почуття постійності і надійності. У випадку наявності цих базових переживань соціальний світ сприймається людиною і на наступних етапах її життя, як безпечний і стабільний, і навпаки, за відсутності базової довіри світ буде сприйматись як небезпечний і загрозливий.

Згідно психодинамічних уявлень фіксація на першій стадії розвитку є основою формування психотичного рівня особистісної організації.

В анальній фазі за Фрейдом (1,5 – 3 роки життя) дитина навчається управляти анальним сфінктером і сечовим міхуром і такий контроль стає новим джерелом задоволення. Крім того, діти помічають, що такий контроль дає їм додаткову увагу і заохочення з боку значимих дорослих. З. Фрейд виділив дві можливі батьківські тактики, при подоланні обов’язкової фрустрації, пов’язаної з привчанням дитини до туалету: (1) Надмірна вимогливість батьків до дитини щодо охайності і надмірна твердість у привчанні до горщику і, як результат – протест дитини проти такої непластичної поведінки і схильність до “затримки” стільця. У випадку фіксації даного поведінкового патерну формується анально-утримуючий тип особистості з вираженою впертістю, скупістю, методичністю і пунктуальністю; інший віддалений результат анальної фіксації – анально-виштовхуючий тип, як прояв схильності до руйнування, імпульсивності і садизму (символічна агресія проти батьків у вигляді “бажання” вимазати їх фекаліями). (2) Інші батьки схильні надмірно використовувати позитивне підкріплення (гіперопіка) регулярного спорожнення кишківника, нагороджуючи дитину похвалою, що може лежати в основі надмірного контролю за своєю поведінкою у дорослому віці.

Друга стадія психосоціального розвитку за Е. Еріксоном – раннє дитинство (відповідає анальній фазі розвитку за Фрейдом) – характеризується формуванням на основі переживання базової довіри певної автономії і самоконтролю, а також таких переживань як сором і сумніви. Як і у Фрейда, центральне місце в цей час займає привчання дитини до туалету. Дитина починає відчувати, що батьківський контроль за функціями випорожнення може бути різним: з одного боку він може проявлятись як форма турботи, з іншого – як деструктивна форма силового привчання до чистоти і охайності, що викликає протест і агресію на батьків. З точки зору Е. Еріксона, позитивне вирішення психосоціальної кризи на цій стадії розвитку залежить від здатності батьків дати дітям можливість самостійно здійснювати контроль над своїми діями. Разом з тим автономія не означає абсолютної свободи, скоріше мова йде про те, що батьки повинні утримувати зростаючу здатність дитини робити вибір в рамках певних “ступенів свободи”.

Фіксація на другій стадії розвитку забезпечує формування межового рівня особистісної організації.

Фалічна фаза психосексуального розвитку за Фрейдом (3-6 років життя) пов’язана із фокусуванням лібідо на геніталіях. В цей час відбувається статева ідентифікація, діти схильні досліджувати свої статеві органи, мастурбувати, проявляти зацікавленність статевими стосунками дорослих. Основним конфліктом цього періоду є комплекс Едіпа (у дівчаток – комплекс Електри), пов’язаний із несвідомим бажанням дитини оволодіти батьківською фігурою протилежної статі і усунути фігуру однієї з ним статті. Фалічні типи прагнуть добиватися успіху (успіх означає символічну перемогу над батьківською фігурою протилежної статі) і постійно доводити свою статеву зрілість (донжуанство). У жінок фіксація на фалічній фазі розвитку призводить до схильності фліртувати, вносити елемент еротичності в будь-які стосунки (сексуалізація).

Даній фазі розвитку відповідає вік гри у Е. Еріксона, коли сфера соціального функціонування дитини розширюється, формується ініціативність або ж -переживання вини (в залежності від ступеня свободи, який має дитина в цей час).

Фіксація на третій стадії розвитку передбачає формування невротичного рівня особистісної організації.

Наступна стадії розвитку за З. Фрейдом – латентний період (5-6 років до початку підліткового віку) – характеризується сексуальним затуханням. Лібідо в цьому періоді сублімується у різні види інтелектуальної і творчої активності, що пояснюється як фізіологічними змінами в організмі в цей час, так і формуванням Его і Супер-его.

Зрілою за Фрейдом є людина, яка досягла генітальної стадії розвитку (з моменту досягнення статевої зрілості до смерті). В цей час відновлюються сексуальні і агресивні потреби. Генітальний тип особистості – це зріла і відповідальна у соціально-сексуальних стосунках людина. Фрейд був переконаний у тому, що ідеальний генітальний тип особистості – це людина, яка здатна відмовитись від пасивності, притаманної дитячому вікові, коли любов, безпека і комфорт легко досягались, нічого не вимагаючи взамін. Зріла людина повинна вміти працювати, відкладати задоволення, проявляти тепло і турботу про інших і брати на себе відповідальність у вирішенні життєвих проблем.

Згідно концепції психосоціального розвитку Е. Еріксона подальший розвиток здійснюється через такі фази: шкільний вік (6-12 років) – формування працездатності або почуття неповноцінності; юність (12-20 років) – формування Его-ідентичності або відсутності інтегрованого Его; рання зрілість (20-25 років) - формування інтимності або ізоляції; середня зрілість (26-64 роки) – формування продуктивності або інертності; пізня зрілість (після 65 років) – досягнення Его-інтеграції або відчаю від даремності прожитого життя.