Людей, особистість яких організована навколо підтримки самоповаги шляхом отримання підтвердження зі сторони, прийнято називати нарцистичними, причому вони постійно переживають глибинне почуття, що з ними щось не так, що вони обмануті і нелюбимі.
Потяги, афекти і темперамент при нарцисизмі. Люди, які організовані нарцистично, як правило надзвичайно вразливі (сензитивні), або емоційно сенсебілізовані до думки оточуючих про себе, а їх увага постійно направлена на зовнішній об’єкт, а отже недостаток самоусвідомлення і страх перед самоусвідомленням, що поєднується зі стидом і заздрістю. Суб'єктивний досвід таких людей просякнутий почуттям стиду та страхом відчути стид. Стид дуже часто плутають з виною: вина - це переконаність в тому, що ти гріховний або зробив злочин; стид - це почуття, що тебе бачать поганим і неправим; вина створюється почуттям активної можливості здійснення зла, тоді як стид має додаткове значення безпомічності, уродства та безсилля.
Якщо я переконаний, що маю ряд недоліків і моя неадекватність завжди може бути розкрита, я починаю заздрити тим, хто виглядає задоволеним і хто здається має ті гідності, яких я не маю. Та сама заздрість часто лежить в основі іншої якості нарцистичних людей - схильності судити самого себе або інших.
Захисні і адаптивні механізми при нарцисизмі. Основні механізми захисту, які використовують нарцистичні люди - примітивна ідеалізація і знецінення поряд з відображенням в об'єкті і нарцистичним вибором об'єкта.
Примітивна ідеалізація проявляється постійним процесом "ранжування", який нарциси використовують при контакті з будь-якою проблемою: який лікар краще? яка школа сама вимоглива? яка професія сама престижна? Реальні плюси і мінуси можуть не прийматися через заклопотаність престижністю.
Дуже близькою захисною позицією, в яку стають нарцистичні люди вважається перфекціонізм - постановка перед собою нереалістичних ідеалів.
Що стосується маневру відображення в об'єкті, то це відбувається наступним чином: спочатку нарцистична людина ідеалізує якийсь об'єкт, проектуючи в нього своє "грандіозне Я", а потім, ідентифікуючись з цим об'єктом, відчуває себе грандіозною і цінною. Наприклад: людина, яка є учнем вченого, спочатку приписує своєму вчителю геніальність і неповторність, а потім відчуває себе його придатком, який так само непогрішний і геніальний.
Проводячи аналогію з міфом, про нарциса можна сказати, що об'єкт, який ідеалізується і на який проектується грандіозність, представляє дзеркало, що відображає і, що більш важливо, підтверджує особливість і значимість нарцистичної особи. Допоміжною метою ідеалізації є захист об'єкта ідентифікації від зовнішнього світу "небезпечних" і пустих людей і ситуацій, при цьому "вбивається" відразу "два зайці": з одного боку ідентифікуючись з ідеальним об'єктом нарцис відчуває свою грандіозність, а проектуючи негативні аспекти самих себе на оточення нарцистичні люди позбавляються від почуття власної нікчемності і стиду.
Дуже часто нарциси ідентифікуються не з цінною іншою людиною, а з нелюдськими об'єктами (соціальний статус, матеріальне багатство).
Об'єктні відносини при нарцисизмі. Батьки нарцистичних людей дуже часто в дитинстві використовували їх для підтримки власної самооцінки, тому дитина росте в нерозумінні відносно того, чиє життя йому треба прожити, в чому моя цінність, в мені самому, чи в тій функції, яку я виконую для батьків. Йдеться про батьківську настанову: я цього не досягнув, зате ти це обов'язково досягнеш, що в найбільш деструктивній формі виражається: "я не мав нічого, зате ти можеш мати все". Успадкування таких нереалістичних та неконгруентних для даної особистості цілей калічить самоповагу і людина не в змозі відрізнити свої справжні почуття від спроби задовольнити їх або скласти враження на когось.
Родинним аспектом виховання таких дітей є атмосфера постійного оцінювання в сім'ї. Якщо на дитину ставиться ставка як на життєво важливий об'єкт, необхідний для власної самооцінки, то кожен раз, коли він буде розчаровувати, його будуть прямо чи опосередковано критикувати.
Коли ж дитину постійно хвалять, то така фальш приводить до неспокійного внутрішнього відчуття: це обман, лестощі, яка має лише опосередковане відношення до того, ким я є насправді. Тому такі люди з одного боку потребують підтримки, а з другого її не беруть.
Кардинальна відмінність антисоціальної та нарцистичної особистості полягає в тому, що соціопат виховувався в умовах відкритого нехтування, тоді як нарцистично організована особистість народжується в умовах особливого роду уваги і навіть безумної любові, коли підтримка дається при умові, що дитина включена в нарцистичний план батьків і сприяє його реалізації.
Власне "Я" при нарцисизмі. Внутрішні переживання нарцистичних людей включають неясне відчуття фальші, сорому, заздрощів, пустоти або ж їх компенсаторні протилежності - самоствердження, почуття власної гідності, презирство, захисну самодостатність, марнославство та зверхність. О. Кернберг описує ці полярності як протилежні стани "Его": грандіозне (все відмінно) або навпаки виснажне (все погано) сприйняття власного "Я". Так як ця система поляризована, то нарцистична особистість має дуже прикру власну ідентичність, так як сприйняття себе з точки зору поганого "Я" невиносиме, а при переживанні свого величного "Я" є неясне відчуття, що це фальш. Тому страх визнати свою неповноцінність у таких людей часто зміщується на тіло і вони видають іпохондричні реакції, що дає можливість утримувати переживання своєї грандіозності.
Такі люди також не здатні визнати свої проблеми і попросити іншого про допомогу, так як будують своє позитивне переживання самих себе на основі ілюзії про відсутність невдач, потреби в допомозі, вони бояться, що визначення проблем і залежності виставить на загальний огляд дещо безмежно постидне.
Перенос і контрперенос з нарцистичним пацієнтом. Терапевт насамперед відзначає відсутність у пацієнта інтересу до дослідження переносу. Питання про те, що пацієнт відчуває по відношенню до терапевта, можуть бути сприйняті як розвалюючі, дратуючі або такі, що не мають відношення до інтересів клієнта. Для пацієнта не є незвичайним зробити висновок, що терапевт піднімає дану тему через марнославство або потребу бути "відзеркаленим". Насправді нарцистичні пацієнти мають сильні реакції на терапевта. Вони можуть з великою енергією знецінювати або ідеалізувати. При цьому вони абсолютно не цікавляться значенням даних реакцій і щиро ніяковіють уважним відношенням до них клініциста. Як правило їх трансфери настільки Его- синтонні, що є недоступні для дослідження. Нарцистичний пацієнт вважає, що він низько оцінює свого терапевта, так як терапевт відзначає критичне відношення пацієнта, сприймається, як захищаючийся, а ідеалізований, який до того ж не коментує завищену оцінку власної особистості пацієнтом, буде ідеалізуватись і в подальшому як дехто, чия досконалість включає в себе виключну скромність.
Якщо терапевт підпадає під знецінюючий перенос, то, якщо це може бути деякою віхою в стражданнях, які приходиться терпіти, будучи об'єктом тонкого і безжалісного знищення, то приймати на себе нарцистичний ідеалізуючий перенос - не набагато краще. В обидвох ситуаціях проявляється відчуття, що ваша справжня сутність як людини, яка щиро прагне допомогти, подавляється. Фактично, ми маємо справу з контртрансферним відчуттям того, що вас викреслили і ігнорують як реальну особистість, що має важливе значення для діагностики нарцистичної динаміки.
Даному феномену властиві такі контрпереноси, як нудьга, дратівливість, сонливість, відчуття, що в терапії нічого не відбувається, а найбільш неприємна ситуація - надмірна сонливість. Іноді контрперенос на ідеалізуючого пацієнта виглядає як грандіозне розширення, об'єднання з пацієнтом в союз взаємного захоплення.
Психоаналітичне пояснення даного феномену пов'язане з особливим видом переносу нарцистичних людей – екстерналізацією деяких аспектів власного "Я". А саме, замість почуття, що терапевт погожий на маму або батька, пацієнт проектує або грандіозну знецінену частину власного "Я". Терапевт таким чином стає контейнером для внутрішніх процесів підтримки самооцінки. Він є селф-об'єкт, а не абсолютно окрема особистість, яка викликає у пацієнта почуття, подібні тим, що викликали давно знайомі, добре окреслені фігури із минулого. Щоб використати людину як функцію для підтримки власної самооцінки, а не сприймати як окрему особистість, терапевта приводять в сум’яття і позбавляють самовладання.
Нарцистичний "життєвий цикл" (зачароване коло). Нарцистична особистість робить вибір нарцистичного об'єкту і підтверджує свою грандіозність. Це, так сказати, кінцева нарцистична мета: після тимчасового підтвердження своєї грандіозності, нарцистичні особи конфортабельно насолоджуються фантасмагоричним, внутрішнім світом величі, долають свою слабку самооцінку і заперечують непереносиму залежність від зовнішніх задоволень. Коли нарцистичний спосіб життя не отримує достатніх задоволень, нарцистичні особи впадають в іншу крайність.
В) Істеричні особистості.
Люди з істеричною структурою особистості характеризуються високим рівнем тривоги, напруження і реактивності – особливо в міжособистісному плані. Це сердечні, “енергійні” і інтуїтивно гуманні люди, схильні попадати в ситуації драми та ризику. Іноді вони настільки потребують хвилювань, що переходять від однієї кризи до іншої. Через високий рівень тривоги і конфліктів, від яких вони страждають, їх емоційність може здаватись оточуючим поверхневою, штучною і перебільшеною. Їх почуття міняються дуже різко (“істерична нестійкість афектів”). Людям з істеричною структурою подобаються професії, які кидаються в очі.
З. Фрейд і інші аналітики висунули ідею про подвійну фіксацію при істерії – на оральних і едіпальних проблемах. В спрощеному вигляді це можна сформулювати наступним чином: дуже чутлива і голодна маленька дівчинка потребує ніжну материнську турботу. Вона розчарована в своїй матері, якій не вдається зробити так, щоб дівчинка відчувала себе адекватно захищеною, ситою і цінною. По ступеню наближення до едіпової фази, вона досягає відділення від мами через її знецінення і звертає свою любов на батька, як на найбільш привабливий об’єкт, в особливості тому, що її незадоволені оральні потреби об’єднюються з більш пізніми генітальними інтересами і помітно посилюють едіпальну динаміку. Але як дівчинка може досягнути нормального розв’язання едіпового конфлікту, ідентифікуючись з мамою і одночасно змагаючись з нею? Вона все ще потребує маму, проте вже знецінила її. Через те, що дівчинка вважає силу вродженим чоловічим атрибутом, вона дивиться на чоловіків “знизу вгору”, проте також – більшою чатиною безсвідомо – ненавидить і завидує їм. Вона намагається посилити свої почуття адекватності і самоповаги, прив’язуючись до чоловіків, і в той же час карає їх за можливі переваги. Вона використовує свою сексуальність разом з ідеалізацією і жіночою хитрістю – стратегію слабих – для того, щоб досягнути чоловічої сили. Тому вона використовує секс як захист, а не як самовираз, боїться чоловіків, їх зловживання владою, вона з трудом досягає насолоди від інтимної близькості і може страждати від фізичних еквівалентів страху і відкинутості.
Захисні і адаптивні процеси. Люди з істеричною структурою особистості використовують витіснення (репресію), сексуалізацію і регресію. Їм властиві протифобічні відреагування назовні (acting out), як правило, пов’язані із стурбованістю надуманою владою і небезпекою, які породжені протилежною статтю. Вони використовують дисоціативні захисти в широкому змісті.
Приклад: конверсія, сексуальність, первинна-вторинна вигода.
Об’єктні стосунки. Сім’я: маленька дівчинка хворобливо усвідомлює, що один або двоє батьків значно більше люблять брата або відчуває, що батьки хотіли, щоб вона була хлопчиком. Або ж вона може побачити, що батько і інші члени сім’ї чоловічого роду мають значно більше влади, ніж мама, вона сама, сестри.
Коли дитині приділяють увагу, вона поширюється на зовнішні атрибути, зовнішній вигляд, гарну поведінку, на її інфантильні риси. Чим старшою стає дівчинка, тим більше вона зауважує, що батько сторониться її і здається невдоволеним її сексуальністю, яка розвивається. Вона відчуває себе глибоко відкинутою через свою стать і в той же час відчуває, що жіночість має дивну владу над чоловіками. Часто відзначалось, що батьки багатьох театральних жінок були одночасно особистостями і навіюючими страх, і привабливими. Батько створює конфлікт притяжіння-відштовхування.
Істеричне власне “Я”. Головне відчуття себе при істерії — відчуття маленької, лякливої і дефектної дитини, яка долає труднощі так добре, як тільки і можна чекати в світі, де домінують сильні і чужі інші. Хоча люди з істеричним складом нерідко виступають як контролюючі і маніпулюючі, їх суб’єктивний психологічний стан абсолютно протилежний. Маніпулювання, яке здійснюється індивідами з істеричною структурою, знаходяться в глибокому контрасті з маніпуляціями соціопатів і безумовно вторинне по відношенню до їх основного прагнення до безпеки і прийняття. Їх управління іншими – це намагання досягнути безпеки серед лякаючого світу, зробити стійким почуття самоповаги, оволодіти ситуацією, яка турбує, виразити безсвідому ворожість або деяку комбінацію цих мотивів. Вони не шукають мотивів когось подолати. Люди з істеричною структурою не є внутрішньо індиферентні і пусті; вони зачаровують людей, так як бояться вторгнення, експлуатації і відкидання. Істерично організовані індивіди мають тенденцію відчувати себе кастрованими. Виставляючи своє тіло наперед, вони можуть переформувати пасивне відчуття тілесної неповноцінності в активне почуття сили в області тілесності.
Перенос і контрперенос. Залежить від статі терапевта і пацієнта. Клієнти-жінки відчувають себе збудженими, наляканими і такими, що захищаються з чоловіком-терапевтом. З жінкою-терапевтом вони ворожі і конкурентні. З обома — нагадують дітей. Мають місце сильні переносні реакції.
Контрперенос: захисне дистанціювання і інфантилізація.
