Є) Параноїдна особистість.

В художній літературі чудово зображений збірний образ колекціонера дрібних образ; несправедливостей, ханжі, ревнивого чоловіка, сутяги. В різного роду ситуаціях вони відчувають себе такими, яких використовують в чужих інтересах, зраджденими або ображеними. У них є такі риси, як підозріливість, відсутність почуття гумору і грандіозність. Суть параноїдної організації особистості полягає у звичці обходитись зі своїми якостями, які сприймаються як негативні, шляхом проекції, відчуженні власні риси згодом сприймаються як зовнішня загроза. Процес проекції нерідко супроводжується усвідомленням власної величі.

Даний тип організації особистості існує в континуумі ступеня важкості від психотичного до нормального рівня. Параноїдний чоловік повинен дуже глибоко страждати, щоб звернутися за психологічною допомогою; параноїки не схильні довіряти іншим. На противагу депресивним, істеричним або мазохістичним людям, високофункціонуючі параноїдні індивіди прагнуть уникнути психотерпії, якщо тільки вони не відчувають серйозної емоційної болі або не дістають оточуючих. На другому кінці континууму находяться серійні вбивці, які знищують своїх жертв, вважаючи, що ті самі прагнули вбити їх.

Не треба вважати, що людина завжди помиляється, на рахунок тієї небезпеки в якій знаходиться. Деяких людей, які здаються параноїдними, дійсно переслідують – сатаністи, прихильники інших релігійних культів, відкинуті коханці, незадоволені родичі (деякі люди, фактично, завдяки своїм відштовхуючим якостям, стають справжнім магнітом для поганого поводження з ними).

Потяги, емоції і темперамент. Параноїдні люди бачать джерело своїх страждань поза самих себе, тому, очевидно, найбільш порушені з них є більш небезпечними для інших, ніж для себе. Вони значно менш суїцидальні, аніж порушені депресивні, хоча відомо, що можуть убити і себе, щоб випередити когось (уявного), хто загрожує знищити їх особистість. Недоброзичливість, загрожуючі якості багатьох параноїків стимулювали роздуми, що одним із внесків параноїдної орієнтації є високій ступінь внутрішньої агресії або дратівливості. Маленькій дитині важко управляти високим рівнем агресивної енергії і інтегрувати його позитивне почуття власного “Я”. Так від’ємні реакції вихователів на неспокійного, вимогливого немовля або так званого “тодлера” (починаючого ходити) будуть посилювати його відчуття, що оточуючі люди є переслідувачами. Мейсснер надав ряд емпіричних доказів про “активну” паранойяльну симптоматику у немовляти: нерівномірність, неадаптивність, інтенсивність реакції і негативний стан руху, пов’язану з низьким стимульним бар’єром і, відповідно, гіперзбудливістю.

Параноїдні особистості змагаються не тільки з гнівом, обуренням, мстивістю та іншими більш ворожими почуттями, але, крім того, вони страждають від подавляючого страху. С. Томкінс розглядав параноїдний стан як комбінацію страху і сорому.

Що стосується сорому, то ця емоція настільки не загрожує параноїдній особистості, як і нарцистичній, проте небезпека в кожному випадку переживається абсолютно по іншому. Нарцистичні особистості, навіть самі зверхні, підпадають під усвідомлене почуття сорому, коли з них знімається маска. Параноїдні, навпаки, використовують заперечення і проекції настільки сильно, що сором залишається абсолютно недосяжним для власного “Я”. Тому енергія параноїдної особистості направляється на провал всіх зусиль тих, хто прагне присоромити або принизити їх. Люди з нарцистичною структурою лякаються власної невідповідності, люди з параноїдною особистістю лякаються недоброзичливістю інших людей.

Параноїдні люди надзвичайно вразливі до заздрощів, почуття вини. Вони живуть з жахаоючим відчуттям того, що терапевт, коли він дійсно їх взнає, буде шокований гріхами і розпущеністю, відкине або покарає за здійснені ними злочини. Вони хронічно відбиваються приниженням, трансформуючи любе почуття вини в загрозу, яка йде ззовні.

Захисні і адаптаційні процеси. Проекція домінує у параноїка, ступінь проекції може бути психотичним, межовим або невротичним. У відверто психотичної особистості порушена частина власного “Я” проектується і повністю, вважається, знаходиться “там, назовні, незалежно від того, наскільки божевільними можуть виглядати дані проекції для інших”.

У параноїків межового рівня — проективна ідентифікація. Параноїдна людина діє так, щоб зробити свої проекції “придатними для мішені проекції”. Наприклад, клієнтка, яка не визнає свою ненависть і заздрість, заявляє своєму терапевту в антагоністичному дусі, що терапевт заздрить її освідченості. Інтерпретації, які дані в дусі прийняття і симпатії, переінтерпретуються їй як доказ пов’язаних із заздрістю бажань докопуватись і контролювати. Незабаром терапевт, виснажений постійним нерозумінням, починає ненавидіти свою пацієнтку і заздрити її свободі і давати вихід своїй хандрі. Цей чудовий процес виводить з рівноваги лікарів, які, вибираючи собі професію, не чекають, що приходиться терпіти настільки сильні негативні почуття, які направлені на тих, кого вони б хотіли вилікувати. Ця обставина пояснює властиву багатьом спеціалістам в галузі душевного здоров’я нетерпимість до параноїдних і межових пацієнтів.

У параноїдних людей невротичного рівня внутрішні проблеми проектуються способом, потенційно чужим Его, тобто, вони проектують, але при цьому існує ще і деяка спостерігаюча частина власного “Я”, яка стає здатною, в контексті надійних стосунків, до усвідомлення екстерналізованого змісту психіки як проекції.

Потреба параноїка оволодіти почуттями, які розладнюють, вимагає використання незвичайного ступеня заперечення його близького родича — реактивне утворення.

Об’єктні стосунки. Дитина, яка виростає параноїком, страждає від серйозних пошкоджень власної дійсної сили, точніше вони підпадали під повторне пригнічення і приниження.

Параноїк також часто вчиться на прикладі. Дитина може спостерігати підозру; осуджуючи відношення зі сторони батьків, які підкреслюють, що члени сім’ї є єдиними людьми, яким можна довіряти. Параноїдні особистостості психотичного і межового рівня, як правило, виходять з жорсткого дому, де в сімейних стосунках критицизм і висміювання переважають або де одна дитина, майбутня жертва паранойї, є “хлопчиком для биття” — мішенню для ненависті членів сім’ї і проектування якостей, особливо тих, які відносяться до категорії “слабість”. Пацієнти, які знаходяться в діапазоні “невротик-здоровий”, як правило, походять із сімей, де тепло і стабільність поєднювали із задиркуватістю і сарказмом.

Другим внеском у параноїдну організацію особистості є тривога, яка не піддавалась контролю у людини, яка здійснювала перший догляд за дитиною.

Важливою різницею між параноїдною і дисоціальною особистістю є здатність до любові. Параноїдні індивіди здатні до глибокої прив’язаності і тривалої вірності. Незважаючи на переслідування і неприйняття, яке вони відчували зі сторони тих, хто про них турбувався в дитинстві, очевидно, що в їх ранньому житті було достатньо участі і турботи, щоб у них зфомулювалось почуття, що про них турбуються. Результати подібних стосунків і роблять можливим проведення терапії в емпатичному ключі — незважаючи на всі їх грубі деформації, антогонізм, жахи.

Параноїдне власне “Я”. Головним полярним протиріччям селф-репрезентації параноїдних характерів є імпотентний, принижений і зневажений образ власної особистості; на одному полюсі, і всемогутній, виправданий і торжествуючий — на іншому. Жахливо, але ні одна з позицій не дає якої-небудь втіхи: страшенна жорстокість і презирство переслідують слабку сторону полярності, тоді як сильна сторона тягне за собою минучий наслідок дії психологічної сили, а саме — знищуючи почуття вини.

Слабка сторона особистості проявляється у відслідковуванні ознак загрози зі сторони оточення. Грандіозна сторона проявляється в зацикленості в собі: все, що стається має відношення до їхньої особистості.

Іншими словами, суть переживань власної особистості параноїдними людьми полягає в глибокій емоційній ізольованості і потреби в тому, що Г. Салліван назвав “підтвердженням, згодою” від “дружбана”.

Основний спосіб, яким параноїдна людина прагне підвищти свою самоповагу, полягає в напруженні зусиль для боротьби проти авторитетів і інших людей, граючих значну роль. Переживання помсти і тріумфу дають їм полегшуюче (хоча короткочасне і неглибоке) почуття безпеки і моральної ясності. Лякаюча сутяжність параноїдних індивідів базується на потребі боротьби і перемоги переслідуючих батьків. Параноїдні особистості, які присвятили себе служінню жертвам пригноблення, через здатність до боротьби з несправедливими авторитетами і до помсти, утримуються на барикадах значно довше, ніж інші значні соціальні активісти, чия психодинаміка не настільки успішно зберігає їх від “перегорання”.

Перенос і контрперенос. Перенос у більшості пацієнтів носить швидкий, інтенсивний і негативний характер. Іноді терапевт є реципієнтом проекції образу рятівника, але частіше всього, лікар бачиться потенційно не підтримуючий і принижуючий тип. Вони прагнуть вразити клініциста жорстокістю, відсутністю почуття гумору і наміром критикувати. Вони можуть безжалісно фіксувати свій погляд на терапевті, за що цей погляд і був названий “прикіпливим параноїдним поглядом”.

Не дивно, що лікар реагує на подібну поведінку відчуттям вразливості і появою тотального захисту. Контрперенос в таких випадках ворожий і тривожний.

Рідше, якщо терапевта сприймають як рятівника, контрперенос може бути доброзичливо-грандіозним. В любому випадку терапевт усвідомлює сильні відповідні реакції. Терапевт нерідко усвідомлює аспекти емоцій, які клієнт прагне викинути із свідомості: страх (хоча зовні пацієнт ворожий), садистичну жорстокість і силу (зовні – уразливість і безпомічність). Дуже часто є контрпереносна тенденція “прямо вказати пацієнту” на нереалістичну природу того, в чому пацієнт бачить для себе небезпеку, що є самим раннім і найбільш лякаючим бар’єром для встановлення стосунків, які дозволяють дати полегшення.