Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 10 страница

Система загальнообов’язкових формально визначених правил (норм) поведінки, що встановлюються й охороняються державою, за порушення яких настає юридична відповідальність

Можливість певної особи задовольняти свої потреби законним шляхом

Обов’язковою ознакою держави є наявність у ній системи пра­ва. Право є різновидом соціальних норм. Тому воно має чимало спільного з ними, але водночас існують суттєві відмінності від усіх інших соціальних норм.

Розрізняють об’єктивне й суб’єктивне право. Об’єктивне право має ряд ознак: системність, формальний характер закріп­лення, загальну обов’язковість, юридичну відповідальність за порушення, установлення та підтримку правових норм державою.

щш

Право, об’єктивне та суб’єктивне право.

^ 1. Що таке право?

2. Які ознаки права вам відомі?

" 3. Що таке джерела права? Які джерела права ви знаєте?

4. Порівняйте об’єктивне й суб’єктивне право.

5. Доповніть порівняльну таблицю соціальних норм, яку ви скла­дали на минулому уроці, записавши до неї право як їх особливий вид.

6*. Висловіть свою думку щодо можливості функціонування держави без правових норм.

7*. Висловіть свою думку щодо походження права й співвідношення процесів формування (виникнення) держави і права.

8*. Наведіть приклади, коли ви користувалися своїми суб’єктивними правами й використовували норми об’єктивного права.

§ 23. Функціїта принципи права

1. Поняття «функції права».

Право, як і будь-який соціальний інститут, має певні завдання. Основні напрями (види) впливу права на суспільні відносини з метою та упорядкуванням називають функціями права.

Функції права значною мірою залежать від особливостей держави, її історичного досвіду й типу. В будь-якому випадку функції права визначаються тим призначенням, яке право має в даному конкретному суспільстві. Вони показують, як здійсню­ється вплив права на відносини в суспільстві, на людей та суспільство в цілому.

Необхідно зазначити, що функції права поділяють на декілька груп за різними критеріями. Розглянемо кожну з них.

 

2. Загальносоціальні функції права.

Саме загальносоціальні функції права першими стали об’єктом дослідження юристів ще на початку XX ст. Дослідники, які вивча­ли це питання, наводять різні переліки загальносоціальних функцій. Однак усі вони вважають, що головним завданням права є врегулювання соціальних відносин, їх закріплення й охорона. В той же час сучасна правова наука визнає, що загальносоціальні функції об’єднують регулятивну й охоронну функції права в певній сфері соціальних відносин. Іншими словами, вони визначають ті сфери, у яких діють, при цьому в кожній сфері право виконує обид­ві спеціальні юридичні функції.

Економічна функція права передбачає регулювання ним пе­редусім відносин власності, які є основою будь-якої економіки. Право забезпечує регулювання економічних правовідносин, а та­кож забезпечує захист правомірних економічних правовідносин. У разі ж порушення встановлених вимог право забезпечує вжиття до правопорушників відповідних заходів впливу.

Політична функція регулює відносини між соціальними гру­пами, між владою й суспільством, міжнаціональні відносини.

Ця функція права полягає в забезпеченні прав і свобод людини. В сучасних умовах саме функція забезпечення прав і свобод люди­ни набуває все більшого значення.

Виконуючи виховну функцію, право сприяє формуванню висо­кої правосвідомості людей. Воно відображає певні погляди, впли­ває на думки людей. Правові норми мають відповідати вимогам гуманізму й справедливості. В цьому випадку вони отримують під­тримку з боку більшості населення, а з іншого боку — такі норми сприяють формуванню поваги в людей до права.

Ідеологічна функція права реалізується завдяки тому, що пра­во певною мірою сприяє формуванню поглядів суспільства на ото­чуючий світ. Наприклад, включення до конституції норми про рів­ність усіх форм власності та повагу й захист приватної власності значною мірою визначає ідейні основи економічного життя Украї­ни в сучасних умовах.

У різних дослідженнях нині трапляються й інші загальносо- ціальні функції. Так, чимало авторів на сучасному етапі виокрем­люють екологічну функцію права. Вона полягає в забезпеченні за допомогою права збереження навколишнього середовища, уста­новленні норм, що регулюють процес використання природних ресурсів.

Іноді загальносоціальними називають також компенсаційну, обмежувальну, інформаційну функції. При цьому компенсаційна функція забезпечує як покарання правопорушника шляхом покла­дення на нього обов’язку компенсувати потерпілому втрати, так і поновлення матеріального стану потерпілого. Право регулює су­спільні відносини різними способами. Один із них — установлення певних обмежень на дії осіб, учасників правовідносин. Саме це ста­ло підставою для деяких науковців визначити окрему обмежуваль­ну функцію права.

3. Спеціально-юридичні функції права.

До спеціально-юридичних функцій відносять дві — регулятив­ну та охоронну.

Регулятивна функція є основною в системі функцій права, ад­же правові норми передусім мають регулювати різноманітні су­спільні відносини. При цьому регулятивна функція передбачає встановлення позитивних правил поведінки учасників правовідно­син — тобто визначення того, як вони повинні діяти в різних ситуа­ціях, які повноваження мають різні органи, особи тощо.

Регулятивна функція права передбачає визначення прав та обов’язків громадян, статусу юридичних осіб, які беруть участь у правовідносинах. Крім того, виконуючи регулятивну функцію, право визначає компетенцію (права, повноваження, обов’язки) державних органів та їх посадових осіб. Саме виконуючи цю функ­цію, право визначає юридичні факти, які призводять до виникнен­ня зміни, припинення правовідносин. Воно також визначає (реко­мендує) шляхи вирішення певних проблем, урегулювання правовідносин.

Регулятивна функція має дві підфункції — статичну й динамічну.

Реалізуючи регулятивну статичну функцію, право визначає порядок здійснення правовідносин, установлює ті норми, яких ма­ють дотримуватися всі учасники правовідносин. Отже, статична регулятивна функція закріплює існуючі правові відносини.

Динамічна регулятивна функція забезпечує розвиток самого права, допомагає його нормам реагувати на розвиток суспіль­них відносин у різних сферах — економіці, політиці, культурі тощо.

Другою важливою спеціальною юридичною функцією є охо­ронна функція права. Забезпечення правопорядку й законності є однією з найважливіших функцій держави та права. Адже правопо­рушення, на жаль, завжди існували в історії людства і, напевно, будуть здійснюватися доти, доки існуватиме людське суспільство. Охоронна функція права полягає в забезпеченні охорони суспіль­них відносин. З метою виконання цієї функції право запобігає пра­вопорушенням, передбачає стягнення й покарання за порушення встановлених правових норм. Важливо зазначити, що охоронна функція здійснюється не лише шляхом покарання за скоєне право­порушення. Не менш важливим є запобігання цим правопорушен­ням, їх недопущення. Встановлюючи покарання, право застерігає потенційного порушника від дій, які не відповідають вимогам права. Недарма чимало юристів уважають, що ефективність здійснення охоронної функції виявляється саме в тому, скількох правопорушень удалося запобігти.

Отже, охоронна функція виявляється у впливі на поведінку людей через установлення певних заборон і санкцій (стягнень, покарань) за їх порушення. Ця функція також передбачає інфор­мування учасників правовідносин про те, які дії заборонені, які відносини знаходяться під охороною.

4. Принципи права.

За основу правової системи будь-якої держави взято певні ідеї. Головні ідеї, керівні засади, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави, називають принципами права.

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи сформувалися протягом розвитку людства й визначають найбільш загальні базо­ві принципи, на яких засновано сучасне право. До них належать

 

пріоритет прав і свобод людини, юридична рівність усіх перед законом, взаємозв’язок і взаємозалежність юридичних прав та обов’язків, здійснення правосуддя незалежними судами. Ці прин­ципи мають узяти за основу нормативних актів держави, яка на­магається відповідати визначенню демократичної, правової.

Василенко Микола Прокопович (1866-1935) Український учений-право- знавець, громадський діяч, академік і президент Все­української академії наук (1921-1922). Член Генераль­ного Суду, міністр освіти, президент Державного сенату за часів гетьманської держави П. Скоропадського. Пізніше викладав у вищих навчальних закладах м. Києва. Один із родоначальників української історико-правової науки.

Типологічні принципи права притаманні для певного типу держа­ви й суттєво відрізняються в країнах, які належать до різних типів. Так, для держав, які відносяться до со­ціально-демократичних, до основ­них принципів права належать по­ступове розширення прав і свобод людини, підвищення справедливості права. Характерним є поступове роз­ширення сфери застосування норм права (його поширення на сфери, які залишалися поза межами правового регулювання), підвищення рівня справедливості права, стрімкий розвиток законодавства соціального характеру, а також поступова уніфі­кація законодавства різних держав. Неважко помітити, що між загально­людськими принципами й типоло­гічними принципами соціально- демократичної держави є чимало спільного. І це не дивно, адже дійсно

для соціально-демократичної держави характерним є поступове наближення до загальнолюдських принципів.

Свої особливості має кожна держава, тому існують конкретно - історичні принципи права. Вони формуються на основі типологіч­них принципів, але відображають особливості саме цієї держави. Так, для держав перехідного періоду (до яких можна віднести й на­шу державу) одним із принципів права є інтенсифікація законодав­чого процесу (у зв’язку з необхідністю інтенсивного формування нового законодавства й відмиранням окремих галузей права), роз­ширення сфери застосування загальнодозвільного принципу (доз­волено все, що не заборонено).

У будь-якій державі існують галузеві й міжгалузеві принципи права. Із самої назви зрозуміло, що галузеві принципи діють у пев­ній галузі права, міжгалузеві ж стосуються декількох галузей пра­ва. Так, до галузевих принципів права можна віднести принцип свободи договору в цивільному праві, міжгалузевим є принцип змагальності судового процесу, який діє як у галузі кримінально- процесуального, так і цивільно-процесуального права.

Найважливіші напрями впливу права на життя суспільства називають функціями права. Залежно від сфер, у яких здійсню­ється вплив, розрізняють функції права — економічні, політичні, ідеологічні тощо, а від механізмів здійснення права — регулятив­ну (динамічну й статичну) та охоронну.

Основні ідеї, на яких базується право, називають принципами права. В сучасних державах за його основу взято загальнолюдські принципи, при цьому в кожній державі можливі певні особливо­сті принципів права.

Функції права, регулятивна функція, охоронна функція.

1.

і

Поясніть поняття функції права, регулятивна функція, охоронна функція.

2. Які види функцій права вам відомі?

3. Назвіть відомі вам принципи права.

4. Наведіть приклади принципів, які притаманні для різних галузей права.

5. Наведіть приклади, як здійснюються функції права в нашій держа­ві та за кордоном.

6*. Порівняйте охоронну та регулятивну функції права; статичну та динамічну функції права.

7*. Висловіть свою думку щодо співвідношення різних функцій права в сучасних умовах і подальшого розвитку цих функцій.

ТЕМА 8. СИСТЕМА ПРАВА

§ 24. Система права

1. Поняття та елементи системи права.

Однією з ознак права є його системний характер. Саме тому в кожній державі існує певна система права — об’єктивно зумовле­на внутрішня організація і структура права, яка виражає єдність і узгодженість правових норм та об’єктивний поділ їх на галузі й інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

Пригадайте, які елементи системи права вам відомі.

З

Система права кожної держави не є випадковою. Вона формуєть­ся під впливом історичного розвитку суспільних відносин певної дер­жави, особливостей суспільства. Саме тому системи права в різних державах суттєво відрізняються. Водночас система права передбачає, що норми права в межах однієї системи права тісно пов’язані між со­бою, становлять цілісну систему. Неприпустимим є протиріччя між нормами в межах однієї системи права. Елементи системи права ма­ють певне підпорядкування, взаємно впливають один на одного. Для системи права притаманна чітка внутрішня побудова, яка передбачає поділ права на певні структурні елементи — галузі, інститути.

З

Система права

З

Підгалузь права

Інститут права

2. Галузі права.

Галузь права — це елемент системи права, сукупність норм права, які регулюють правовідносини в певній сфері суспільних відносин за допомогою певного методу правового регулювання.

Основними критеріями для поділу правових норм на галузі є об’єкт правового регулювання й метод, яким це регулювання здійснюється.

Пригадайте, які галузі права вам відомі.

Предметом правового регулювання називають фактичні суспільні відносини, пов’язані з реалізацією прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. Це ті відносини, які регулюють норми певної галузі. Так, усі відносини, пов’язані з процесом найманої праці людей, регулює трудове право; усі відносини, пов’язані з власністю, — цивільне право тощо. Предмет правового регулюван­ня певної галузі поєднує однорідні суспільні відносини.

Крім предмета правового регулювання, суттєве значення має також метод правового регулювання. Метод правового регулю­вання — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється регулювання правових відносин. Він визначає, як здійснюється вплив на регульовані відносини. Кожній галузі при­таманні свої методи правового регулювання.

Методи правового регулювання

Диспозитивний І [ Імперативний

метод І І метод

Метод правового регулювання визначається взаємним поло­женням учасників правовідносин, порядком установлення, зміни й припинення правовідносин між ними, характером передбаченої відповідальності.

Диспозитивний метод передбачає, що суб’єкти правовідносин є рівними, мають можливість самостійно обирати варіанти своєї поведінки в процесі правовідносин. Звичайно вибір варіанта здійснюється в межах, установлених законодавством. Цей метод притаманний для цивільного, трудового, сімейного права.

Імперативний метод (або метод владного зобов’язання) пе­редбачає певну нерівність суб’єктів правовідносин, можливість од­ного із суб’єктів диктувати свою волю іншому. При застосуванні цього методу учасники правовідносин повинні діяти в порядку, який чітко визначений законом, вони не мають права вибору. Закон передбачає покарання для суб’єктів, які порушують установ­лені норми. Імперативний метод є характерним для кримінального, адміністративного, фінансового, конституційного права.

Необхідно зазначити, що в різних ситуаціях у будь-якій галузі права може застосовуватися кожен із методів правового регулю­вання, однак один із них є провідним, домінуючим. Галузі права поділяють на декілька видів.

 

Профільні (фундаментальні) галузі є первинними, саме вони закріплюють фундаментальні положення, які в подальшому стають основою для формування інших галузей. На основі цих профільних галузей формуються інші спеціальні (основні) галузі права. Вони ре­гулюють більш вузьку сферу суспільних відносин, іноді використову­ють норми, установлені фундаментальними галузями. Комплексні галузі формуються шляхом використання норм і методів фундамен­тальних і спеціальних галузей права. У цих галузях, як правило, широко використовуються різні методи правового регулювання — як імперативний, так і диспозитивний. У комплексних галузях поєдну­ються норми різних профільних і спеціальних галузей права.

Окремо треба згадати міжнародне право. Воно не є галуззю права окремої держави, однак впливає на нього. При цьому необ­хідно зазначити, що ступінь впливу міжнародного права на право окремих держав зростає, законодавством багатьох держав нині пе­редбачено верховенство міжнародного права над національним.

Пригадайте, як Конституція України визначає статус міжна­родних договорів, їх юридичну силу.

3. Публічне та приватне право.

Крім поділу права на галузі, часто визначають публічне та при­ватне право. Цей поділ базується на тому, які правовідносини регу­люють відповідні норми, як будуються правовідносини між їх суб’єктами. Вперше поділ на приватне та публічне право, залежно від характеру регульованих відносин, був запропонований давньо­римськими юристами, зокрема Д. Ульиіаном (170-228).

У приватному праві діють здебільшого суб’єкти, які є незалеж­ними, виявляють власну ініціативу. Суб’єкти правовідносин, які регулюються приватним правом, рівні між собою. Норми приват­ного права направлені на захист приватних інтересів на основі принципів свободи та рівності. В приватному праві переважає дис­позитивний метод регулювання, взаємна координація дій суб’єктів. Суб’єкти можуть самостійно регулювати свої відносини, держава бере участь у відносинах, які регулює приватне право, лише в разі необхідності захистити права учасників від порушень з боку іншої сторони. Галузями приватного права традиційно вважається ци­вільне, господарське, трудове, сімейне право.

Публічне право регулює відносини, пов’язані з державною вла­дою. В них держава бере активну й безпосередню участь, забезпечу­ючи власні інтереси. В публічному праві одним із суб’єктів відно­син є держава або її органи чи посадові особи, що визначає нерівність суб’єктів, наявність певної ієрархії учасників правовід­носин. У публічному праві провідним є імперативний метод управ­ління. Галузями публічного права є конституційне, адміністратив­не, кримінальне, фінансове, кримінально-процесуальне право.

4. Підгалузь та інститут права.

У середині окремих галузей права визначають підгалузі. Вони об’єднують норми, які, з одного боку, регулюють певну групу достат­ньо самостійних відносин, але в їх основі — норми, що належать до відповідної галузі права, та відповідний метод правового регулюван­ня. Так, підгалузями фінансового права є бюджетне та банківське право, підгалузями цивільного права є спадкове й авторське право
тощо. Підгалузь, як правило, виникає там, де суспільні відносини, що регулюються галуззю права, є досить складними та багагоаспектни- ми, у зв’язку з чим виникає необхідність формування їх певної структури. Іноді підгалузь права в процесі розвитку правових норм, їх нагромадження та урізноманітнення поступово перетворюється на самостійну галузь права. Саме так сталося з виправно-трудовим пра­вом, яке свого часу розглядалося як підгалузь кримінального права.

Інститут права має більш вузький характер, аніж галузь, він об’єднує юридичні норми, що стосуються певного, чітко відокрем­леного виду суспільних відносин. Такими, наприклад, є інститут ви­борів, інститут власності, інститут необхідної оборони тощо. Іноді в процесі подальшого розвитку інститут права може перетворитися на підгалузь або навіть галузь права. Саме так сталося з підгалуззю спадкового права, яке раніше розглядалося як інститут цивільного права. Для більшості інститутів характерним є наявність певних ха­рактерних саме для цього інституту правових принципів.

Інститут права може об’єднувати норми однієї або декількох га­лузей права, тобто бути галузевим, міжгалузевим або комплекс­ним. Галузевий, інститут об’єднує норми однієї галузі (інститут права власності, громадянства тощо); міжгалузевий об’єднує нор­ми, які належать до декількох галузей права. Такими є, наприклад, інститут відповідальності за крадіжку, який включає норми як ад­міністративного, так і кримінального права. Однак обидва ці види інститутів — галузевий та міжгалузевий — є первинними, до їх складу не входять інші інститути. Комплексний інститут характе­ризується тим, що до його складу входять інші інститути.

Ш

Сукупність норм права певної держави називають системою права. Система права складається з галузей, підгалузей, інститу­тів і норм права. Кожна галузь права має власний предмет і метод регулювання. Залежно від особливостей регулювання правовід­носин, взаємовідносин учасників правовідносин і провідного ме­тоду правового регулювання право поділяють на публічне та приватне.

Система права, галузь, підгалузь, інститут, норма права, публічне та приватне право.

1. Поясніть поняття система права, галузь права, підгалузь права, інститут права.

2. Наведіть приклади норм, які належать до різних галузей права.

3. Порівняйте

А публічне та приватне право Б галузь, підгалузь та інститут права

4. Які види галузей права вам відомі?

5*. Обґрунтуйте належність певних галузей права до приватного та публічного права.

6*. Для кожної галузі права, яку ви знаєте, визначте об’єкт та основ­ний метод правового регулювання.

§ 25. Норма права

1. Поняття «норма права».

Початковим елементом усієї системи права є норма права.Норма права — це обов’язкове правило поведінки, яке має загальний харак­тер, установлюється (або санкціонується) державою з метою регу­лювання суспільних відносин і забезпечується відповідними дер­жавними гарантіями. Саме з них, як із цеглин, складається «будинок» і правового інституту, і галузі права, і всієї системи права в цілому.

Норма права має загальний характер, тобто поширюється на не- визначену кількість подібних правовідносин, застосовується неод­норазово. Вона діє не в одній конкретній ситуації, а багаторазово, доти, поки її дія не буде припинена за спеціальною процедурою.

Норми права містять юридичні обов’язки та суб’єктивні права певних суб’єктів правовідносин. У будь-якій державі існує вели­чезна кількість норм права.

За різними критеріями норми права можуть бути класифіко­вані на певні види.

2. Види норм права.

Пригадайте, які державні органи в нашій державі можуть при­ймати нормативно-правові акти.

Види норм права

 

 

За суб’єктом правотворчості

За способом установлення диспозиції

За характером (функціями)

За сферою (територією) дії

За предметом регулювання (галузями права)

За змістом норми (способом регулювання)

За часом дії

За суб’єктами, на яких діє норма

Норми права можуть прийматися різними державними органа­ми. Залежно від того, хто прийняв нормативний акт, у якому міс­тяться норми права, їх розрізняють за суб'єктами правотворчос- ті. Закони приймаються вищими законодавчими органами або референдумом. Інші нормативно-правові акти можуть бути прий­няті органами виконавчої влади, главою держави, судовими орга­нами (в окремих державах, де суд має право створювати правові норми), іншими державними органами, які мають на це право.

У кожній галузі права існують свої норми. Відповідно норми пра­ва можна класифікувати за тим, до якої галузі вони належать.

Цей поділ також іноді називають поділом за предметом регу­лювання. Норми права можуть бути конституційні, адміністратив­ні, кримінальні, цивільні, трудові, сімейні тощо — відповідно до га­лузей права, до яких вони належать.

це диспозитивна норма.

Норми права формуються по-різному, залежно від методу правового регулювання, який застосовується. Відповідно до цьо­го їх розрізняють за способом установлення диспозиції. Іноді правова норма встановлюється так, що вона не дає можливості учасникам правовідносин обирати варіанти дій, — норма чітко визначає порядок дій учасників правовідносин. Такі норми на­зивають імперативними. В іншому випадку норма передбачає можливість обрання варіантів дій учасниками правовідносин —

Кістяківський Богдан Олександрович (1868-1920) Видатний український філо­соф і правознавець, доктор права, академік Української академії наук. Досліджував проблеми теорії держави та права, філософію права. Один із перших вітчизня­них правознавців, який роз­робляв теорію правової дер­жави.

За змістом норми поділяють на уповноважуючі (дозвільні), які ви­значають можливі дії учасників пра­вовідносин (наприклад, громадянин має право здобути освіту екстерном), зобов'язуючі (формулюють юридичні обов’язки учасників правовідносин) — норми-приписи (громадянин зобо­в’язаний виконувати закони) та забо­роняючі (визначають неприпустиму поведінку, за яку може настати юри­дична відповідальність), норми-забо- рони (наприклад, забороняється пере­везення літаками вибухових речовин).

Важливе значення має поділ норм за їх функціями. Це матеріальні нор­ми (установлюють заборони, обов’яз­ки, права — громадянин має право здо­бути освіту екстерном) та процесуальні (визначають порядок використання цих прав та обов’язків — для складання
екзаменів екстерном громадянин подає заяву до районного відділу освіти).

За часом дії норми права поділяють на постійні та тимчасові. По­стійні норми діють невизначений час — до того, як вони будуть ска­совані. Такими є, наприклад, конституції, більшість законів. У той же час існують закони, час дії яких чітко визначений. Таким, наприклад, с закон про державний бюджет — він діє протягом чітко визначеного періоду — як правило, з 1 січня по 31 грудня відповідного року.

Норми права можуть відрізнятися за територією своєї дії. За­кони, акти глави держави, уряду держави діють на всій території держави, є загальними (загальнодержавними). У той же час існує чимало актів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які діють лише на чітко визначеній території. Так, розпорядження глави Київської міської державної адміністрації діє лише на території міста Києва, рішення Вінницької обласної ра­ди — тільки на території Вінницької області, рішення конгресу Ка­ліфорнії — на території відповідного штату. Такі акти називають місцевими, або локальними.

Розрізняють також норми відповідно до кола тих, па кого во­пи поширюються. Одні акти діють на необмежене коло суб’єктів (наприклад, конституція) — це загальні норми. Спеціальні норми визначають права, обов’язки, порядок дій чітко визначеного кола суб’єктів (наприклад, працівників правоохоронних органів, вій­ськовослужбовців тощо).

3. Структура норм права.

Норма права є елементом системи права, однак у той же час во­на має власну структуру. Традиційно вважається, що норма права включає три основні елементи.

 

Гіпотеза — це елемент норми права, який указує на життєві обставини, за наявності або відсутності яких настає дія відповід­ної норми права. При цьому залежно від кількості обставин, які є умовою дії норми, розрізняють прості норми (указує лише на одну обставину, що є умовою дії норми, — дитиною є фізична особа, яка не досягла 18 років, — єдиною умовою дії норми є недосягнення особою 18 років), складні (містять дві чи більше обставин — Прези­дентом України може бути обрано особу, яка є громадянином України, досягнула 35 років, проживає на території України не менше 10 років і володіє державною мовою, — містить чотири об­ставини) та альтернативні (коли норма набуває чинності за наяв­ності однієї з кількох передбачених обставин).

Диспозиція — це елемент норми права, який указує на те, як мають діяти учасники правовідносин за наявності умов, передба­чених гіпотезою. Саме диспозиція визначає суб’єктів, на яких по­ширюється дія норми, визначає зміст юридичних обов’язків і суб’єктивних прав учасників правовідносин. При цьому диспо­зиція може містити або вимогу (опис) належної поведінки, або, навпаки, — заборону певних дій.

За ступенем визначеності прав і обов’язків суб’єктів диспозиція може бути визначеною (чітко й вичерпно зазначено про обсяги прав та обов’язків учасників, визначена належна поведінка учасників право­відносин), відносно визначеною (визначено певні межі поведінки учасників правовідносин, але не визначено цю поведінку однозначно, існують варіанти дій у зазначених межах), альтернативною (коли пе­редбачено декілька чітко визначених варіантів дій учасників).

За способом викладу змісту диспозиція може бути пряма, або проста (вона містить чітку вказівку на належний або заборонений варіант дій), описова (коли дії не лише вказано, а й докладно описа­но, зазначені істотні ознаки цієї поведінки), відсильна (коли, вказу­ючи на варіант дій, міститься посилання на іншу норму цього ж ак­та), бланкетну (у диспозиції міститься посилання не на конкретну норму, а на певні нормативні акти — Правила дорожнього руху, Правила пожежної безпеки тощо).