Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 9 страница

Етичні норми визначають відповідність поведінки людини певним зразкам. Вони можуть стосуватися як людей взагалі, так і окремої професійної, соціальної групи. Так існує педагогічна етика, якої мають дотримуватися вчителі й викладачі, лікарська етика, ад­вокатська етика тощо.

Естетичні норми відтворюють уявлення людей про красиве й потворне. Саме вони допомагають нам оцінити твір живопису, ар­хітектурну пам’ятку, вірш чи роман. Хоча, звичайно, уявлення про красу в кожного може суттєво відрізнятися, однак загальні естетич­ні норми в певному суспільстві все ж існують.

Досить подібні до естетичних культурні норми. Однак во­ни більш загальні, аніж естетичні норми, як набагато ширше саме поняття «культура». Культурні норми формулюють пра­вила поведінки людей, які значною мірою визначаються істо­рією, традиціями певного суспільства, тим, що іноді називають менталітетом.

Напевно, кожному з вас доводилося чути про мораль. Саме її норми визначають уявлення суспільства про добро і зло, справед­ливість і несправедливість. Моральні норми (від латин, тогаїіз — звичаї, поведінка) — це правила поведінки людини в повсякденно­му житті. Цими нормами значною мірою визначають відносини старших і молодших, дітей і батьків, друзів тощо.

Організаційні норми визначають порядок створення й діяль­ності різноманітних органів, як державних, так і недержавних.

Досить поширеними є релігійні норми. Вони виникли в далеко­му минулому й досі відіграють важливу роль у суспільстві. Ці нор­ми регулюють відправлення релігійних культів, здійснення релі­гійних обрядів тощо. Зрозуміло, що вони можуть суттєво відрізнятися залежно від релігійної конфесії, від особливостей ре­лігійного напряму, однак спільним є саме те, що в будь-якому ви­падку норми ґрунтуються на вірі людей у вищу силу, у Бога.

Правові норми є засобом впливу на суспільство з боку держа­ви, вони регулюють найважливіші суспільні відносини, з ними ми ознайомимося на наступних уроках.

Іншим способом поділу соціальних норм є поділ їх за способом виникнення.

Види соціальних норм за способом виникнення

Стихійні норми виникають у процесі діяльності суспільства не внаслідок свідомої діяльності людей, а самостійно. Лише після того, як норма виникла, вона поступово закріплюється у свідомос­ті людей. Саме так виникли й закріпилися в людській свідомості традиції, звичаї й норми моралі. Значною мірою стихійно з’явили­ся релігійні норми. Взагалі саме стихійні соціальні норми були пер­шими в історії людства. В той же час значна кількість соціальних норм виникла внаслідок свідомої діяльності людей. Компетентні державні органи створюють правові норми, певні організації можуть створити свої власні норми — статут партії, громадської організації тощо. Частина релігійних норм також створена релігій­ними організаціями. Такі норми, які виникають унаслідок свідомої
діяльності певних уповноважених осіб, органів, організацій, нази­вають свідомими нормами.

Ще один поділ соціальних норм пов’язаний із способом їх закріп­лення. Ті ж самі традиції, звичаї і більшість моральних норм існують в усній формі. Вони закріплюються у свідомості людей, передаються з покоління в покоління. Інші ж норми одразу після прийняття набу­вають письмової форми. Саме так закріплюють правові норми.

Однією із найважливіших є класифікація соціальних норм за суб’єктами прийняття (створення) та охорони (забезпечення).

Види соціальних норм за суб’єктами прийняття (створення) та охорони (забезпечення)

Приймаються й забезпечу­ються громад­ськими об’єд­наннями

Приймаються й забезпечу­ються суспільством у цілому

моралі

Найдавнішими соціальними нормами є традиції та звичаї. Во­ни виникли ще в додержавний період, коли людське суспільство ли­ше почало формуватися. Звичаї утворюються внаслідок багаторазо­вого застосування й поступово закріплюються у свідомості людей. Саме звичаєвою нормою, наприклад, визначено те, що добрі знайомі потискають руки при зустрічі, притримуючись звичаю, ми вітаємо знайомого з днем народження й приходимо в гості з подарунком.

За історією виникнення подібними до звичаїв є традиції. Вони сформувалися протягом багатьох десятиліть або й сторіч, пере­даються з покоління в покоління. Так, ми часом чуємо про традиційні
одяг, їжу, обряди. Значною мірою традиціями визначається поря­док дій під час одруження (засилання сватів, рушники під ногами молодих тощо), поховання, відзначення ювілею тощо.

Звичаї і традиції не є обов’язковими для людей. Чи дотримува­тися їх — вирішує кожний сам. ГІри цьому в разі недотримання тра­дицій чи звичаїв людина ризикує зазнати громадського осуду, мати непорозуміння з друзями і знайомими, однак примусових заходів до неї не може бути вжито.

У суспільстві створюються й діють також і норми моралі. їх прикладами можуть бути вимоги поступатися місцем у тран­спорті літнім людям, поважати старших, дотримувати слова, обі­цянки тощо. Порушення моральних норм так само, як і недотри­мання традицій і звичаїв, може призвести до громадського осуду з боку суспільства. Норми моралі не пов’язані з державними кордонами — чимало моральних норм є універсальними, поши­реними в різних державах. Необхідно зазначити, що моральні норми тісно пов’язані з нормами права. З одного боку, чимало моральних норм нині отримали підтримку з боку правових норм. Так, у сивій давнині утвердилася моральна норма як пова­га до літніх людей, діє вона й тепер і, крім того, узята за основу Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про основні за­сади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян по­хилого віку». Моральні норми, закладені в Христових заповідях «Не вбий!», «Не вкради!», підкріплені сучасними нормами зако­нодавства, зокрема Кримінальним кодексом. їх порушення спри­чиняє як моральний осуд, так і конкретну, досить жорстку юри­дичну відповідальність. У більшості випадків на правопорушника чекають не тільки юридична відповідальність, а й моральний осуд.

Отже, правові норми багато в чому визначаються вимогами моралі. Право повинне бути моральним. Норми моралі, засуджу­ючи правопорушення, сприяють зміцненню правопорядку й за­конності, запобіганню правопорушенням. Норми моралі, визнані більшістю членів суспільства, досить часто закріплюють у нор­мах права.

Право також впливає на норми моралі. Воно захищає чимало моральних норм, сприяє викоріненню з життя аморальної поведін­ки, яка в багатьох випадках одночасно є й протиправною. У демо­кратичних державах право є виявом соціальної справедливості, відображає волю народу.

Релігійні норми з’явилися пізніше за традиції та звичаї, однак також у додержавний період існування людства. У своїй основі во­ни мають віру в Бога. Частина цих норм міститься у священних книгах різних релігій, інші — у рішеннях і документах органів
церковного управління. При цьому релігійні норми поширюються лише на прибічників відповідної релігії, а в разі порушення до винного можуть бути застосовані відповідні заходи покарання з боку церкви — відлучення від церкви, анафема тощо.

Нині стали досить поширени­ми так звані корпоративні норми.

Ці норми створюються окремими організаціями, установами для регулювання свого внутрішнього життя, наприклад партіями, гро­мадськими організаціями, уста­новами. Так, партія визначає поря­док обрання своїх керівних органів, права й обов’язки своїх членів, роз­мір і порядок сплати членських внесків тощо. Зрозуміло, що ці нор­ми поширюються тільки на членів тієї організації, яка прииняла їх, а в разі порушення винний може бути виключений з організа­ції, підданий іншим стягненням з її боку, але при цьому не допус­кається примус.

І нарешті, норми права. Норми права приймаються державни­ми органами, вони є обов’язковими для всіх, хто перебуває на тери­торії певної держави. Норми права мають й інші суттєві відмінно­сті від інших соціальних норм, але про них докладно йтиметься в наступному параграфі.

Регулювання відносин між людьми в суспільстві здійснюєть­ся за допомогою соціальних норм. Саме вони визначають поведін­ку людей, межі їхніх можливих дій. Існує чимало соціальних норм, які поділяють залежно від способу виникнення, способу закріплення, суб’єкта запровадження й забезпечення тощо.

Соціальні норми, корпоративні норми, релігійні норми, нор­ми моралі, традиції, звичаї.

Що таке соціальні норми?

Які види соціальних норм ви знаєте?

Наведіть приклади різних видів соціальних норм, а також ситуацій із вашого життя, коли ви керувалися різними видами соціальних норм.

4*. Які моральні норми, на вашу думку, потребують закріплення нор­мами права? Спробуйте сформулювати норми права, які ви про­понуєте для цього прийняти (не забувайте, чим відрізняються норми права від моральних норм).

5*. Порівняйте відомі вам види соціальних норм за допомогою табли­ці. Використайте для цього знання з історії, літератури й інших предметів.

§ 22. Право

1. Поняття й походження права.

Одним із видів соціальних норм є право. Право — система за­гальнообов'язкових формально визначених правил (норм) пове­дінки, що встановлюються й охороняються державою з метою регулювання суспільних відносин та за порушення яких настає юридична відповідальність.

Наявність права є однією з ознак держави, поява права також пов’язана з виникненням держави. В додержавному суспільстві відносини між людьми регулювалися переважно за допомогою зви­чаїв. Однак з утворенням держави виникає необхідність її втручан­ня в процес регулювання людських відносин, тому поступово фор­мується право.

На першому етапі свого існування держава здебільшого обме­жувалася тим, що давала свою згоду (санкціонувала) існуючі зви­чаї, надавала їм державного захисту й підтримки. Так само держава визнає певні релігійні норми, традиції тощо, надаючи їм підтримку й захист.

Однак поступово держава все більше бере на себе відповідаль­ність за прийняття норм життя суспільства, у подальшому залишає за собою виключне право визначати загальнообов’язкові норми, що регулюють найважливіші питання життя суспільства. Ці норми й отримали назву «право».

2. Ознаки права.

Право має ряд важливих ознак. Насамперед правові норми — єдині серед соціальних норм, які є загальнообов ’язковими. їх по­винні дотримуватися абсолютно всі, хто знаходиться на території відповідної держави. Це стосується громадян держави, іноземців, юридичних осіб.

Правові норми закріплюють у певній спеціально визначеній формі. Більшість інших соціальних норм можуть бути закріплені ус­но, у свідомості людей. Однак норма права набуває чинності лише тоді, коли вона закріплюється письмово, у певній формі — джерелі права. Цей документ має бути прийнятий у порядку, який визна­чений законодавством, — відповідно до встановленої процедури. Це означає обов'язкову формальну визначеність правових норм.

Правові норми мають, як правило, загальний характер, тобто поширюються на невизначену кількість осіб, подібні ситуації.

Важливою ознакою права є його системний характер. Це озна­чає, що норми права мають бути пов’язані, створювати систему. Вони не можуть суперечити одна одній. Так, після внесення до Конституції України норми про рівність усіх форм власності в Кри­мінальному кодексі України покарання, передбачені за викрадення приватної та державної власності, стали однаковими. Це було зроб­лено саме для того, щоб забезпечити системність норм права.

Правові норми можуть прийматися тільки уповноваженими державними органами, жодна громадська організація, партія тощо не мають права прийняти правову норму. Закони, інші акти, у яких містяться норми права, виражають волю держави, приймаються від її імені. Однак держава не обмежується встановленням правових норм. Вона створює спеціальні механізми, що підтримують ці нор­ми, захищають їх. Саме це є головним призначенням правоохорон­них органів будь-якої держави. У разі необхідності вона може за­стосувати силу для підтримання норм права.

На жаль, не існує держави, у якій немає порушень правових норм. Саме тому ознакою правової норми є те, що за її порушення передбачено притягнення винного до юридичної відповідальності.

3. Право як особливий вид соціальних норм.

Право є одним із видів соціальних норм, тому має як спільні з іншими соціальними нормами риси, так і суттєві відмінності.

Право, як і всі інші види соціальних норм, існує об’єктивно, визначається рівнем розвитку суспільства. Це означає, що всі соціальні норми існують незалежно від того, чи знаємо ми або інші особи про існування та зміст цих соціальних норм. Соціальні нор­ми (і право серед них) виникають унаслідок історичного розвитку людства, є наслідком його еволюції. В будь-якій соціальній нормі містяться вимоги щодо бажаної поведінки особи, інформація про її права й обов’язки. Всі соціальні норми певним чином установлю­ються та закріплюються, вони забезпечують регулювання й захист певних соціальних відносин. За порушення соціальних норм перед­бачена певна відповідальність.

Однак між правом та іншими соціальними нормами існують суттєві відмінності. Насамперед правові норми є притаманними для суспільства, у якому існує держава. Інші ж соціальні норми іс­нували в додержавному суспільстві й продовжують існувати після виникнення держави.

Суттєво відрізняється структура норм. У правових нормах обо­в’язковою вимогою є чітке визначення прав та обов’язків, їх розме­жування. В інших же соціальних нормах права й обов’язки осіб досить часто не розмежовуються, вони існують спільно.

Правові норми закріплюються у формальній формі (згадайте — формальна визначеність є однією з ознак права), інші соціальні форми можуть не мати формального закріплення, досить часто де­які соціальні норми (зокрема, традиції, звичаї, моральні норми) закріплюються лише в усній формі.

Правові норми є результатом свідомої діяльності певного дер­жавного органу, який діє в межах своїх повноважень. Інші ж соціа­льні норми виникають певною мірою стихійно, їх створюють різні суб’єкти.

Правові норми є обов’язковими для всіх суб’єктів, які знахо­дяться на території певної держави, незалежно від їхнього бажан­ня, ставлення до цих норм. Навіть якщо особа не згодна з вста­новленими в державі податками, вона зобов’язана їх сплачувати; навіть якщо ви вважаєте, що лівосторонній рух по автомобільних дорогах (як у Великій Британії) є більш правильним, вам в Україні доведеться все ж таки дотримуватися загальних правил. Інші ж соціальні норми сприймаються добровільно — ніхто не може примусити людину прикрашати ялинку на Новий рік (за існуючою традицією), лише добровільно людина бере на себе зобов’язання члена партії чи прибічника певної конфесії. Тобто сприйняття та дотримання всіх інших соціальних норм — справа добровільна.

Важливою відмінністю є сфера поширення різних соціальних норм. Якщо правові норми, породжені державою, і їх дія поширю­ється лише на територію відповідної держави, то дія інших соціаль­них норм поширюється незалежно від кордонів держави. Однако­вих настанов дотримуються мусульмани всіх держав; незалежно від державних кордонів, люди в різних країнах святкують однакові (або подібні) ювілеї та свята.

Для правових норм характерним є гарантування, забезпечення їх з боку держави, можливість притягнення правопорушника до юридич­ної відповідальності. Інші соціальні норми підтримуються позадер- жавними засобами, передусім засобами громадського впливу, осуду. При цьому для різних соціальних норм застосовуються різні засоби впливу в разі порушення, однак державний вплив не застосовується.

4. Суб’єктивне та об’єктивне право.

Вивчаючи українську мову, ви дізналися про існування омонімів.

Пригадайте, які слова називають омонімами.

Слово «право» також є омонімом. З одного боку, ви вже дізна­лися про значення права як системи певних норм. Ця система норм існує незалежно від того, чи знаємо ми про неї. Саме тому право, що існує об’єктивно, незалежно від того, чи знаємо ми про нього, називають об’єктивним.

Однак існує інше розуміння права. Кожен із нас у житті чув фразу: «Ви маєте право». Це розуміння права тісно пов’язане з особою. Адже йдеться про конкретні можливості певної особи. Так, кожна людина має право на ім’я, життя, на свободу й не­доторканність і чимало інших прав. Однак ці права особи існують доти, доки живе саме ця людина. Неможливо передати іншій осо­бі право на життя чи ім’я — вони суто особисті, те ж саме стосу­ється й багатьох інших прав. Отже, у цьому розумінні право сто­сується конкретної особи — суб’єкта, не може існувати окремо. Саме тому в цьому розумінні право називають суб’єктивним.

Право 1