Поняття та структура правознавства як науки

Правознавство (юридична наука, юриспруденція) – це спеціалізована галузь гуманітарних наукових знань, відтворених в результаті діяльності окремих науковців або їх спільнот, навчальних та наукових установ з вивчення права. Особливістю правознавства порівняно з іншими гуманітарними науками є те, що вона має більш прикладний характер і покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти удосконалюванню законодавства і правової практики. Тому юридичні наукові знання здебільшого відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов'язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.

Правознавство як наука є цілісною системою наукових знань, яка виокремлюється з інших гуманітарних наук за своїм предметом, методологічним інструментарієм, категоріально-понятійним апаратом та своїми функціями. Вона, в свою чергу, складається із сукупності окремих блоків правових знань, кожний з яких відображає ті чи інші сторони права. За своїми історичними мірками, важливості, рівнем систематизованості ці блоки знань можна визначити, як юридичні науки або ж юридичні наукові дисципліни. До юридичних наук відносяться насамперед системи знань про «найстарші» галузі права, як цивільне та кримінальне, потім конституційне, адміністративне, міжнародне, та ті блоки знань, що відображають філософські, теоретичні та історичні основи права. До юридичних наукових дисциплін ми відносимо ті системи знань, які є суміжними з юридичними науками і відображають або окремі інститути (наприклад, для цивільного права: сімейне право, договірне право, спадкове право, трудове право тощо) інституціоналізованих галузей права або ж несформовані ще до кінця галузі права (фінансове право, бюджетне право, банківське право тощо). Необхідність їх виокремлення, «набір» та «конфігурація» має достатньо об'єктивний характер і залежить від різноманіття предмета та методології досліджень, а також форм використання наукових знань. Проте необхідно відзначити, що це різноманіття існує в єдиному цілому – правознавстві, де кожна з них це окремий відносно самостійний елемент структури єдиної юридичної науки.

Існують різноманітні класифікації юридичних наук та дисциплін. Згідно однієї з них вони поділяються на такі групи:

– юридичні науки теоретичного й історичного профілю (теорія держави і права, історія політичних і правових навчань, історія держави і права зарубіжних країн, історія права і держави України, філософія права, соціологія права та ін.);

– галузеві або нормативні юридичні науки та дисципліни (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право, трудове право, сімейне право, підприємницьке право, екологічне право, міжнародне право та ін.);

– спеціальні або прикладні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, оперативно-пошукова діяльність та ін.).

Прикладом іншої побудови класифікації юридичних наук є перелік наукових спеціальностей за якими здійснюється підготовка науково-педагогічних кадрів і захищаються дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата (з недавніх пір доктор філософії в галузі права – PhD, 2014 р.) або доктора юридичних наук в межах наукового напряму: 12.00.00. Ця класифікація [30] виглядає наступним чином:

– теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень (12.00.01);

– конституційне право; муніципальне право (12.00.02);

– цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (12.00.03);

– Господарське право, господарсько-процесуальне право (12.00.04);

– трудове право; право соціального забезпечення (12.00.05);

– земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсне право (12.00.06);

– адміністративне право і процес; фінансове право; фінансове право; інформаційне право (12.00.07);

– кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (12.00.08);

– кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність (12.00.09);

– судоустрій; прокуратура та адвокатури (12.00.10);

– міжнародне право (12.00.11);

– філософія права (12.00.12).

Сучасний стан розвитку структури правознавства крім подальшої диференціації юридичних дисциплін (наприклад, виділення таких наукових дисциплін як філософія і соціологія права), характеризується їхньою інтеграцією, взаємопроникненням, концентрацією навколо визначених державно-правових проблем, створенням міждисциплінарних наукових комплексів, що відповідає загальним тенденціям розвитку суспільства і науки взагалі. Тому структура юридичної науки не може бути обмежена тільки виділенням груп або видів юридичних дисциплін, вона має більш складний характер, який зумовлений:

– об'єктними (онтологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що обумовлюються зв'язками предметів цих дисциплін – держави і права як соціальних явищ;

– пізнавальними (гносеологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, у першу чергу, що базуються на спільності використовуваних парадигм, методологічних підходів, методів, коли об'єднання або поділ дисциплін здійснюється по якісній однорідності отриманих наукових знань, їх місцю в системі юридичних знань;

– ціннісно-прагматичними (аксіологічна єдність) міждисциплінарними зв'язками, що ґрунтуються на спільності сфер використання отриманих наукових знань (наукова діяльність, державне будівництво, правотворчість, правозостосувння тощо).

Виходячи з цього можна відзначити, що місце, роль і значення кожної юридичної науки та наукової дисципліни визначаються її предметними, методологічними, ціннісно-прагматичними особливостями і спільністю зв'язків з іншими дисциплінами.