Мета вивчення дисципліни:
Ознайомлення з економічною сутністю поняття страхування, вивчення особливостей фінансових відносин у сфері страхування, ознайомлення з основними організаційними формами страхових фондів, дослідження сутності поняття страховий ринок та систематизація основних видів страхування та їх особливостей.
Програмні запитання
1. Особливості фінансових відносин у сфері страхування
2. Організаційні форми страхових фондів
3. Страховий ринок
Основні терміни і поняття
Страхування, перестрахування, страховий фонд, страховий портфель, страховий випадок, страхова подія, страховик, страхувальник страхова премія, застрахований, страховий ринок.
Тематичні тези
1. Особливості фінансових відносин у сфері страхування
Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:
1) страхування пов’язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню;
2) при страхуванні має місце солідарне розкладення нанесеного збитку між учасниками;
3) замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд;
4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року.
Страхування як економічна категорія — це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.
Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.
1. Ризикова. Полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого страховими подіями.
2. Попереджувальна. Полягає у здійсненні заходів для запобігання, або мінімізації збитків у результаті настання несприятливих подій.
3. Ощадна. Полягає в накопиченні коштів страховика його внесками і у випадку відсутності страхових подій полягає в поверненні заощаджених коштів страхувальникові.
4. Контрольна. Відповідно до неї, здійснюється страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.
Страхові відносини досить різноманітні. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є й застрахованим, тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових відносин: співстрахування і перестрахування.
Співстрахування — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків.
Перестрахування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (перестраховику) на відповідних умовах.
Страхові платежі — це перерахування коштів страхувальником страховикові. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми.
Страхове відшкодування — це виплата страховиком застрахованому (або одержувачеві) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку.
Страхова сума — це сума, на яку застрахований об’єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування характеризує страхове забезпечення, ще не може перевищувати 100%.
Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.
Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки. Розрізняють терміни «страховий випадок» і «страхова подія».
Страховий випадок — це можлива подія, настання якої може спричинити збитки. Він характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування.
Страхова подія являє собою подію, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрована.
2. Організаційні форми страхових фондів
У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів. Страхові фонди створюються в трьох формах:
– фонди самострахування;
– централізоване страхове забезпечення;
– колективні страхові фонди.
Самострахування полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів.
Централізоване страхове забезпечення засновується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів.
Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.
Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єктів страхування, об’єктів страхування і форм страхових відносин.
Основними суб’єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик — юридична особа — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку.
Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.
Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування в разі настання страхового випадку. Крім того, може виділятися такий суб’єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Об’єктами страхування можуть бути майно, життя і здоров’я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій тощо.
Страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формах. Обов’язкове страхування зумовлене ризиками, пов’язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.
Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком.
3. Страховий ринок
Страховий ринок – сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.
Функціонування страхового ринку ґрунтується на таких принципах:
– демонополізація страхової справи;
– конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;
– свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту;
– надійності і гарантії страхового захисту.
Суб’єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, страхувальник и (фізичні та юридичні особи і держава). Посередниками в проведенні страхування виступають страхові агенти і страхові брокери (брокерські фірми).
Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика.
Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.
Функціонування страхового ринку пов’язане з такими поняттями, як страхове поле і страховий портфель.
Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування.
Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.
Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на місцевий (регіональний), національний (внутрішній), світовий (зовнішній, глобальний).
Місцевий (регіональний) страховий ринок — це, як правило, обмежений певною територією та вузькоспеціалізований ринок страхових послуг.
Національний (внутрішній) страховий ринок покликаний задовольняти економічні потреби та реалізувати економічні інтереси страховиків та страхувальників у межах національної економіки.
Світовий (зовнішній, глобальний) страховий ринок сприяє задоволенню потреби в страховому захисті страхувальників усього світу..
За галузевими критеріями структура страхового ринку поділяється на ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає сутність поняття страхування?
2. Наведіть ознаки класифікації страхування.
3. Розкрийте механізм здійснення ризик менеджменту.
4. Якою є організаційна структура страхового ринку України?
5. У чому полягають особливості функціонування страхових компаній?
6. На основі яких нормативних актів здійснюється державне регулювання страхової діяльності?
7. Визначте особливості страхування життя.
8. Що є об’єктами майнового страхування?
9. Дайте визначення страхування відповідальності.
10. Розкрийте механізм здійснення співстрахування.
11. З чого складаються витрати страховика?
12. Якими чинниками забезпечується надійність страховика?
