Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.
За економічною сутністю державний кредит — форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції:
— фіскальну, тобто сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих і децентралізованих фондів держави;
— регулюючу — регулює грошовий обіг за допомогою здійснення операцій на ринку цінних паперів, що впливає на пропозицію грошей і відповідно на позичковий процент.
У кредитних відносинах позичальником звичайно є держава. З боку держави суб'єктами кредитних відносин можуть бути:
— Кабінет Міністрів України;
— органи влади Автономної Республіки Крим;
— органи місцевого самоврядування;
— Міністерство фінансів України (зокрема в особі Державного казначейства);
— Національний банк України.
З іншого боку, в державно-кредитні відносини як кредитори вступають громадяни та суб'єкти господарювання. Надання державі кредиту з боку юридичних і фізичних осіб здійснюється шляхом купівлі останніми облігацій державних позик та інших цінних паперів, що випускає держава.
Державний кредит буває таких видів:
— внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;
— зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.
Внутрішній державний кредит може мати такі форми:
— державні запозичення у вигляді державних позик;
— мобілізація коштів через систему державних ощадних установ;
— використання коштів позикового фонду;
— казначейські позики;
— гарантовані запозичення.
Державні запозичення — для них характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).
Запозичення класифікуються таким чином:
1. Залежно від розміщення запозичень їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринкові (надаються юридичними і фізичними особами певної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій.
2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи влади й управління; надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління, вони спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.
3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів.Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики забезпечуються державним майном або конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.
5. За ознакою утримувачів цінних паперів вирізняють такі, що реалізуються тільки серед населення, такі, що реалізуються тільки серед юридичних осіб, та універсальні, тобто передбачені для розміщення як серед фізичних, так і серед юридичних осіб.
6. Відповідно до терміну погашення заборгованості виокремлюють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років).
7. За формою виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні, процентно-виграшні, безпроцентні (цільові) та дисконтні (з нульовим купоном).
За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента.
За виграшних позик дохід виплачується на підставі проведення тиражів виграшів.
Процентно-виграшні позики передбачають виплату доходів як у грошовій, так і у виграшній формах.
Безпроцентні або цільові запозичення держава використовує з метою фінансування певних інвестиційних проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується.
Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.
8. За характером погашення заборгованості розрізняють: одноразову виплату й виплату частинами.
9. За методом розміщення запозичення можуть бути добровільні, примусові або такі, що розміщуються за підпискою.
За добровільного розміщення позик рішення купувати чи не купувати державні цінні папери майбутній покупець приймає добровільно на власний розсуд.
Для примусового розміщення характерний тиск на майбутнього покупця з боку органів державного управління, як це було за сталінських часів.
Позики, що розміщуються за підпискою, як правило, розміщуються серед підприємств за затвердженим списком.
10. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення.
11. За правовим оформленням виокремлюють облігаційні та безоблігаційні державні позики. Облігаційні позики супроводжуються випуском цінних паперів. Безоблігаційні оформлюються шляхом підписання угод і договорів.
Другою формою внутрішнього державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення до державних запозичень через систему Ощадного банку.
Ще одна форма внутрішнього державного кредиту — запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, яка характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду (без купівлі державних цінних паперів).
Казначейські позики як форма внутрішнього державного кредиту відображають відносини надання фінансової допомоги суб'єктам господарювання з боку органів державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах зворотності, строковості та платності. Тобто у цьому разі держава є кредитором.
Якщо уряд гарантує безумовне погашення запозичень і виплату процентів за позиками, зробленими нижчими за рівнем органами влади й управління або окремими суб'єктами господарювання, то йдеться про умовний державний кредит — гарантовані запозичення. У цьому випадку держава є гарантом.
Міжнародний державний кредит — сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку як позичальником, так і кредитором. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх запозичень.
Отже, державний кредит є сукупністю досить різних форм і методів фінансових відносин. Різноманітність форм дає змогу максимально врахувати різні інтереси юридичних та фізичних осіб.
2. Механізм застосування державних запозичень
Залучення запозичень має ґрунтуватися на таких чинниках, як:
— мінімізація вартості позики;
— встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринкові.
Мінімізація вартості позики досягається за допомогою відповідної процентної політики. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент. Тому привабливість державних позик досягається, насамперед, за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.
Стабільність державних цінних паперів досягається шляхом оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів має бути достатньо для максимізації надходжень від державних запозичень, а з іншого боку – не повинно бути їх надлишку, що може зумовити падіння курсової ціни.
Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:
— наявність кредиторів, котрі мають тимчасово вільні кошти;
— довіра кредиторів до держави;
— зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;
— можливість держави своєчасно та повністю повернути борг і виплатити дохід.
Джерелами погашення державних запозичень вважаються:
— доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;
— додаткові надходження від податків;
— економія коштів від зменшення видатків;
— емісія грошей;
— залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
3. Державний борг і методи управління ним
Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.
Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги. Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.
Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.
Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини:
1. Монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.
2. Не монетизований борг складається з:
а) невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством;
б) заборгованості з господарських відносин з реальним сектором економіки.
Джерелами погашення внутрішнього боргу є:
— бюджетні кошти;
— кошти, отримані від приватизації державного майна;
— нові запозичення.
Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.
Державний борг оцінюють за такими показниками:
1) борг на душу населення — свідчить яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;
2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами визначається як частинка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу;
3) відносна величина боргу (державний борг / ВВП).
Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: рефінансування; конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочення погашення; реструктуризація; анулювання.
Рефінансування — це проведення нових запозичень з метою розрахунку з власниками облігацій раніше випущених позик.
Конверсія державного боргу — зміна дохідності позик.
Консолідація — зміна термінів дії позик.
Сутність уніфікації позик полягає в тому, що кілька позик об'єднуються в одну з метою спрощення управління державним боргом.
Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на одну нову з коефіцієнтом, що зменшується, здійснюється, щоб скоротити державний борг.
Відстрочення погашення позики або усіх раніше випущених державою позик означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому на період перенесення термінів погашення боргу виплата доходів також припиняється.
Реструктуризація —використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів.
Анулювання (скасування) державного боргу передбачає відмову держави від зобов'язань за випущеними позиками (внутрішніми, зовнішніми або за всім державним боргом).
Питання для самоконтролю
1. Що таке державний кредит?
2. Розкрийте основні цілі запозичення коштів в межах державного кредиту.
3. Назвіть основні функції, які виконує державний кредит?
4. Охарактеризуйте види державного кредиту.
5. Дайте характеристику основним формам внутрішнього державного кредиту.
6. Як відбувається оформлення державних запозичень в Україні?
7. Надайте класифікацію державних запозичень.
8. Що представляє собою мобілізація частини вкладів населення до державних запозичень через систему Ощадного банку?
9. Що таке казначейські позики?
10. Сутність міжнародного державного кредиту?
11. Охарактеризуйте механізм застосування державних запозичень.
12. Назвіть основні джерела погашення державних запозичень.
13. Що таке державний борг?
14. Назвіть основні види державного боргу.
15. Охарактеризуйте джерела погашення внутрішнього боргу.
16. Назвіть показники оцінки державного боргу.
17. Охарактеризуйте методи у правління державним боргом.
Тема 7. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
Мета вивчення дисципліни:
Ознайомлення з економічною сутністю місцевих фінансів та місцевих бюджетів, їх значенням в економічному розвитку, вивчення основних видів доходів і видатків місцевих бюджетів, дослідження сутності понять бюджетний федералізм та фінансове вирівнювання, систематизація основних методів фінансового вирівнювання.
Програмні запитання
1. Місцеві фінанси, їх сутність і значення в економічному розвитку
2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
3. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання
Основні терміни і поняття
Місцеві фінанси, доходи місцевих фінансів, видатки місцевих фінансів, місцеві бюджети, трансферти, бюджетний федералізм, фінансове вирівнювання
Тематичні тези
