„...Нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все - і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більш не створить її: вимерла мова в устах народу - вимер і народ”.
Праця – основа виховання
„Праця, як ми її розуміємо, є така вільна й узгоджена з християнською мораллю діяльність людини, на яку вона наважується за безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети у житті. Без особистої праці людина не може йти вперед, не може залишатися на одному місці, але повинна йти назад”.
Провідні ідеї:
- У працях Ушинського подане обґрунтування необхідності сполучення розумової та фізичної праці в житті людини з позицій різних антропологічних наук: фізіології, психології, етики, естетики, теології, аксіології, економіки, історії, педагогіки.
- Виховання цілісної особистості можливе лише через залучення людини до фізичної та розумової праці, що є умовою її „тілесного, морального та розумового удосконалення, її людської гідності, її свободи і, нарешті, її насолод і її щастя”.
Потреба людини у праці має природжений характер, однак її необхідно, цілеспрямовано розвивати, формувати серйозне ставлення до життя, спрагу праці, звичку до трудового зусилля.
Розумова праця, яку виконує дитина, повинна бути достатньо складною, викликати напруження, яке має перейти у звичку і стати насолодою.
- Відпочинок повинен бути зміною видів діяльності: „праця фізична є не тільки приємною, але й корисною після праці розумової”.
- „Можливість працювати і любов до праці - найкращий спадок, який може залишити своїм дітям і бідний і багатий”.
Дидактична система К.Д.Ушинського
Мета освіти (для чого навчати?)
Поєднання формальної та матеріальної цілей освіти:
- Забезпечити найкоротшим і найлегшим шляхом засвоєння різноманітних знань про природу і суспільство, що відкриють очі на істину і необхідні для вдосконалення суспільного життя людини.
- Сформувати світогляд людини.
Звідси завдання:
1. Розвиток розумових здібностей учня, його спостережливості, пам’яті, уяви, фантазії, здатності і бажання самостійно здобувати нові знання.
2. Дати зміст розуму, бо без конкретних знань розумові здібності – „мильна кулька”. Для здійснення цього завдання необхідно розумно вибрати предмети для вивчення. Цей вибір полягає у поєднанні класичного та реального напрямів освіти.
Зміст освіти (чому навчати?)
Народна школа:
- Рідна мова як провідний предмет навчання, засіб морального та розумового розвитку дитини. Для вивчення рідної мови створені підручники „Рідна мова” та „Дитячий світ”.
- Вивчення арифметики, Закону Божого, елементів природознавства, основ вітчизняної історії.
- Вивчення основ ремесел.
Середняшкола:
- Протест проти ранньої спеціалізації, загальноосвітній характер початкової та середньої освіти, її „гуманний” характер.
- „Гуманна” освіта полягає у вивченні, перш за все, рідної мови і літератури, а потім - предметів, які розкривають людину і природу, а саме - історії, географії, математики, природничих наук, сучасних іноземних мов. Давні мови є предметом вивчення для окремих спеціалістів і не повинні посідати чільного місця у загальноосвітній школі.
- Приділення великої уваги вивченню природничих предметів: „Логіка природи є найбільш доступна і найбільш корисна логіка для дітей”. Класична освіта у її чистому вигляді вже не відповідає вимогам часу, тому повинна увібрати в себе кращі елементи реальної.
Кого навчати?
Ідея обов’язкової освіти: „Обов’язок навчання дітей є найбільш справедливим обмеженням батьківського деспотизму і найбільш справедливою вимогою суспільства стосовно окремої особи. Хто має дітей, той зобов’язаний приготувати з них хороших, корисних членів для суспільства, серед якого він живе”.
„Народна школа може широко і безперешкодно розвиватися тільки тоді, коли про розвиток її буде турбуватися той самий народ, якому вона потрібна і діти якого в ній навчаються”.
Як навчати?
Принципи навчання
1. Виховуючий характер навчання: „ Навчання є головним органом виховання”. „Виховний вплив науки тільки тоді виявиться дійсним, коли вона буде діяти не тільки на один розум, але й на душу, на почуття” (ідея цілісності навчально-виховного процесу).
- виховну силу має кожен предмет, але найбільша вона у рідної мови, літератури, у фольклору, вітчизняної історії, природи;
- навчання не має виховного змісту, якщо не спирається на свідоме засвоєння знань;
- виховуючий характер навчання полягає у формуванні цілісного світогляду учнів.
2. Зв’язок навчання з життям:
- „науку слід викладати так, щоб вона була прилагоджена до життя”, але не слід зводити її до ремісничого навчання;
- поряд зі збагаченням пам’яті реальними знаннями необхідно привчати користуватися „цими багатствами” в житті.
3. Природовідповідність навчання - відповідність навчання загальному рівню психофізичного розвитку учня: „Якщо ми хочемо виховати людину у всіх відношеннях, ми повинні вивчити її у всіх відношеннях”:
- навчання повинно починатись у відповідному віці;
- учитель повинен враховувати особливості розвитку психічних процесів учнів: пам’яті, уваги, волі, мислення, емоцій;
- сприяти вільному розвитку природних здібностей дітей у корисному напрямі;
- необхідно запобігати надмірної напруженості і надмірної легкості у навчанні;
- необхідно постійно ускладнювати навчання, щоб не затримувати розвитку дитини;
4. Свідомість і активність навчання:
- активність - це форма, у якій здійснюється свідоме засвоєння знань;
- слід мобілізувати не тільки мислення і пам’ять, але й волю і емоції дитини - свідомість залежить від усіх цих властивостей;
- висока роль мови як засобу свідомого навчання: навчати рідною мовою, пов’язувати завдання засвоєння знань з розвитком мислення і мови учнів;
- поєднання словесних і наочних методів викладання;
- урок як обопільна активність учня і вчителя.
5. Послідовність та системність навчання: „Тільки система, що виходить з самої сутності предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена незв’язаними між собою знаннями, схожа на комору, в якій панує безладдя і де сам хазяїн нічого не може відшукати...”;
- засвоєння матеріалу повинно починатися з живого спостереження і відбуватися у відповідності з певною логікою;
- дотримуватися наукових основ викладання матеріалу, не зводити його до „дитячого лепету”;
- встановлення міжпредметних зв’язків, що сприятимуть утворенню системи знань.
6. Наочність навчання:
- особлива роль наочності у початковому навчанні, де „дитя мислить образами”;
- обґрунтування ряду методів наочного навчання у початковій школі;
- використання наочності як засобу підвищення пізнавального інтересу;
- гармонійне поєднання наочних та словесних методів навчання.
7. Міцність засвоєння знань:
- метою повторення є попередження забування, а не відновлення у пам’яті забутого;
- метод попутного повторення: кожне наступне знання містить в собі головні моменти попереднього;
- два види повторень: активне і пасивне.
Методи навчання
Дидактика не може мати претензії перерахувати всі правила та прийоми навчання. Вона тільки вказує на головні з них. Практичне їх застосування безкінечно різноманітне і залежить від самого наставника.
Два головних методи навчання: метод синтетичний (індуктивний) і аналітичний (дедуктивний). Необхідність їх поєднання у процесі викладання.
Засоби викладання: 1)догматичний, або пропонуючий; 2)сократичний, або запитальний, діалогічний; 3)евристичний, або проблемний; 4) акроаматичний, або викладаючий.
