Навчальний елемент 1.2. Виникнення книгодрукування

Лекція. Виникнення книгодрукування

 

1. Попередники друку

2. Європейські першодрукарі та їх здобутки

3. Перші друкарні у Європі

4. Перша друкована періодика

 

Сам по собі винахід друкарського верстата можна вважати чи не найважливішим чинником виникнення журналістики, оскільки без нього вона неможлива принципово, тільки друкарський верстат робить її масовою й оперативною. Без цих якостей журналістики як специфічної форми суспільної діяльності не існує.

Попередники друку

Людство йшло до винаходу друкарського верстата дуже довго, декілька тисячоліть. Ідея друкарського відтиснення закладена ще в таврі або клеймі, яким скотарі мітили своїх коней або корів, а також в особистому друці вождів якнайдавніших цивілізацій. Одним тавром або друком можна було відзначити тисячі голів худоби, величезну кількість товарів.

У національних музеях багатьох країн світу одними з най­цікавіших експонатів світанку людської цивілізації є виготовлені з різноманітного матеріалу (глини, дерева, каменю, кісток, бронзи, свинцю) своєрідні печатки, штампи. З вирізаних чи вишкрябаних на них опуклих зображеннях «прочитуються» або ініціали імен та пріз­вищ, або якась закодована знаками релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні.

Отже, їх постійно носили з собою багаті вельможі, купці, просто ділові люди. Ці своєрідні печатки виготовлялися з різною метою, в тім числі й для засвідчення підписів власників на всіляких дого­вірних зобов'язаннях. Випукле зображення такого персня змочува­лося якимось кольоровим розчином і прикладалося до гладкої по­верхні, надовго залишаючи у дзеркальному відображенні свій відбиток.

Найбільша колекція таких експонатів зберігається в паризькому Луврі. Це й марковані штампами або клинописом різноманітні гли­няні пластинки, обпалені вавілонянами (X століття до н. е.), і скоро­чені імена двох власників крупного родовища цінних металів у Іспанії, нанесені тогочасними майстрами на грудку сріблястого свинцю (І століття до н. е.), і витіюваті випуклі букви-компостери, якими позначалися виготовлені в стародавній Греції вази...

Як різновид цього методу – друкування монет. Якщо вірити Ге­родоту, першим цей крок зробив лідійський цар Гігос у VII ст. до н.е.

Наступним кроком до відкриття друкарського верстата стало запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Ви­різаний на тонкій дерев'яній дошці-заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на тканині залишався позначений фарбою пев­ної форми візерунок.

Чи не першими стали набивати тканини китайці. Згодом, імо­вірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII ст., у такий спосіб, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.

Ще одним передвісником появи на земній кулі друкарства вва­жається ксилографія (у перекладі з грецької – пишу (малюю) на зру­баному дереві). Йдеться про спосіб виготовлення на дерев'яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної фор­ми із дзеркальним рельєфним зображенням. Технологія відтворення приблизно така ж, як і з набиттям тканин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візерунки набивалися на тканину через вирізані на дерев'яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка потім міцно притис­кувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи від­повідний слід.

Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (перевернуто­му) відображенні на дерев'яних дошках, за іншими даними – на ка­м'яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II‑VII ст. н. е. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збереглися. Однак ця країна може похвалити­ся першою збереженою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізаних дерев'яних форм-сторінок. Ідеться про «Діамантову Сутру» (868 р.). Книга зроблена у формі папе­рового сувою. Тепер зберігається в Британському національному музеї у Лондоні.

Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавніших у світі газет, яка дійшла до наших днів, – китайська «Кай Юань Цзи Бао» (перша половина VIII ст.), – також розмножувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку другого тисячоліття н. е.

Про майстерність китайських дереворитників, про колосальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев'яних дощечках-заго­товках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст – «Трипітака» (на­друкована 922 року). Загальна кількість сторінок цієї книги – 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев'яних заготовок.

У Європі множення писемних текстів за допомогою дерев'яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Що ж друку­вали? Гравюри з релігійними сюжетами та невеликими текстовими поясненнями (текст часто вписувався від руки) для малограмотного користувача («Біблія бідних» («Biblia pauperum»), «Мистецтво по­мирати» («Ars moriendi»), «Дзеркало людського порятунку» («Spe­culum humanae salvationis»)) і гральні карти, привезені хрестоносця­ми зі сходу і які набули в середньовічній Європі дуже масового поширення. Трішки пізніше ксилографією стали розмножувати ка­лендарі і деякі університетські підручники (наприклад, посібник з латинської граматики Елія Доната). Починаючи з XIII ст., найбільше книг таких способом друкувалося в Німеччині та Фландрії.

Наприкінці XIII – початку XIV ст. поряд із широким викорис­танням дереворитів усе більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили пор­трети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися ліпшими від дерев'яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі. У такий спосіб книги друкувалися аж до 1530 р.

Але, як зазначає проф. М. Тимошик, вирізьблення на дерево­ритах текстів та ілюстрацій з метою їхнього тиражування мало свої переваги й недоліки.

Переваги:

• можливість створення багатьох копій ідентичного тексту чи ілюстрації без необхідності ретельного вивірення кожного примір­ника копії;

• прискорення процесу копіювання сторінок книг.

Недоліки:

• надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кожної лі­тери тексту;

• неможливість використання конкретної дерев'яної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;

• недоцільність з економічного погляду виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;

• зношуваність ксилографічних форм від тривалого використан­ня, а отже, втрата якості відтворення в наступних копіях.

Тому потребою часу ставало винайдення нового, досконалішого й ефективнішого способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, відриву й пере­несення їх з одного слова чи рядка в інше місце, тобто необхідно було домогтися рухомості літер у межах сторінок.

Як засвідчує історія, такі спроби робилися ще задовго до вико­ристання ксилографії. Прикладом цього є один неповторний і за­гадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX століття, ім'я якому – Фестський диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Фест, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 року італійськими археологами на чолі з Луіджі Пер­ньє. Дата створення – XVII століття до н. е (!).

Це круглий глиняний вогнетривкий виріб діаметром 16 см, по­мережений з обох боків витіюватими знаками, розміщеними спі­ралеподібно тісно один біля одного. Знаки мають форму піктогра­фічного (картинного) та ідеографічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення знарядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними – немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сумніву в тому, що маємо справу з якимось закодованим писемним текстом, розшифрувати який, на жаль, досі не вдалося.

Ретельний розгляд фігурок і знаків (а їх близько 250) проливає світло на метод нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок і знаків повторюється. Скажімо, голова лю­дини – 19, фігура вояка – 13, човна – 7, риби – 6 разів. Усі фігурки і знаки, які повторюються, подаються відносно до позначених ліній спіралі по-різному – прямо, впоперек, навскіс. Однак за формою креслення вони однакові. Такої однаковості неможливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шляхом проштамповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці в певному місці тексту спеціально виготовленою для кожного знаку печаткою.

Зазначені вище аргументи дають підстави вважати Фестський диск першим у світі текстом, створеним (надрукованим) методом застосування рухомих літер.

На жаль, підтвердження поширення такого методу друку в ан­тичному світі навести більше не можна. Дивовижна знахідка на острові Крит виявилася на сьогодні поки що єдиною.

І вже майже через тисячу років після спроби критян ідея ви­готовлення окремих розбірних літер для створення текстів починає реалізовуватися в Китаї. Саме китайський винахідник Бі Шен (за іншими даними – Пі Шен)на межі 40-50-х років XI ст. н. е. Ви­готовив рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. Матеріалом для такого шрифту слугувала глина. Склавши з окремих зображень ієрогліфів текст, сформувавши його в спеціальну тексто­ву форму і покривши її фарбою, Бі Шен накладав на таку форму аркуші паперу і так одержував відповідні тексти. Китайські автори (зокрема Шень Го) у своїх наукових розвідках згадують також про спеціальні дерев'яні пристрої, які виготовив цей майстер для збері­гання шрифту.

Час появи Бі Шена і його винаходу саме на цьому відрізку ки­тайської історії не був випадковим. Такий ранній розвиток друкар­ської справи в цій країні був зумовлений двома важливими чин­никами. По-перше, винайденням у 105 році паперу; по-друге, актив­ним поширенням у країні релігії буддизму.

Звичні й популярні на той час для рукописної справи папірус, а тим більше пергамент, виявилися не зовсім придатними для ви­тискування на них текстів: папірус був крихким, а пергамент – за­надто дорогим для тиражування. Нова ж релігія потребувала виго­товлення багатьох копій священних і молитовних текстів, потребу в яких можна було забезпечити не рукописними, а механічними методами відтворення. Папір якраз виявився тим матеріалом, який найбільше для цього підходив.

Проте сталося так, що в цілому прогресивний винахід Бі Шена не набув тоді швидкого поширення в Китаї. На це, вірогідно, є кілька причин. Передусім, шрифт виготовлявся із крихкого глиняного ма­теріалу, тому його вистачало ненадовго. По-друге, специфіка китай­ської мови вимагає засвоєння від двох до сорока тисяч окремих знаків, з яких складаються ієрогліфи. Виготовити, забезпечити збе­рігання, а потім легке й швидке знаходження для друку потрібного ієрогліфа виявилося справою складною і не зовсім практичною. Тому незабаром дітище китайського першодрукаря було надовго забуте його земляками.

Розбірний шрифт з матриць з'являється дещо пізніше (XIV сто­ліття) в сусідів китайців – корейців. З 1392 р. вони стали викорис­товувати для виготовлення ієрогліфів мідь, що давало змогу більше їх використовувати. А в 1403 р. імператор Тай Тзунг з метою по­ліпшення народної освіти наказав друкувати корейські підручники за допомогою таких літер. Проте з тих чи інших причин тамтешні творці книг знову повернулися до вже засвоєного ксилографічного способу множення текстів.

І тільки епоха Відродження, яка з кінця XIV – початку XV ст. започаткувала в Західній Європі культуру Нового часу, стала й золо­тою епохою для ствердження й поширення на європейських теренах дивовижного витвору людського розуму, яким виявилося друкарство.

Цей спосіб друкування в Європі не був відомий. Іоганн Гутен­берг винайшов друкарський верстат, а точніше спосіб друкування тексту за допомогою рухомих літер самостійно, і його верстат був більш досконалим, ніж китайський. Він об'єднав у собі принцип штемпелювання (критський диск) і відтиснення з дощок, або ксило­графії (Китай).