Європейські рукописні видання XV-XVI ст.

Незважаючи на те, що друкарський верстат був уже винайдений, у XV ст.перші газети були рукописними, залишаючись такими про­тягом усього ХVІ ст., і продовжували існувати паралельно з друко­ваними у XVII cт.

Ускладнення економічного та політичного життя в Європі кін. ХVІ – поч. XVII ст., розширення торговельних і культурних контак­тів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагодження морських і сухопутних комуні­кацій, інтенсивне використання річкових систем, будівництво кана­лів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в інший. У цей же період у багатьох країнах Європи з’яви­ли­ся державні поштові служби, які прискорили процес обміну інформацією.

Необхідність отримання оперативної інформації, як у господар­ській сфері, так і в політичній, призвела до того, що у великих тор­говельних і політичних центрах у кінці ХVІ ст. стали з’являтися ін­формаційні листки, які повідомляли про проведення ярмарків, ціни, про прибуття товарів у порт, а також рукописні газети, покликані вгамувати «інформаційний голод».Розповсюдження інформації стає вельми солідною і вигідною справою й перетворюється з аматор­ського заняття в професію.

Передвісниками перших газет стали венеціанські рукописні лис­тки другої половини ХVІ ст. Слово «газета», яке використовується більшістю європейських мов, походить від назви дрібної венеці­анської монети (gazzetta), яку читачі платили за даний інформа­ційний листок.

Венеціанські газети являли собою аркуші, складені вдвоє і за­повнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, яку вони містили, не підписувалася і містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (виключаючи саму Венецію) та за її межами. Короткі новинні блоки (в основному військові чи політичні) були розділені абзаца­ми, де в якості своєрідного «заголовка» виступали назви міст (дер­жав) і дата події. Венеціанські рукописні газети називалися «авізі» (з італ. – повідомлення). Найдавніший комплект, який дійшов до наших днів, датується 1566 роком.

Періодичність рукописних газет була щотижневою. Не зберегло­ся достатніх відомостей про перших журналістів, які створювали ці венеціанські газети. Є дані про те, що у Венеції існував цех профе­сійних збирачів новин – «аввізаторі» («avvissatori» – той, хто прино­сить новини), однак наприкінці XVI – поч. XVII ст. цю професію важко було назвати престижною.

Торгівля новинами була поширена не тільки у Венеції, але і в Німеччині. Лейпциг, Нюрнберг, Страсбург, Аугсбург, Франкфурт були не тільки найбільшими торговельними й університетськими центрами тогочасної Німеччини, але й інформаційними. Лютер назвав Нюрнберг «оком і вухом Німеччини».

Великою популярністю користувалося бюро Фуггерів, що поши­рювало рукописні відомості новин. Торговельний дім Фуггерів у Лейпцигу мав обширні комерційні зв'язки практично зі всіма євро­пейськими державами, королівськими дворами, володарними князя­ми, торговельними корпораціями і навіть римською курією. Цим пояснюється високий рівень інформованості. Торговельні агенти служили кореспондентами, збираючи інформацію ділового, політич­ного й загального характерів. Ці повідомлення, погруповані і пере­писані, ставали «газетами» банкірського дому Фуггерів («Fuggerzei­tungen») і розповсюджувалися в Європі протягом 1568 і 1605 рр.

Інформація стала у Фуггерів таким же товаром, як і все інше, чим вони торгували, хоча ці рукописні газети вільно не продавалися. Особливий штат писарів розсилав цю продукцію передплатникам, які вносили щорічно особливу плату за цей товар. Бюро Фуггерів є прообразом інформаційного агентства.

У Німеччині епохи Відродження велике розповсюдження мали рукописні інформаційні листки, названі Лютером «летючими лис­тками». Найцікавіші з них власники друкарень навіть передрукову­вали на верстатах і розпродавали на ярмарках. Про що ж писали в «летючих листках»? В основному про релігійні розбрати (йдеться про епоху Реформації), політичні події, а також про епідемії, всілякі «чудеса», катастрофи, зцілення. Цінувалася інформація як така, а не аналіз подій. Елемент сенсаційності вже на тій стадії розвитку журналістики був найважливішою умовою комерційного успіху. Стиль, мова автора, як і сама його особа, ще не існували як значущі елементи журналістської творчості. Воно було вельми примітивним, а мова «летючих листків» - вельми бідна. Це характерне для новин, що видавалися з метою наживи. Що ж до перших проявів полі­тичної журналістики, проповідей Мюнцера і «Листів темних людей» Гуттена, то вони вже є зразком публіцистичної майстер­ності. Але основна маса рукописної індустрії в Німеччині являла собою вельми недосконалі в плані мови і стилю творіння, не кажучи вже про те, що довіряти об'єктивності й правдивості авторів було просто небезпечно. Назви деяких з цих листків дають певне уяв­лення про їх зміст: «Приголомшлива новина про небувалу повінь, що трапилася в місті Берні. Новини з Франції і т. ін. Надруковано в Нюрнберзі Ніколасом Кнорром» або «Новітні відомості про ана­баптистів у Мюнстері. Віттенберг. Йосип Клер. 1535 р.».

Рукописні відомості розповсюджувалися ординарцями, як і спе­ціальні листи, що складали для багатих купців, вельмож, універси­тетів і монастирів інформатори. Їх можна порівняти з нинішніми власними кореспондентами. Їм часто вдавалося організувати навко­ло себе щось на зразок кореспондентського пункту, який збирав, обробляв і доставляв за допомогою ординарця інформацію госпо­дареві. Інститут ординарців був попередником такого важливого каналу комунікації, як зв'язок. У XVI ст. Сенгалльське купецтво за допомогою своїх ординарців налагодило регулярний поштовий зв'я­зок між Ліндау, Равенсбургом, Ульмом і Нюрнбергом. Потім цей зв'язок поширився на Ліон та інші міста Франції, Нідерландів, Італії. Вісті з Венеції до Нюрнберга йшли 20 днів. Ординарці проіснували до тих пір, поки поштове повідомлення не було монополізоване державою.

Рукописні новини розповсюджувалися практично в усіх країнах Європи, хоча часто піддавалися гонінню та заборонам. Так, у 1572 р. булла папи Пія V кваліфікувала рукописні листки як вигадки дия­вола, й авторам цих видань загрожувало відлучення від церкви, тав­рування та висилка на галери. У 1488 р. в Англії розпочало свою діяльність дітище Генріха VІІІ – «Зоряна палата», що підпорядку­вала собі абсолютні права на видання друкованої продукції. Це значно обмежило циркуляцію рукописних видань, але навряд чи знищило нагальну потребу в розширенні інформаційних джерел та пожвавлені комунікаційних відношень.

Винахід Гутенберга (середина ХV ст.) значно стимулював розви­ток ЗМІ, поклавши початок ери друкарства, етапу відчуження ауди­торії від джерела інформації. Окрім рукописних газет в інформа­ційному потоці ХVІ-ХVІІ ст. стали популярними друковані пам­флети, «книги новин», «листки новин», «реляції» й «балади новин» – друковані брошури невеликого формату і невеликого обсягу, які оперативно реагували на різні події як усередині країни, так і за кордоном, і багато в чому нагадували перші газети. Та, незважаючи на схожість, три основні моменти відрізняють ці брошури від пер­ших газет: 1) така друкарська продукція зазвичай присвячувалася тільки одній події; 2) видання не були періодичними; 3) головний акцент робився на ілюстративний ряд. «Книги новин» не зникли з появою перших газет, а продовжували існувати впродовж усього ХVІІ ст.

Список рекомендованої літератури

1. Аверинцев С. Н. Поэтика ренневизантийской литературы.– М., 1977.– 320 с.

2. Буассье Гастон Газеты Древнего Рима // Картины древнеримской жизни. Очерки общественных настроений времен римских цезарей. – СПб., 1896.

3. Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. – Львів, 1987.

4. Вороненков Г. Ф. Путь, длиною в пять столетий: от рукописного лис­тка до информационного общества. – М., 1999.

5. Гаспаров М. Л. Цицерон и античная риторика // Цицерон Марк Тул­лий. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1994.

6. Грабельников А. А. Массовые информационные процессы: от перво­бытного до современного гражданского общества // Журналистика. История и современность.– М., 1993. – С. 6-19.

7. Гуревич А. Я. «Хронотоп» народного христианства: exempla // А. Я. Гу­ревич Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990. – 395 с.

8. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М., 1972. – 318 с.

9. Гуревич А. Я. Народная культура раннего средневековья в зеркале «по­каянных книг»// Средние века. Сборник АН СССР. – М., 1973. – С. 28-54.

10. Гуревич А. Я. Устная и письменная культура средневековья: два «крес­тьянских видения» конца ХП – начала ХШ века //А. Я. Гуревич. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. – М., 1990. – С. 161-178.

11. Древние цивилизации: от Египта до Китая. – М., 1997. – 1264 с.

12. Дюби Жан. Европа в Средние века. – Смоленск, 1994.

13. Зелинский Ф. Ф. История античной культуры. – СПб., 1995.– 380 с.

14. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов. – М., 1987. – 415с.

15. История мировой журналистики. – М.– Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.

16. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 1987. – 360 с.

17. Киселева Л. И. О чем рассказывают рукописи (рукописные книги в За­падной Европе). – Л., 1978.

18. Кнабе Г. С. Двуединство культуры // Г. С. Кнабе. Материалы к лекци­ям по общей теории культуры и культуре античного Рима. – М., 1994.– С. 17-25.

19. Корнилова Е. Н. Риторика – искусство убеждать. Уч. пособие.– М., 1998. – 208 с.

20. Культура средних веков.– К., 1995.– 208 с.

21. Малеин А. И. Газеты у древних римлян.– СПб., 1893.

22. Мечковская Н. Б. Язык и религия.– М., 1998.– 352с.

23. Москаленко А. З., Губерський Л. В. Масова комунікація.– К., 1997.– 217с.

24. Поньон Эдмонд. Повседневная жизнь Европы в 1000 году.– М., 1999

25. Сергеев Г. И. От дибао к «Женьминь жибао»: путь в 1200 лет.– М., 1987.– 224 с.

26. Тимошик М. Історія видавничої справи. – К., 2003. – 496 с.

27. Ученова В. В. Исторические истоки современной публицистики.– М., 1972.– 150 с.

28. Ученова В. В. У истоков публицистики.– М., 1989.– 214 с.

29. Федченко П. М. Преса та її попередники.– К., 1969.

30. Фихтеус Эрик. Десять заповедей журналистики.– Стокгольм, 1999. – 155 с.

31. Юефу. Из древних китайских песен.– М.–Л., 1959.

Питання для поточного самоконтролю та контролю знань

1. Становлення публіцистики й журналістики в античній культурі

2. Виникнення журналістики в Давньому Китаї

3. Журналістика епохи Середньовіччя

4. Публіцистика античного світу та Середньовіччя: спільне та відмінне

5. Європейські рукописні видання XV-XVI ст.

6. Перші прояви цензури