Абсолютний дух» і діалектика Г.В. Ф. Гегеля

• "Учення про тотожність суб'єкта і объекта лежить також в основі філо­софської системи Георга Більгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831 pp.). Великий філософ народився в сім'ї штутгартського секретаря казначейства, ріс у звичайному скромному середовищі (і в матеріальному, і в духовному відношеннях). Здобув богословську освіту, закінчивши теологічне відділення Тюбінгенського університету, захистив магістерську дисертацію з церковної історії Вюртемберга, але від духовної кар'єри відмовився, У гімназії та в університеті Гегель мав добру репутацію серед педагогів і керівництва, від­значався слухняністю, йому навіть доручали застерігати товаришів від пога­них вчинків, Щоправда, ні в дитинстві, ні в юності ніхто не міг запідозрити в ньому не тільки генія, а взагалі видатну людину. В університетській харак­теристиці вказувалося, що Гегель - молода людина з хорошими манерами, здоровими судженнями, але не відзначається красномовністю і в філософії ніяк себе не проявив.

Проте біографія Гегеля - це процес визрівання великого мислителя. Він нагромаджує знання - цитата до цитати, виписка до виписки, поки що без власних коментарів. Багато здобуває від дружби з уже відомим філософом Шеллінгом і поетом Гельдерліном. Шеллінг, молодший за Гегеля на п'ять років, у віці 23 років - уже професор, автор книг, творець власного вчення. А Гегель після закінчення університету довгі роки тягне лямку домашнього вчителя, а після невдалого дебюту в Єнському університеті - ярмо газет­ного працівника, директора шкільної гімназії. Йому було майже п'ятдесят, коли він здобув визнання своїх заслуг у філософії і посів відповідну посаду професора в Берлінському університеті.

Протягом життя Гегель прагне охопити все словом своєї філософсь­кої системи. Якщо Гете шукає сенс життя., то Гегель — сутності мислення. Відданий філософії, він не ігнорує інших сфер наукової діяль­ності, які дають змогу для філософського узагальнення: посилено прово­дить досліди з природознавства, сам ставить ряд експериментів з магнетиз­му та оптики, штудіює математику, оволодіває вищим аналізом, диферен­ціальним численням, фізикою, хімією, природничою історією, не кажучи вже про комплекс гуманітарних наук. Саме таке енциклопедичне охоплен­ня духовної культури і зробило його великим філософом. При цьому мис­литель дорожить своїм душевним спокоєм та всіляко оберігає його, цінує добрі стосунки з урядом, на службі в якого перебуває, усвідомлюючи, що «хто дивиться на світ із розумом, на того і світ дивиться з розумом».

Незважаючи на риси філістерства, тяжкий тиск, соціального середови­ща, Гегель, як і Гете, зміг досягти такої величі духу, що й дотепер справляє величезний вплив на людську культуру. Він викликає до себе найглибшу повагу і захоплення своєю рицарською жертовною відданістю науці, все життя не тільки присвятивши науці, але і розчинивши себе в ній - усі сили душі, всі пристрасті серця, могутність інтелекту.

• Філософія Гегеля — це проголошення безмежної могутності людсь­кого Розуму. На противагу Кантові, в якого реальність не є реальністю Розуму, Розум у Гегеля повинен бути всією реальністю. Через Розум «ви­свічуються» всі сторони людського життя. Ніщо не існує для нього, якщо воно неістинне, не просякнуте думкою, знанням, поняттям, Природа, мислення, дух, держава, мистецт­во, прекрасне, справедливе - все це. одяг, в якому виступає перед світом Розум. І воля для нього «є інтелектом», і право слід ро­зуміти «як думку», і добро «є виключно в мисленні та через мислення».

• Перша і найзначніша праця Гегеля - «Феноменологія духу» (1807 р.) -є відображенням духовного досвіду, набутого людством, У ній вирішу­ється проблема тотожності суб'єкта і об'єкта на основі обґрунтування тотожності індивідуального й абсолютного «Я». Перший крок до цьо­го — це рух індивідуальної свідомості до тотожності з абсолютним «Я», тобто із загальнолюдською свідомістю, духовним світом усього людства. Це можливо лише через поступальний розвиток свідомості, в процесі якого індивідуальна свідомість проходить весь шлях, усі етапи, які пройшло людство за всю свою історію. Феноменологія духу - це одночас­ний процес розвитку світової культури, нагромадження духовного досвіду людства й опанування цього досвіду конкретним індивідом, перетворення його на особистість. Свідомість соціальна й історична, рух індивідуаль­ної свідомості повторюють історію суспільства. Тобто в полі зору Гегеля - духовний розвиток індивіда, еволюція суспільства як такого і зміна форм його свідомості або індивідуальна свідомість, суспільство і суспільна свідомість. Після закінчення процесу виховання і здобуття освіти кожна людина здатна подивитися на світ і на себе крізь призму певного стану сві­тової історії, «світового Духу». Саме так знімається протилежність суб'єк­та і об'єкта, досягається абсолютна тотожність мислення і буття.

Рух свідомості, за Гегелем, - це сходження від абстрактного до кон­кретного. Це шлях від найпростіших визначень до змістовніших, які відтво­рюють теоретичну модель досліджуваного предмета. Кожний наступний етап містить у собі всі попередні, репродукуючи їх на новому, вищому рівні, в той же час наступні етапи упереджуються більш ранніми етапами діалек­тичного шляху розвитку.

Перший ступінь — свідомість, де предмет протистоїть людському «Я» і визначає його; свідомість виявляється «теоретичною», або спогля­дальною (чуттєві сприйняття, фор­ми розуму). Наступний ступінь самосвідомість, де свідомість і предмет тотожні, свідомість ви­значає свій предмет, саму себе і виступає насамперед як така, що практично діє, бажає, прагне. Як­що свідомість осягає свою всеза­гальність, вбачає в собі абсолют­ну повноту реальності, вона ви­ступає як «Розум». Найвищий ступінь у розвитку індивідуаль­пості є стан «Духу»; на цьому рівні свідомість осягає духовну реальність світу і себе як вираження цієї реальності

З кожним з цих ступенів розвитку індивідуальної свідомості співвідно­сяться певні форми розвитку людської культури, духовного життя: мораль, наука, право, релігія тощо. Вершиною цього руху в історичному та інди­відуальному плані є освоєння мови філософії - понять. «Дійти до понят­тя» - це значить оволодіти здатністю формулювати і виражати свої думки в системі понять і категорій логіки. Поняття — це і є абсолютна тотож­ність суб'єкта і об'єкта.

• Рух від абстрактного до конкретного відбувається за допомогою тріа­ди: висунуте положення вступає в конфлікт зі своєю протилежністю, антиподом, заперечується ним, що потім приводить до «заперечення заперечення» — примирення протилежностей, їх синтезу. Побудову своєї системи Гегель починає з найбіднішого, найабстрактнішого поняття, а саме з «чистого буття». Йому протистоїть «ніщо». Наявність «ніщо» Гегель пояснює так: речі ще немає, коли вона починається; людини ще немає, коли її зачато. В зародку об'єднане і буття, і небуття людини. Ця єд­ність зазнає «турботливості» усередині себе, і ця внутрішня напруга, про­цес, який постійно незримо відбувається, повинен перейти в зростання, в становлення людини. Так само і єдність абстрактних визначень «буття» і «ніщо» розгортається в процес становлення. Потім пізнавальний дух Гегеля поступально здійснює цілу одіссею, де першим результатом станов­лення є те, що стало, тобто наявне буття: воно - перша визначеність, якість. А далі: знята якість є кількість; знята кількість - міра; знята міра - сутність; знята сутність - явище, зняте явище - дійсність; знята дійсність - поняття; зняте поняття - об'єктивність; знята об'єктивність - абсолют­на ідея; знята абсолютна ідея - природа; знята природа - суб'єктивний дух, знятий суб'єктивний дух - моральний, об'єктивний дух; знятий мо­ральний дух - мистецтво; зняте мистецтво - релігія; знята релігія - абсо­лютне знання, філософія.

Свою філософську систему Гегель назвав «абсолютним ідеалізмом». Ця назва пов'язується з його прагненням охопити весь універсум, весь при­родний і духовний світ єдиним поняттям Таким вихідним поняттям геге­лівської системи є «Абсолютна ідея». Першим і основним визначенням «Абсолютної ідеї» є те, що вона — розум, мислення, розумне мислення. Вона - субстанція, яка становить сутність і першооснову всіх речей. Розум є субстанція і саме те, завдяки чому і в чому вся дійсність існує як буття; розум є безмежна могутність; він - безмежний зміст, вся сут­ність і істина, і він є для себе тим предметом, на обробку якого спрямовано його діяльність. Універсальна схема творчої діяльності «Світово­го духу» розкривається на основі процесу саморозвитку «Абсолютної ідеї». Вона існує вічно і містить у прихованому, «згорнутому» вигляді всі можливості для визначення природних, суспільних і духовних явищ.

Перший етап саморозкриття «Абсолютної ідеї» - логіка як її науко­во-теоретичне усвідомлення. Через логіку «Абсолютна ідея» розкриваєть­ся в її всезагальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших - буття, небуття тощо і закінчуючи конкретними, багаторазово визначеними поняттями - хімізму, біологізму, пізнання тощо. Категорії -це чисті думки, що перебувають у стані неперервного руху. Як чисті думки і ступені розвитку ідеї, вони змістовні самі по собі й тому становлять сут­ність речей.

Наступний етап саморозвитку - природа. Вона - хоча й необхідний у процесі розвитку «Абсолютної ідеї», але все ж допоміжний засіб. Створю­ючи природу, перетворюючись на природу, «Абсолютна ідея» визначає се­бе і тим самим відчужується від своєї істинної сутності, постаючи у вигляді кінцевих чуттєвих, тілесних одиничностей. Бог створює природу, щоб з неї виникла людина і разом з нею людський дух. Перша стадія розвитку людського духу - суб'єктивний дух, який Гегель розглядає на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія - розгля­дання душі як субстанції, що почуває; феноменологія вивчає перетворення душі на свідомість - самосвідомість - розум; психологія показує теоретичні та практичні можливості духу.

Об'єктивний дух є другою стадією розвитку людського духу. Він охоплює сферу людського соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність. Його розгортання відбувається в праві, моралі, релігії, мистецтві. Найвища форма самореалізації «Абсолютної ідеї» є «Абсолют­ний дух». Він є сукупною духовною діяльністю людських поколінь, що змі­нюють одне одного. Тобто «Абсолютний дух» — це та сама «Абсолютна ідея», яка «приховано» діє в людських цілях і справах упродовж життя усіх поколінь.

Хоча в Гегеля поняття «Абсолютна ідея» і «Абсолютний дух» часто вжи­ваються в одному і тому ж значенні, слід звернути увагу на їх відмінності. «Ідея» - це субстанція, чиста всезагальність. «Дух» - також ідея, але в її реальному виразі у вигляді різних форм інтелектуальної діяльності. «Абсолютний дух» - це повний збіг ідеї, мислення і буття, а «Ідея» пізнає буття у всій багатоманітності його визначень.

• Особливість філософії Гегеля полягає в тому, що вона потрапляє в залежність від логіки розвитку системи. На його думку, кожна сис­тема повинна бути завершеною, тобто повинна дати остаточні відповіді на поставлені запитання. Рух «Абсолютної ідеї» і всього предметного світу має свій початок і кінець, замкнений у певне коло. Тобто вищою формою і кінцем розвитку «Абсолютної ідеї» стає «Абсолютний дух» або філо­софська система самого Гегеля.

Це мало певні соціально-політичні наслідки. Позаяк Гегель вважав, що людство прийшло до пізнання абсолютної істини, а жив і творив він у Німеч­чині часів кайзера Фрідріха Вільгельма ІV, то саме тут ця істина досягла най­вищого ступеня історичного розвитку. У «Філософії духу» він ілюструє це так: всесвітня історія — це прогрес і розвиток свідомості свободи. У схід­ному світі (Єгипет, Вавилон, Китай) якщо одна людина й вільна, то вона є деспотом; для Стародавньої Греції характерним є усвідомлення свободи, зу­мовлене знанням, що люди є вільними, хоча половина з них - раби; у Старо­давньому Римі відбувається формування особистості як носія правових відно­син. Індивід перетворюється на абстрактну юридичну особу Дух перебуває в стані «розірваності» і шукає виходу в філософії та християнській релігії; че­рез християнську релігію Дух приходить до германського світу. Лише гер­манські народи здатні усвідомити, що свобода становить основну властивість людської природи. Це виражається формулою: «Що розумне, те дійсне, і що дійсне, те розумне». Як носій певних ідеологічних настанов, Гегель вчить, що цьому вищому етапові розвитку ідеї, який здійснюється в Німеччині, від­повідає і найдосконаліша німецька система суспільного і державного устрою, отже, німецький народ - обраний. Інші народи світу або вже відіграли свою роль в історії, або взагалі не здатні до самостійної історичної ролі

• Заслугою Гегеля є розроблення діалектичного методу, який перед­бачає розглядання всіх явищ і процесів у всезагальному взаємозв'язку, взаємообумовленості та розвитку. Діалектика розроблялась у філософії як метод аналізу дійсності (Сократ, софісти, Геракліт, Зенон та ін.), але тільки Гегель надав їй найрозви­ненішої і найдосконалішої форми. Він характеризує її як душу, яка скеровує істинне пізнання, як прин­цип, що вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність.

Гегель — філософ-енциклопедист. Першу частину своєї систе­ми він виклав у трьох томах «Нау­ки логіки», другу («Філософія при­роди») - в одному томі, третю («Філософія духу») - в десяти томах, які розкривають сутність мистецтва, релігії, права, філософії, історії. Гегелівське вчення є грандіозною спробою усвідомити культурно-історичний процес. Велика його заслуга полягає в тому, що він показав весь духовний, історичний, природний світ у ви­гляді безперервних змін, перетворень і розвитку. Історія природи і сус­пільства одержала закономірне пояснення, постала «пронизаною» єдністю, розумно осягненою через ряд принципів. Велика думка, виплекала епохою Просвітництва, - думка про прогресивний розвиток суспільства, мислен­ня, культури - одержала вагоме обґрунтування в системі Гегеля.

• Гегель у той же час заклав «бомбу» під усю завершену будову сис­теми, адже прогрес пізнання несумісний з претензією на абсолютну істину в останній інстанції, бо раз і назавжди закінчена система пізнання природи й історії суперечить основним законам діалектичного мислення, відкритим тим же Гегелем За іронією долі, мислитель, який вважав, що остаточно ствердив панування «абсолютного ідеалізму», підготував ґрунт для нового злету матеріалізму.