• Ірраціоналістичну традицію «філософії життя» продовжує і нтуїтивізм французького філософа Анрі Бергсона (1859-1941 pp.). Він розуміє життя в космологічному плані. В основі всього перебуває творчий порив, розгортання життєвого процесу, потік безперервних якісних змін, творіння, тривалість, тлінність. Осмислюваний у науці, цей творчий процес, вважає Бергсон, обрубується, розбивається на окремі стадії, начебто передбачені, а в результаті замість тривалості отримуємо щось безжиттєве. Вихід - в інтуїції. Його інтуїтивізм - складна суперечлива теорія, в якій інтуїція трактується не як один з можливих етапів у процесі пізнання дійсності, а як основний, нічим не обмежений, нічим не визначений шлях проникнення в таємниці світу. Своєрідним фундаментом, на якому будується інтуїтивізм, є вчення про інстинкт та інтелект. Інтуїція не виступає першорядним компонентом теорії, а з'являється на одному з етапів розгортання логічної структури теорії Бергсона. Цим філософ прагне підкреслити динамічність пізнання, яке здатне ускладнюватись, видозмінюватися, здобувати нові форми. Разом з тим це прагнення залишається тільки декларацією, оскільки по суті інстинкт та інтелект - це допоміжні категорії, необхідні Бергсону як фундамент, на якому поступово виникає «велика і світла побудова — інтуїція».
• Вчення про інтелект та інстинкт приводить Бергсона до проголошення визначальної ролі інтуїції в людському житті. Однією з основних рис інтуїції є зв'язок з інстинктом і з несвідомим психічним. Інтуїція у Бергсона — це і є інстинкт, але такий, що усвідомлює себе, здатний розмірковувати про предмет. Прийшовши до цього висновку, Бергсон замінює в теорії пізнання інстинктивну форму пізнання інтуїтивною, вважаючи останнє поняття ширшим, глибшим, здатним розкрити таємниці життя, ввести «всередину самого життя».
Характерною рисою інтуїції Бергсон називає здатність здійснювати абсолютне пізнання, не користуючись зовнішнім впливом, без допомоги понять і уявлень людини, які сформувались раніше. Роль і значення інтуїції в процесі пізнання, в процесі усвідомлення внутрішнього сенсу речей, за Бергсоном, важко переоцінити. Не існує жодної галузі знання, жодної «системи», діяльність якої б «не оживлялась інтуїцією». Більше того, філософ стверджує, що в кожній системі інтуїція - «те, що є кращим за саму систему і що її переживе».
Для доведення такої високої оцінки інтуїції Бергсон звертається до сфери естетичного сприйняття людиною дійсності, існування якої можливе лише завдяки інтуїтивній формі пізнання. Наше пізнання назавжди залишилося б поверхневим, якби не «естетична інтуїція», яка дає людині можливість не тільки бачити світ, але й схоплювати «задум життя».
«Естетична інтуїція» обумовлює існування творчості як акту осягнення внутрішнього змісту предметів. Підкреслюючи якісну винятковість естетичного пізнання, Бергсон приходить до ідеї про виняткову роль творчості, а потім до ідеї про виняткову роль художника, який здійснює творчий процес.
Художники, на думку Бергсона, - це «найдосконаліші істоти», які, не користуючись роздумами, узагальненнями, все пізнають інтуїтивно. їхня елітарність ґрунтується на особливих якостях фантазії, своєрідному баченні світу, здатності інтуїтивно осягати найпотаємніші думки та почуття людей.
У своїй філософії «антиінтелектуального інтуїтивізму» Бергсон послідовно проводить думку, що мистецтво - «чисте і незацікавлене» - це не тільки відмова від життя, не тільки повернення до «нештучної природи», а й «розрив з суспільством». Не може бути і мови про зв'язок художника з суспільством, про його залежність від суспільства.
• Інтуїтивістська концепція Бергсона мала великий вплив на теорію та практику західного мистецтва. Це стосується насамперед тих напрямів у різних видах мистецтва, які абсолютизують алогізм творчого процесу, акцентують увагу на його повній непередбачуваності.
