Творча» Інтуїція А. Бергсона

• Ірраціоналістичну традицію «філософії життя» продовжує і нтуїти­візм французького філософа Анрі Бергсона (1859-1941 pp.). Він розуміє життя в космологічному плані. В основі всього перебуває творчий порив, розгортання життєвого процесу, потік безперервних якісних змін, тво­ріння, тривалість, тлінність. Осмислюваний у науці, цей творчий процес, вважає Бергсон, обрубується, розбивається на окремі стадії, начебто перед­бачені, а в результаті замість тривалості отримуємо щось безжиттєве. Ви­хід - в інтуїції. Його інтуїтивізм - складна суперечлива теорія, в якій інтуїція трактується не як один з можливих етапів у процесі пізнання дійсності, а як основний, нічим не обмежений, нічим не визначений шлях проникнення в таємниці світу. Своєрідним фундаментом, на якому буду­ється інтуїтивізм, є вчення про інстинкт та інтелект. Інтуїція не виступає першорядним компонентом теорії, а з'являється на одному з етапів розгортання логічної структури теорії Бергсона. Цим філософ прагне підкреслити динамічність пізнання, яке здатне ускладнюватись, видо­змінюватися, здобувати нові форми. Разом з тим це прагнення залишається тільки декларацією, оскільки по суті інстинкт та інтелект - це допоміжні категорії, необхідні Бергсону як фундамент, на якому поступово виникає «велика і світла побудова — інтуїція».

• Вчення про інтелект та інстинкт приводить Бергсона до проголо­шення визначальної ролі інтуїції в людському житті. Однією з основних рис інтуїції є зв'язок з інстинктом і з несвідомим психічним. Інтуїція у Бергсона — це і є інстинкт, але такий, що усвідомлює себе, здатний розмірковувати про предмет. Прийшовши до цього висновку, Бергсон замінює в теорії пізнання інстинктивну форму пізнання інтуїтивною, вва­жаючи останнє поняття ширшим, глибшим, здатним розкрити таємниці життя, ввести «всередину самого життя».

Характерною рисою інтуїції Бергсон називає здатність здійснювати абсолютне пізнання, не користуючись зовнішнім впливом, без допомоги понять і уявлень людини, які сформувались раніше. Роль і значення інтуї­ції в процесі пізнання, в процесі усвідомлення внутрішнього сенсу речей, за Бергсоном, важко переоцінити. Не існує жодної галузі знання, жод­ної «системи», діяльність якої б «не оживлялась інтуїцією». Біль­ше того, філософ стверджує, що в кожній системі інтуїція - «те, що є кращим за саму систему і що її переживе».

Для доведення такої високої оцінки інтуїції Бергсон звертаєть­ся до сфери естетичного сприй­няття людиною дійсності, існу­вання якої можливе лише завдяки інтуїтивній формі пізнання. Наше пізнання назавжди залишилося б поверхневим, якби не «естетична інтуїція», яка дає людині мож­ливість не тільки бачити світ, але й схоплювати «задум життя».

«Естетична інтуїція» обу­мовлює існування творчості як акту осягнення внутрішнього змісту предметів. Підкреслю­ючи якісну винятковість есте­тичного пізнання, Бергсон при­ходить до ідеї про виняткову роль творчості, а потім до ідеї про виняткову роль художника, який здійснює творчий процес.

Художники, на думку Бергсона, - це «найдосконаліші істоти», які, не користуючись роздумами, узагальненнями, все пізнають інтуїтивно. їхня елітарність ґрунтується на особливих якостях фантазії, своєрідному баченні світу, здатності інтуїтивно осягати найпотаємніші думки та почуття людей.

У своїй філософії «антиінтелектуального інтуїтивізму» Бергсон послідовно проводить думку, що мистецтво - «чисте і незацікавлене» - це не тільки відмова від життя, не тільки повернення до «нештучної природи», а й «розрив з суспільством». Не може бути і мови про зв'язок художни­ка з суспільством, про його залежність від суспільства.

• Інтуїтивістська концепція Бергсона мала великий вплив на теорію та практику західного мистецтва. Це стосується насамперед тих напрямів у різних видах мистецтва, які абсолютизують алогізм творчого процесу, акцентують увагу на його повній непередбачуваності.