Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва

• До найважливіших характеристик філософії Просвітництва належить раціоналізм. Уже в XVII ст. домінуючою була теза про «розумність» світу. У вченні Декарта термін «раціоналізм» вживався для характеристики гно­сеологічних та логіко-методологічних настанов, утвердження того, що го­ловним інструментом пізнання є розум У XVIII ст. поняття раціоналізму набуває ширшого значення, розглядається як ідейно-теоретична течія, яка є виразницею поглядів, потреб, настроїв певних соціальних класів, прошар­ків, груп на даному етапі суспільного розвитку. На основі цих умонастроїв виробляються методологічні принципи для орієнтації людини в практичній діяльності та пізнанні. Для раціоналізму цього періоду характерним є звеличення людського індивіда як активної, вільної і рівноправної істоти, а також історичний оптимізм, віра в безмежні можливості людини в пізнанні й перетворенні природи, «Розумність» - джерело і рушійна сила для досягнення людством рівності, братерства, свободи, Царства Розуму.

• Епоха Просвітництва (сам термін було висунуто Вольтером і Гердером) - це період розкладу феодальних відносин та інтенсивного розвитку капіталізму. Глибокі зміни в економічному, політичному, духов­ному житті, розвиток науки, техніки, культури, освіти, зміни в суспільних відносинах і суспільній свідомості були передумовою становлення нового світогляду. В цей період раціоналізм, який вирізняється філософсько-світо­глядною і політичною радикальністю вчень, у центр виводить активно дію­чого суб'єкта, здатного пізнавати і змінювати світ відповідно до свого розу­му. Саме розум є джерелом усієї суб'єктивної діяльності людини, яка щодо своєї сутності, своєї «природи» є розумною істотою. Будучи най­істотнішою характеристикою суб'єкта, розум виступає найяскравішим проя­вом свободи, самодіяльності, активності тощо. Людина покликана стати во­лодарем світу, перебудувати сус­пільні відносини на розумних за­садах На цій основі декларува­лося право людини бути рівною іншій, бути вільною в своїх рі­шеннях і діях, розроблялися захо­ди щодо забезпечення грома­дянських і політичних свобод. Просвітництво — епоха, в яку світ ніби «поставлено на голо­ву», — отже, визначальним стає безстрашний розум, що повстав проти нерозумного ладу і нерозумних догматичних ідей. У другій половині XVIII ст. просвітницький рух набув широкого демократичного розмаху. У Франції з'явилася ціла «партія філософів» - передових мислителів, вчених і письменників, що згуртувалися навколо видання «Енциклопедії», в якій на суд людського розуму ставились досягнення «у всіх галузях знання і в усі часи». 35 томів «Енциклопедії» стали зримим торжеством просвітниць­ких ідей.

• Мислитель Жан Жак Руссо (1712-1778 pp.) вбачав найбільше зло в нерівності людей і тому поставив питання про походження нерівності та шляхи її усунення. Народився він у сім'ї женевського годинникаря, замолоду багато подорожував, не раз міняв професії і вивчав філософію.

Йому довелося бути і мандрівним музикантом, і слугою, і домашнім учителем У 1741 р. в Парижі Руссо познайомився з Дідро та іншими енциклопедистами. Став знамени­тим завдяки трактату «Про при­чини нерівності», книгам «Юлія, або Нова Елоїза», «Про суспіль­ний договір», «Еміль, або Про ви­ховання». Влада переслідувала Руссо, його книги заборонялися, він ніде не міг знайти притулку. Помер у злиднях і самотності.

Руссо був філософом історії, моралістом, соціологом, педагогом і пси­хологом. Ця різносторонність зумовлюється зацікавленням у всебічному охопленні філософської проблематики людини. Головне питання, яке хви­лювало плебея Руссо, - як подолати шкоду, якої завдає простій людині соціальна нерівність. Серед видів нерівності Руссо виділяє фізичну, полі­тичну, майнову. Перша нерівність виникає з природи, вона неминуча; у поняття політичної нерівності Руссо включає «знатність», тобто станове положення, завдяки якому аристократія має юридичні привілеї; майнова нерівність пов'язана з політичною: купка аристократів розкошує, а народні маси бідують. Уся сучасна цивілізація — результат і джерело нерівності. Таке суспільство має бути ліквідоване, а натомість слід побудувати нове на засадах нового суспільного договору. В новому суспільстві держава не при­пускає існування «ні багатіїв, ні жебраків». Нормальним політичним уст­роєм для Руссо є республіка, тобто держава, яка керується законами, а найкращою формою влади - демократія.

Завдяки суспільному договору буде побудовано ідеальне суспільство, в якому пануватимуть «громадянська свобода» і право приватної власнос­ті. В останній Руссо вбачає необхідну умову суспільного порядку, розвитку культури, вона навіть важливіша, ніж свобода. Влаштування майбутньої асоціації можливе на засадах розуму.

У своїх педагогічних поглядах Руссо багато уваги приділяє вихованню, оскільки людина від природи добра і їй необхідно допомогти розвинути цю доброту. Акцент на вихованні залишається домінуючим у подальших філо­софських теоріях, особливо в тих, в яких розроблялися концепції перетво­рення суспільства

• Найважливішою рисою Просвітництва є поворот до людини, праг­нення шляхом розумних настанов позбавити людей страждань, встано­вити рівність, справедливість, свободу, братерство тощо.

Проте людина та людські спільності розуміються не з точки зору справ­ді гуманістичного (особистісного) змісту, а з позицій «вузькотехнологічних» (виробничих, управлінських тощо) засад. Еталон такої людини («посередню особистість», «машину з кісток і м'яса» (Декарт) і ставить на перший план Просвітництво у своїх філософських розробках

• Представники французького Просвітництва XVIII ст. розглядають он­тологічні та гносеологічні проблеми у матеріалістичному аспекті. Особливе місце у філософії Просвітництва займає Жан Антуан Кондорсе (1743— 1794 pp.). Він брав безпосередню участь у Великій французькій революції, був головою Законодавчих зборів, а в 1793 р. увійшов у конфлікт з пред­ставниками партії Робесп'єра. Його було заарештовано, і він начебто наклав на себе руки в тюрмі. У своїй основній праці «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» Кондорсе намагається показати розвиток людства як процес, пронизаний взаємопов'язаними причинами. Рушійна си­ла прогресу — розум. Кондорсе вірить у здібності та можливості людства, в нічим не обмежений процес удосконалення людини.

Разом з тим загальна позиція представників різних філософських шкіл, течій і напрямів епохи Просвітництва не виключала різноманітного вирі­шення ними як світоглядних питань, так і конкретних проблем теорії пі­знання. Тому, аналізуючи методологію раціоналізму, слід акцентувати увагу на відмінності вчень.

• Одним з перших філософів-просвітителів вважається Шарль Луї де Монтеск'є (1689-1755 pp.), який запропонував погляд на історію як на природний, зумовлений законами процес. Тому він тлумачить закон істо­рії як «людський розум, що править народами». Але законодавець ство­рює закони не довільно, - він неодмінно враховує природні умови, в яких історично формувався народ: територію, її рельєф, побут, звичаї народу тощо. Відношення людських законів до природних обставин і становить те, що Монтеск'є називає «Духом законів». Згідно з цими поглядами Монтеск'є висуває концепцію географічного детермінізму, філософ по­в'язує формування характеру нації з кліматично-географічним середови­щем. Наприклад, помірний клімат сприяє вихованню войовничості, хороб­рості, волелюбності тощо. У за­надто теплих країнах люди лед­ачі, покірні, розбещені. Родючий ґрунт, на думку Монтеск'є, ви­магає багато часу для обробки, тому землероби поступаються правом на управління країною од­ній особі, і тут найчастіше зустрі­чається монархічна (і деспотич­на) форма правління. На неродю­чих землях спостерігаємо, як пра­вило, республіканське правління. Вказуючи на непридатність феодальних порядків, Монтеск'є скеп­тично ставиться до перспективи їх революційного перетворення, на­даючи перевагу поступовому реформуванню суспільства. Він вважає, що усунення «старого зла» шляхом насильства може стати джерелом «зла нового». Детально розробляючи суспільно-політичні погляди Локка, Монтеск'є пропонує свій варіант поділу влади - на законодавчу, ви­конавчу і судову, наполягаючи, що лише за таких умов можливий дер­жавний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов' язу є закон, і не робити того, що закон дозволяє.

• Головну роль у зміцненні просвітницького руху відіграв Вольтер (1694-1778 pp.). Вольтер - один з 137 псевдонімів Франсуа Марі Аруе, який мав талант філософа, історика, драматурга, романіста, поета, пуб­ліциста. Ворог деспотизму і насилля, Вольтер захищав разом з тим тео­рію просвітницького абсолютизму і недовірливо поставився до буржуаз­ної олігархії. Він увійшов в історію філософії як пропагандист вільно­думства і матеріалізму, англійських конституційних порядків і уста­нов, захисник свободи особистості від зазіхань церкви, єзуїтів, інкві­зиції. Заклик Вольтера, патріар­ха вільнодумства: «Розчавіть га­дину!» (церкву) - лунав по всій країні, але сам він побоювався широких масових рухів, уникав участі в них «Коли чернь береть­ся за міркування, все гине», — казав філософ.

Вольтер розвивав філософсь­кі погляди з позицій «деїзму ро­зуму». У рамках цих поглядів він говорить про Бога як про «філо­софа на троні неба», «великого геометра», законодавця правил природи, моралі та судді над людьми. Бог звелів один раз, і «Всесвіт скоряється постійно». Хоча Вольтер протиставляв своє вчення християнству з його «казками» про гріхопадіння і спасіння, але разом з тим заперечував атеїзм, вважаючи, що релігія, навіть в її деїстичній формі, повинна бути перепоною для вияву почуттів «черні».