Воля до життя» А. Шопенгауера

• Першим виступом, антитезою раціоналістичній традиції стала твор­чість представників так званої «філософії життя». їхня ірраціоналістична демонстрація проти споглядального раціоналізму отримала назву «бунт проти розуму».

• Видатний представник цього напряму Артур Шопенгауер (1788-1860 pp.) народився в заможній сім'ї в Данцігу (Німеччина). Батьки сварилися, потім роз'їхались, і це, звичайно, відбилося на психології майбутнього мислителя. Проте освіту Шопенгауер здобув ґрунтовну. Завдяки матері-письменниці серйозно вивчав стародавні мови, а в Берлінському університеті — філосо­фію, яку викладали Фіхте і Шлейєрмахер. Зацікавився принципом фіхте­анського суб'єктивізму та ідеями Шеллінга про свободу волі. Шопенгауер мав злопам'ятний характер, його честолюбство і прагнення до слави упро­довж тривалого часу залишалися незадоволеними. Пронизаний егоцентриз­мом, зосереджений на власному «Я», він з особливою люттю нападав на Гегеля, оптимістичний пафос філософії якого суперечив усьому складові шопенгауерівського мислення. Курс, який викладав Шопенгауер у Берлінсь­кому університеті (в ті ж години, коли лекції читав Гегель), успіху не мав. Його відвідувало не більше десяти чоловік. Головна праця — «Світ як воля і уявлення» - залишилася поза увагою, видавець зазнав збитків, і більша частина тиражу перетворилася на макулатуру. Все це викликало і посилю­вало презирство до людей, які здавалися не гідними його. «Книга — це дзеркало», — вважає Шопенгауер, — коли осел дивиться в нього, він не може побачити в ньому ангела». Після невизнання в Берліні Шо­пенгауер переїжджає до Франк­фурта-на-Майні, де веде життя холостяка, вважаючи, що «одру­житися — це позбутися полови­ни своїх прав і подвоїти свої обов'язки». Егоцентризм призво­дить до відчуження від людей, яких він ненавидить і називає «двоногою породою мавп».

У 50-х роках XIX ст. ставлен­ня до Шопенгауера почало змінюватись, бо його основні ідеї уже відпо­відали «новому часові», про який раніше мріяв філософ. Він стає відомим, Ріхард Вагнер надсилає йому примірник своєї тетралогії «Кільце Нібелунгів» з дарчим написом, у німецьких університетах вивчається його філо­софська система. Шопенгауер з повним правом може сказати: «Кінець мого життя став світанком моєї слави». Його творчість мала суттєвий вплив на світогляд багатьох письменників, зокрема А. Толстого. Ерудиція та літе­ратурна майстерність, характерні для творчості Шопенгауера, зрештою на­дали популярності філософській теорії мислителя.

Шопенгауер виходить з того, що кантівському терміну «явище» проти­ставляє термін «уявлення», який обіймає все, що дано нам у чуттєвому сприйнятті. Світ існує тільки як уявлення. Матеріальний світ - не що інше, як світ явищ, і його вивчає наука. «Світ як уявлення» - це суб'єктивно-ідеалістична інтерпретація раціонального пізнання, дискредитація Шопенгауером об'єктивного наукового мислення. Він вважав, що наукове світоро­зуміння ілюзорне, класична філософія — «шарлатанство», а діалектична логіка — «жонглювання абстрактними формулами».

Отже, світ існує остільки, оскільки ми його уявляємо. Таким чином, відбувається перехід зі світу «як уявлення» у світ «як волю». На думку Шопенгауера, помилкою всіх філософів було те, що основним і первинним моментом душі, тобто внутрішнім, духовним життям людини вони вважали мислення і висували його на перший план. Насправді істина проявляється лише у разі підходу до неї не з зовнішнього боку, а з внутрішнього, тобто зовнішньому досвідові і раціональному пізнанню, яке базується на ньому, протиставляється внутрішній досвід, що є основою ірраціонального осяг­нення «речей у собі». Не в мисленні, а в бажанні (хотінні) суб'єкт виступає сам по собі, розкриваючи свою внутрішню сутність - волю, яка є прин­ципом суб'єктивності, на відміну від пізнання як принципу об'єктив­ності. Воля - первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, відокрем­леним від волі. Воля розуміється як універсально-космічний феномен, а кожна сила в природі — як воля. Отже, об'єктивному пізнанню протистав­ляється ірраціональне пізнання, яке вводить у недосяжний іншим чином світ. Мова йде не про інтелектуальну інтуїцію, а про безпосередню само­свідомість, про інтуїцію, яка має справу не з зовнішнім світом, а з «буттям у собі» того, що саме по собі є «інтуїтивним».

Кожне поняття, думка - лише абстракція. Звідси декартівське Cogito ergo sum («Я мислю, отже, існую») Шопенгауер замінює Volo ergo sum («Я хочу, отже, існую»). В бажанні суб'єкт виступає сам по собі, роз­криваючи свою внутрішню сутність - волю, яка є принципом суб'єктив­ності, на відміну від пізнання як принципу об'єктивності.

Основною рисою вчення Шопенгауера є відокремлення волі від пізнання. Воля первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, незалежним від волі. Зі світом як з уявленням має справу пізнання, а світ як воля не під­лягає пізнанню, він - різноманітний, невимірний, інтуїтивний. Кожний ор­ганізм, у тому числі й людське життя, є нічим іншим, як розкриттям волі. На противагу Гегелю, Шопенгауер висуває тезу: «Усе дійсне не­розумне, все нерозумне дійсне». Діяти розумно і діяти морально, вважає мислитель, - це дві несумісні речі. У волі своя власна необхідність, вона не визначається розумом Воля є першим і первісним, виконує роль верш­ника, який пришпорює коня. Універсальний об’єкт волі — «воля до жит­тя». Перше правило волі до життя — інстинкт самозбереження, який веде до егоїзму, що є джерелом усіх вчинків людини. Кожний вчинок є егоїстичним. «Я» і «егоїзм» - це одне і те ж, вони тотожні: якщо зникне останній, не буде і першого. Шопенгауер розрізняє два види егоїз­му: один, який хоче власного добра, і другий - гіпертрофований, злости­вий, який хоче чужого горя.

У своїх етичних поглядах Шо­пенгауер висуває «ідеал бездіяль­ності», самозречення, позаяк щас­тя - завжди утопічне, ілюзорне, і гонитва за ним робить людину носієм усіх моральних недоліків.

Шопенгауера називають філо­софом «світової скорботи», ос­кільки в навколишньому світі від­буваються вічні повторення тра­гічних станів, у яких винуватцем є воля. Складовою частиною «трагічної діалектики» Шопенгауера є поняття вини Світової Волі. Виникнення Всесвіту і життя в ньому - це стихійно неусвідомлене, а потім усвідомлене гріхопадіння, що тільки частково виправдовується стражданнями, які випа­ли на долю тих, хто живе в світі. Вихід мислитель вбачає в тому, щоб лю­ди спрямували притаманну їм життєву енергію як проти самої цієї енер­гії, так і проти її джерела - Світової Волі. Найвищі прояви Волі слід обернути на боротьбу проти її ядра, тобто феномен волі повинен знищити саму Волю (наприклад у природі більш розвинуті істоти, хижаки, знищу­ють менш розвинутих - травоїдних). Як цього досягти? Насамперед необ­хідно засобами філософського пізнання виявити завдання, які стоять перед людьми, потім — подолати два етапи самознищення Волі.

Перший - естетичне споглядання;

другий — моральне самовдосконалення, завдяки якому відбувається зміна поведінки в потрібному напрямку.

• Шопенгауер через свою ідейну багатоманітність та ідеологічну неодно­значність постійно викликає інтерес Ми знаходимо у нього романтично-аристократичне презирство до порядків суспільства «чистогану», ворожість до народних мас, передчуття майбутніх потрясінь, яких не уникнути бур­жуазному суспільству, усвідомлення загальних недоліків індустріальної ци­вілізації в будь-якому її конкретному прояві, зневіру в те, що може знайт­ися така соціальна сила, яка забезпечить суспільний прогрес В епоху очіку­вання ядерного та екологічного апокаліпсиса невизначеність і невпевненість виникають у досить широких кіл інтелігенції, що й пробуджує почуття і настрої, які хвилювали великого песиміста упродовж усього життя.