Ідея унікальності історичних явищ пов’язана з теорією культурно-історичних типів М. Данилевського, О.Шпенглера, А. Тойнбі. Значення даної теорії в тому, що була подолана однобічність абстрактної формаційної моделі, виявлена критичність в оцінюванні європейської культури як найдосконалішої, визнана самоцінність людського буття в будь-яких історичних формам. Відмова від європоцентризму мала практичні наслідки у сфері політики, державотворення, культури.
На початок XX ст. етнографи, культурні антропологи накопичили величезну кількість знань про побут, традиції виробництво, ставлення до природи тощо нечисленних народів,які перебували в повній чи відносній ізольованості від потужних розвинутих культур. Це дозволило дати нову відповідь на запитання щодо унікального й універсального (одиночного та загального) в історія. Цивілізаційна концепція наголошує на різноманітності суспільств, нелінійності історії. Ця концепція не спростовує формаційну, а доповнює, синтезуючись у сучасну монадологічну концепцію.
Спільним для Данилевського, Шпенглера, Тойнбі було бачення цивілізації як унікального культурно-історичного організму, одиниці історичного дослідження, цілісної системи, що проходить певні стадії свого розвитку. Історичний процес полягає "не в тому, щоб іти весь час в одному напрямку, а в тому, щоб пройти все історичне поле у всіх напрямках" (за Данилевським). Багатоваріантне самовизначення, збагачення структур і цінностей загальнолюдського характеру, рівень самореалізації (його визначає і ніша природного середовища, і взаємодія з іншими народами, і власний історичний досвід тощо) виступає критерієм історичного прогресу.
Миколі Данилевському належить першість тлумачення історії як множини цивілізацій. У праці "Росія і Європа" автор цивілізацією називає пік розвитку культури - період "квітування і плодоношення", який назавжди виснажує життєву силу. Виділяє 10 типів цивілізації (єгипетська, китайська, халдейська, індійська, іранська, європейська, грецька,римська, новосемітична, германо-романська). Термін розвитку культурно-історичного типу тривалий, а ось час "зрілості", тобто цивілізації, короткий - 200-600 років. Данилевський виділяє слов'янський тип культури як молодий, що тільки починає "квітувати". Кількість і назва виділених типів у Данилевського(пізніше Шпенглера й Тойнбі) дещо змінюється. Це пояснюється відсутністю чітких критеріїв поділу, надзвичайною складністю матеріалу.
Освальд Шпенглер ("Захід Європи") виділяє вісім культур; китайська, вавілонська, єгипетська, антична, арабська, західна, майя, російська. Цивілізація, за даним автором, є періодом занепаду, "омертвіння" культури. Життя культурного організму триває близько 1 тис. років, потім починається агонія (цивілізація): творчість заміщується безпліддям, душа - інтелектом, становлення - закостенінням, мистецтво-спортом, філософська рефлексія - скептицизмом і нігілізмом.
Арнольд Тойнбі (12-томне "Дослідження історії") виділяє 30 цивілізації.
Із-поміж них розвинутими є 21-а, пізніше цю кількість автор зводить до
13-ти. У сучасному світі співіснують п’ять цивілізацій: візантійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна. Термін "цивілізація" у Тойнбі має доволі рухливі межі; автор не протиставляє культуру та цивілізацію. Філософ вважає, що кожне суспільство проходить у своєму розвитку стадії становлення, росту, зламу, розкладу й загибелі.
Історія за Тойнбі персоналістична: історичне буття творить людина. Це творіння є відповіддю на зовнішній виклик Божественного логосу. Чим вища культура, тим менше зовнішніх викликів (важливість таких чинників, як географічне середовище, мінімізується), тим більше чинників - викликів внутрішньої природи (які походять власне із культури). Сенс історії в реалізації людської гідності, творчого потенціалу у відповідь на виклики; загальна історія одночасно є особистою.
На сучасному етапі світова історія розглядається як співвідношення традиційних цивілізацій із техногенною, постіндустріальною й інформаційною. Слово "цивілізація" вживається в різних значеннях, наприклад, "африканська цивілізація", "християнська цивілізація", "глобальна", "локальна". Анахронізмом є розуміння цивілізації як стану суспільства після етапу варварства (як це розглядалося в лінійній філософії історії). Застарілими є певні моменти моделей історії Данилевського, Шпенглера, Тойнбі, але основні ідеї виявилися продуктивними і пріоритетними.
