Ускладнення виразкової хвороби.

Одним із найнебезпечніших ускладнень виразки шлунка є перфорація. Як правило, вільний газ накопичується під правим куполом діафрагми у вигляді серповидної смужки просвітлення. Іноді виявляються обсумковування таких накопичень у під- та надпечінковому просторі справа та зліва; надселезінковому - між лівим куполом діафрагми та газовим міхуром шлунка. Якщо виникла перфорація у заочеревинний простір, смужки просвітлення виявляються вздовж зв'язок хребта; коли при перфорації виразка прикрита, утворюється гнійник.

При підозрі на перфорацію дослідження хворих оглядову рентгенографію (-скопію) проводять у вертикальному положенні, а тяжко хворих - у латеропозиції на лівому боці. Ознакою перфорації є наявність у шлунку великої кількості рідини внаслідок його парезу, розширення тіні органа та газовий міхур із широким горизонтальним рівнем – “синдром переповненого шлунка”.

При тривалому перебігу виразкової хвороби та відсутності рубцювання може виникнути пенетрація - проникнення виразки в інший орган або тканину (в головку та тіло підшлункової залози, печінку, товсту та тонку кишки, брижу, сальник, жовчний міхур). Основними рентгенологічними ознаками такого ускладнення є значна глибина і неправильна форма ніші при наявності вузького входу, тришаровість (контрастна речовина, слиз або рідина, газ), нерівність, нечіткість контурів та її фіксація.

Рубцеві зміни шлунка вивчалися майже весь час, скільки існує поняття виразкової хвороби. Відомо, що деформація шлунка найбільшою мірою залежить від локалізації виразки та втягування до процесу тієї чи іншої групи м'язів. Так, деформація у вигляді піщаного годинника виникає при локалізації виразки на малій кривині тіла шлунка внаслідок тривалого спазму великої кривини та рубцевих змін косого і циркулярного м'язових шарів. Утворюються дві порожнини, з'єднані асиметричним звуженням.

Якщо виразка розташована на малій кривині, то за наявності рубцювання поздовжніх м'язів виникає завиткоподібна деформація “кисетний шлунок”. Скорочення малої кривини призводить до наближення антрального відділу до малої кривини, провисання синусу. Коли ж виразка локалізована на малій кривині антрального відділу, виникає Гаудековська деформація із викривленням антрального відділу.

При рубцюванні виразок, розташованих у безпосередній близькості від пілоруса, відбувається його звуження або стеноз. Можливі 3 ступені стенозу вихідного відділу: компенсований, субкомпенсований, декомпенсований.

При компенсованому стенозі шлунка виявляється невелика кількість рідини та слизу, що не змінюється у процесі дослідження. Тонус незначно знижений, перистальтика часта, нерівномірна, але неглибока. Евакуація проходить через великі проміжки малими порціями. Через 24 години шлунок звільняється від контрастної маси.

Субкомпенсований стеноз характеризується гіпотонічним шлунком, який містить багато рідини та слизу із залишками їжі. Перистальтика нерівномірна, рідкими хвилями, неоднакової глибини по обох кривинах. Евакуація може бути відсутньою протягом кількох годин. В разі, коли через 3 год. у шлунку залишається 1/3 об'єму прийнятої контрастної речовини, зветься субкомпенсованим.

При декомпенсованому стенозі шлунок великих розмірів, серединно розташований, займає майже всю черевну порожнину, натщесерце в ньому велика кількість слизу, рідини, їжі. Перистальтика в'яла, поверхнева. Евакуація відсутня протягом 5-6 год. Через 24 год. у шлунку більше половини об’єму прийнятої речовини (іноді - майже весь).

Малігнізація виразки - поширене ускладнення, яке виявляється у 10-12% хворих. Порушується правильна форма виразкової порожнини, її контури стають нечіткими, зазубленими. Запальний вал переходить у незмінену стінку у вигляді виступу. Складки слизової оболонки конвергують із різким втягненням у виразкову порожнину, зменшення якої, як і запального валу, не досягається протизапальним лікуванням. Однак, малігнізацію не завжди вдається точно встановити. Гастроскопія із біопсією допомагають уточнити діагноз.

Кровотеча також є тяжким ускладненням виразкової хвороби, котре не є протипоказанням для проведення рентгенологічного дослідження, утрудненого в цей період через функціональні спазми.

Процес локалізується у тілі та антральному відділі шлунка. Характерні виразкові зміни слизової оболонки, грануляції.

Рентгенологічна картина рельєфу слизової оболонки нагадує бруківку, часто відзначаються звуження, ригідність стінок.

 

Променева діагностика захворювань тонкої кишки.

Виразка дванадцятипалої кишки належить до недуг, що найчастіше вражають цей орган (30-32% випадків патології). Головну скаргу хворих складають гострі болі, найчастіше голодні, нічні, які локалізуються під грудьми, коло пупа, віддають у спину та виникають через 2-3 години після прийняття їжі. При загостреннях, для яких характерна сезонність (восени та весною) – печія, блювання. Виразка локалізується переважно у цибулині дванадцятипалої кишки. Рентгенологічний метод є головним в діагностиці цього захворювання.

Ознаки, як і при виразці шлунка, поділяються на морфологічні та функціональні - симптом виразкової порожнини, запальний вал, конвергенція складок слизової оболонки, порушення евакуації, перистальтики, тонусу та секреції за гіпер- та гіпотонічним типами. Характерний симптом виразкової порожнини, який призводить до випинання контуру, частіше - на задній стінці (іноді - кілька випинань одразу), подвійні виразки на протилежних стінках (контактні). Виразкова порожнина частіше невелика, неправильної форми, із запальним валом навколо. В результаті втрачається правильна форма цибулини дванадцятипалої кишки, з'являється втягнення або випинання будь-якого контуру.

До функціональних ознак виразки дванадцятипалої кишки відносять спазм (або зіяння) пілоруса, цибулини, прискорення або сповільнення пасажу, дуоденостаз. Супроводжуючою ознакою є гастродуоденіт, особливо виражений в період загострення процесу.

Ускладнення виразки дванадцятипалої кишки – перфорація, пенетрація малігнізація - мають таку ж рентгенологічну симптоматику, як і при виразці шлунка.

Особливо важко діагностуються виразки зацибулинного відділу дванадцятипалої кишки, які зустрічаються у 5-20% випадків. Труднощі зумовлені швидким пасажем контрастної маси дванадцятипалою кишкою. Рентгенологічне дослідження рекомендують проводити в умовах штучної гіпотонії із застосуванням релаксантів.

Ентерит - запальне або запально-дистрофічне ураження тонкої кишки, яке при хронічному перебігу призводить до атрофії її слизової оболонки. Виникає після перенесення гострих кишкових інфекцій (дизентерії, сальмонельозу), при паразитарних захворюваннях (лямбліозі, амебіазі, балантидіазі, стронгілоідозі, гельмінтозі та інших), внаслідок отруєння цинком, ртуттю, зловживання алкоголем, після приймання деяких ліків, сенсибілізації до того чи іншого алергену, при роботі з іонізуючими випромінюваннями та ін. Вторинний ентерит виникає при захворюваннях інших органів травної системи, а також при ендокринних хворобах, колагенозах та ін.

Хронічні ентерити відносять до числа захворювань із тривалим перебігом, які різко порушують стан хворих. Клінічна картина залежить від інтенсивності та локалізації запального процесу і термінів захворювання. Хворі скаржаться на зниження працездатності, болі, бурчання у животі, його здуття, а також схуднення.

Важлива роль у діагностиці захворювання належить рентгенологічному методові, який при хронічному ентериті виявляє функціональні та морфологічні прояви. Функціональні зводяться до зміни тонусу за гіпертонічним або змішаним типами; прискореної моторики тонкої кишки (гіперкінезії); вираженої сегментації. Контури кишки рівні; іноді у ній - газ та невеликі рівні рідини.

При вивченні морфологічних ознак хронічного ентериту дослідники відмічають деформацію рельєфу слизової оболонки - нерівномірне стовщення складок, які легко змінюють свій напрямок, звуження просвітку кишки внаслідок набухання слизової оболонки.

На рельєфі помітні явища розпливчастості, які свідчать про наявність великої кількості слизу, змазаність, нечіткість його контурів.

Скорочувальна здатність тонкої кишки підвищена. Розрив стовпа контрастної маси у вигляді плям. Порушені моторика та секреція. Всі зазначені зміни виявляються у верхніх та середніх відділах тонкої кишки. Функціональні порушення не стійкі. На початку захворювання спостерігається як уповільнення просування контрастної речовини, так і гіперперистальтика, поєднана із підвищенням тонусу тонкої кишки, що проявляється зменшенням діаметру та довжини, стоншенням складок, а пізніше – сегментацією. У одного хворого ділянки гіпертонусу можуть поєднуватися із явищами сегментації, а також розширенням гіпотонічних відрізків кишки. Гіпотонія супроводжується послабленою перистальтикою та порушенням адсорбції.

Хронічна форма гранульоматозного коліту характерна субфебрильною температурою, загальною слабкістю, швидкою стомлюваністю, зниженням апетиту, кровоточивістю ясен, проносом з домішкою слизу та крові.

 

Променева діагностика захворювань товстої кишки.

Коліт рентгенологічно характеризується поєднанням функціональних і морфологічних змін.

Функціональні порушення товстої кишки супроводжуються змінами тонусу, перистальтики, евакуації, появою спазмів, найчастіше у місцях фізіологічних сфінктерів.

Під час перорального дослідження найчастіше виявляються слідуючи порушення евакуації:

- прискорене пересування барію по всьому кишечнику або в окремих його частинах;

- уповільнене пересування контрастної маси із затримкою спорожнення;

- нерівномірність заповнення і пересування контрастної маси – на деяких ділянках переміщення прискорене, а на деяких – уповільнене.

Форма товстої кишки дуже змінюється, гаустральні втягнення стають нерівномірними, розміщуються несиметрично, виникають спастичні звуження просвіту, або гаустрація може тимчасово зникати на певних ділянках.

Особливе значення має дослідження рельєфу слизової оболонки товстої кишки: складки деформуються, виникають потовщення подушкоподібного характеру. При переході запального процесу на сусідні органи виникають деформації, перистальтика порушується, зміщуваність обмежена.

Неспецифічний виразковий коліт - поширене захворювання, яке вражає людей молодого віку та призводить до виникнення тяжких ускладнень, отже, потребує глибокого його вивчення.

В етіології та патогенезі головну роль відіграють неврогенний, алергійний, інфекційний та інші фактори, найчастіше локалізується у прямій та лівій половині товстої кишки, іноді ураження тотальне.

Клінічна картина відповідає двом основним формам - гострій та хронічній. Хворі скаржаться в основному на часте випорожнення із домішками крові та слизу.

Рентгенологічні симптоми представлені багатьма ознаками, головні із яких: складки стовщені, звиті із неправильним напрямком, нечіткі контури кишки, на деяких ділянках - подвійні, ніздрювата слизова оболонка, чергування здорових ділянок рельєфу із ураженими, що створюють картину, яка нагадує панцир черепахи, деформація товстої кишки у вигляді шнура або свинцевої трубки.

Непрохідність кишечника. При клінічній картині цієї недуги у всі періоди захворювання рентгенологічне дослідження є обов'язковим.

Його виконують через І-2 год. після появлення клінічних ознак захворювання і роблять оглядові знімки грудної та черевної порожнини, які доповнюють латерограмами. У початковому періоді захворювання можлива рентгенологічна картина, не типова для даного захворювання.

Через 2 год. від його початку починають з'являтися прямі ознаки, дещо відмінні від властивих непрохідності тонкої і товстої кишок. Так, “чаші Клойбера” при непрохідності тонкої кишки локалізуються переважно у центральних відділах черевної порожнини і мають горизонтальний рівень рідини, який ширший висоти газового міхура над ним, а при непрохідності товстої кишки - переважно у бокових відділах черевної порожнини і ширина рівня рідини в цьому випадку менша від висоти газового міхура.

Через 4 год. від початку механічної непрохідності кишок цей симптом проявляється не у вигляді поодиноких рівнів рідини у всіх відділах черевної порожнини. Рельєф слизової оболонки на фоні роздутих газом петель проявляється у вигляді поперечної зчерченості при непрохідності тонкої кишки і товстих переривчастих серповидних складок - при непрохідності товстої кишки.

Щоб уточнити рівень непрохідності, проводять прискорене рентгенологічне дослідження. Хворий випиває 150-200 мл льодової суспензії барію сульфату, приготованої на ізотонічному розчині натрію хлориду. У більшості випадків контрастна речовина досягає сліпої кишки через 2 год. За просуванням суспензії необхідно слідкувати кожні 15-20 хв., відзначаючи чи її проходження, чи зупинку на певному рівні. Контрастна речовина сприяє більш чіткому зображенню симптому поперекової зчерчуваності.

Для диференціальної діагностики між механічною і паралітичною непрохідністю кишки хворий випиває склянку холодної води, після чого при механічній непрохідності кількість горизонтальних рівнів рідини збільшується.

При визначенні рівня і виду непрохідності товстої кишки необхідно зробити іригоскопію, яка може виявити дефекти наповнення при пухлині, звуження (у вигляді “дзьоба”) - завороті кишок, (у вигляді “двостволки”) при інвагінації.

За допомогою УЗД можна виявити кишкову непрохідність, та провести спостереження за динамікою процесу.

За наявності механічної непрохідності можна визначити, що вище місця звуження накопичується переважно рідина, а не газ, і збільшується просвіт супрастенотичної частини кишки.

При виникненні функціональної (динамічної) непрохідності можна виявити поступове збільшення просвіту кишки. При цьому переважає здуття кишки і спостерігається незначне накопичення рідини.

 

Променева діагностика пухлин травного каналу.

Пухлини стравоходу бувають доброякісними та злоякісними. Доброякісні пухлини розвиваються зі слизової оболонки, підслизового та м'язового шарів (поліпи, міоми, лейоміоми, кісти, невриноми, гемангіоми, ліпоми та інші) і виявляються у будь-якому відділі стравоходу, можуть мати розміри, що змінюються у широких межах та розташовуються на широкій основі чи “ніжці”.

Характер супрастенотичного розширення стравоходу над місцем розташування внутрішньостінкових доброякісних пухлин та раку стравоходу різний. При доброякісних пухлинах розширення функціональне; при раці – стійке супрастенотичне. Пухлини кардіального відділу стравоходу слід диференціювати із кардіоспазмом.

Рак стравоходу. Складає від 7 до 12% злоякісних уражень травного каналу. Рання діагностика утруднена внаслідок довгого безсимптомного перебігу. Злоякісна пухлина може розміщуватись на будь-якому рівні.

Із великої кількості існуючих класифікацій раку стравоходу найбільш зручним є поділ на ендофітні, екзофітні, з виразковими ураженнями них та змішані форми.

Клінічними ознаками раку стравоходу є дисфагія; загрудинний біль, гикавка, посилене слиновиділення.

При рентгенологічному дослідженні таких хворих необхідно звертати увагу на стан середостіння, легень, газового міхура, шлунка та на наявність тіні на його фоні, потім приступати до контрастування стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки.

Найбільш ранніми є рентгенофункціональні ознаки раку стравоходу - порушення еластичності його стінок, а також акту ковтання. Пізніше виявляються рентгеноморфологічні симптоми, виражені різною мірою, в залежності від виду пухлини та стадії процесу.

Рентгенологічними ознаками, характерними для ендофітного росту пухлини, є ригідність стінки стравоходу, відсутність перистальтики та звуження просвітку на ураженій ділянці, супрастенотичне розширення, згладження рельєфу і зазубленість контурів слизової оболонки, стовщення стінки стравоходу

Рентгенологічно екзофітному росту пухлин властиві деформація рельєфу слизової оболонки, нерівність контурів та супрастенотичне розширення стравоходу, дефект наповнення із нерівними контурами, ригідність стінок.

Існують змішані форми захворювання із ознаками обох видів пухлин

При екзофітних низько розташованих новоутвореннях порушується також функція стравохідно-шлункового переходу. Виникаючий клапанний механізм призводить до різкого збільшення газового міхура, що складає диференціально-діагностичну ознаку, яка дає підстави для вибору між раком і кардіоспазмом.

Звуження просвітку стравоходу на місці пухлини та супрастенотичне розширення (величина якого залежить від ступеню звуження) - характерні рентгенологічні ознаки раку, при якому супрастенотичне розширення виражене менше, ніж при кардіоспазмі.

Метастатичні ракові ураження стравоходу клінічно і рентгенологічно проявляються як звичайні пухлини цього органа.

Променева діагностика пухлин шлунка.

Рак шлунка - одна із найпоширеніших локалізацій захворювання, на яке частіше хворіють чоловіки віком 40-60 років.

Існує чимало патологоанатомічних і клінічних класифікацій. В основу більшості з них покладено класифікацію Бормана (1926) і Конечного (1928), в якій дослідники виділяють 4 форми раку шлунка:

а) поліпозну - утворення округлої форми, на широкій основі, різко відокремлене від прилеглої тканини;

б) чашоподібну (блюдцеподібну) - у формі блюдечка з інфільтрацією тканин навколо до 2 см;

в) виразково-інфільтративну, яка проростає всю стінку шлунка і характеризується обриванням складок слизової оболонки на межі із раковою пухлиною, ранньою появою виразок, конвергенцією складок слизової оболонки до них (цей вид пухлин зустрічається найчастіше);

г) дифузну (скір), що, як правило, локалізується у вихідному відділі, проростаючи і поширюючись на весь шлунок та призводячи до звуження просвітку; контури пухлини нечіткі.

У практичній роботі найчастіше виділяють ендофітну, екзофітну та змішану форми раку шлунку.

Ендофітні раки можуть бути у вигляді виразково-інфільтративної та дифузної форми без вкриття виразками; виразково-інфільтративні - найчастіше локалізуються у препілорічному відділі та ділянці малої кривини шлунка; дифузні - у вихідному відділі, можуть уражати весь шлунок. Змішані мають ознаки форм, означених вище.

За локалізацією розрізняють: рак верхнього відділу (кардії, субкардії, склепіння), тіла та висхідного відділу шлунка.

Клінічні ознаки поліморфні і залежать від локалізації виду пухлини, попереднього стану організму.

Найчастіше хворим дошкуляє тупий ниючий біль, нудота, блювання.

Найважче клінічно та рентгенологічно діагностувати рак верхнього відділу шлунка, особливо у ранньому періоді. Клінічні прояви хвороби виражені слабко. Рентгенологічно - при екзофітній формі пухлини - виявляється деформація газового міхура шлунка, додаткова тінь на його фоні, "симптом обтікання" - контрастування поверхні пухлини, "симптом розбризкування", зумовлений проходженням барієвої суміші через звужену кардію. Зона розпаду пухлини проявляється ознаками вкривання виразками. Щоб виявити розпад екзофітної форми пухлини, дослідження треба проводити в горизонтальному положенні хворого при тугому наповненні склепіння. Це дає можливість бачити крайовий дефект наповнення, нерівномірну зубчастість контуру, переривчастість. Найчастіше пухлина верхнього відділу шлунка уражає його кардіальний відділ та часто переходить на черевну частину стравоходу.

При ендофітній формі росту пухлини кардіальної та субкардіальної ділянок відмічається деформація, зменшення розмірів газового «міхура» значно рідше - додаткова тінь на його фоні та нерівність контурів. Якщо ендофітна пухлина переходить на стравохід, з'являється звуження просвітку, порушується прохідність; склепіння збільшується, відстань між ним і куполом діафрагми сягає 5-7 см (в нормі 1-3 см). Поширення пухлини на шлунок призводить до збільшення кута Гіса, перебудови рельєфу слизової оболонки: інфільтрація стравоходу характеризується його зяянням та нерівністю контурів. Значно більше інформації про наявність пухлини у верхньому відділі шлунка, точну локалізацію, характер росту і проростання у сусідні органи можна отримати, застосовуючи КТ чи ЯМР-томографію.

Рак частіше вражає тіло шлунка, ніж верхній відділ.

Хворі скаржаться на постійний біль під грудьми, нудоту, блювання. У клінічній картині відмічається ахлоргидрія, анемія, прискорення ШОЕ до 60 мм/год.

Рентгенологічні ознаки залежать від локалізації та виду пухлини. На ранніх стадіях екзофітної форми раку відмічається ділянка перебудови рельєфу слизової оболонки. В міру росту пухлини та виступу її у просвіток шлунка з’являється дефект наповнення із нерівними контурами, при розміщенні якого на малій кривині (найбільш типової локалізації) обриси втрачають свою правильну дугоподібну форму, з'являється нерівність, ступінчастість, зубчастість. При розміщенні пухлини у ділянці великої кривизни шлунка її контур характеризується стабільними глибокими втягненнями і вибуханнями, ригідністю стінки, деформацією та зменшенням просвітку шлунка.

Ендофітна форма раку тіла шлунка на початкових стадіях характеризується відсутністю перистальтики, слабко вираженою ригідністю стінки, яка згодом стає виразнішою, згладженим рельєфом слизової оболонки. Іноді пухлина поширюється циркулярно, призводячи до зменшення просвітку органа. Рентгенологічне дослідження, крім виявлення раку тіла шлунка, дозволяє отримати уявлення про поширеність пухлини на прилеглі органи. Так, зміщення задньої стінки, скорочення малої кривини характеризують поширення раку на тіло підшлункової залози, вихід контрастної речовини через стінку малої кривини - на малий сальник, збоку великої кривини - на товсту кишку.

Ендофітний ріст пухлини може поширюватися на весь шлунок. На початкових стадіях діагноз утруднений, тому що шлунок зменшується, а його форма і положення незмінні. Пізніше виявляється порушення рельєфу слизової оболонки. Кожен відділ шлунка набуває ознак, які характеризують ендофітний ріст пухлини. При тотальному ураженні процес переходить на сусідні органи і тканини.

На рак вихідного відділу шлунка припадає до 60 % випадків. Хворому дошкуляють біль в епігастрії, не пов'язаний із прийманням їжі, нудота, блювання, відрижка, відсутність апетиту, схуднення.

Екзофітній формі пухлини притаманні типові ознаки. При розташуванні на одній із кривин - відсутність перистальтики, обривання складок слизової оболонки, дефект наповнення із нерівними контурами, скорочення малої кривини. Іноді виявляється характерний симптом вкриття виразками.

Пухлині, що виникла на одній із стінок вихідного відділу, властива перебудова рельєфу, обривання складок на рівні ураження, наявність новоутворення із нерівними контурами, симптоми, характерні для утворення виразок із переривчастими краями, котрі найкраще виявляються при проведенні дозової компресії.

З метою уточнення ступеня ураження сусідніх органів проводять КТ, парієтографію і ангіографію.

Отже, розвиток ракової пухлини у стравоході і шлунку характеризується такими ознаками:

- виникнення ригідної ділянки із випрямленими складками слизової оболонки;

- атиповий рельєф;

- обривання складок слизової оболонки на певній ділянці;

- випростування контуру органа з відсутністю перистальтики на цій ділянці;

- дефект наповнення;

- звуження просвітку;

- деформація органа.

 

Променева діагностика пухлин тонкої кишки.

Новоутворення дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок рідко зустрічаються у людей будь-якого віку. Клінічні ознаки залежать від локалізації процесу.

В дванадцятипалій кишці зустрічаються злоякісні пухлини самої кишки та її сосочків. Позасосочкові локалізації найчастіше розмішені у висхідній частині і характеризуються екзофітною, ендофітною і змішаною формами росту. Головним методом діагностики є релаксаційна дуоденографія.

Для екзофітного росту характерні ригідність стінки, деформація рельєфу слизової оболонки, наявність дефекту наповнення, порушення евакуації із супрастенотично розширеної ділянки кишки, болючість при пальпації, обмежена рухомість.

При локалізації на медіальній стінці низхідної частини кишки є дефект наповнення із чіткими контурами, різко відмежованими від здорової тканини. В міру росту пухлина призводить до стенозу великого сосочка кишки та ураження жовчної протоки.

При ендофітному характері росту – звуження просвітку кишки із наявністю супрастенотичного розширення, відсутність перистальтики, ригідність стінок, деформація рельєфу слизової оболонки, відсутність його моделювання – застиглий рельєф, асиметричне звуження просвітку тонкої кишки на певній ділянці.

Новоутворення великого сосочка дванадцятипалої кишки зустрічаються рідко і найоптимальнішою методикою їх виявлення є релаксаційна дуоденографія. Рентгенологічною ознакою, характерною для росту цієї пухлини, є дефект наповнення, який має чіткі контури, різко відмежовані від здорової тканини. По мірі росту пухлини приводить до стенозу великого сосочка дванадцятипалої кишки, а також уражає загальний жовчний проток.

Диференціальна діагностика із раком головки підшлункової залози, що вростає у дванадцятипалу кишку, за рентгенологічними ознаками просто неможлива. Слід врахувати дані фіброгастроскопії, субопераційної біопсії, КТ, УЗД.

В інших відділах тонкої кишки пухлини частіше локалізуються у початкових відділах порожньої та дистальних відділах клубової кишки. При екзофітному рості виражені ригідність стінки, деформація рельєфу слизової оболонки, дефекти наповнення. При проростанні пухлини у брижу або заочеревинний простір на рентгенограмах виявляється застигла картина нерухомих петель тонкої кишки.

Головною рентгенологічною ознакою ендофітного росту є асиметричне звуження просвіту тонкої кишки на якійсь ділянці.

Пухлини брижі тонкої кишки доброякісні та злоякісні зустрічаються рідко і на протязі тривалого часу клінічно себе не проявляють. На рентгенограмах виявляється розсовування петель тонкої кишки пухлиною та створення вільного простору.

У даний час діагностика пухлин тонкої кишки все частіше базується на висновках рентгенологічного та ультразвукового досліджень. Останнє дозволяє виявити пухлину у всіх хворих, визначити наявність та розміри її позакишкового компоненту та збільшення регіональних лімфатичних вузлів.

За допомогою рентгенологічного дослідження на підставі відомих симптомів уточнюються локалізація та характер пухлини.