Роль науки (університетів) у розвитку романогерманського права

Виникнення романогерманського права тісно пов’язане з виникненням наприкінці ХІ–ХІІІ ст. перших європейських університетів.

Університети зібрали разом дослідників права — викладачів і студентів — з усієї Європи. Саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як чітко окреслений і систематизований звід знань, як наука, в якій окремі юридичні рішення, норми вивчалися об’єктивно і пояснювалися з огляду на загальні принципи.

У середньовічних університетах не викладали позитивне право, оскільки в більшості країн на той час воно перебувало в хаотичному стані, було роздрібненим, іноді варварським. Так, практично жодна сучасна європейська країна в ті часи не мала свого національного права. Крім того, жоден європейський університет не міг узяти як основу викладання позитивне (місцеве або регіональне) право, тому що в очах університету воно не виражало справедливості і, отже, не було правом.

До речі, національне право почали викладати в університетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафедра французького права була створена в Паризькому університеті (Сорбоні) в 1679 р.; читати цей предмет (французьке право) доручають викладачам, які вважаються найменш компетентними. У більшості країн національне право почали викладати в університетах тільки в XVІІІ ст. Причому аж до XIX ст. викладання національного права мало другорядне значення.

Для того щоб піднятися над цим закостенілим місцевим правом і не залишитися місцевими школами, що не мають ані авторитету, ані престижу, ані коштів, в університетах були відроджені дослідження римського права.

Вивченню в університетах підлягав Звід Юстиніана (Corpus Juris Civilis) —звід римського права,укладений у Константинополі приримському імператорі Юстиніані у 528–534 рр. Давній рукопис, що відтворював цю збірку, був випадково знайдений у бібліотеці італійського міста Піза наприкінці XI ст. Цей звід передавав високорозвинену, диференційовану правову систему — римське цивільне право, що досить суттєво відрізнялося від народного права германських племен. Звід Юстиніана складався з чотирьох частин:

кодексу,до якого входили імператорські конституції від часуімператора Адріана до Юстиніана, об’єднані у дванадцять книг;

інституцій (від лат.—підручник) —офіційного елементарногокурсу цивільного права. Підручник дуже нагадував структурою (чотири книги), планом (особи, речі, позови) і текстом «Інституції» Гая;

дигестів (від лат.—збірник юридичних текстів),у п’ятдесятикнигах яких було зібрано близько 9100 фрагментів із 275 творів 39 римських юристів, що стосуються як приватного, так і публічного права (зокрема, питань власності, заповітів, договорів, деліктів, інших інститутів цивільного права). Вивченню саме Дигестів, що по грецькі називалися Пандектами, в університетах надавалося першорядне значення;

Новел, що містили конституції,видані Юстиніаном після кодифікації. Офіційне видання Новел невідоме; існують лише приватні збірники, що містять від 122 до 168 новел.

Із часом програма вивчення права в університетах Європи розширилася і стала включати не тільки римське право. Головним предметом, що додався у XII ст., було нове канонічне право церкви.

Навчання на юридичних факультетах університетів Західної Європи в XII–XIII ст. було засноване на схоластичному методі, що найповніше був розроблений Ансельмом Кентерберійським і П’єром Абеляром. Цей метод припускає як у праві, так і в богослов’ї абсолютний авторитет певних книг, в яких міститься єдине і повне вчення. Проте схоластичний метод визнає, що в авторитетному тексті можуть існувати прогалини і суперечності. Тому головним завданням схоластика є примирення протилежностей: усунення прогалин і вирішення суперечностей, що існують усередині тексту. Вирішення цього завдання відбувалося завдяки застосуванню дистинкцій (чіткого розмежування окремих положень), зважуванню всіх «за» і «проти» певного тлумачення, наміру подати матеріал як цілісну систему і побудувати догму права.

Отже, на думку Г. Дж. Бермана, у створенні романогерманського права найвагоміша роль належала трьом інгредієнтам:

- відкриттю римського права завдяки знайденню Зводу Юстиніана;

- схоластичному методу його аналізу і синтезу;

- викладанню римського права в університетах Європи². Процес засвоєння і переробки римських правових текстів у західноєвропейських університетах проходив у три етапи, кожний із яких доповнював попередній.

На першому етапі навколо вивчення Зводу Юстиніана складається школа глосаторів, яка прагнула встановити первісний зміст римських законів. Ця школа була заснована у Болоньї Ірнерієм наприкінці ХІ — на початку ХІІ ст. Іншими її відомими представниками були Булгар, Мартин, Якоб, Ґуго, Азо, Плацентин, Аккурсій.

Своєю назвою ця школа зобов’язана обраній нею основною формою роботи з Corpus Juris Civilis — глосам (грец.— мова, незвичайне слово). Глоси становили примітки до правового тексту, що розміщувалися викладачами на полях або між його рядками. Вони були засобом критичного аналізу і тлумачення різних фрагментів Зводу. Підсумком роботи представників цієї школи була узагальнююча праця Аккурсія, відома під назвою «Glossa Ordinaria» («Зібрання глосів»), створена близько 1250 р., до якої увійшло приблизно 96 тисяч глосів.

Як зазначає Е. Аннерс, ані до, ані після глосаторів юридичні тексти не були предметом настільки глибокого наукового, суто філологічного аналізу; жодне інше дослідження не було до такої міри досконалим щодо точного місцезнаходження кожного правового джерела в кожному конкретному юридичному тексті³.

Другий етап (XIV–XVст.)пов’язаний із новою тенденцією—модернізацією пандектного права. Він асоціюється з діяльністю школи постглосаторів (пізніх глосаторів,або консиліаторів,від лат. сonsilium — порада). Найвідомішими постглосаторами були Бартолус, Бальдус, Одофред, Цинус, Язон. Вони коментували текст римських законів, а також глоси, враховуючи при цьому місцеві правові джерела.

Саме постглосатори першими вивели концептуальні засади з тексту кодифікації Юстиніана: створили теорію договірного права з конкретних типів римських договорів, визначили право власності й взагалі систематизували текст Дигестів на основі більш широких принципів і понять (наприклад, одним із найзначніших теоретичних нововведень постглосаторів було поняття «юридична особа»). У такий спосіб римське право було пристосовано до нових умов і підготовлено для подальшого розвитку. Сучасним студентам юристам, які вивчають римське право в тому вигляді, як його в Середні віки систематизували західноєвропейські університетські професори, важко уявити, наскільки його оригінали були казуїстичними і не теоретичними.

Третій етап (XVІ—перша половинаXVІІ ст.) —це час гуманістів (Куяцій,Донеллус,Готофред,Цазіус).Гуманісти відмовилися відкоментування глос, створених у Середньовіччі, і звернулися безпосередньо до Зводу Юстиніана, прагнучи встановити його справжній зміст. Для цього вони піддали тексти римського права філологічному та історичному аналізу. Проте тлумаченням наукова розробка не завершувалась. Учені прагнули привести всі окремі положення у струнку систему, що побудована на певних загальних принципах. Критика тексту, історичне його тлумачення і систематизація становили нові прийоми вивчення права, що отримали назву французького методу, який протиставлявся старому італійському. Схоластичні прийоми глосаторів і постглосаторів остаточно втрачають симпатії громадськості. Останніх дотепно називають, використовуючи гру латинських слів, juris perditi (підступний правознавець)замість juris periti (майстернийправознавець). Французький метод не тільки сприяв досконалішому розумінню римського права, а й відкривав перспективу для самостійної правової творчості. Це пояснюється тим, що він, образно кажучи, надавав можливість проникнення у внутрішню лабораторію правової творчості римлян, що була взірцем, гідним для наслідування.

Головним підсумком діяльності глосаторів, постглосаторів і гуманістів була поява західноєвропейської юридичної науки — теоретичного правознавства.

Поступово турбота про повагу до римського права поступається місцем в університетах прагненню установити і викласти принципи права, що є вираженням його раціональних засад. Нова школа — школа природного права (Г.Гроцій,Х.Томазій,Х.Вольф,С.Пуфендорф) — перемагає в університетах у ХV ІІ і XVIII ст. Вона відмовляється від схоластичного методу, прагне бачити в праві логічну аксіоматичну систему, ставить у центр людину, підкреслюючи її невід’ємні природні права. Юристи хочуть знайти такі норми справедливості, що утворюють загальне, незмінне для всіх часів і народів право. Умовно принцип цієї школи можна сформулювати так: існує право універсальне та незмінне, джерело всіх позитивних законів; існує тільки природний розум, що керує всіма людьми. Висування на перший план розуму як сили, що створює право, підкреслювало нову важливу роль, що належить законові, та відкривало шлях кодифікаціям. Отже, природно правова школа цілком оновила науку права і його методи.

Підбиваючи підсумок, можна визначити такі напрями впливу європейських університетів на розвиток романогерманського права:

Університети допомогли установити транснаціональний характер правознавства на Заході. Протягом трьохсот років,з1050по1350р.,уся Європа становила єдиний культурний організм. Римське і канонічне право були дисциплінами без національних кордонів, тому їх могли викладати в університетах студентам юристам, зібраним з усіх країн Європи. Природно, що всі студенти і викладачі розмовляли латиною, що була на Заході загальною мовою права.

Завдяки університетам право набуло транснаціональної термінології та методу. Випускники юридичних факультетів університетів поверталися до рідних країн, де працювали суддями, юристами, пра вими радниками, адміністративними службовцями, використовуючи єдиний метод та єдину термінологію.

Схоластичний метод, що використовувався в університетах, дозволяв будувати правові системи з різних суперечливих звичаїв і законів. Прийоми гармонізації суперечностей,накладені на віру в ідеальний організм права, в єдину структуру правових принципів, дозволили здійснити синтез канонічного, а потім феодального, міського, торговельного і королівського права.

Університети підняли аналіз права на рівень науки шляхом концептуалізації правових інститутів і систематизації права як єдиногозводу знань. Університети створили клас професійних юристів.