Страховий *інвестиційний *загальнофінансовий.

Два останніх можна віднести до ризиків, які не пов'язані із стра­ховою діяльністю, на них впливають економічні та природні ризики.

Оскільки основною діяльністю страхових компаній є страхова, Розглянемо управління

 

 

На кожному етапі управління ризиком застосовуються свої спе­цифічні прийоми. Розглянемо їх детальніше.

Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) - систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класи­фікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визна­чити такі його компоненти, як об’єкт страхування та страховий випадок.

 

Далі, як правило, застосовують принцип прецедентів, тобто за основу опису ризику беруться відомі з практики їхні аналоги. Підбір аналога та його адаптація до нових умов цілком визначаються знан­ням і досвідом співробітників страхової компанії, тому прийняття на страхування нових ризиків пов'язано із труднощами, що виникають на першому етапі управління ризиком.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи слід віднести той чи Інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин - це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

(У складі страхового портфеля страховій компанії бажано мати однорідні ризики, але, як правило, в неї - різнорідні ризики).

Наведемо кілька прикладів різних видів страхування. Так, у морському страхуванні встановлення ризику передбачає:

· інспектування перевізних засобів, вантажів, портових споруд складів;

· визначення потенційних ризиків і зон найбільшого ризику в процесі

· транспортування й обслуговування засобів тран­спорту з врахуванням погодних і

кліматичних умов, мар­шрутів перевезення;

· аналіз причин страхових випадків у процесі транспорту­вання, якщо такі були;

· оцінку нових засобів транспортування вантажів і вантажно-розвантажувальних засобів, беручи до уваги рекомендації щодо використання цих засобів;

· одержання інформації щодо характеру вантажів і рекомен­дацій з їхнього упакування.

В особистому страхуванні встановлення ризику може передбачати:

• аналіз ризику на підставі власної статистики;

• встановлення факторів впливу ризиків, які можуть викликати професійні або звичайні захворювання і здатні зумовити втрату працездатності, навіть смертельні випадки;

• встановлення потенційних джерел настання страхових випадків.

 

Необхідно мати на увазі, що, оскільки виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжній практиці прийняття на страхування ризиків здій­снює андеррайтер, який володіє глибокими, різносторонніми та професійними знаннями страхової справи. Страхові компанії мають, як правило, андеррайтерів з кожного виду страхування.

Ефективне проведення цього етапу залежить від наявності певних методик (прогнозування настання страхових подій, оцінки вартості об'єкта страхування та ін.).

Аналіз та оцінка ризику. Страхові компанії, беручи на свою від­повідальність ті чи інші ризики, повинні проаналізувати їх, дати оцінку.

Аналіз ризику — комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, докумен­тального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Для проведення аналізу необхідно зібрати масову інформацію про всі попередні схожі ситуації, визначити причини ризику і порів­няти її з відомою інформацією. У страхуванні, як в жодній іншій галузі господарської діяльності, велике значення мають вихідні дані. Стихійні лиха, їхні наслідки та нещасні випадки не можна перед­бачити в буквальному розумінні.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розра­хунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страхових компаній насамперед тому, що пов'язана з ресурсами страхового фонду та відшкодуванням матеріального збитку страхувальнику в грошовій формі. Якщо ризики оцінені якісно й кількісно, то виявляється можливість керувати ними, тобто змен­шувати ступінь ризику за допомогою превентивних заходів.

Оцінка ризику може здійснюватися з врахуванням не тільки дос­віду самої страхової компанії й інших компаній і складатися з визначення:

 

* оцінки всіх основних і супутніх ризикам небезпек;

* частоти настання страхових випадків;

* максимально можливого збитку;

* оцінки кумуляції ризику в розрізі окремих регіонів і т.д.

 

Більшість моделей для оцінки ризику придатні за наявності у страховика достатньо великого числа страхувальників, що дозволяє з більшим ступенем вірогідності визначити кількісні закономірності у страхуванні. Оцінка ризиків особливо важлива в майновому страху­ванні, насамперед, для промислових підприємств, що зумовлено різноманітністю технологічних процесів, різноплановим характером виробництва, складністю та призначенням окремих агрегатів, машин, Джерел живлення тощо.

Зверніть увагу!

Страхові компанії завжди оцінюють потенційні збитки у вартіс­ному вираженні.

Знову звернемося до деяких видів страхування і зазначимо, як може здійснюватися оцінка ризику.

Так, у морському страхуванні оцінка ризику складається з:

· визначення й оцінки основних і супутніх небезпек, пов'язаних із транспортуванням вантажів, включаючи оцінку максимальної відповідальності та кумуляції можливої відповідальності;

· оцінки вірогідності настання збитку, який є наслідком основних

збитків та/або інших випадків у процесі транспортування.

В особистомустрахуванні (у випадку страхування за рахунок підприємства) оцінка ризику містить:

· оцінку збитку, який може бути нанесений підприємству в разі непрацездатності або смерті провідних працівників;

· оцінку можливих фінансових ускладнень, пов'язаних із зобов'я­заннями компанії щодо виплати пенсій та інших соціальних виплат;

· оцінку вірогідності помилок при актуарних розрахунках.

 

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

• Метод середніх величин. Полягає в тому, що окремі ризикові групи поділяються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками.

• Метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих пози­тивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

• Метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підго­товки та досвіду, суб'єктивного погляду.

Ризик не є постійною величиною. Він змінюється, і ці зміни бага­то в чому обумовлені змінами в економіці, а також рядом інших фак­торів, які необхідно постійно контролювати.

Контроль за ризиком призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: уникнення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події. Наприклад, встановити охоронні пристрої або інші механізми, щоб нейтралізувати важкість наслідків. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків Дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків.

Жодна страхова компанія не в змозі усунути ризики повністю, але за рахунок оцінки рівня ризиків, точного їх виміру, здійснення необхідних контрольних процедур вона завжди здатна звести нані­вець настання страхових випадків або їхні наслідки.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення стра­хових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування як в звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

 

Сам процес управління ризиками може здійснюватися тільки за умови наявності певної інформації, серед якої слід виділити:

· статистичну

· економічну

· фінансову

· комерційну

Інформація у страхуванні дуже специфічна і містить дані про:

· ймовірність того чи іншого страхового випадку;

· страхові події;

· наявність попиту на страхову послугу;

· фінансову стійкість конкурентів;

· платоспроможність клієнтів;

· страхові тарифи тощо.

 

Вище було розглянуто питання управління суто страховими ризиками, під які підпадають об'єкти страхування, але й у страхових компаній є специфічний ризик, пов'язаний із здійсненням страхової справи, який має назву технічний ризик страховика.

Розглянемо його трохи детальніше.

Якщо страховий випадок не настав, то страхувальнику, як прави­ло, внески не повертаються. Він, можна сказати, заплатив за свій спокій.

Ризик страховика полягає в тому, що, якщо страховий випадок стався майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то він зобов'язаний виплатити обумовлену договором суму, яка значно пе­ревищує розмір страхової премії. Ось чому для визначення відпо­відності між розміром страхового відшкодування та величиною страхової премії необхідно прирівняти ризики страхувальника й стра­ховика до ймовірності настання страхового випадку та величини збитків від нього.

Наявність технічного ризику стимулює страховика брати участь у попереджувальних заходах щодо боротьби з ризиками з метою їх уникнення або зниження.

Таким чином, управлінню ризиками в діяльності страховиків притаманна багатоваріантність, яка означає поєднання стандарту й неординарності фінансових комбінацій, гнучкість, неповторність різ­них способів дій у конкретній ситуації.