Місце страхування в системі економічних категорій та його функції

 

Страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових ризиків).

Страхування – економічні відносини, в яких беруть участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник - юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України. Він має право при укладенні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкоду­вання), чи замінювати їх до настання страхового випадку.

Зверніть увагу!

Учасниками страхових відносин можуть бути: застрахований - фізична особа, на користь якої укладений договір страхування в особистому страхуванні. При настанні страхового випадку, при якому страхувальнику нанесено збиток, страховик відповідно до умов договору страхування виплачує страхувальнику компен­сацію (відшкодування).

Страхування є економічною категорією,яка обумовлена рухом грошової форми вартості при формуванні та використанні відповід­них цільових фондів у процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень. Розглянемо її ознаки.

1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.

2. Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових пла­тежів, з іншого - із відшкодуванням збитку з цього фонду потерпілим.

3. Формування страхового співтовариства з числа страхуваль­ників означає право отримання відшкодування лише страхуваль­никами, які сплатили страхові платежі саме в цій страховій органі­зації, сформували цільовий страховий грошовий фонд.

4. Замкнута розкладка збитку в просторі та часі показує, що сформований страховий фонд призначений тільки для відшко­дування збитків визначеному колу страхувальників, які можуть знаходитися в межах певної території та отримати відшкодування протягом визначеного часу. Ця ознака базується на ймовірності того, що кількість постраждалих, як правило, менше кількості учасників страхування.

5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів означає зацікавленість у відсутності будь-яких збитків як в індивідуальних страхувальників, так і у певних груп людей, підпри­ємств, суспільства в цілому.

6. Зворотиість страхових платежів означає повернення страхуваль­никам грошей у випадку настання страхової події. Ця ознака наближує страхування до категорії кредиту, але не можна казати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страхо­вий захист.

7. Самоокупність страхової діяльності характеризує здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів стра­хових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Зміни в економіці останнім часом підкреслили об'єктивний характер страхування як економічної категорії, що являє необхідні та Реально існуючі відносини між державою, підприємствами, організаціями всіх форм власності, населенням і страховими компаніями.

Економічній сутності страхування відповідають його специфічні функції, що виражають суспільне значення даної категорії і до яких можна віднести:

· ризикова;

· формування спеціалізованого страхового фонду (ощадна);

· попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків (попереджувальна);

· контрольна.

Розглянемо їх більш детально.

1.Ризикова функція страхування виражається у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова функція страхування являється головною, так як страховий ризик, як ймовірность збитку, безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування з відшкодування матеріальних втрат страхувальників.

2. Формування спеціалізованого страхового фонду є характерною для страхової діяльності, тому що для забезпечення від­шкодування заподіяного збитку внаслідок страхового випадку необ­хідно сконцентрувати кошти, сформувати їх у достатньому обсязі. Фонд може формуватися як примусово, так і в добровільному поряд­ку, виходячи з економічної та соціальної обстановки, і повинен дозволяти не тільки проводити виплати страхувальникам, які зазнали збитків у поточному періоді, а й у майбутньому (при можливих знач­них збитках). Ця функція забезпечує стабільність страхування, гарантію виплат відшкодувань.

3. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.

4. Контрольна функція страхування виражається в нагляді за суворо цільовим використанням коштів страхового фонду.

Принципи страхування

 

Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників стра­хового процесу на всіх його стадіях. Наприклад, у майновому страху­ванні: при визначенні суми, на яку повинно бути застраховано майно; при розрахуванні розміру відшкодування, яке повинна виплатити страхова компанія; під час переговорів про поліпшення умов страхування.

Основні принципи страхування такі:

· майновий інтерес;

· найвищий ступінь довіри сторін;

· причинно-наслідковий зв'язок;

· виплата відшкодування в розмірі реального збитку;

· франшиза;

· суброгація.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам спілкуван­ня клієнта й страховика:

1. переговори щодо укладання договору страхування;

2. повідомлення всієї необхідної інформації;

3.з'ясування причини настання страхового випадку;

4. розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Виокремлення таких етапів можна пояснити тим, що:

· без наявності інтересу в страхувальника переговори не почнуться;

· без повідомлення клієнтом усієї інформації про об'єкт стра­хування не можна виробити конкурентоспроможні умови договору страхування;

· не встановивши причину випадку, не можна одержати відшкодування за збиток;

· виплативши відшкодування, страховик отримує всі права клієнта щодо винних осіб і має право вимагати відшкоду­вання збитку від них.

Майновий інтерес пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об 'єктів, у які вкладені кошти, та збере­женні життя й здоров 'я при настанні несприятливих подій або не-Щасних випадків.

Основні риси майнового інтересу:

· повинен піддаватися фінансовій оцінці;

· повинен виникати на законних підставах;

· особа, яка, уклавши договір страхування, скоїла кримінальний злочин, не може одержати від страхування вигоду.

Відшкодовуються тільки конкретні збитки конкретної особи.. Якщо з'ясовується, що остання уклала договір страхування, але не мала майнового інтересу - не була власником, орендарем, корис­тувачем загиблого майна, - це означає, що їй не нанесено збитків, і договір страхування, укладений із страховою організацією, у цьому випадку вважається недійсним.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страховик нічого не знає про об'єкт страхування, а клієнт - майбутній страхувальник - повинен розкрити всі суттєві обставини про об'єкт страхування, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших полісів і т.п.

Страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт щодо можливості настання негативних подій, виникнення ризикових ситуацій. Причому кожен факт є суттєвим, якщо він може вплинути на судження страховика при визначенні ставки премії або при прийнятті рішення, чи згоден він взагалі страхувати цей ризик.

При укладенні договору страхувальнику необхідно повідомити про всі важливі обставини щодо об'єкта страхування, а страховику - про умови страхування.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування його обставин. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

На жаль, на практиці зустрічаються неодинокі випадки шахрай­ства з боку страхувальників.

Етичні норми західного страхового бізнесу загалом більш суворі, ніж етика бізнесу взагалі. У страхуванні не допускається приховуван­ня інформації про об'єкти страхування. Наприклад, заборонено при­ховувати факти минулих захворювань при страхуванні здоров'я.

Причинно-наслідковий зв'язок -принцип, дуже важливий, насамперед для страховика, оскільки деякі ризики страхуванню підлягають, інші - ні.

Для страховика важливо визначити фактичну, а не безпосередню причину страхового випадку. Фактична причина - це активна, діюча причина, яка починає ланцюжок і викликає певний результат без втручання будь-якої іншої, сторонньої, сили від іншого джерела.

Кожний страховий поліс містить "каталог винятків (застережень) " -перелік причин, що не підлягають страхуванню. Каталог буває іноді дуже великим. Страховик візьме на себе тільки відомі ризики, ймо­вірність настання яких можна розрахувати. Термін "від усіх ризиків", Що іноді застосовується до деяких полісів, вводить в оману. У ньому теж є перелік виключень.

Існують стандартні причини, що виключаються з обсягу відпо­відальності страховика. Наприклад, деякі з них:

· навмисні дії страхувальника або його представників;

· зношення застрахованого майна;

· збитки, викликані радіоактивним випромінюванням.

Крім того, у кожному виді страхування існують свої стандартні винятки.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування)

- центральний принцип страхування.

Страхове відшкодування -грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування та страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Воно повинно повернути страхувальника, котрому нанесено збиток, у таке ж фінансове становище, в якому він перебував перед заподіянням збитку.

Проблема в тому, щоб точно визначити, в якому саме стані був страхувальник. У страхуванні майна головний орієнтир - вартість за­страхованого об'єкта. Об'єкт слід оцінити, визначивши так звану страхову вартість (оцінку), а потім застрахувати його на певну страхову суму, яка може і не співпадати зі страховою вартістю, бути меншою за неї. У цьому випадку визначення страхового відшкоду­вання здійснюється за системою пропорційної відповідальності,, яка означає неповну, часткову виплату страхового відшкодування, пропорційно вартісній оцінці об'єкта страхування. Розрахунок виконується за формулою: Q = Тх (S/W),

де Q - страхове відшкодування;

Т - фактична сума збитку;

S - страхова сума* за договором;

W - вартісна оцінка об'єкта.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Для об'єктів із однаковою вартістю розмір відшкодування при системі пропорційної відповідальності залежить від величини стра­хової суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування одер­жить потерпілий страхувальник.

Повне відшкодування збитків виплачується в разі співпадання страхової суми та вартості застрахованого об'єкта.

 

Крім розглянутої методики, застосовують систему першого ризику, яка передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. При цій системі весь збиток у межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) не відшкодовується зовсім.

Система граничного відшкодування передбачає обмеженість відшкодування збитку певною мінімальною та максимальною величи­ною. Використовується, переважно, при страхуванні значних ризиків.

Застосування тієї чи іншої системи обумовлюється економічною доцільністю, характером майна, історичними традиціями, а також конкуренцією між страховими організаціями щодо залучення клієнтів.

Є декілька варіантів відшкодування збитків страховиком:

1) заміна (при пошкодженні вітрин страховики платять компаніям за скло, одержуючи його зі знижкою);

2) відновлення, ремонт, що фінансується страховиком (наприклад, корпусу автомобіля після аварії, будинку після пожежі або затоплення приміщень водою внаслідок аварії систем водо­постачання);

3) виплата в грошовій формі або натуральній формі (наприклад, У медичному страхуванні страхувальник може одержати виплату у формі забезпечення необхідними медикаментами).

 

Відшкодовується, як правило, не весь збиток. По-перше, майже завжди є франшиза - мінімальна частина збит­ку, що понесений страхувальником, яка не відшкодовується страхо­виком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в аб­солютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Відрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідаль­ність за збиток, якщо його розмір не більший за розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку більший за суму франшизи. У страховому полісі робиться застереження у формі запи­су «вільно від х%» (де х - 1, 2, 3, 4 і т.д. відсотків від страхової суми). Якщо збиток перевищує встановлену франшизу, страхове відшко­дування виплачується повністю, не беручи до уваги зроблене застереження.

Безумовна франшиза означає, що страховик сплатить страхуваль­нику збиток за мінусом суми франшизи, тобто страхове відшко­дування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу, а у страховому полісі робиться запис «вільно від перших х %».