Тоді держава вводить обов'язкове страхування.

Отже, обов'язкову форму страхування зумовлено волевиявлен­ням держави, її турботою про страховий захист громадян через спе­ціальні закони, а добровільну - власним наміром страхувальників через заяву про страхування. Розглянемо їх детальніше.

Добровільне страхування передбачає реалізацію бажання по­тенційного страхувальника взяти участь у процесі страхування. В економічно розвинених країнах, де взаємовідносини між державою та особою відбуваються на основі таких принципів, як свобода вибору, поважання власності, вільна конкуренція, переважає добровільне страхування. Однак воно передбачає високий культурний рівень насе­лення, розуміння ним завдань страхування, відповідне матеріальне забезпечення.

За відсутності зазначених умов добровільне страхування зали­шається неприступним для широких верств населення.

Поряд з цим сучасні умови господарювання створюють потребу в організації обов'язкового страхування, основою якого є принцип розподілу необхідних для страхування сум між окремими страхувальниками з метою захисту їхніх економічних інтересів. Ініціатором обов'язкового страхування виступає держава, яка у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб здійснювати внески до страхового фонду для забезпечення суспільних інтересів.

Обов'язкове страхування здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, в яких визначено:

· об'єкти, які підлягають страхуванню;

· обсяг страхової відповідальності;

· рівень і норми страхового забезпечення;

· основні права й обов'язки сторін, які беруть участь у страхуванні;

· порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів деякі інші питання.

При обов'язковому страхуванні досягається повнота об'єктів, охоплених страховим захистом. З іншого боку, обов'язкова форма страхування виключає вибірковість окремих об'єктів страхування, притаманну добровільній формі. Таким чином, існує можливість за рахунок максимального охоплення об'єктів страхування при обов'яз­ковій формі його здійснення використовувати мінімальні тарифні ставки, досягати високої фінансової стійкості страхових операцій.

У випадках, коли страхувальником виступає держава в особі сво­їх органів або державних підприємств і сплата страхових внесків здійснюється за рахунок коштів, наданих з відповідного бюджету, такий вид обов'язкового страхування називають державним обов'яз­ковим страхуванням. Поширюється він здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя та здоров'я.

На відміну від обов'язкового страхування, добровільне виникає тільки на основі добровільно укладеного договору між страхуваль­ником і страховиком. Часто при укладанні такого договору між сто­ронами бере участь посередник у вигляді страхового брокера або страхового агента. Договір страхування посвідчується страховим полісом. Нормативну базу для організації та проведення добровіль­ного страхування створює страхове законодавство, на базі якого формуються умови та правила окремих видів добровільного стра­хування. Ці правила й умови, які розроблюються страховиком, підля­гають обов'язковому ліцензуванню.

 

У найбільш узагальненій формі специфічні принципи, на підста­ві яких реалізується добровільне й обов'язкове страхування, зазна­чені в таблиці.

Принципи страхування

обов'язкового	добровільного
• Встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники - сплачувати страхові платежі	• Діє на добровільних засадах
• Суцільне охоплення вказаних у законі об'єктів	• Вибіркове охоплення
• Автоматичність розповсюдження на об'єкти, що зазначені в законі	• Діє з моменту укладення договору страхування
• Безтерміновість	• Завжди обмежене строком страхування
• Нормування страхового забезпечення	• Страхове забезпечення залежить від бажання та фінансових можливостей страхувальника

 

Розвиток страхового бізнесу в Україні пов'язаний, перш за все, із розвитком окремих підгалузей та видів страхування, які відносяться як до обов'язкового, так і до добровільного страхування.

Висновки

Страхування як система економічних відносин охоплює різно­манітні об'єкти та суб'єкти страхових відносин, має відповідні фор­ми організації на підставі юридичних норм і законів.

Для упорядкування різноманітності економічних відносин і створення єдиної та взаємопов'язаної системи необхідна класифіка­ція страхування.

Класифікація страхування дає змогу страховикам:

• розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від ха­рактерних для них ризиків;

• застосовувати методи розрахунку тарифів для різних видів страхування;

• визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Страхувальникам класифікація допомагає визначити:

• свої права й обов'язки при укладенні того чи іншого договору страхування;

• з якого виду страхування та на який термін слід укласти договір;

• до якої страхової компанії доцільно звернутися за страховою послугою тощо.

За формою залучення страхувальників до страхового товариства виділяють обов'язкове та добровільне страхування. Як правило, обов'язкова форма страхування встановлюється тоді, коли страховий захист тих чи інших об'єктів пов'язаний з інтересами не тільки окремих страхувальників, а й усього суспільства.

Аналізуючи показники розвитку добровільного та обов'яз-кового страхування в Україні, слід зазначити, що протягом останніх декількох років домінуючим є добровільне страхування і, зокрема, добровільне страхування майна.

Загалом за період 1999-2000 pp. спостерігалися значні від­мінності в темпах зростання сфер добровільного й обов'язкового страхування.

Зміни у вітчизняному страховому законодавстві свідчать про поступовий рух нашої держави до міжнародних стандартів у сфері страхового бізнесу, зокрема в питанні класифікації.

Розглянуті основні критерії класифікації мають сприяти пода­льшому розвитку та удосконаленню страхової справи, формуванню в людей розуміння її суті та підвищенню рівня страхової культури.