Економічні погляди меркантелістів та фізіократів, їх роль у виникненні класичної політичної економії

(В. Стаффорд, В. Петті, П. Буагільбер, економічна таблиця Ф. Кене)

Ринкова економіка в найбільш чіткій формі виступає в торгівлі. Торгові центри розташовувалися на торгових шляхах. Торгові шляхи Схід—Захід ішли з основного для того часу центру багатств — Ін­дії, держав островів Індійського океану. Тут є прянощі, коштовності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за обсягом, їх транспортування не потребує великих витрат. Найде­шевший шлях — морський. На ці заморські товари завжди є покупці: королі, сеньйори, вища духовна знать, купецтво.

Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній галузях. Закон охороняв соціа­льну безпеку, економічно впорядковував справи митниці, транс­порту, організаційну сферу. Міста нагромаджують економічний потенціал і на цій підставі набувають значної свободи дій. У міс­тах Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з’являються купці, які мають зв’язки не тільки з внутрішнім національним ринком, а й з міжнаціональним.

Якщо в торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії панували монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут світ свавілля, найжорсткішої боротьби між державами за ці монополії.

Отже, джерелом багатства є зо­внішня торгівля. Розквітають компанії цілеспрямованої дія­льності. Компанії купців-авантюристів засновуються для відкриття нових країн: Московська компанія (1554 р.), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індійська компанія (1600 p.). He член компанії не мав права торгувати в даному прос­торі. Ці компанії-монополісти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії складала два пенси, то в Англії— 20. Ост-Індійська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід відне­сти і Навігаційний акт (1651p.), що монополізував панування анг­лійського судноплавства на Атлантиці.

Отже, джерелом багатства держави стала зовнішня торгівля.

Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний про­цес: джерело багатства нації — зовнішня торгівля.

Це положення, безумовно, для XIX і XX ст. є вузьким, проте для XVII ст. зовнішня торгівля створює робочі місця та сприяє активному платіжному балансу, добробуту нації, що торгує.

Меркантилізм (пох. від італійського mercante – купець). Теорія меркантилізму ґрунтувалася на тезі, що багатство – це гроші, а гроші – це золото і срібло. Джерело багатства – зовнішня торгівля. Після ряду географічних відкриттів ранні меркантилісти, зокрема Вільям Стаффорд (1554–1612 рр.)в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії, почали вважати, що чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів (активний торговельний баланс), тим багатша держава. Як економічний суб’єкт, держава повинна витрачати менше, ніж отримує, тоді багатство буде накопичуватися.

“Інші нації жертвують торговими інтересами, — пише Монтеск’є, — заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою”.

Купець — головна постать ринкових відно­син; він знає зовнішні ринки, він — грошовий власник. Вирізня­ють два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, меркантилізм має практичну функцію. Це більше економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодальні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм, або монетарна система, наполягає на забороні ви­везення золота і срібла, обмеженні ввезення товарів, установлен­ні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниженні про­цента за кредит.

Меркантилізм розпочинає своє входження в історію за умов панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Се­ньйори не могли допомогти державі, тому, що вони — носії суверенно­сті окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньойріальної залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були в купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торговельні та фінансові компанії. Тут зіткнулися інтереси буржуазії, що народжувалася, — підприєм­ців — та абсолютної монархії [60].

Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він віддзеркалює погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній, відроджувані ринкові відносини в країнах За­хідної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще слабке в еко­номічному плані підприємництво потребує особливо сприятли­вих, тепличних умов — монополій на виробництво, збут, техно­логію, коли ще сильні позиції адептів “справедливої ціни”.

Базу концепції меркантилістів становить багатство держави. Його ви­мірювачем є гроші у формі золота і срібла. Підприємець-купець потребує сильної держави, в якій не сидять на скрині із золотом і сріблом, а активно спрямовують їх в обіг. Меркантилісти звину­вачують людей у корисній любові до грошей. Якщо люди збира­ють гроші в скарбника, а не пускають їх в обіг, корисні інтереси вступають у конфлікт із суспільним благом. Люди прагнуть до ліквідності, що виправдано обставинами. Це особливо характер­но для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між виве­зенням і ввезенням золота і срібла, фіксувалося в їхньому збіль­шенні, то в більш пізньому торговому балансі — це сальдо екс­порту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивезення грошей.

Визначальним є активне сальдо торговельного балансу. Необ­хідно заохочувати розвиток мануфактур і перш за все експорт­них. Основний принцип цієї політики — побільше продавати, поменше купувати. Безумовно, ці принципи не заперечували, а навпаки, передбачали втручання держави в економічне життя. Порівняно з феодальною структурою це був очевидний прогрес.

Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулись у XVI—XVII ст. Англія перемогла своїх конкурентів у Європі, закріпилася на світових торговельних шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну ко­лоніальну систему. Не менш важливу роль відіграла революція 164—1660 рр. Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови; ентузіазм релігійної боротьби часто набирав форм релігійного екстазу. У країні утверджується парламентська республіка. Вона відмовилася від догм грошового балансу і перейшла до торгове­льного балансу.

Можна процитувати твори представників - ранньо­го меркантилізму У. Стаффорда та розвиненого меркантилізму — Т. Мена, книжка якого “Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією”, що з’явилася 1609 року, згодом стає “Євангелієм” меркантилістської системи впродовж ста років.Стаффорд писав: “Англія біднішає, тому що іноземці вивозять з неї гроші”. Мен зазначав: “Спожи­вання іноземних продуктів повинно бути менше за ту частину народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб роз­кидає зерна, це — божевілля. Та кінцева мета — жнива, що при­носять набагато більше. Так і з грошима”. Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна.

Карл Маркс зазначав: “Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші, єдиним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства “робити гроші”, отже, з погляду простої товарної оборотності збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа... Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли світову торгівлю й окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані зі світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників”[58].

Меркантилізм є агресивним, він за втручання держави в господарські процеси. Меркантилізм угадав насамперед багато положень, характер­них як для економічної теорії, так і для практики сьогодення. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спира­ється на особливі функції грошей. Вони не тільки засіб обігу, не тільки загальні платіжні засоби, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси є регулятором загальної рівноваги попиту й пропозиції, а отже, проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічнос­ті основних економічних процесів, вплив грошової маси - поширю­ються на соціальні та психологічні фактори. Усе це вкорінюється в економічний спосіб мислення та приводить до виникнення в ньому вагомих економічних елементів.

Одним із перших економістів перехідного періоду від меркантилізму до класичної політекономії був англієць В. Петті (1623–1687 рр.). Він вважається засновником трудової теорії вартості. На його думку, вартість певної речі дорівнюватиме кількості щоденних пайків, спожитих тим, хто цю річ виготовив. Крім “природної ціни” (вартості), Петті виділяє ще й “політичну”, тобто ринкову ціну. Її величина визначається не лише затратами праці, але й попитом та пропозицією. Він визначає і ряд інших економічних категорій. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати. Рента в Петті є продуктом праці і це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів та витратами виробництва. Процент Петті називає “грошовою рентою“ і визнає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

1707 року засновник французької політичної економії П’єр Лепезан деБуагільбер видав у двох томах працю під назвою “Звинувачення Франції”. Саме його твори стали теоретично-методологічною базою розвінчання меркантилістичних ідей та формування специфічних традицій “французької школи”. Джерелом багатства країни є різноманітність благ і речей, а не тільки фізична грошова маса. Найважливішою умовою економічної рівноваги та прогресу є пропорційні, або нормальні ціни. Це ціни, що забезпечують у середньому в кожній галузі покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий дохід, ціни, при яких буде підтримуватися стійкий споживчий попит, ціни, при яких гроші “знають своє місце”, обслуговують платіжний обіг та не набувають тиранічної влади над людьми. По суті, це свідчить про виведення закону вартості як виразу пропорційності народного господарства. Ідеї П’єра Лепезана де Буагільбера продовжили розвивати фізіократи.

Фізіократія

Для Франції першої поло­вини XVIII ст. гостро постали питання розвитку сільського госпо­дарства та боротьби з економічною політикою, що ґрунтувалася на концепції меркантилізму. Дворянство і церква не бажали проведен­ня реформ за взірцем Англії та Голландії, тому прогресивні сили того часу були змушені розпочати боротьбу за реформи.

У цій боротьбі особлива роль належала французьким просвітни­кам, які підштовхували французьких громадян до Великої револю­ції 1789 р. Ця подія дістала високу оцінку в історії світової цивіліза­ції як знакова, планетарна. Велика французька революція завдала удару абсолютизму, феодальному господарському устрою. Револю­ція проголосила й утвердила політичну, економічну, світоглядну свободу як основне право людини. Було виборено право людини на свободу совісті, духовного життя, діяльності, оголошено недотор­канність приватної власності. Замість соціальних привілеїв окремим соціальним групам була утверджена рівність усіх перед законом, рі­вні обов’язки перед державою. Та для цих звершень потрібно було пройти тривалий шлях. Традиційні відносини можуть бути замінені договорами — це один з нових тезисів епохи Просвітництва. У цій боротьбі почесне місце належить економічній концепції школи фізіократів.

Фізіократія (від фр. фізіс – природа, кратос – влада). Фізіократи, на думку західних економістів, є засновниками політичної економії. Засновником школи фізіократів був Ф. Кене (1694 – 1774 рр.). Найбільш значущими його працями стали: “Економічна таблиця”, “Загальні принципи економічної політики держави”, “Про торгівлю”, “Аналіз економічної таблиці”, “Зауваження відносно грошового процента”.

Сама назва говорить про те, що її основу ста­новить зв’язок із природою. Оскільки головні питання ставило сільське господарство, яке перебувало в занедбаному стані (тіль­ки в Англії воно було рушієм прогресу), тому воно вибирається пред­метом дослідження. Фізіократи обстоюють своє бачення пробле­ми, відмінне від меркантилізму. Якщо немає обміну без рівності, то торгівля не може бути його джерелом. Мільйон у грошах не може бути більше від мільйона в товарах. Це були дове­дення, що руйнували основну догму меркантилізму — джерело багатства — в обміні, у зовнішній торгівлі.

Французькі кольберисти провадили політику дешевого хліба. Вони вважали, що експортні мануфактури поліпшать результати своєї діяльності, якщо зароблять прибуток, а він, за їхнім переко­нанням, залежить від мінімуму коштів для існування найманого робітника, витрат на купівлю дешевого хліба. Але дешевий хліб — жебрацьке сільське господарство, а воно, на думку фізіо­кратів, є джерелом багатства. Афера Д. Ло завдала поразки світо­гляду про всемогутність грошей. Більше продуктів, більше това­рів — кредо цієї школи. А найбільш наочно це доводить при­рода— фізіо. Кинув одне зерно у землю — одержав 10—15, це видно реально. Була корова, отелилась, і стало дві. Цей приріст — чистий продукт — засадничий принцип учення фізіократів.

У промисловості відбувається зміна форм, а не збільшення. Клас фермерів — виробничий, він автор чистого продукту, клас власників, що привели ці землі в продуктивний стан; і клас про­мисловців — безплідний, але необхідний суспільству. Основа всього сущого — Бог. Панування християнства у різноманітних формах було реальністю. Але Франція — країна католицька, і це забезпечило появу школи фізіократів. Вона не могла з’явитися в Англії, тому що в католиків відносини з Богом інші, ніж у пури­танина. Пуританин — раціоналіст, католик — ірраціональний. Тому фізіократи й виходять із природного стану.