Масово-комунікаційні засоби журналістики (друк, радіо, телебачення).

Завдяки використанню комунікаційних засобів виникли три підсистеми журналістики: друк, радіо і телебачення.

Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) набув особливого значення в системі ЗМІ завдяки фіксації інформації на паперовому листі за допомогою друкарської техніки відтворення текстів і зображень в чорно-білому або кольоровому варіанті. Така продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків і інших образотворчо-графічних форм.

Те, що інформація в пресі фіксується на паперовому листі і сприймається читачем „без посередників”, сприяє прояву ряду важливих властивостей взаємин преси і аудиторії.

По-перше, є можливість швидкого, оглядового ознайомлення зі всім „репертуаром” повідомлень, що в свою чергу, дає можливість отримати первинну цілісну орієнтацію у всьому об’ємі і різноманітності інформації.

По-друге, можна користуватися можливостями „відкладеного читання”.

Все це можливо тому, що друкарські видання автономні завдяки способу фіксації. Їх легко мати „при собі”, звертатися за інформацією в слушний час, не заважаючи оточуючим.

Проте преса програє в оперативності інформування. Адже неможливо уникнути значного розриву в часі між підготовкою номера, друкуванням тиражу, доставкою і отриманням його споживачем.

Не можна не враховувати також, що друк доступний тільки грамотній людині, що має в своєму розпорядженні достатньо розвинені навики читання, що дає змогу використовувати всі переваги цього комунікативного засобу: високий і у зв’язку з розвитком радіо і телебачення зростаючий рівень аналітичності і коментованості інформації; організованість газетних і журнальних добірок і сторінок за особливими „правилами”; систему підбору шрифтів, розміщення матеріалів за їх значущістю, різного роду виділення і т.д.

Підсистема друку в структурі системи масової інформації – найрозвиненіша в журналістиці і складається з величезної різноманітності видів газет, тижневиків, журналів, книг. Це різноманіття відповідає особливостям різних життєвих циклів – денного, тижневого, місячного, річного та інших, протяжніших.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення (лат. radiare „випромінювати, випускати промені”). Носієм інформації в даному випадку є тільки звук (включаючи і паузи). Радіозв’язок (що використовує радіохвилі – ефірне мовлення, що здійснюється за рахунок кабельного мовлення) дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані.

Якщо первинне радіо було здатне транслювати тільки мовні повідомлення, то в міру вдосконалення радіотехніки, стала можливою передача звуку всіх типів – звучної мови, музики, шумів. Ще більш збагачують його технічні можливості запис і відтворення звуку в режимах „стерео” і „квадро”, часто набагато збільшує здатність передавати „фоновий” звук при освітленні подій, трансляції сценічної дії, музичних творів. Винахід різних способів запису звуку дозволив широко використовувати можливості монтажу, відтворювати повністю або „цитувати” давно минулі передачі, створювати „перемонтовані” твори і т.д.

Позавізуальність (лат. viseo – „бачення”) дозволяє реалізувати можливості звуку такою мірою, в якій не дозволяє зробити це телебачення. Журналістові радіо слід постійно пам’ятати, що друк дає нерухоме зображення, телебачення – рухоме, а на радіо треба в максимальному ступені реалізувати можливість „чистого звуку”.

Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо дві групи можливостей сприйняття. Перша пов’язана з тим, що „чистий” звук сприймається більш повно і глибоко, оскільки слухач не відволікається від звучної мови, музики, голосів життя, „не ділить” своєї уваги до звуку з тим, що його супроводжує.

Друга група можливостей сприйняття – це активізація уяви слухачів, що дозволяє їм проявити свої здібності „фантазування” уявного образу.

Проте особливості радіо визначають і деякі його негативні властивості: передачу можна слухати лише в той час, коли вона йде в ефірі, неможливо відкласти прослуховування на слушний час, робити це швидше або повільніше, у вибраному порядку, тим більше „переглядати”, як це властиво контактам з друкарськими текстами. Відповідно підвищується роль огляду їх змісту (типу „спочатку новини коротко”) і внутрішньої будови, що враховує закономірності зосередження, перемикання і відвернення уваги, а також, зрозуміло, більшої опори, що передує передачам, на переваги, інтереси, мотиви аудиторії при зверненні до інформації радіо.

При сприйнятті передач задіяні тільки слухові рецептори, завдяки чому з’являється можливість поєднання із слуханням передач багатьох інших справ і занять, де переважно зайняті руки і зір. Через це, з одного боку, розширюються можливості передачі масової інформації при широкому розповсюдженні досяжної і простої в обігу радіотехніки, перш за все переносної транзисторної. Але, з іншого боку, при такому поєднанні слухання радіопередач стає фоновим, що неминуче пов’язане з втратами інформації. Тому потрібна відповідна організація віщання з урахуванням розподілу уваги, що веде до необхідності повторів, акцентування істотного, збільшення в програмах часу, відведеного для музики і розважальних кліпів.

Нарешті, хоч і можливе створення безлічі каналів радіомовлення, слухач в певний відрізок часу здатний сприймати тільки одну програму, відмовившись від всіх інших.

Телебачення (грец. tele „далеко” і лат. viseo „бачення”) увійшло до суспільного життя в 30-х роках і стало, як і радіо, рівноправним учасником засобів масової інформації в 60-х роках XX століття. Надалі воно розвивалося випереджаючими темпами і за рядом параметрів (подієва інформація, культура, розвага) висувалося на перше місце.

Від радіо телебачення узяло можливість передавати сигнал за допомогою радіохвиль на далекі відстані. Цей сигнал одночасно має звукову і відеоінформацію, яка на екрані телевізора залежно від характеру передачі несе кінематографічний характер або ж характер фотокадру, схеми, графіка і т.д. На екрані може бути відтворений і друкарський текст.

Як і на радіо, на телебаченні можлива організація оперативних передач як зі студії, так і з місця подій. Переваги ж такої оперативної „живої” передачі, що йде прямо в ефір з місця події, в значно більшому, ніж на радіо, „ефекті присутності”, що забезпечує створення міцніших зв’язків з аудиторією.

Значущу, деколи визначальну роль для якості передач має монтаж (навіть у випадку з одним актором), уміле використання крупного плану, темпо-ритмічної організації подачі матеріалу. Специфіка телебачення визначає особливості всіх типів програм – і публіцистичних, і художніх, і науково-популярних.

Якщо газети, журнали, книги спочатку призначені для читання поодинці, до того ж і в найрізноманітніших умовах, а прослуховування радіопередач також може проходити за різних умов, переважно індивідуально, то телебачення (споріднене за своїми аудіовізуальними характеристикам кіно і театру) вимагає вміння звертатися одночасно і до мільйонної аудиторії, і до малої групи людей, контакт з якими повинен відбуватися на високому рівні. Масова аудиторія звертається до телебачення переважно у вільний час, частіше всього ввечері після робочого дня або в дні відпочинку, що вимагає від журналістів уміння поєднувати насиченість з високим рівнем захоплення, із здатністю „вписати” передачі в години відпочинку і підготовки до наступного робочого дня.

Така ж (як і в радіо) „примусовість” телепрограм, тобто неможливість для глядача змінити час проглядання передач, їх порядок, структуру і темпоритм, вимагає особливо ретельного підходу до складання програм.

В останнє десятиліття з’являється четвертий тип каналів інформації, що активно розвивається, – Інтернет, в якій значне місце займає масова інформація. Це електронні версії і дайджести газет, так зані мережеві газети і журнали, радіо- і телемовлення, сайти („сторіночки”) окремих журналістів, причому вони оперативно міняють зміст і доступні в режимі реального часу. Таким чином, комп’ютерні мережі сполучають в собі можливості всіх типів ЗМІ, правда, друкарські тексти можуть читатися лише з монітора.

При зверненні читача до преси на першому місці виявляються прагнення глибше орієнтуватися в тому, що відбувається, з користю провести вільний час. Радіо перш за все задовольняє прагнення отримувати оперативну інформацію, отримати практичні поради. Мотиви звернення до телебачення схожі з причинами звернення до радіо, але на перше місце тут висувається бажання провести біля телевізора вільний час.

Значення для масової аудиторії інформації, що поступає по глобальній комп'ютерній мережі типу Інтернет поки недостатньо зрозуміле. Велика частина нашої аудиторії ще не має можливості виходити в Інтернет. Ті ж, хто користується його можливостями найчастіше тільки настроюються на отримання інформації.

ІНФРАСТРУКТУРА ЗМІ.

– система життєзабезпечення діяльності журналістики. Ця система, з одного боку, забезпечує газети, журнали, телерадіоорганізації всім необхідним для їх успішної діяльності – інформацією, технікою, засобами зв’язку і т.д., а з іншої – забезпечує доставку інформаційної продукції споживачам.

Найважливішими частинами інфраструктури є інформаційні агентства і служби обміну інформацією, виробничо-технічні підрозділи, служби зв’язку, система доставки і розповсюдження, інститути наукового забезпечення роботи ЗМІ і формування кадрів для них, асоціації видавничих і мовних організацій і осіб, державні органи, що ведуть реєстрацію і ліцензування, що спостерігають за правильною реалізацією програм діяльності ЗМІ і т.д. У діяльності журналістики задіяні також органи прокуратури, що спостерігають за виконання законодавства в області журналістики, і суди, що розглядають цивільні і кримінальні справи при порушенні законодавчих актів.

Інформаційні агентства і служби – це система телеграфних агентств, агентств друку і аудіовізуальної інформації, прес-бюро, прес-центрів, служб зі зв’язку з громадськістю, рекламних служб. Ці організації ведуть різноманітну діяльність зі збору і обробки інформації, її розповсюдження і постачання нею органів ЗМІ, налагодження контактів з журналістами і т.д. Проте від газет, журналів, радіо і телебачення інформаційні служби відрізняються тим, що переважно не „виходять” безпосередньо на масову аудиторію, а забезпечують своєю інформацією газети, журнали, радіо і т.д. Проте буває й так, що інформаційні служби виступають засновниками засобів масової інформації.

Універсальні агентства збирають, обробляють, поширюють інформацію за широким спектром у рамках регіону, країни, всього світу. Останні зазвичай називають „світовими агентствами”, до них відносяться Ассошиейтед Прес, Франс Прес, Рейтер, ІТАР-ТАСС (колишнє Телеграфне агентство Радянського Союзу, перетворене в Інформаційне телеграфне агентство Росії). У ЗМІ, що встановили договірні відносини з цими агентствами, редакційні телетайпи видають інформацію зі всього світу практично безперервно, а „бюлетені новин”, наприклад Інтерфаксу, виходять кілька разів в день.

У світовому інформаційному просторі все більше місце займають інформаційні комп’ютерні мережі типу Інтернет, через які можна отримувати найрізноманітнішу спеціальну інформацію. Через Інтернет надається й великий об’єм інших послуг (торгівельних, кредитно-банківських і т.д.) Завдяки Інтернету виникла так звана кібержурналістика – електронні версії ЗМІ, спеціальні мережеві ЗМІ, сторіночки (сайти) окремих журналістів, політичних діячів, різних відомств і організацій і т.д. До інформації, розміщеної в Інтернеті, може безпосередньо звернутися і окремий користувач, і ЗМІ, розглядаючи відомості як агентську інформацію. Юридична і організаційна неврегульованість функціонування Інтернету породжує багато проблем, які ще належить вирішувати всій світовій спільноті.

Прес-центри і служби зв’язку з громадськістю створюються міністерствами, відомствами, крупними фірмами, суспільними організаціями з метою налагодження відносин із засобами масової інформації, інформування громадськості про свою діяльність, проведення прес-конференцій і брифінгів. Така, зокрема, прес-служба Президента.

Відомчі прес-центри є посередниками між ЗМІ і підрозділами даного відомства і діють за декількома напрямками. Працівники прес-центрів консультують співробітників газет, журналів, радіо, телебачення і надають їм допомогу у встановленні контактів з різними підрозділами відомства, в отриманні інформації про його діяльність. У прес-центрах накопичується великий об’єм відомостей, якими можуть скористатися журналісти, тут же готуються спеціальні прес-релізи (випуски з підбірками матеріалів різного типу), пропоновані ЗМІ для публікації як в цілісному вигляді, так і після додаткової, такої, що відповідає вимогам редакції обробки. Зрозуміло, в даному випадку необхідне посилання на джерело. Крім того, прес-центри направляють в різні газети, журнали, редакції радіо і телебачення спеціально підготовлені ними для публікації матеріали.

Іншим напрямом роботи прес-центрів є збір, реєстрація і систематизація матеріалів, що стосуються сфери компетенції даного відомства або що прямо зачіпають їх діяльність (як в позитивному, так і в негативному плані).

Близькими до прес-центрів за родом виконуваної роботи є служби зв’язку з громадськістю (так зазвичай переводять з англ. термін „Public relation” часто використовується абревіатура PR). Але їх функції ширші, ніж тільки налагодження контактів із ЗМІ, і більш специфічні, оскільки їх основне завдання – створення цілісного образу (іміджу) „замовника” – політичного діяча, підприємця, менеджера, вченого, артиста і т.д., різних організацій політичного, економічного, культурного, релігійного, наукового характеру і т.п. Мета цих служб – налагодження взаєморозуміння, формування позитивної громадської думки навіть в ситуаціях, критичних для „замовника”, під час ухвалення непопулярних рішень. При цьому використовуються як ЗМІ, так й інші канали інформування – плакати, листівки, наклейки, значки, повітряні кулі з відповідними написами і т.п., організовуються презентації, поїздки, зустрічі.

Рекламні агентства приймають замовлення на підготовку і розміщення рекламних матеріалів, зокрема на сторінках преси і в програмах радіо і телебачення. У редакціях ЗМІ існують спеціальні рекламні відділи, які займаються контактами з агентствами і службами реклами і проводять рекламну політику своїх видань і програм.

Крім того, у функціонуванні інфраструктури журналістики беруть участь багато інших виробників інформації, яка може бути використана в ЗМІ. Це кіностудія документальних і художніх фільмів, „Мультфільм” та ін.; фірми звукозапису; різні сховища – бібліотеки, архіви письмових і кінофотодокументів, фільмофонди, Книжкова палата та ін.

В інфраструктуру журналістики разом з агентствами входять також організації, задіяні в сфері міжнародного обміну словесно-текстовою та аудіовізуальною інформацією. Це організатори всіх можливих ярмарок та фестивалів, де можна купувати інформаційну продукцію, і служби, що представляють і захищають права авторів інтелектуальної власності.

Технічну частину інфраструктури складають підприємства поліграфії; технічні центри телебачення і радіо; підприємства зв’язку, зокрема космічного; організації, що займаються книготоргівлею, передплатою, розповсюдженням, доставкою преси; виробники телевізорів і радіоприймачів, паперу, плівок, оргтехніки, технічних засобів для ЗМІ і т.д. Через них журналістика практично „входить” у всі галузі економіки та культури країни.

До системи роботи з кадрами входять факультети і відділення журналістики університетів, що готують журналістів підрозділу інших навчальних закладів (в т.ч. комерційних), різні семінари, курси, підвищення кваліфікації працівників друку, радіо і телебачення. Значну роль займають творчі спілки журналістів, кінематографістів, письменників і ін.

Організаційно-управлінська інфраструктура включає безліч соціальних інститутів різного рівня – від парламентських, таких, що займаються законодавством в області журналістики і її інфраструктур, до місцевих органів влади, що ведуть, зокрема, реєстрацію ЗМІ, котрі виходять на певній території. Найважливішим державним органом, що виконує такі функції, є Міністерство у справах зв’язку з громадськістю. Свої завдання виконують об’єднання із захисту інтелектуальної власності. У статусі громадських організацій діють Асоціація книговидавців, асоціація видавців і редакторів газет.

ЗМІ ТА ВИБОРИ.

Преса повинна діяти в інтересах всього суспільства і не забувати про свою соціальну і громадянську відповідальність.У період виборів вона допомагає кандидатам донести свої ідеї до виборців і добитися їх підтримки, активізуючи і самих громадян.

Проте преса надає приклади і маніпулювання суспільною думкою. Маніпулювання має для його суб’єктів ряд переваг у порівнянні з силовими і економічними методами досягнення панування. Загальна технологія глобального чи загальнодержавного маніпулювання зазвичай базується на спробі вплинути каналами, які менш за все контролюються свідомо.

Так, основою конструкції комуністичної системи маніпулювання служили міфи про приватну власність як головне джерело соціального зла, про неминучість краху капіталізму і торжества комунізму, про керівну роль робочого класу і його авангарду – комуністичної партії, про єдино правильне соціальне вчення – марксизм-ленінізм.

Таким чином, основою політичного маніпулювання є створена пресою художня реальність, яка може кардинально змінити пропорції істинної моделі світу. Важливою передумовою для можна вважати також і той факт, що, володіючи монополією на інформацію, ЗМІ задають пріоритети у відношенні подій. У світі відбуваються мільйони подій, але обговорюються лише та їх частина, яку ЗМІ вносять у сферу уваги аудиторії.

Існують можливості маніпуляції і за допомогою словосполучення. Якщо, наприклад, опозиційна преса пише про “бомбування населених пунктів у Чечні”, то провладні газети повідомляють про ці ж події як про “підтримку федеральних сил з повітря”. Одні коментатори, висвітлюючи економічну ситуацію в країні, говорять про “безробіття”, інші – про “неповну зайнятість”.

Маніпуляційні можливості преси присутні також в коментуванні фактів. Тут все визначає рівень соціальної відповідальності журналіста: в якому контексті він висвітлить факти, якими словами опише їх, що підкреслить, про що змовчить, як оцінить.

Інформацію можна:

 сфабрикувати, видаючи за істинну;

 видозмінити шдяхом неповної, односторонньої подачі;

 відредагувати, додавши власні домисли і коментарі;

 інтерпретувати у вигідному для маніпулятора світлі;

 приховати якісь важливі деталі.

Окрім того преса може:

 проявляти вибіркову увагу до фактів у відповідності до своєї позиції;

 супроводити матеріал заголовком, який не відповідає змісту;

 приписати комусь заяву, якої він ніколи не робив;

 опублікувати правдиву інформацію тоді, коли вона уже втратила свою актуальність;

 дати неточну цитату, навівши частину фрази чи виступу, котра поза контекстом отримує інший, часом протилежний, зміст.

Ще можна маніпулювати результатами соціологічних опитувань і одну і ту ж цифру подавати в одному випадку як успіх, в інщому – як катастрофу.

Можливості ЗМІ доволі відверто використовувалися під час виборів президента України 2004 р. Ключова роль тут належала телебаченню. Хоча контроль над ним ще не гарантує перемогу на виборах, ТБ володіє великими можливостями формувати зміст кампанії та управляти ним. У передвиборчій кампанії використовувались і друковані ЗМІ. Хоча чимало редакторів газет заперечували, що їх власники намагалися давати їм вказівки, було помітним висвітлення пресою політичних переваг.