Національний інформаційний простір.

Інформаційний простір – середовище, в якому і завдяки якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація. Це поняття – соціально-політичне і вбирає в себе як територіальний, космічний, технічний, економічний фактори, так і людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, без людини вона втрачає свій сенс.

Отож, коли йдеться про інформаційне поле конкретної держави (а кожна держава його має), то його межі зазвичай ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національні територію, акваторію, повітряний простір та економіку. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають про щось уявлення. А от що саме повідомляють, як саме зображають і яке саме уявлення складають – це вже стосується сфери політики й залежить від інформатора. Наприклад, українське телебачення і радіо та московське про одну і ту ж подію нерідко розповідають по-різному. Ні дивуватися з цього, ні тим більше обурюватися цим не варто: українське телебачення має виражати інтереси української держави, московське ж – російської, а ці інтереси, як відомо, не збігаються. А от дивуватися та обурюватися тим, що чужоземний інформатор не рідко використовує наш національний інформаційний простір проти нашої ж держави, варто і потрібно.

Загалом же поняття державного інформаційного простору не обмежується самою тільки територією країни. До складу цього поняття входять його суб’єкти, все матеріально-технічне середовище, вся інтелектуально-інформаційна власність цих суб’єктів. Це досить великий і складний комплекс.

Суб'єктами національного інформаційного простору, є передусім юридичні особи:

- державні та недержавні інформаційні агентства;

- органи державної влади, інші державні і недержавні установи (організації) — через створені ними у встановленому порядку інформаційні служби;

- державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації;

- спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;

- державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки тощо);

- видавництва всіх типів, різних форм власності;

- професіональні творчі об'єднання громадян у галузях науки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, збереження й охорони історико-культурної спадщини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товариства, асоціації тощо);

- виставкові організації та центри;

- бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;

- поліграфічні підприємства;

- підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного забезпечення життєздатності національного інформаційного простору, збирання, дослідження та поширення інформації;

- торговельні та інші установи з розповсюдження матеріальних носіїв інформації (книжкової продукції, і преси, компакт-дисків, відео- та аудіокасет);

- зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні;

- органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації;

- філії (представництва) суб'єктів національного інформаційного простору України за рубежем;

- інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації, державні та недержавні формування, створені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства.

Суб'єктами національного інформаційного простору визнаються також фізичні особи – громадяни України та інших країн, які здійснюють відповідно до законодавства України професіональну творчу діяльність у галузі інформації індивідуально.

Національний інформаційний простір – надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей можна поставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний простір буде використаний проти неї самої. І це ми бачимо на власному досить сумному прикладі.

До розпаду Радянського Союзу на всій його території, з Україною включно, був єдиний комуністично-радянський інформаційний простір, який суворо охоронявся і куди не допускалась жодна інформація, що не вкладалась у рамки панівної ідеології. З цією метою була створена система компартійної преси та розгалужені ретрансляційні теле- і радіомережі. Коли Україна стала незалежною, в її інформаційному просторі за традицією продовжували безперешкодно хазяйнувати інформатори іншої країни. У перші роки незалежності наша держава зі свого дірявого бюджету навіть фінансувала теле- і радіопередачі з Москви, які дуже часто мали, як, до речі, і нині мають, антиукраїнське спрямування.

21) ОСНОВНИМИ ПРИНЦИПАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН Є: право громадян на одержання інформації; відкритість, доступність інформації; правдивість і якість інформації; повнота і точність інформації; об'єктивність і достовірність інформації; ефективність і надійність інформації; законність і етичність інформації; відповідальність за порушення законодавства про інформацію.

Інформаційна політика - це головні напрями і способи діяльності держави в галузі інформації. Метою цієї політики передбачається: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню і збагаченню національних інформаційних ресурсів; створення єдиної системи охорони інформації; формування «інформаційного суспільства»; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава та державні органи, які одержують, споживають, використовують інформацію в процесі своєї діяльності, а також упорядковують, переробляють і поширюють її.

Суб'єктами інформаційних відносин можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.

Кожен суб'єкт інформаційних відносин може бути одержувачем, споживачем, виробником, створювачем, переробником і поширювачем інформації, тобто має право виконувати функції будь-якого учасника інформаційної діяльності.

Об'єктом інформаційних відносин є офіційна документована, зареєстрована, упорядкована або публічно поширювана інформація про факти, події, явища, процеси в галузі політики, економіки, культури, а також соціальній, екологічній та міжнародній сферах.

Інформація є відкритою. Винятком є інформація з обмеженим доступом, яка визначається окремо законодавчими актами.

Ситуація, що склалася в інформаційному просторі України у пострадянський період, призвела до того, що виникла необхідність державного регулювання в рамках існуючого та новостворюваного законодавства, цілеспрямованого впливу на діяльність засобів масової інформації, розвиток і використання комп'ютерних мереж, створення умов для розвитку видавничої справи, видавництв і видавничих організацій, основною метою функціонування яких мала бути мобілізація соціальних сил суспільства, гармонізація політичних відносин, подолання дестабілізуючих факторів у життєдіяльності держави, максимальне задоволення інформаційних, культурних та освітніх потреб населення. Вирішення цих завдань здійснюється з урахуванням таких основних принципів:

• забезпечення вільного доступу громадян, установ, підприємств, громадських організацій, органів державного управління до національних інформаційних ресурсів, а також інформаційних ресурсів інших країн;

• утвердження національної ідеї, національних інтересів, орієнтування на це засобів масової інформації.

ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ.

«Соціальна інформація» - це те, що пов'язане з життям суспільства. У широкому розумінні до соціальної інформації слід віднести всю, без винятку, сукупність повідомлень, які вийшли «з рук» людини Це і науковий текст, присвячений аналізу хімічних сполук, і релігійна проповідь, і кінофільм, і газетна стаття, і лист у владні структури, і креслення, і анекдот.
Соціальна інформація у вузькому розумінні даного слова - пов'язана з життям суспільства не тільки своїм існуванням, але і самим своїм змістом (її підмет, присудок - завжди предмети соціальної дійсності або предмети, що так або інакше безпосередньо стосуються соціальної дійсності), а також типом знакової системи, обраним для фіксування цього змісту (як правило, це рідна мова, яка використовується як загальний засіб спілкування).
Масово-поширювана (масова) інформація - це публічно поширювана друкована, аудіо - та аудіовізуальна інформація. Вона розмножується і передається у масовому масштабі, практично на необмежену аудиторію, поширюється за допомогою технічних каналів, які характеризуються великою потужністю і здатністю до широкої та оперативної передачі. Це - газети, часописи, брошури, бюлетені та інші періодичні видання, книги і разові видання, а також теле - і радіопередачі, випуски кінохроніки, повідомлення інформаційних агентств, аудіовізуальні програми і записи, в тому лі новини на лазерних компакт-дисках.

Масова інформація ще поділяється на фундаментальну та оперативну.

Виробництвом і поширенням фундаментальної інформації займаються такі інститути, як дитячі заклади, середня і вища школа, книговидавництва тощо.

Оперативна інформація поширюється засобами масової комунікації

Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному і культурному житті України та її адміністративних одиниць. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню (в абсолютних і відносних величинах). Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів і інших зацікавлених організацій до неопублікованих статистичних даних. Наукові установи мають право публікувати статистичну інформацію, одержану ними шляхом проведення соціологічних досліджень. Система статистичної інформації, її джерела і порядок одержання визначаються Законом України «Про державну статистику» та іншими правовими актами.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це офіційні повідомлення та систематизовані відомості в установлених формах або з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища і процеси суспільного життя. Основними джерелами інформації довідково-енциклопедичного характеру є енциклопедії, словники, довідники, путівники, географічні карти, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними і громадськими органами, організаціями, посадовими особами та автоматизованими інформаційними системами.

Інформація про особу - це сукупність офіційних документованих відомостей про неї. Основними даними про особу (персональними даними) є: освіта, сімейний стан, стан здоров'я, релігія, а також адреса і т. ін.

Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація) - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі діяльності органів законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого самоврядування і місцевої адміністрації, громадських об'єднань, державних підприємств, установ і організацій. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, акти Верховної Ради та її органів, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування й адміністрації підприємств, установ і організацій. Інформація про діяльність державних органів і організацій доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів і організацій; опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення за допомогою аудіо - та аудіовізуальних засобів масової інформації.