Соціологія праці як наука.

Тема 10. Соціологія праці

1. Соціологія праці як наука.

2. Особистість в системі соціально-трудових процесів.

3. Трудовий колектив – соціальний інститут та соціальна спільність.

4. Функції трудового колективу.

5. Мотивація трудової поведінки.

6. Трудові конфлікти: моделі, аналіз, вирішення.

Основні поняття і терміни: соціологія праці, трудовий колектив, функції трудового колективу, мотивація трудової поведінки, трудові конфлікти.

Соціологія праці як наука.

Соціологія праці є однією з галузей загальносоціологічної теорії, яка вивчає загальні питання розвитку і функціонування суспільства і містить положення про типічне для всього суспільного розвитку в цілому.

У формуванні соціологічного знання виокремлюються три рівні: макро- (фундаментальний); мезо- (середній); мікрорівень (емпіричний).

На макрорівні загальносоціологічна теорія включає величезну кількість концепцій, які пояснюють закономірності розвитку людського суспільства і становлення соціальних відносин.

На мікрорівні формуються первинні соціологічні знання на основі вивчення поведінки та думок індивідів стосовно окремих подій, фактів, тобто отримання конкретної інформації.

З посиленням вимог до практичного вирішення соціальних проблем сучасного суспільства виникла необхідність вивчення і з'ясування соціальних явищ і процесів, які відбуваються в окремих сферах життєдіяльності людини, окремих соціальних спільнотах та інститутах. Тому стали виокремлювати так званий мезорівень або середній, на якому розглядаються галузеві та спеціальні соціологічні теорії середнього рівня.

Усі теорії середнього рівня умовно поділяються на:

- теорії соціальних інститутів і організацій (соціологія релігії, соціологія культури, соціологія політики, соціологія праці та ін.);

- теорії соціальних спільнот (соціологія малих груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді та ін.);

- теорії соціальних явищ і процесів (соціологія конфліктів, соціологія урбанізації, соціологія девіантної поведінки та ін.).

На макрорівні соціологія праці вивчає працю, як соціальний інститут, його функціонування і зміни; закони поділу і кооперації праці, переміни праці, розподілу за працею; зростання потреб тощо.

На мезорівні вивчаються особливості вияву загальних закономірностей та законів розвитку соціально-трудових відносин в окремих галузях народного господарства, сферах життєдіяльності суспільства.

На мікрорівні соціологія праці вивчає закономірності змін змісту праці в результаті науково-технічного прогресу, мотивів трудової поведінки під дією трудових ситуацій і способу життя працівників, трудової поведінки у зв'язку з дією різних суб'єктивних і об'єктивних чинників, ставлення до праці в результаті дії різних форм власності, трудової адаптації, міжособового спілкування тощо.

Визначаючи зміст соціології праці, треба сказати, що це наука про закони та закономірності сталих взаємозв'язків окремих індивідів, спільнот як активних суб'єктів праці, які знаходять конкретне виявлення у соціальних явищах та процесах трудової сфери.

Характеристика будь-якої науки передбачає передусім з'ясування об'єкта і предмета її дослідження, функцій та завдань, що виконуються наукою, її місця в системі наукового знання.

Формування теоретичних і практичних уявлень про працю охоплює донауковий, класичний і сучасний періоди.

Донауковий період (III ст. до н.е. - XVIII ст. н.е.) характеризується формуванням найбільш загальних уявлень про працю, її місце в суспільстві.

Класичний період формування соціології праці охоплює XVIII — початок XX ст. Саме в цей період було закладені наукові засади формування соціології праці як самостійного наукового напрямку.

Сучасний етап розвитку соціології праці (від 20-х років XX ст.) має істотні особливості в різних країнах. Найзначніший внесок у розвиток соціології праці в цей час здійснює американська і французька соціологічна наука.

Започаткував детальне вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу Ф. В. Тейлор. Він одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом як самостійну галузь. Тейлор першим спробував виробити соціотехнічну систему, тобто систему, яка об'єднала б технічний та соціальний бік виробництва, розробивши ефективні заходи щодо стимулювання трудових зусиль робітників: нормування і раціоналізація трудового процесу; ретельний підбір і професійне навчання робітників; дотримання принципів управління (значна заробітна плата, відповідні норми праці); вміння керувати робітниками, для чого необхідні розум, досвід, такт, чесність; запобігання соціальним конфліктам, створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових та фізичних можливостей робітника. Отже, це була система виробництва, призначена для максимізації обсягу промислової продукції, яка мала широкомасштабний вплив на організацію промислової діяльності та технологію.

Проте в 20-ті роки "тейлоризм" вже не міг гарантувати високу продуктивність праці. Тому шукали нових чинників, які позитивно могли б впливати на ефективність виробництва, соціальний настрій працівників. Внаслідок цього у 20-30-х роках з'явилася теорія "людських стосунків", розроблена Е. Мейо. В основу цієї доктрини покладено принцип заміни індивідуальної винагороди колективною, економічної — соціально-психологічною (сприятливий моральний клімат, задоволеність працею, демократичний стиль керівництва).

У1950 р. Ф. Херцбергом була розроблена теорія збагачення праці. Згідно з нею, існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей. Гігієнічні умови праці (є роздягальні, душові, їдальня) стабілізують персонал. Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють "внутрішні" потреби людини, які полягають у визнанні досягнутих успіхів у роботі, інтересі до її змісту. Саме вони зумовлюють задоволення роботою й підвищують на цій основі трудову ефективність. Тому, за Херцбергом, задоволеність — функція, пов'язана зі змістом роботи, а невдоволеність — функція, яка стосується умов праці.

У формуванні сучасної соціології праці значну роль відіграла й теорія "якості робочого життя" Л. Девіса, що зорієнтована на дослідження реального становища працівника у сфері праці. Під "якістю робочого життя" найчастіше мається на увазі характер стосунків між працівником та його виробничим оточенням. Дослідження у цій сфері містять наступні питання: визначення причин плинності кадрів; оцінка ефективності управлінських систем; визначення глибини психологічних стресів, пов'язаних зі шкідливими умовами праці тощо.

Окремо потрібно згадати про французьку школу вивчення проблем соціології праці. Найчастіше вчені тут вивчали проблеми професійної освіти, адаптації, втоми, виробничого травматизму. Пошуки шляхів вирішення цих проблем стимулювали розвиток досліджень у галузі науки, що згодом визначилася у вигляді соціології управління. Одним із перших дослідників у цій галузі є А. Файоль, який є автором "адміністративної теорії". Основу останньої утворюють 14 правил управління, що можуть бути застосовані до всіх сфер адміністративної діяльності: поділ праці, влада, дисципліна, єдність командування, єдність керівництва, підпорядкування загальних інтересів загальному інтересові, винагорода, централізація, лінія влади, порядок, рівність, сталість посад особового складу, ініціатива, корпоративний дух. Ці правила згодом почали називатись принципами менеджменту. У другій половині XX ст. найчастіше обговорювалися питання, пов'язані з ефективним використанням робочої сили; проблеми мотивації та задоволеності працею; конфлікти між керівниками та підлеглими.

Відродження соціології праці почалося з середини 50-х років. Серед основних напрямків соціологічних досліджень у сфері праці в цей період можна виділити наступні: соціальні аспекти наукової організації праці, соціальне управління, праця керівника, дисципліна праці, робочий та поза робочий час, трудові проблеми молоді, праця жінок, участь робітників в управлінні виробництвом та інші.

Серед нових проблем, що починають інтенсивно вивчатись соціологами, можна відзначити трудові конфлікти, економічну злочинність та її соціальні наслідки, ринок праці, багатоманіття форм власності на виробництві, зайнятість і безробіття, робочий рух, приватизацію. Водночас триває дослідження проблем, характерних для попередніх етапів розвитку соціології праці: участь працівників в управлінні виробництвом, організація й умови праці, оплата праці й матеріальне стимулювання, соціально-психологічний клімат тощо. Сучасна соціологія праці (в розвинених державах Заходу частіше називається індустріальною соціологією) почала розвиватися у 20 —30-х роках XX ст. Досліджуючи проблеми, пов'язані із соціальною суттю праці, індустріальна соціологія важливим об'єктом аналізу ставить соціально-трудові відносини. Один з відомих сучасних американських соціологів Фредерік Херцберг вважає, що західна соціологія проаналізувала три найбільш важливих підходи до вивчення і регулювання виробничої поведінки робітників.

Перший підхід. Науковий менеджмент, який базується на розробленій на початку XX ст. теорії американського інженера Фреда Тейлора. Згідно з теорією ефективності, праця людини збільшується зведенням виробничого завдання до найпростіших операцій, які не потребують складних трудових навичок. Поштучна відрядна прогресивно-преміальна система оплачування праці викликала підвищення продуктивності праці навіть старих і ледачих робітників. Хронометрування робочих операцій з метою економії рухів і спрощення трудових функцій, детальний опис кожної операції, докладний інструктаж, погодинна оплата і система бонусів (великих премій з прибутків підприємства, отримуваних раз чи двічі на рік за успіхи у праці.

Початком другого підходу соціології до регулювання виробничої поведінки робітників стали проведені у 20 — 30 роках XX ст. американським ученим Елтоном Мейо знамениті хотонські експерименти у Вестерн Електрик Компані поблизу Чікаго. Вивчаючи вплив різних факторів на підвищення ефективності виробництва: умови та організацію праці, заробітну платню, міжособистісні стосунки, стиль керівництва і т. п., Елтон Мейо показав роль людського і групового фактора. В концепції «людських відносин» Елтон Мейо акцентує увагу, по-перше, на тому, що людина — це соціальна істота, орієнтована і включена до контексту групової поведінки; по-друге, жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація І несумісні з природою людини та її свободою; по-третє; керівники промисловості повинні орієнтуватися більшою мірою на людей, ніж на продукцію. Це забезпечує соціальну стабільність суспільства і задоволення індивіда роботою. Другий підхід названий менеджментом людських відносин. Саме з другого підходу розпочалася американська індустріальна соціологія. В сучасних умовах в її межах досліджуються і практично розробляються важливі проблеми організації праці.

Третій підхід до регулювання виробничої поведінки робітників пов'язаний з ім'ям американського соціолога Берреса Фредеріка Скіннера і названий ситуативним менеджментом. Тут використовуються матеріальні, соціальні спонукальні фактори.