Лекція 18
МУЗЕЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА.
1. Визначення музеїв. Музеєзнавство та його специфіка
2. Типи і профілі музеїв.
3. Особливості музеїв.
4. Історичний та сучасний досвід музейної справи.
Визначення музеїв. Музеєзнавство та його специфіка
Термін «музей» запозичений з грецької мови. «Мусейон» – святилище муз, богинь поезії, мистецтв і науки, дочок покровительки богині пам’яті Мнемосіни.
Музеями називають науково-дослідні й культурно-освітні заклади, які збирають, комплектують, вивчають і зберігають пам’ятки історії матеріальної й духовної культури людства, природничо-етнографічні, меморіальні та інші колекції, за допомогою яких через свої експозиції, виставки, екскурсії, лекції та інші види наукової та освітньовиховної роботи поширюють природничо-наукові і суспільно-політичні знання.
Предмет науки музеєзнавства чи музеєлогії – це історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи.
Музеєзнавство – цегалузь знань, що охоплює коло теоретичних та практичних питань, пов'язаних з організацією та діяльністю музеїв. Музеєзнавство вивчає історію та закономірності розвитку музеїв, їх внутрішню організацію, систему наукового комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також опрацювання методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв.
Завдання музеєзнавства:
1. виявлення та збирання матеріалів, що мають історичне значення
2. облік та науковий опис, збереження та реставрація пам'яток культури
3. виробленням тематико-експозиційних планів, виготовлення виставок
4. підготовка до друку і видання документальних збірок, окремих публікацій колекцій експонатів, каталогів, путівників, довідників та ін.
Музеєзнавство тісно пов'язане з такими суспільними науками, як історія, філософія, археологія, етнографія, філологія, психологія, мистецтвознавство, а також з низкою природничих наук – ботанікою, зоологією, антропологією, палеонтологією, ґрунтознавством тощо.
Музеєзнавство широко використовує характерні для цих наук прийоми й методи дослідження – польові розвідки та розкопки, систематичні спостереження, рентгенографію, спектральний і хімічний аналіз тощо.
Типи і профілі музеїв
Суспільне призначення та напрями роботи визначають типи (види) музеїв:
1. Переважна більшість вітчизняних музеїв є науково-освітніми установами. Вони, з одного боку, тісно пов’язані з системою освіти, а з другого – виконують представницькі функції, знайомлячи світ з національними надбаннями країни, регіону, міста чи села. Завдяки публічності й доступності вони здійснюють широкий комплекс охоронних, збиральницьких, просвітницьких, наукових завдань.
2. Музеї, пов’язані із стратегічними напрямами наукових досліджень. Це академічні або науково-дослідні музеї при академіях наук та науково-дослідних інститутах (наприклад, Музей етнографії та художнього промислу у Львові, Центральний науково-природознавчий музей НАН України тощо).
3. Суто навчальні музейні заклади, які діють у системі середньої, вищої освіти, на виробництвах і представляють зразки й напрацювання різних галузей науки, промисловості, техніки, художніх ремесел.
Профіль музею визначається основним змістом його фондів та зв’язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.
Основні профілі музеїв
1. Музеї історичного профілю – це група, до якої належать музеї, що збирають, вивчають і експонують матеріали про розвиток суспільства, про знаряддя праці, пам’ятки побуту й культури, створені народом упродовж століть, про народно-визвольний рух, визначні історичні події.
Музеї історичного профілю поділяються на такі види: загально-історичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники) (Історико-етнографічний музей «Бойківщина» у місті Самбір Львівської області, Державний історико-архітектурний заповідник у місті Збараж).
2. Музеї комплексного профілю – краєзнавчі музеї збирають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, і культуру певного краю. Специфіка краєзнавчих музеїв у тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєднують риси музеїв історичного й природничонаукового профілів, а іноді мають ще художні, літературні чи меморіальні відділи (Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина» Омеляна та Тетяни Антоновичів у Івано-Франківській області).
3. Музеї художнього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, іконопису, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості (Івано-Франківський обласний художній музей).
4. Меморіальними музеями називають музеї, присвячені видатним людям. Меморіальними є музеї великих учених, письменників і поетів, полководців, композиторів і артистів (Державний меморіальний музей М. Грушевського у Львові).
5. Музеї природничо-історичного профілю збирають, систематизують, вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали – геологічні, мінералогічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні та інші (Зеленівський музей природи рідного краю у селі Зеленів Чернівецької області).
6. Сучасний науково-технічний прогрес, великі досягнення науки й культури зумовлюють виникнення нових профілів. Це здебільшого галузеві (техніко-економічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні та ін.) або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях (музеї санаторіїв, аптек, музеї просто неба). (До галузевих відноситься Музей книги у м. Бережани Тернопільської обл).
Особливості музеїв
Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, зумовлених їхніми науковими, культурно-освітніми, ідеологічними функціями:
1. Музеїзбирають, систематизують, вивчають, зберігають і експонують першоджерела, або оригінали, тобто ті пам’ятки, які безпосередньо пов’язані з розвитком природи, життям людського суспільства.
За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, котрі також вивчають (у своїх аспектах) першоджерела.
2. Музеї працюють над дуже різнорідними першоджерелами – використовують геологічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам’ятки матеріальної культури (знаряддя праці, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам’ятки духовної культури (твори живопису, графіки, скульптури та ін.), а також рукописні й друковані документи, книги.
3. Музеї використовують свої фонди для популяризації першоджерел – показують їх в експозиційних залах, на спеціальних виставках, під час екскурсій.
Специфіка музеїв виявляється також у тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні (представницькі) функції тісно поєднуються.
Свою багатогранну, корисну для суспільства роботу музеї будують на основі Конституції України, законів та підзаконних актів, постанов Кабінету Міністрів. У світі є більш як 12 тисяч музеїв. Для обміну досвідом музейної роботи при ЮНЕСКО ще в1947 році створено Міжнародну раду музеїв (ІКОМ).
Історичний та сучасний досвід музейної справи.
Уже в первісному суспільстві з появою майнової і соціальної нерівності виникли перші збірки цінних речей, що належали вождям племен. З розвитком суспільства й нагромадженням багатств ці збірки збільшуються. Збирання стає цілеспрямованим: збирають речі з золота, срібла, платини, слонової кістки. Потім збірки поповнюються дорогоцінними прикрасами, одягом, посудом, зброєю, їх виставляють у спеціально споруджених для цього будинках, що зрештою дістають назву музеїв.
В епоху еллінізму був створений відомий Александрійський музей. Значні колекції творів мистецтва, зброї, монет, рукописів та інших пам'яток було зібрано також мандрівниками, вченими, поетами та митцями часів середньовіччя. В XV ст. Лоренцо Медічі у Флоренції створив музей сучасного типу, де численна колекція творів мистецтва була експонована за певною системою у спеціальному будинку.
Інтенсивний розвиток наукової класифікації у ХVІІ столітті, а також географічні відкриття розширили тематику музейних колекцій. У цей час у Голландії, Фландрії, Англії виникає різновид антикварної крамниці-музею, призначеної для любителів старовини й мистецтва. Формується система «кунсткамер», чиї колекції часто формувалися на основі рідкісних предметів зоологічного, медичного, етнографічного походження.
Музейна справа розвивалася і в епоху Просвітництва у ХVІІІ столітті. У 1753 році створено Британський музей у Лондоні, започатковано систематичні археологічні розкопки Помпеї з наступною їх музеєфікацією, поширюється естетика класицизму й романтизму. У цей же період формуються музеї імперського типу. Крім Британського музею, – французький Лувр, російський Ермітаж, віденський Бельведер. Претензії великих держав на монополію у світовій політиці супроводжувалися переміщенням до європейських столиць уламків зруйнованих цивілізацій та систематичним грабуванням національних колекцій в Європі дипломатичними та військовими методами.
В XVII ст. Оружейна палата в Москві стала першим музеєм у Росії, а після переносу столиці імперії до Санкт-Петербурга Петро І створив у 1714 Кунсткамеру. До неї потрапляли цікаві старовинні речі, знайдені в різних кутках країни. В 1717 р. до Петербурга надійшли східні монети, виявлені в Києві.
На території України музейна справа сягає IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення.
Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами 
були храми Київської Русі – центри тогочасної культури й освіти. Тут зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори, ікони, золотий і срібний посуд. За свідченням «Повісті минулих літ», у Десятинній церкві – храмі X ст. – зберігалися знамена, коштовний посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.
Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в XI ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. У Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій лаврах, у храмах Чернігова, Новгорода, Володимира, Москви та інших міст Давньої Русі
Перші наукові музеї в Україні виникли на початку ХІХ століття завдяки археологічним розкопкам скіфських могильників та причорноморських міст античності. Потужний музей з унікальними ранньохристиянськими іконами VІ-VІІ століть, вивезеними з Палестини, створюється при Київській духовній академії. Наприкінці ХІХ століття археологічні з’їзди у Харкові, Чернігові, Катеринославі, Києві, Одесі сприяли проведенню виставок викопних археологічних матеріалів, пам’яток культури та церковного мистецтва. При єпархіальних управліннях створювалися так звані древлєхранилища для зберігання історично-мистецьких реліквій. Справою загальнонаціонального значення стало відкриття в 1899 року Міського музею в Києві (тепер Національний художній музей України).
Схожі тенденції музейного руху простежуються із середини ХІХ століття на території Галичини. Збірки стародруків та ікон виникають при Ставропігійському інституті і Богословській академії у Львові. У 1905 році митрополит Андрій Шептицький створює фундацію Церковного музею, що згодом стане Національним. Цей музей став скарбницею українського образотворчого й народного мистецтва, осередком глибокого наукового вивчення давньоукраїнського іконопису, книгодрукування, дерев’яної архітектури. Фондові збірки Національного музею у Львові містять велику кількість пам’яток Покуття, Гуцульщини, Бойківщини,
Вироби народних майстрів широко представлялися на крайових виставках у Львові, Тернополі, Кракові і стали надбанням багатьох музеїв у Відні, Празі, Будапешті, Санкт-Петербурзі.
В 20–30-х рр. ХХ ст. виникають регіональні музеї у Станиславові, Рахові, Жаб’ї (Верховина), а в Коломиї з ініціативи культурно-громадського діяча Володимира Кобринського організовується музей «Гуцульщина». Формуються приватні колекції народного мистецтва, природознавства, мінералогії.
У повоєнні роки відбувалися методичні акції щодо знищення «ідеологічно шкідливих» творів. Загинули або були вивезені колекції європейського малярства, графіки, старовинної зброї, гуцульської ікони на склі та кераміки з християнською символікою. Націоналізація приватних колекцій, систематичні чистки фондів обернулись для музеїв публічною недовірою, крахом економічного забезпечення.
Сьогодні відкриваються нові перспективи відродження традицій українського музейництва, зокрема й залучення різноманітного світового досвіду. У комп’ютеризованому просторі новітньої культури ХХІ століття з’явилися такі поняття як «музей без стін», «віртуальний музей», «Інтернет-музей», «музей-особистість», «музей-пам’ять», «музей-спогад». Публічність, максимальна доступність, толерантність і відкритість музейних колекцій є тепер головною передумовою успішного функціонування таких закладів.
