Джерела руської генеалогії.

Предмет і задачі генеалогії.

Генеалогія — спеціальна історична дисципліна, яка займається вивченням і складанням родоводів, з'ясуванням походження окремих родів, сімей і осіб, виявленням їх споріднених зв'язків, біографічних даних і соціального статусу.

Генеалогія виникла з практичних потреб правлячих класів:

1. Знання родоводу було необхідне для визначення місця особи на ступенях соціальної ієрархії.

2. Генеалогічні дані були необхідні для спадкового права в області спадкоємства майна і влади (династичне право).

3. У XV—XVII ст. генеалогічні знання були необхідні для вирішення тяжб про викуп вотчини (спадкові володіння).

4. У XVIII—XIX ст. генеалогічні дані використовувалися для доказу прав особи або сім'ї на дворянську гідність або титул.

Генеалогія тісно пов'язана з геральдикою, нумізматикою, дипломатикою, сфрагістикою, хронологією.

Методика генеалогічного дослідження.

Етапи генеалогічного дослідження:

1) створення генеалогічного досьє;

2) створення генеалогічних карток;

3) складання генеалогічних таблиць.

Генеалогічне досьє складається на основі обробки всіх джерел, що мають відношення до певної особи і включають докладні дані про неї: станове і майнове положення, професію, хронологічні дати (рік народження, одруження, смерті).

Генеалогічні картки резюмують дані досьє. Вони роблять досьє придатним для складання таблиць.

Генеалогічні таблиці можуть складатися в різних варіантах: від родоначальника — до нащадків, від одного з нащадків — до предків («родовідне древо»). Таблиці поділяються на декілька видів: вертикальні, горизонтальні і колоподібні.

Не вважаючи на наочність, таблиці дуже громіздкі, в них важко включати додаткові відомості. Зручніше в цьому відношенні розписи. При складанні розпису кожна згадувана людина одержує свій порядковий номер. При згадці її дітей дається посилання на батьківський номер. Розпис, поступаючись таблиці в наочності, перевершує її по кількості відомостей і посилань на джерела. Тому для родовідного дослідження корисно складати і таблицю і розпис.

При вивченні родоводів треба враховувати генеалогічні закономірності. Одна з них — родовідний рахунок. Як правило, середня різниця у віці між батьком і дитиною 30-35 років, а між матір'ю і дитиною — 25-30 років. Якщо середня різниця між поколіннями дуже відрізняється від 30-35 років, є підстави вважати, що в родоводі є помилки.

Джерела руської генеалогії.

1. Родовідні книги є найтиповішим генеалогічним джерелом. В XVI в. був складений «Государев родословець» — офіційний родовідний довідник, який складався з 43 глав, кожна з яких була присвячена одному роду. «Государев родословець» зафіксував склад вищої аристократії XVI в. Остання офіційна родовідна книга — так звана Бархатна книга складена в кінці XVII ст. Родовідні книги — складне для вивчення джерело, оскільки в них зустрічаються помилки.

2. Генеалогічні легенди, які розповсюджуються в XVII—XVIII ст. Багато з них увійшло до Бархатної книги і в складений у XVIII в. Гербовник, де при описі дворянського герба давалися і короткі відомості про походження роду. Більшість легенд виводить походження дворянських родів з-за кордону. Чим менш знатним був рід, тим більше насиченою була його родовідна легенда. Пошуки знатних предків за рубежем були зумовлені побоюванням, що родоначальника, походження якого невідомо можуть «звинуватити» в холоп’єм походженні.

3. Важливим джерелом є розрядні книги, в які з XV в. записувалися призначення на всі найважливіші посади у військових походах і на службі по захисту рубежів. Розрядні книги дають можливість генеалогу визначити час діяльності і характер служби особи, яка вивчається.

4. Списки служивих людей, які стали складатися з XVI ст. В 1550 р. був складений Дворовий зошит, повний список вищого прошарку пануючого класу — «Государева Двору». В ньому записано понад 4000 чоловік. В цьому документі дворяни розписані по повітах, в яких вони несли службу і де знаходилися їх земельні володіння. Дворовий зошит містив відомості про споріднені зв’язки записаних там осіб, що має особливе генеалогічне значення.

5. Для вивчення генеалогії середньовіччя велике значення мають акти феодального землеволодіння, якіфіксують перехід земельної власності з рук в руки. В цих актах зустрічаються вказівки предків нинішніх власників, як свідки виступають їх родичі з вказівкою ступеня спорідненості.

6. Серед генеалогічних джерел більш пізнього періоду на перше місце висуваються книги реєстрації народжень, шлюбів і смертей. Важливе значення мають також послужні списки, автобіографії і анкети.