Види та застосування в контролінгу

 

Планування як самостійна галузь знань, є наукою, спеціалізо- ваним видом управлінської діяльності і мистецтвом. Його потрі- бно розглядати як важливу функцію управління підприємством, як процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період.

Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку зумовлює необхідність проведення кардинальних змін у системі управління, у тому числі в плану-

ванні діяльності підприємств. У нових умовах господарювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової робо- ти. Відкрита система підприємств зумовлює необхідність ство- рення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.

Процес планування в максимальній мірі має передбачити все-

бічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку

об’єкта планування та середовища його діяльності. Планування

господарської діяльності підприємства повинно базуватися на та-

ких принципах, як цільова направленість, системність, безперер-

вність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів,

адекватність об’єкту та предмету планування.

Планування є функцією управління виробництвом. Головна

мета планування полягає у:

¾ забезпеченні найбільш ефективного використання матеріа-

льних, трудових і фінансових ресурсів;

¾ створенні умов для зростання і вдосконалення виробництва

на основі сучасного розвитку науково-технічного прогресу.

Зараз підприємства здійснюють самостійно весь комплекс

планової роботи. Сам перехід до ринку істотно вплинув на форми

і методи управління виробництвом. Найбільш суттєві фактори

цього впливу:

¾ децентралізація управління і демонополізація господарсь-

кої діяльності;

¾передача частки державних підприємств організаціям в

оренду з правом формування на їх основі акціонерної влас-

ності;

¾ розукрупнення надто великих і створення дрібних підпри-

ємств та організацій;

¾ формування інфраструктури в інвестиційному ринку

України.

За змістом і формою прояву розрізняють такі форми плану-

вання і види планів:

1. З точки зору обов’язковості планових завдань — дирек-

тивне та індикативне планування.

Директивне планування являє собою процес прийняття рі-

шень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування.

Вся система соціалістичного народногосподарського планування

носила виключно директивний характер. Тому за невиконання

планових завдань керівники суб’єктів господарювання несли ди-

сциплінарну, а іноді й кримінальну відповідальність. Директивні

плани, як правило, мають адресний характер і відрізняються зна-

чною деталізацією.

Багато недоліків соціалістичного планування були спричинені

його директивністю. Однак поряд з цим, директивне планування

може служити ефективним засобом вирішення багатьох народно-

господарських завдань, які мають загальнонаціональне значення,

наприклад, охорона навколишнього середовища, оборона, соціа-

льна політика, структурна перебудова економіки тощо. Спеціалі-

сти з планування відмічають, що директивне планування є про-

дуктом ринку і його важливим елементом, який практикується не

лише країнами, але й самим бізнесом.

Індикативне планування являє собою розповсюджену у світі

форму державного планування макроекономічного розвитку. Ін-

дикативне планування є протилежним до директивного тому, що

індикативний план не носить обов’язкового для виконання хара-

ктеру. В складі індикативного плану можуть бути обов’язкові за-

вдання, але їх число дуже обмежене. В цілому ж він носить спря-

мовуючий, рекомендований характер.

Як інструмент управління індикативне планування частіше за-

стосовується на макрорівні. Завдання індикативного планування

називаються індикаторами. Це параметри, які характеризують

стан і напрямки розвитку економіки, розроблені органами держа-

вного управління в ході формування соціально-економічної полі-

тики, встановлюючи міри державного впливу на господарські

процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовуються показники, які харак- теризують динаміку, структуру і ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, руху цін, зайня- тість і якість життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки і ін. Основне завдання індикативного плану складається не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку цих показників, а й в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок і збалансованість всіх показників роз- витку економіки. Тому завдання індикативного плану — виявити ті параметри економіки, які можуть бути скоригованими держа- вою, якщо економічний розвиток здійснюватиметься не за при- йнятним сценарієм.

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. При складанні перспективних планів використовується індикативне планування, а в оперативному плануванні — директивне. Багато зарубіжних вчених відмічають необхідність чіткого розмежуван-

ня обов’язків і планів. На відміну від плану (індикатора) обов’я- зок (директива) пов’язаний з прийняттям рішення про конкретні дії. Однак індикативне та директивне планування повинні також доповнювати одне одного, бути органічно пов’язаними.

2. Залежно від строку, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довго-

строкове (перспективне), середньострокове і короткострокове

(оперативне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років. Та-

кі плани призначені визначати довгострокову стратегію підпри-

ємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний

розвиток.

Перспективне планування слід відрізняти від прогнозування.

За формою вони являють собою один і той же процес, а за зміс-

том відрізняються. Прогнозування — це процес передбачення,

збудований на імовірнісному, науково обґрунтованому судженні

про перспективи розвитку об’єкта в майбутньому. Прогнозуван-

ня дозволяє виявити альтернативні варіанти розвитку запланова-

ного процесу або об’єкта і обґрунтувати вибір найбільш прийня-

тного варіанта. В цьому розумінні прогнозування є одним із

етапів перспективного планування. Без нього перспективне пла-

нування було би гаданням, а не науковим передбаченням. Однак

в ряді соціально-економічних процесів прогнозування може ви-

ступати як самостійна функція управління. Прикладом можуть

бути прогнози соціально-економічного розвитку, складені в про-

цесі державного управління народним господарством на рівні

країни і регіонів. Крім того, деякі процеси і явища взагалі не під-

даються плануванню, але потребують своєї звітності в управлінні

(наприклад, демографічні процеси, духовне життя).

На макроекономічному рівні предметом прогнозу можуть бу-

ти: валовий внутрішній і валовий національний продукти; трудо-

ві ресурси; продуктивність праці; виробничі фонди; капітальні

затрати; поточне споживання населення; фінансові потоки і ін.

На мікрорівні, тобто в господарських суб’єктах, при складанні

стратегічних і техніко-економічних планів можуть прогнозувати-

ся: рівень цін; вартість робочої сили; обсяг продажів і частка ри-

нку; прибуток і рентабельність; основні конкуренти; науково-

технічні розробки; необхідні капітальні вкладення; ризик тощо.

Середньострокове планування здійснюється на період від 1

до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове плануван-

ня поєднується з оперативним. У цьому випадку складається

п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня

оперативного плану і являє собою, по суті справи, короткостро-

ковий план.

Оперативне планування охоплює період до 1 року, включа-

ючи піврічне, квартальне, місячне, тижневе, декадне і добове

планування.

3. За змістом планових рішень виділяють стратегічне, такти-

чне, оперативно-календарне і бізнес-планування.

Стратегічне планування, як правило, орієнтовано на довго-

строкову перспективу і визначає основні напрямки розвитку гос-

подарюючого суб’єкта. При стратегічному плануванні прийма-

ються рішення про те, як розширити діяльність в межах бізнесу,

створити нові сфери бізнесу, стимулювати процес задоволення

потреб споживачів, які зусилля слід затратити для задоволення

ринкового попиту, на яких ринках слід діяти, яку продукцію слід

випускати або які послуги надавати, з якими партнерами вести

бізнес і ін.

Основною метою стратегічного планування є створення поте-

нціалу для виживання підприємства в умовах зовнішнього сере-

довища, яке стрімко розвивається і породжує непередбачені пер-

спективи. В результаті стратегічного планування підприємство

ставить перед собою перспективні цілі і розробляє методи їх до-

сягнення.

В умовах планової економіки, коли зовнішнє середовище, в

якому функціонувало підприємство, не відзначалося динамічніс-

тю, стратегічне планування не дістало належного розвитку як в

теорії управління, так і на практиці. І тільки зараз робляться пе-

рші кроки в розробці механізму стратегічного планування.

Тактичне планування. Якщо стратегічне планування розгля- далось як пошук нових можливостей підприємства, то тактичне планування слід розглядати як процес створення передумов для реалізації цих можливостей, а оперативно-календарне плануван- ня — процесом їх реалізації.

У техніко-економічних планах знаходять своє відображення заходи з розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і покращення якості продукції, більш повного використання науково-технічних досягнень і ін. При тактичному

плануванні складається план економічного і соціального розвит- ку фірми, який являє собою комплексну програму виробничої, господарської і соціальної діяльності фірми на певний період.

Розробці плану економічного і соціального розвитку підпри- ємства (об’єднання) передує глибокий і всебічний аналіз його ді- яльності, ціллю якого є оцінка досягнутого організаційного і тех-

нічного рівня виробництва і виявлення внутрішніх господарських резервів.

Тактичне планування дозволяє реалізувати наявні резерви, що може виражатися у збільшенні обсягів виробництва, зниженні за- трат, підвищенні якості продукції, зростанні продуктивності пра- ці, зменшенні потреби в капітальних затратах і ін.

На основі техніко-економічного плану встановлюються зв’язки між структурними підрозділами підприємства, науково обґрунтовані пропорції у виробництві, здійснюється розробка бюджетів за основними видами діяльності, а також контроль за їх виконанням.

Нині бюджети є головним засобом планування і контролю як

в сфері бізнесу, так і в державному управлінні. Бюджет фірми —

це план, який охоплює всі аспекти господарських операцій на пе-

вний перспективний період та показує мету і політику фірми,

встановлену керівництвом для підприємства в цілому і для кож-

ного з його підрозділів.

Досить широко бюджети застосовуються в закордонній прак-

тиці управління. В цілому вони виконують три основні функції:

планування, координації і контролю. Тому добре складений план

складає основу для координації, а ефективний контроль немож-

ливо забезпечити без планування і координації.

Тактичне планування, як правило, охоплює короткостроковий

і середньостроковий періоди, а стратегічне планування ефектив-

не в довгостроковому і короткостроковому періодах. Що стосу-

ється об’єктів і предметів тактичного планування, то вони мо-

жуть бути різноманітними. Тут слід пам’ятати одне правило:

єдина можливість зробити процес тактичного планування конт- рольованим полягає в плануванні тільки основних видів продук- ції і затрат, важливих функцій.

Оперативно-календарне планування. Оперативно-календар- не планування (ОКП) є заключним етапом в плануванні госпо- дарської діяльності фірми. Основним завданням ОКП є конкрети- зація показників тактичного плану з метою організації повсяк- денної планової і ритмічної роботи підприємства і його струк- турних підрозділів.

У процесі оперативно-календарного планування виділяються такі функції:

¾ визначається час виконання окремих операцій по виготов-

ленню деталей збірних одиниць виробів і виробів в цілому шля-

хом встановлення строків передачі предметів праці цехами-

постачальниками їх споживачам;

¾ здійснюється оперативна підготовка виробництва шляхом

замовлення і доставки на робочі місця матеріалів, заготовок, ін-

струментів, пристроїв та іншого устаткування, яке необхідне для

виконання плану виробництва продукції;

¾ ведеться поточна звітність, контроль, аналіз і регулювання

виробничого процесу, які попереджують або ліквідовують його

відхилення від запланованого графіка.

У кінцевому результаті ОКП дозволяє:

¾ скоротити затримання у русі засобів праці на окремих ста-

діях виробництва;

¾ забезпечити рівномірність і комплексність завантаження

техніки;

¾ чітко реагувати на будь-які відхилення, які виникають в

ході виробничого процесу, і тим самим створювати передумо-

ви для ритмічної і ефективної роботи підприємства і його під-

розділів.

Оперативно-календарне планування пов’язує всі елементи

підприємства в один виробничий процес, включаючи технічну

підготовку виробництва, створення і підтримку необхідних запа-

сів матеріальних ресурсів, збут продукції і ін.

Бізнес-планування. Бізнес-план призначений для оцінки доці-

льності того чи іншого нововведення. Особливо це стосується ін-

новацій, які вимагають для своєї реалізації великих інвестицій.

Бізнес-план інвестиційного проекту розробляється для обґру-

нтування:

¾ поточного і перспективного планування розвитку підпри-

ємства, вироблення (вибору) нових видів діяльності;

¾можливості дістання інвестиційних і кредитних ресурсів, а

також повернення боргів;

¾ пропозицій для створення спільних та іноземних підпри-

ємств;

¾ доцільності прийнятих мір державної підтримки.

У теорії і на практиці планування можуть також виділятися

інші класифікаційні ознаки планування, які охоплюють як голо-

вні, так і другорядні аспекти цього процесу.

Так, планування можна класифікувати за такими критеріями:

а) за ступенем охоплення:

¾ загальне планування, яке охоплює всі аспекти проблеми;

¾ часткове планування, яке охоплює лише певні галузі і па-

раметри;

б) за об’єктами планування:

¾ цільовий напрямок, який відноситься до визначення страте-

гічних і тактичних цілей;

¾ планування засобів досягнення поставленої мети (плану-

вання таких потенціалів, як персонал, обладнання, фінанси, інфо-

рмація);

¾ програмне планування, яке відноситься до розробки і реаліза-

ції конкретних програм, наприклад, програм виробництва і збуту;

¾ планування дій, наприклад, спеціальних продажів, найму

кадрів;

в) за сферами планування:

¾ планування збуту (мети збуту, програми дій, витрат на

збут, розвиток збуту);

¾ планування виробництва (виробничої програми, підготовки

виробництва, ходу виробництва);

¾ планування персоналу (потреби, найму, перекваліфікації,

звільнення);

¾ планування закупівель (потреби, закупівель, реалізації зай-

вих запасів);

¾ планування інвестицій, фінансів і ін.;

г) за глибиною планування:

¾ агрегатне планування, обмежене заданими контурами, на-

приклад, планування цеху як суми виробничих дільниць;

¾ детальне планування, наприклад, детальний розрахунок і

описання запланованого процесу або об’єкта;

д) за координацією планів, які часто складаються:

¾ послідовне планування, при якому процес розробки різних

планів являє собою один довгий процес, який складається з декі-

лькох етапів;

¾одночасне планування, при якому параметри всіх планів

визначаються одночасно в одному процесі планування;

е) за врахуванням змін даних:

¾ незмінне планування;

¾ гнучке планування;

є) за чергуванням у часі:

¾ упорядковане планування, при якому після завершення од-

ного плану розробляється інший план (плани чергуються послі-

довно один за одним);

¾ ковзне планування, при якому після закінчення певного за-

планованого періоду план продовжується на наступний період;

¾ позачергове планування, при якому планування здійсню-

ється при необхідності, наприклад, при реконструкції або санації

підприємства.

З усіх різновидів планування для контролінгу першочергового

значення набули оперативне і стратегічне планування. Дані види

планування є відправними елементами систем оперативного і

стратегічного контролінгу.