Функції та рольова структура сім’ї

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної допомоги, загальної та медичної психології

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

Навчальна дисципліна «Психологія сімї»

для спеціальності 6.030101 «Практична психологія»

Лекція № 2 «Соціально-психологічна модель сімейних взаємин» - 2 год.

Курс 3 Факультет 3-й медичний

 

 

Лекцію обговорено на методичній нараді кафедри

«28»серпня 2015р.

Протокол № 1

Зав. кафедри проф. Аймедов К.В.

 

Одеса – 2015р.

Лекція № 2 « Соціально-психологічна модель сімейних взаємин »

1. Актуальність теми. Обґрунтування теми: необхідно систематизувати уявлення студентів про наукові та інші засоби пізнання існуючої дійсності; місце психології сімї серед інших фундаментальних наук різної спрямованості. Знання завдань, предмету та об’єкту дослідження, методів психологічних студіювань допоможе розкрити сутність та зміст базових категорій психології сімї.

2. Цілі лекції (мета):

- навчальні:

¾ виділити предмет та задачі психології сімї;

¾ усвідомити взаємозв’язок між розділами психології сімї;

¾ знати основні психологічні поняття, які подані в даній темі.

- виховні:

¾ виховувати професіоналізм та відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків.

План та організаційна структура лекції

№ з.п.	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі у ступенях абстракції	Тип лекції. Обладнання лекції.	Розподіл часу
І. 1.   2.   ІІ. 3.     ІІІ 4.   5.   6.	Підготовчий етап Визначення навчальної мети. Забезпечення позитивної мотивації. Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1. Типи сімей. 2. Функції та рольова структура сім’ї. 3. Форми сімейних стосунків. Заключний етап Резюме лекції. Загальні висновки. Відповідь лектора на можливі запитання. Завдання для самопідго­тов­ки.		У відповід­нос­ті з виданням: «Методичні рекомендації щодо плану­ван­ня, підго­тов­ки та ана­лі­зу лекції». Список літератури, питання, завдання.	5%     85 – 90%     5%

 

4. Зміст лекційного матеріалу:

- структурно-логічна схема змісту теми:

Перевірка рівня підготовки до заняття.

Обговорення теми лекції.

Самостійна робота з тестовими завданнями.

Висновки заняття.

- текст лекції:

Текст лекції

Соціально-психологічна модель сімейних взаємин

Соціально-психологічна модель сімейних відносин відображає: типологію сімей, структуру, форми, функції, ролі, стилі виховання, а також проблеми сучасної сім'ї. Слід відмітити, що на сьогоднішній день психологія сім’ї має велику кількість досліджень, які здійснювалися на ґрунті різних підходів. Сім’я являє собою складну систему стосунків, об’єднуючи не тільки подружжя, але й їх дітей, а також родичів чи юридично прирівняних до них людей. Сім’я – найважливіша форма організації особистісного побуту, заснована на подружньому союзі (шлюбі) та родинних зв’язках, тобто стосунках між чоловіком та дружиною, батьком і дітьми, братами і сестрами та іншими родичами, які живуть разом і ведуть спільне господарство. Також сім’ю визначають як малу соціальну групу суспільства, що виконує ряд серйозних функцій, важливих як для членів сім’ї, так і для суспільства в цілому. Шлюб, за визначенням соціологів, - це форма стосунків між чоловіком і дружиною, що історично змінюється і через яку суспільство упорядковує і санкціонує їх статеве життя, а також вбачає їх подружні та батьківські права і обов’язки. Термін подружжя, зазначає З.Г.Кісарчук, означає особистісну взаємодію чоловіка і дружини, що регулюється моральними принципами та властивими їй цінностями і передбачає рівноправність і симетричність моральних обов’язків і привілей подружжя.

Типи сімей

Спроби створити типологію сім’ї у психології, соціології, етнографії робилися багато разів, але єдиної класифікації не існує, тому ми наведемо найбільш розповсюджені в сучасній літературі. Соціологи на основі даних перепису населення визначають простий нуклеарний і складний (розширений) типи сім'ї. Типологізуючи сімейні структури, слід зазначити, що найпоширенішими на сьогоднішній день є нуклеарні сім’ї – сім’я, що складається із батьків та дітей, або тільки із подружжя. Складна (розширена) сім'я - поєднує дві або більше нуклеарні сім'ї зі спільним господарством і складається із трьох і більше поколінь - прабатьків, батьків і дітей (онуків). Разом із чоловіками в повторних сім'ях (заснованих на повторному шлюбі) можуть перебувати діти від даного шлюбу й діти чоловіка й жінки від попереднього шлюбу, приведені ними у нову сім'ю, такі сім’ї в літературі мають назву суміжні або змішані. Також, згідно даних перепису населення, великого поширення набули, а тому набули статус окремого типу, малі сім’ї (сім’я батьки-одинаки) – це сім’я з одним із батьків (або матір’ю або батьком) у результаті розлучення, смерті одного із подружжя, або шлюб взагалі ніколи не укладався [(Леві, 1993)]. За характером розподілу сімейних обов’язків і дивлячись на те, хто в сім’ї є лідером, виділяють наступні типи сімей (Антонов, Медков, 1996): патріархальні сім’ї – характеризуються домінуванням батька; матріархальні – таким сім’ям притаманне домінування матері; егалітарні – сім’ї, де влада розподіляється між батьком та матір’ю в залежності від ситуації. За видами соціально-аксіологічної спрямованості [(Силяєва Є.Г. «Психологія сімейних стосунків з основами консультування»)] виділяють: суспільно-прогресивні сім’ї, де підтримують цінності соціуму, з існуванням єдності поглядів, гарними міжособистісними відносинами; суперечливі - з відсутністю єдності поглядів, де взаємини існують на рівні боротьби одних тенденцій з іншими; антигромадські – у таких сім’ях наявні протиріччя ціннісних ідеалів ідеалам суспільства. За характером дієздатності виділяють: сім’ї з обмеженою дієздатністю (у силу психосоматичних, вікових особливостей її члени не здатні самостійно заробляти на існування - пенсіонери, інваліди тощо). Сім’ї з тимчасово обмеженою дієздатністю (психосоматичні, вікові особливості лише тимчасово обмежують соціально-економічну самостійність; наприклад, сім'ї, що переживають будь-який вид соціальних катаклізмів, включаючи безробіття, чи мають дітей, що не досягли працездатного віку, сім'ї інвалідів). Сім’ї з необмеженою дієздатністю (члени сім'ї мають повний спектр можливостей вписатися в соціальний простір і адаптуватися до умов, що змінюються, що не носять характеру соціального катаклізму). Одним із важливих показників життєдіяльності сім’ї, вчені визначають активність сім’ї. Активність сім'ї характеризує орієнтацію на нарощування й актуалізацію її ресурсів, тобто ступінь самозабезпечення й самодопомоги. Виділяють три види активності: • власне активність (орієнтація на свої сили, висока мобільність, розвиток адаптаційних здатностей); • обмежена активність; • пасивність (орієнтація на утримання, низька мобільність, нерозвиненість адаптаційних здатностей). Розрізняють сім'ї за засобами реагування на стресові, конфліктні ситуації й нормативні кризи (пов'язані з певними етапами сімейного функціонування). В основу типології за показником психологічного здоров’я російські дослідники покладають феномен психологічного здоров'я сім'ї - інтегральний показник її функціонування, що визначає якісну сторону соціально-психологічних процесів родини, показник соціальної активності її членів у внутрішньо сімейних відносинах, у соціальному середовищі й професійній сфері, а також стан щиросердечного психологічного благополуччя сім'ї, що забезпечує адекватну життєвим умовам регуляцію поведінки й діяльності усіх її членів. Умовою психологічного здоров’я сім’ї, як зазначає О.Кляпець, є гармонійність сімейних взаємин. Здорова сім’я вільна від дезорганізуючої внутрішньо сімейної психологічної напруженості і конфліктів, не відчуває дискомфорту подружніх взаємин, має перспективи і не розпадається під впливом незначних труднощів. Це комплексний узагальнений показник соціальної активності її членів у внутрішньо сімейних стосунках, у соціальному середовищі і в професійній сфері діяльності членів сім’ї. Він відображає душевне благополуччя членів сім’ї, що забезпечує адекватну їх життєвим умовам регуляцію поведінки у спілкуванні та діяльності. Цей показник характеризує два основних типи сімей. Благополучні сім'ї. Згідно підходу С.Ryff, яка, узагальнюючи концепції і підходи до розуміння проблеми психологічного благополуччя, виокремлює шість незалежних компонентів психологічного благополуччя, а саме: наявність позитивного ставлення до себе і минулого життя (самоприйняття); наявність мети і предмета, що забезпечують сенс життя (мета у житті); здатність відповідати вимогам, що пред’являє повсякдення (володіння ситуацією); наявність відчуття тривалого розвитку і самореалізації (персональне чи особистісне зростання); наявність піклування і довірливих стосунків з іншими (позитивні емоції у стосунках); здатність формувати власні судження (автономія). [(Кляпець О.Я.,2004. «Шлюбно-сімейні настановлення молоді як умова вибору здорового способу життя»)].

Проблеми у благополучних сім’ях, як правило, викликані внутрішніми протиріччями й конфліктами, які пов'язані зі змінами умов життєдіяльності в соціумі:

1) з надмірним прагненням захистити один одного, допомогти іншим членам сім'ї («поблажлива, що потурає гіперпротекція» і «надмірна опіка»);

2) з неадекватністю співвіднесення власних уявлень про сім'ю й тими соціальними вимогами, які пред'являються до неї на даному етапі соціального розвитку (труднощі сприйняття протиріч сучасного соціуму). Неблагополучні сім’ї (проблемні, конфліктні, кризові). Психологічні проблеми виникають через незадоволення потреб одного або декількох членів родини під впливом сильних внутрішньо сімейних і загальносоціальних життєвих факторів. Головною проблемою, як правило, є положення дитини у сім'ї й відношення до неї батьків. У неблагополучних сім'ях у батьків найчастіше проявляються різні психогенні відхилення: проекція на дитину власних небажаних якостей, жорстокість та емоційне відкидання, нерозвиненість батьківських почуттів тощо.

Неблагополучні сім'ї поділяють на конфліктні, кризові й проблемні [(В.С.Торохтій, 1996)]. Конфліктні сім'ї. У взаєминах чоловіка, жінки і дітей є сфери, у яких інтереси, потреби, наміри й бажання членів сім'ї приходять у зіткнення, породжуючи сильні й тривалі негативні емоційні стани. Шлюб може довгостроково зберігатися завдяки взаємним поступкам і компромісам, а також іншим зберігаючим його факторам. Кризові сім'ї. Протистояння інтересів і потреб членів сім'ї носить особливо різкий характер і розповсюджується на важливі сфери життєдіяльності сімейного союзу. Члени сім'ї займають непримиренні й навіть ворожі позиції по відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки або компромісні рішення. Кризові шлюби розпадаються або перебувають на грані розпаду. Проблемні сім'ї. Для них характерна поява особливо важких ситуацій, здатних привести до розпаду шлюбу. Наприклад, відсутність житла, важка й тривала хвороба одного із подружжя, відсутність засобів на утримання сім'ї, осуд за карний злочин на тривалий строк і цілий ряд інших надзвичайних життєвих обставин. У сучасній Україні це найпоширеніша категорія сімей, для певної частини яких ймовірні перспективи загострення сімейних взаємин або поява важких психічних розладів у членів сім'ї. Важливою характеристикою сім'ї є її структура. Як інституціональне утворення сім'я має комплекс соціальних функцій і ролей, заради яких суспільство створює, підтримує й охороняє цей соціальний інститут. Структура сім'ї (групи) розглядається з точки зору функцій, які виконують її члени, а також стосовно міжособистісних відносин у ній. Як правило, неформальні відносини визначаються почуттями, які члени родини випробовують один до одного, а формальні - обов'язками й характерами її членів, обумовленими спільною справою й метою життєдіяльності. Описуючи структуру сім'ї, як правило, характеризують соціальні ролі (формальні і неформальні) і статус конкретних її членів, соціометричні позиції, що характеризують міжособистісні відносини. Іншими словами, дається характеристика актуального стану формальних і неформальних стосунків між членами сім'ї. Сім’ї як малій соціальній групі властиві динамічні параметри. Будь-які зміни життєдіяльності сім'ї (діяльність, спілкування, стосунки між її членами) можуть розглядатися як групові процеси. До групових процесів належать динамічні, тобто змінні показники соціального процесу взаємовідносин у сім'ї. Критеріями оцінки рівня згуртованості в сімейних відносинах виступають: ступінь єдності діяльності усіх членів сім’ї, морально-психологічна єдність, відповідність особистісних й сімейних прагнень, узгодження поглядів, схожість норм та цінностей, рівень розвитку особистісних якостей подружжя (контактність, стресостійкість), зміст соціально-психологічного клімату (переважаючий настрій, ступінь поступливості, довіра, наявність уваги і піклування). Здатність членів сім'ї до узгоджених дій – ключова характеристика, оскільки згода забезпечує необхідну спільність, єдність дій, спрямованих на досягнення мети. Ступінь узгодженості дій залежить від рівня згуртованості родини, спільних інтересів у її членів, соціальної ситуації, діяльності глави сім'ї (лідера). У той же час здатність діяти незалежно від сім'ї й впливати на її рішення характеризує соціальну силу кожного її члена як особистості. Благополуччя особистості у сім'ї забезпечує необхідні соціальні умови для її продуктивної життєдіяльності, самореалізації й саморозвитку. Дія групового тиску - усвідомлення приналежності до сім'ї спонукує людину поводитися певним чином і відповідно до очікувань навколишніх. Індивідуальним результатом групового тиску є конформність (конформізм). Психологи фіксують наявність змін у поглядах і поведінці людини, обумовлених особливостями конкретної сім'ї. Встановлення визначених стосунків між членами сім'ї. Соціальні стосунки можуть бути конвенціональними (формальними) і міжособистісними (неформальними). Ці два типи стосунків сполучаються в будь-якій соціальній групі.

Сімейна супідрядність – психологічна характеристика єдності та взаємозв’язку індивідів у сім’ї, що проявляється на 3-х рівнях:

1)міжособистісний рівень проявляється в емоційній привабливості членів сім’ї, а також в особливостях психологічної сумісності;

2) рівень взаємин членів сім’ї до функцій, цілей та життєвих перспектив (цінносно-орієнтаційна єдність сім’ї тощо);

3) згуртованість (показник стійкості сім’ї до деструктивних явищ).

Таким чином, родина має дві структури - формальну й неформальну. Вивчення цих структур (особливо неформальної) надає значиму інформацію про особливості сім'ї. Сім’ї як малій соціальній групі притаманні різні види комунікації, що полягають у взаємодії, обміні інформації між членами сім’ї. Спілкування має великий вплив на якість життєдіяльності сім’ї. Як свідчать українські дослідники проблеми сімей найчастіше ґрунтуються на відсутності знань та навичок безконфліктного спілкування та конструктивного розв’язання можливих суперечностей [(Кошонько Г.А., 2005)].

Сім’я - складне утворення, багатофункціональне, але має чітку структуру, тобто сукупність постійних, стабільних зв’язків. В.А.Семиченко й В.С.Заслуженюк [(«Психологія та педагогіка сімейного спілкування», 1998 р с.11.)] виділяють наступні найсуттєвіші характеристики структури:

1. Влада та її розподіл, співвідношення між формальною (дозволеною нормами сучасного суспільства) владою і неформальним лідером.

2. Комунікації (взаємозв’язки), тобто розподіл інформаційних потоків у родині. В будь-якій сім’ї взаємодія між окремими її членами має різну насиченість, тривалість та якісні особливості.

3. Рольова структура. Вивчаючи людську поведінку, психологи виявили, що існує набір ролей, у яких ми виступаємо в родині і в суспільстві. Всі ми буваємо Дорослим і Дитиною, Жертвою і Переслідувачем, Рятівником і Батьком. Згідно системного підходу, структура сім’ї - це склад сім’ї, кількість членів, а також сукупність її взаємостосунків.

В поняття «структура сім’ї» входять:

• склад сім’ї;

• підсистеми різних рівнів – частини сімейної системи, що виконують у її межах відносно незалежні функції [(Браун., Кристенсен, 2001)];

• сім’я в цілому;

• підсистема батьків;

• дитяча підсистема;

• індивідуальні підсистеми.

Основні структурні параметри:

1) згуртованість – емоційна близькість між членами сім’ї, визначається як прихильність членів сім’ї один до одного, як емоційно члени сім’ї «пов’язані» в одне ціле;

2) ієрархія - характеризує стосунки домінування-підкорення в сім’ї. При дослідженні сім’ї дозволяє виявити ступінь впливу одних членів сім’ї на інших.

3) внутрішні та зовнішні межі – використовують для аналізу взаємостосунків сім’ї з соціальним оточенням, а також між підсистемами всередині сім’ї (індивідами, діадами, тріадами тощо), рольова структура сім’ї.

Межі визначають структуру сім’ї, а тому й зміст її життя. Кожна сім’я набуває своїх власних правил, а межі таким чином набувають гнучкості й проникливості. Якщо зовнішні межі надто жорсткі, то відбувається мало обмінів між сім’єю і оточенням, створюється застій у системі. При надто слабких межах у членів сім’ї багато зв’язків із зовнішнім середовищем і мало між собою.

Характер структурних проблем:

а) міжпоколінні коаліції. Зазвичай, в сім’ї існують альянси між членами сім’ї для досягнення визначеної мети, вони є непостійними й залежать від ситуації. Але існують ситуації, коли альянси носять дезадаптивний характер (наприклад, двоє об’єднуються проти одного), тоді вони стають коаліціями - це угрупування із слабким членом родини проти того, хто здається більш сильним;

б) реверсія ієрархії – перевернуті ієрархії, коли вертикальні коаліції стають більш сильними ніж вертикальні (наприклад, згуртованість у коаліції між кимось із батьків і дитиною більша ніж у батьків між собою). Представник структурного підходу в сімейній психотерапії С.Мінухін виявив наступну закономірність: горизонтальні коаліції функціональні (коли об’єднуються, наприклад, брати з сестрами), а вертикальні - дисфункціональні (наприклад, емоційно мати з дочкою знаходяться у більш близьких стосунках, ніж мати з батьком);

в) тип незбалансованої сімейної структури. Сімейна система – це відкрита система, яка знаходиться в постійному взаємообміні з навколишнім середовищем. Вона є системою, що постійно самоорганізується. І як будь-яка інша система функціонує під впливом двох законів: гомеостазу і закону розвитку. Закон гомеостазу говорить: будь-яка система прагне до сталості. Стосовно сім’ї це означає, що будь-яка сім’я, у будь-який момент повинна зберігати свою незмінність. Зміни, які відбуваються у життєдіяльності сім’ї, навіть радісні, очікувані переживаються іноді членами сім’ї дуже болісно й тривалий час. За законом розвитку кожна сімейна система повинна пройти життєвий цикл – певну послідовність змін подій і стадій. Такі стадії і події проходить будь-яка сім’я (шлюб, зміна фізичного віку тощо). Таким чином, рівновага у сім’ї підтримується завдяки постійному переходу від гомеостазу до змін. Розрізняють два рівні змін у системі: зміни першого порядку і зміни другого порядку. Зміни першого порядку – це структурні зміни (один з членів сім’ї переїхав, помер тощо). Зміни другого порядку відбуваються у взаємостосунках членів сім’ї у зв’язку зі змінами першого порядку. Наприклад, після розлучення батьків змінюється склад родини, у зв’язку зі зміною місця проживання батька, видозмінюються і сімейні стосунки як між партнерами в минулому, так і між батьком й дітьми. Порушення структури сім’ї перешкоджає виконанню сім’єю своїх функцій, тобто порушення структури взаємостосунків є перепоною для задоволення ряду потреб одного з її членів сім’ї.

Функції та рольова структура сім’ї

У сім’ї найбільш природно задовольняються важливі особистісні потреби людини. Саме тут людина набуває необхідних соціальних навичок, опановує базові стереотипи поведінки та культурні норми, реалізує свої емоційні переваги, отримує психологічну підтримку й захист, які виникають під час контакту із зовнішнім світом [(О.М. Здравомислова)]. Психологічні функції сім’ї пов’язані з розвитком її структурної організації, особливості сімейного устрою впливають на характер взаємодії її членів між собою та із зовнішнім оточенням [(Фрімен,2001р.)]. Функція – це життєдіяльність сім’ї, пов’язана із задоволенням визначених потреб її членів. Виконання функцій сім’ї має значення не тільки для її членів та родичів але й для суспільства в цілому [(Ейдемілер та ін..,2003)]. Дослідники виділяють два основні аспекти сімейного функціонування: актуальні функціональні обов’язки, які можуть бути делеговані членам сім’ї соціальним оточенням, та поведінкові феномени й процеси, які проявляються в сім’ї через міжособистісні взаємостосунки. Загальноприйнятої класифікації сімейних функцій на сьогоднішній день не існує, однак вчені визначають наявність взаємозалежності та взаємодоповнюваності. До функцій сім’ї відносять: репродуктивну - біологічне відтворення й збереження потомства, продовження роду; проблема народжуваності пов’язана з протиріччям між фактором стабілізації сім’ї та умов життєзабезпечення дітей, з деформацією взаємостосунків між подружжям тощо; виховну - духовне відтворення населення. Сім'я формує особистість дитини, робить систематичний виховний вплив на кожного її члена протягом усього життя; вона включає самовиховання подружжя, взаємовиховання. Сімейне виховання на відміну від суспільного більш емоційне; для достатнього впливу на укріплення й розвиток її членів сім’я повинна опановувати культуру шлюбно-сімейних взаємостосунків. У свою чергу, емоційність пов’язана з тим, що вона є посередником батьківської любові до дітей, яка викликає відповідні почуття дітей до батьків; господарсько-побутову (господарсько-економічну) - підтримка одними членами родини інших: неповнолітніх, старіючих, непрацездатних; пов’язана з харчуванням сім’ї, придбанням та утриманням домашнього майна, одягу, благоустрою помешкання, створенням домашнього затишку, організацією життя й побуту сім’ї, формуванням й витрачанням домашнього бюджету. У сфері господарських справ формуються внутрішньосімейні взаємостосунки, зміст яких визначається господарською діяльністю. У цих умовах можливо пізнати мотиваційні та вольові компоненти кожного члена сім’ї, а також визначити можливі конфліктогенні області взаємостосунків, а також варіанти їх налагодження; рекреативну (від лат. recreatio – відновлення) - функція організації дозвілля - підтримка родини як цілісної системи; зміст і форми проведення дозвілля залежать від рівня культури, національних традицій, індивідуальних схильностей та інтересів, віку членів родини, її доходів, спрямована на підтримку фізичного стану родини, піклування про благополуччя кожного; функцію соціального контролю - відповідальність членів родини за поведінку її членів у суспільстві, їхню діяльність, основу, що орієнтує, встановлює цінності й елементи культури, визнані в усьому суспільстві або в соціальних групах; регенеративну (від лат regeneratio - відродження) або соціально-статусну, пов’язану з наслідуванням статусу, прізвища, майна, соціального положення; психотерапевтичну функцію або емоційної підтримки – психологічний захист кожного члену сім’ї, його емоційна стабілізація. Вона вважається відносно новою, хоча завжди була притаманна сім’ї, набуває особливої актуальності з поширенням в сучасних умовах партнерської сім’ї та зростаючою кількістю стресогенних факторів у світі; функцію статевого регулювання – через сім’ю впорядковуються природні статеві потреби людей, які набувають форму подружніх взаємостосунків. Найбільш важливою особливістю сімейних функцій є їх комплексність, яка заснована на взаємодії родичів і дозволяє поєднати й задовольнити потреби людини в сім’ї. Звичайно, потреба може бути задоволена й поза сім’єю, але це вимагає від людини додаткових енергетичних затрат для встановлення додаткових соціальних контактів з іншими соціальними інститутами та людьми.

Навайтіс визначає основні групи сімейних потреб:

• створення й підтримка матеріальних умов життєдіяльності сім’ї;

• пов’язані з материнством потреби у любові та опіці; • потреба у психологічній та фізичній близькості;

• потреба у сімейному спілкуванні.

Виходячи з цього, вчені визначають такі основні сфери сімейного впливу: побут, діти, інтимність та сімейне спілкування. Деякі автори (А.І.Харчев, А.І.Антонов) поділяють сім’ї на специфічні (традиційні) – такі, що випливають із сутності сім’ї та відображують її особливості як соціального явища, та неспецифічні – сім’ї, що вимушені або пристосовані виконувати функції у визначених історичних обставинах. До специфічних функцій сім’ї відносять народження (репродуктивна функція), зміст (екзистенціальна функція) і виховання дітей (функція соціалізації) – вони залишаються незалежно від змін, які відбуваються у суспільстві. До неспецифічних функцій сім’ї відносять накопичення та передачу власності (соціально-статусна функція), організацію виробництва та споживання, домогосподарство, відпочинок (рекреативна функція), піклування про здоров’я та благополуччя членів сім’ї, створення мікроклімату, що сприяє зняттю напруги й самозбереженню «Я» кожного (психотерапевтична функція). Ці функції відображають зміни у парадигмі життєдіяльності сім’ї в залежності від культурно-історичного розвитку суспільства. Порушення функцій сім’ї – це такі особливості життєдіяльності сім’ї, які утруднюють або перешкоджають виконанню її функцій. Звідси виділяють два основні типи сім’ї: нормально функціонуюча (або гармонійна) сім’я та дисфункціональна сім’я. Нормально функціонуюча сім’я – сім’я, що відповідально й диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняє потреби в зростанні й змінах як сім’ї в цілому, так і кожного члена сім’ї (Ейдемілер). Ознаками такої сім’ї є толерантність, повага один до одного, чесність, бажання бути разом, схожість інтересів і цінностей, цьому сприяє вміння членів сім’ї вести переговори за усіма аспектами спільного життя [(А.Н.Обозова)].

Дисфункціональна сім’я – сім’я, яка нездатна задовольняти потреби своїх членів в особистісному та духовному зростанні. У таких сім’ях, згідно системному підходу, закон гомеостазу сильніший ніж чинність закону розвитку.

У таких сім’ях найчастіше зустрічаються наступні проблеми [(Ейдемілер)]:

· помилковий вибір партнера – очікування, що чоловік або дружина будуть нагадувати матір або батька;

· незакінчені стосунки з батьківською сім’єю – подружжя замість того, щоб домовлятися один з одним при вирішенні проблем, звертаються за порадою до батьків;

· втрата ілюзій – подружжя вступають до шлюбу заради кохання, але очікуваного щастя не мають. Потреба в опіці і домінуванні виявлялася важливішою за реальні сексуальні стосунки;

· переживання розгубленості – подружжя починають розмірковувати „Навіщо ми живемо разом?”, „Тому що хочемо, або мусимо?”

· подружня зрада й загроза розлучення – найчастіший привід звернення до психолога, психотерапевта. Адже причина зрад та розлучень є невиконання або неналежне виконання сім’єю своїх функцій;

· цивільний шлюб як спроба уникнення відповідальності – юридичної, фінансової тощо.

Н.В.Малярова розкладає типи мотивацій вступу до шлюбу на три групи:

одним потрібен сам шлюб;

іншим потрібний вже певний тип шлюбу (престижність, матеріальні міркування тощо);

треті – орієнтовані на іншу людину (їм потрібна, необхідна цікава саме така людина, а не інша) [(Малярова Н.В. Особенности социологического анализа семейных конфликтов.//Социологические исследования, 1984. № 1. – С.18 – 27.)]. Дослідження Е.Г.Ейдеміллер і В.Юстіцкіса виявили наступні мотиви вступу до шлюбу у дисфункціональних сім’ях:

• втеча від батьків – як пасивний протест проти батьківського авторитета. За Е.Фромом, такий шлюб - це спроба компенсувати власну порожнину замість засобу збагатити своє життя;

• повинність (вступ до шлюбу з почуття обов'язку) – передчасна вагітність або статеві стосунки, що супроводжуються почуттям провини і вимагають одруження;

• самотність - зустрічається у людей, які переїхали на нове місце проживання. Вони одружувалися з тими людьми, яких знали раніше або яких рекомендували товариші по службі.

В інших випадках самотність була наслідком переживання екзистенціальної порожнечі; • наслідування традицій (ініціатива батьків); • престиж, пошук матеріальних благ; • помста - означає, що один із партнерів був знехтуваний і з помсти одружився з іншою людиною; • любов - також значиться в шкалі психологічних причин формування дисфункціональних сімей, тому що ймовірність зустріти людину, що повністю відповідає «еталону» мала, любов тільки формує передшлюбні пари, а надалі шлюбний союз, про що мова буде йти у «Теоріях вибору шлюбного партнера».

Таким чином, слід відмітити, що єдиного переліку основних функцій не існує. Автори зазвичай звертають увагу на групи основних потреб, які повинні задовольнятися у сім’ї та пропонують перелік функцій, виходячи із власної концептуальної моделі. Однак, схожість поглядів дослідників полягає в тому, що функції відображають історичний характер зв’язку між сім’єю та суспільством на різних історичних етапах. Роль – це соціальна функція особистості, що відповідає прийнятим нормам, засіб поведінки людей в залежності від їх статусу чи положення в суспільстві, в системі міжособистісних стосунків. Російські дослідники поняття «функції сім’ї» співвідносять з поняттями «сімейна роль» та «структура сім’ї». Функції сім’ї визначають як основний зміст сукупності соціальних ролей у сім’ї (Васильєва Е.К., Харчев А.Г., Маяковський М.С. та ін.). Разом із тим, деякі вчені, виділяють сімейні ролі на основі добору функцій сім’ї як малої групи та зосереджують увагу на взаємостосунках між членами сім’ї з приводу розподілу ролей, а також функціональнорольовій структурі сім’ї. Якщо функції сім’ї визначають зміст сімейних ролей, то для рольової структури характерним є розподіл ролей, тобто які обов’язки виконує кожний член сім’ї та на яких принципах побудовані рольові стосунки. Процес виникнення рольової структури сім’ї є показником її становлення як соціальної спільноти, адаптації подружжя один до одного та створення спільного стилю життя. Як вже зазначалось, у традиційній сім’ї ролі подружжя закріплюються у відповідності з їх статтю: жінка виконує роль матері й господарки, чоловік відповідає за матеріальне забезпечення й сексуальні стосунки. В егалітарній сім’ї ролі розподіляються порівну.

Ю.Е.Альошина виділяє наступні основні ролі в сім’ї:

• відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї;

• господар-господарка;

• відповідальний за догляд немовляти;

• сексуальний партнер;

• організатор розваг;

• організатор сімейної субкультури (сімейні традиції);

• відповідальний за підтримку родинних зв’язків;

• «психотерапевт» сім’ї.

Проблема вибору та прийняття того чи іншого рольового зразку невідокремлена від формування взаємостосунків між членами сім’ї. Таким чином, розгляд функцій сім’ї та подружніх ролей призводять до розуміння того, що сімейні взаємостосунки не можуть складатися зразу, вони трансформуються і являються індикатором змін протягом розвитку сім’ї.

Форми сімейних стосунків

Універсальність шлюбу та сім’ї пов’язана з обов’язком кожної істоти жити за природними законами і одночасно з обов’язком індивідуума вести корисне для суспільства життя. Унікальність шлюбу та сім’ї - це емоційний та кровно-родинний потенціал, це мистецтво жити разом. Міжособистісні взаємини, серед яких шлюбно-сімейні стосунки, посідають центральне місце у багатьох українських та російських дослідників, складають психологічний простір життєвого світу особистості, визначаючи якість життя людини, обумовлюючи її суб’єктивне відчуття задоволеності собою та іншими. Саме шлюбно-сімейні стосунки забезпечують задоволення багатьох особистісних потреб, фрустрація яких призводить до викривлення у розвитку особистості та внутрішніх конфліктів, що роздирають людину зсередини. Розрізняють форми шлюбно-сімейних стосунків та форми розвитку сімейних відносин [(«Сімейна психологія», Шнейдер Л.Б.)].

Дослідники визначають такі форми шлюбно-сімейних взаємостосунків: 1. Шлюбно-сімейні стосунки на основі чесної контрактної системи; для таких взаємостосунків характерно: партнери уявляють чого хочуть від шлюбу, допомагають вирішувати життєво-важливі проблеми один одному, емоційна прив’язаність – але не кохання. Негативною рисою є те, що така сім’я існує як економічна одиниця – не має польоту, емоційних переживань, існує максимальна особистісна свобода, а особистісна залученість у сімейні стосунки – мінімальна.

2. Шлюбно-сімейні стосунки на основі нечесного контракту. Ознаками таких стосунків є: однобічність, коли кожний з партнерів намагається отримати свою користь від цього шлюбу.

3. Шлюбно-сімейні стосунки за примусом. При такій формі сімейних стосунків не має глибокого почуття; основою для таких стосунків може бути жалість, амбіційність або власне бажання володіти партнером; виключена свобода; психологічні основи деформовані, компроміси неможливі.

4. Шлюбно-сімейні стосунки як ритуал виконання соціальнонормативних установок, наслідування визначених суспільством стереотипів. Однак при таких формах стосунків є передумови для довгостроковості існування сім’ї та шлюбу, хоча при цьому не виключена випадковість шлюбу, а тому й випадковість розпаду.

5. Шлюбно-сімейні стосунки, освячені коханням. Вони є ідеальною формою взаємостосунків, які засновані на добровільності, повазі; діти народжуються в любові. При цьому зберігаються індивідуальність і самостійність, а також повна підтримка партнера. Відштовхуючись від категорії «розвиток», вчені описують традиційні й квазісімейні форми розвитку шлюбно-сімейних відносин [(«Сімейна психологія», Шнейдер Л.Б.)].

Ознаками традиційних шлюбно-сімейних відносин є: одруженість (законний шлюб, юридично оформлений, фіксовані подружні відносини); обов’язкове бажання мати дітей; стабільність; чоловіча ідеологія (установка на домінування чоловіка); сексуальна вірність; гетеросексуальність; діадність. До особливостей квазісімейних форм шлюбно-сімейних стосунків відносять: самотність, незареєстроване співмешкання, розлучення, повторні шлюби, відкритість шлюбу, тобто будова життя на основі теперішнього усвідомлений бездітний шлюб, хоча безплідність жінок є однією з найгостріших проблем сьогодення не тільки у нашій країні, але й в усьому світі. За статистикою Всесмвітньої Організації Охорони Здоровья, 10% жінок 18-44 років - безплідні; 25% жінок між 18-44 роками мають певні проблеми з вагітністю; частота чоловічого фактору в загальній групі подружніх пар з безпліддям складає біля 50%. Дослідженням шлюбно-сімейних взаємостосунків приділяють увагу багато українських дослідників, таких як Л.М.Пучкова, М.Є.Жидко, О.С.Кочарян, О.В.Волошок, О.Ю.Сидоренко, О.С.Язвинська, Н.Є.Хлопоніна та ін. Важливу роль в організації сімейного життя відіграють шлюбно-сімейні настанови. Шлюбно-сімейні настанови формуються з раннього дитинства, в процесі соціалізації. На цей процес безпосередньо впливає батьківська сім’я, вона ж опосередковує пізніші впливи зовнішнього соціального оточення. Згідно з даними, одержаними під час дослідження шлюбносімейних домагань молоді, проведеного з студентами І – ІІ курсів Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова (опитано 50 осіб), в структурі життєвих домагань шлюбно-сімейні посідають вагоме місце, а шлюбно-сімейна самореалізація є для молодих людей необхідною умовою досягнення життєвого успіху. Сучасне студентство характеризується визнанням цінності сім’ї, прагненням до матеріального благополуччя, але ці життєві домагання поєднуються з цінністю доброго здоров’я і цікавої роботи. Шлюбно-сімейні настанови студентів спрямовані на досягнення душевного комфорту, поєднання любові й поваги, народження та виховання дітей. Водночас ці дані демонструють тенденцію до створення сім’ї «закритого типу», що характеризується обмеженням спілкування поза її межами та дуже високим ступенем близькості між її членами всередині (О.Я.Кляпець). Отримані дані свідчать про зміни, що відбуваються в суспільній свідомості. Послаблення стереотипів, індивідуалізація взаємин, особистісна орієнтація ставлять молодих людей перед необхідністю усвідомлення власних бажань, схильностей, настанов. Молоді люди відчувають необхідність реалізовувати себе в різних сферах життєдіяльності, більшість бажає розподіляти обов’язки залежно не від статі, а від особистісних прагнень. У зв’язку з тим, що стереотипний розподіл ролей більш негативно відбивається на жінці, чоловіки більш схильні захищати традиційний рольовий розподіл в сім’ї. Форми взаємовідносин у сім’ї визначають, які проблеми можуть виникати в таких сім’ях. Здорові подружні взаємини, крім забезпечення життєдіяльності сімейного організму, обумовлюють розвиток кожного з партнерів і подружжя в цілому, благополуччя сім’ї, успішність розвитку всіх її членів окремо і разом. У працях, присвячених проблемам шлюбу та сім’ї, спостерігається суперечливість у критеріях успішності, адаптивності та функціональності родини. З одного боку сім’я традиційно визначається через її інституційні властивості (М. Гіренко, Т. Димнова, Н. Краснов, Т. Литкіна), а з іншого – дослідники акцентують увагу на деінституційному характері подружніх стосунків (С. Голод, А. Жвінклене, В.Пищик та ін.). Як зазначає Л. Карцева, дослідники часто не уточнюють, про що саме йдеться – про сім’ю як соціальний інститут, або малу групу, або як систему, – і це породжує велику кількість суперечностей. У цьому сенсі найбільш адекватним є системний підхід, який розглядає шлюб як цілісну систему, метою якої є, з одного боку, саморозвиток, а з іншого – стабілізація наявного стану справ.

5.Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції (питання, задачі, проблемні ситуації тощо)

1. Соціально-психологічна модель сімейних відносин.

2. Типи сімей.

3. Функції та рольова структура сім’ї.

4. Форми сімейних стосунків.

6.Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

· навчальні приміщення;

· обладнання;

· устаткування;ілюстративні матеріали.

7. Матеріали для самопідготовки студентів: