Консультування сім’ї з приводу приниження гідності дитини, з суїцидальними та летальними тенденціями

Однією із проблем, які виникають у сім’ях з дітьми, є приниження гідності дитини (В.В.Рибалка, Л.Б.Шнейдер). Повага до гідності вимагає, щоб з усіма дітьми в країні поводились однаково. Різниця у спілкуванні може бути пов’язана лише із індивідуальними особливостями дітей. Правова недостатність не повинна визначатися вчинками батьків (дискримінація «незаконно народжених» дітей) чи соціальним положенням. Надання дитині свободи із самого раннього віку має велике значення для її розвитку, сприяє активній участі у навчанні і лікуванні, у розвитку самоконтролю. Відомо, що уже в молодшому шкільному віці діти високо цінують свободу і особисте життя. І навпаки, сильне обмеження свободи і вторгнення в особисте життя викликає у дитини почуття незадоволеності і невпевненості у собі. Найбільш травмуючі події для дітей – це напади на їх особистісну і фізичну цілісність (наприклад, тілесні покарання) або психологічну (наприклад, звинувачення у брехні). Конвенція про права дитини забороняє неправомірне втручання в особисте життя дітей (ст. 16), наприклад, під час надмірного розкриття у ході психотерапії. Конвенція визнає батьків «в першу чергу відповідальними за виховання і розвиток дитини» (ст. 18). Психологічні наслідки стану приниження людської гідності можуть бути різноманітні за своєю інтенсивністю, характером, загрозою для життя і здоров’я (О.С.Лісова, В.П.Москалець, А.Н.Моховиков, В.В.Рибалка, В.А.Розанов). Так, може бути, легке, епізодичне, ситуаційне приниження гідності, авторитету, честі, іміджу людини, яке легко знімається через покращення стосунків і не залишає наслідків. А може бути сильним і тривалим, супроводжуватися глибокими суперечностями, дисгармоніями, почуттям образи, відчаю, страху, душевного болю, депресією, суїцидальними намірами, почуттям провини або помсти, бажанням піти із життя. У таких випадках клієнту необхідна термінова психотерапевтична допомога. Психологами-практиками напрацьовані різні підходи щодо допомоги клієнту. Перш за все це встановлення консультантом

взаємодовірливих стосунків із клієнтом: попередній збір інформації від батьків, із школи, від найближчого оточення. Консультант повинен проявити не просто співчуття, а переконливе переживання його гідності, цінності життя, зацікавленості в його особистості. Можна побудувати зустрічі на основі конструювання нового, адекватного індивідуальності клієнта, сенсу життя. Корисним може бути використання елементів логотерапії В.Франкла, у якій передбачено пошук сенсу життя у трьох напрямах: через переживання, відношення та творчість. У ході проведення цього етапу відбувається піднесення особистості клієнта через зміну, переоцінку його світоглядних установок, смислів життя та мотивів поведінки. Іншим напрямком допомоги може стати залучення учня до складання та виконання певного проекту, відповідно до його нахилів та творчих здібностей, розкриття творчого потенціалу. Головне – відкрити для підлітка шлях до самоактуалізації, а через це – до піднесення цінності своєї особистості. Механізми піднесення розкриті та окреслені сучасним психологом-практиком Рибалкою В.В. у психотерапевтичній «вертикалі» піднесення цінності особистості клієнта. Піднесення особистості розуміється як синтетичний процес зростання особистісного потенціалу людини, його трансформація в процесі переходу: - від безопосередкованості до опосередкованості психіки; - від примітивної, слабкої, спонтанної психічної активності до сильної організованої психологічної діяльності; - від фізіологічних потреб життєдіяльності до сенсу життя; - від опори на ситуацію «тут і тепер» до спирання на Всесвіт і вічність; - від споживання до створення цінностей, від репродукування до творчості; - від внутрішніх і міжособистісних конфліктів до гармонії і злагоди; - від провини до прощення, від помсти до співпраці; - від егоїзму до альтруїзму, від індивідуального до соціального тощо. Працюючи із сім’єю психолог-консультант повинен враховувати, що серйозне сприйняття дитини у сім’ї призводить до покращення їх благополуччя і соціалізації. Тільки тоді вони зможуть розвивати такі навики і засвоїти ті цінності, які дозволять їм стати корисними громадянами, які зможуть турбуватися як про своє рідне суспільство, так і про світове товариство взагалі.

Консультування сім’ї з приводу психодинамічної неконгруентності особистості

Однією з найбільших цінностей для сім’ї є здоров’я дитини як запорука її психічного та фізичного розвитку. Однак все частішими стають звернення батьків до психологічної консультації з приводу незрозумілих психосоматичних розладів у їх дітей. Однією із причин таких недомагань є неконгруентний спосіб життя. Одним із основних показників гармонійності особистості є взаємовідповідність, конгруентність її якостей, яку з різних позицій досліджували В.М.Бехтєрєв, О.Ф.Лазурський, Л.С.Виготський, К.Роджерс, Г.С.Костюк, П.В.Лушин та інші психологи. Терміни конгруентність і неконгруентність все частіше використовуються у сучасній практичній психології. Конгруентна особистість (в дослівному перекладі – “відповідна”, “узгоджена”) єдина і цілісна у своїх почуттях, їх сприйнятті та висловлюванні про них, не має психологічних “захистів” і може бути такою, якою в глибині душі вона є. Психолого-типологічну або психодинамічну неконгруентність особистості вчені визначають як невідповідність у психодинамічному плані базових якостей особистості підструктурі психофізіологічних властивостей, зокрема, темпераменту як фундаменту особистості. Неконгруентність може стати помітною у досить ранньому віці, коли, наприклад, у швидкої за темпераментом матеріекстраверта народжується дитина з більш повільною нервовою системою та ознаками інтраверта. У процесі виховання мати мимоволі привчає дитину до швидкого темпу життя, весь час підганяючи та прискорюючи її життєвий ритм, і вважає, що цим виховує дитину більш самостійною, адаптованою до прискореного темпу сучасного життя. Як же реагує дитячий організм на такі прискорення?

По-перше, за певних умов можуть виникати психосоматичні та патопсихологічні відхилення, що призводять до певних захворювань, які загострюються та дають про себе знати, найчастіше, у ранньому підлітковому віці.

По-друге, між членами родини можуть виникати напруження у стосунках. Як відомо, тип нервової системи закладається ще в утробі матері і не змінюється упродовж життя людини. Однак у дорослому свідомому житті можна удосконалити характерологічні особливості темпераменту. Мова йде про енергетичні (мотивація, активність, моторика, емоційність) і часові (темп, ритм, швидкість) характеристики функціонування підструктур особистості, які мають відповідати, але не відповідають тим нормам, на які запрограмована від народження нервова система, і які визначаються темпераментом особистості. Психічні новоутворення особистості набувають у такому разі інших психодинамічних характеристик, аніж ті, на які розрахована нервова система дитини. Як наслідок, прискорений (для інтравертів) чи уповільнений (для екстравертів) або неконгруентний спосіб життя може призводити до виникнення психосоматичних захворювань. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах профільного навчання, яке інтенсифікує діяльність старшокласників, що нерідко призводить до надмірного інтелектуального та фізичного напруження, появи особистісних дисгармоній у школярів. Результати наукових досліджень свідчать, зокрема, про те, що в умовах швидкої інформатизації освітнього простору особистісний розвиток старшокласників супроводжується такими проявами дисгармоній як перевтома, підвищена тривожність, внутрішньоособистісна конфліктність, акцентуації характеру, загроза суїциду тощо. Як наслідок, у значної частини школярів погіршується фізичне та психічне здоров’я, зокрема, виникає девіантність поведінки, знижується зір, викривлюється постава, з’являються психосоматичні захворювання. Дослідження Гіппократа, В.І.Гарбузова, Б.Й.Цуканова, В.В.Рибалки вказують на появу за певних умов переважаючих психосоматичних захворювань серед індивідів із різним типом темпераменту. Першою допомогою консультанта у таких випадах може стати психологічна просвіта батьків з приводу психодинамічної неконгруентності особистості. Наведемо приклади нашої консультативної роботи. На перших зустрічах було помічено, що батьки лише здогадуються про типи темпераментів своїх дітей і в більшості не знають особливостей нервової системи, способів виховання та організації роботи і відпочинку відповідно типу темпераменту. У процесі оволодіння основами психологічних знань, засвоюючи теоретичні положення наукової психології, психологконсультант повинен поступово переорієнтовувати батьків на спостереження за власними дітьми, їх поведінкою, вчинками, способом життя. Особливо вражає батьків розгляд теми щодо співвідношення темпераментів батьків і дітей. Поступово старі стереотипи уявлень про дитину змінювалися, батьки розповідали про випадки поведінки дітей, яким не могли раніше знайти пояснення, а тепер будували більш гармонійні стосунки з дітьми, враховуючи їх особливості нервової системи. Наприклад, батьки С. вважали, що син (флегматик) навмисно повільно і неохоче виконує їх доручення, повільно збирається до школи, і пояснювали його поведінку надмірною лінивістю, весь час підганяли. Природно, що сімейні стосунки були напруженими, від криків і сварок С. намагався сховатися, втекти з дому. Зустрічі з психологом допомогли батькам зрозуміти і виправити помилки у вихованні. В іншому випадку більш повільних батьків виводила із терпіння їх швидка (і як вони вважали, агресивна) донька О. (холерик). О. всі завдання робила швидко і неякісно. Швидко захоплювалася новими справами, а коли потрібно було кропітке виконання – у неї не вистачало терпіння на них. У ході зустрічей ми порадили заохотити О. до якоїсь спортивної секції чи швидких видів танців. У ході зустрічей із психологом батьки повідомляли що ситуація помітно змінилась. Тренування тричі на тиждень забирали надлишкову енергію, а після них, приходячи додому, О. деякий час відпочивала, потім спокійно і швидко справлялася з домашніми завданнями. Незрозумілою дочкою була для сім’ї В. (меланхолік). Вона була мрійливою і плаксивою. Замість прогулянок на подвір’ї чи дискотек з подругами, вона сиділа вдома, читала книжки, щось записувала, вирізала, клеїла. Її чутливу душу з багатим внутрішнім світом не розуміли батьки і тому дівчинка вела щоденник, де розповідала про всі свої переживання. За нашими рекомендаціями батьки почали приділяти більше уваги В., знайомити з мистецтвом, відвідувати виставки, музеї, концерти, щоб у неї з’явився більш широкий вибір: або науково-творча ідея життя або мистецтво або ще щось. Спрямування меланхолічної енергії у конструктивне русло – є дуже важливим кроком у консультативній роботі із меланхоліками.

Отже робота психолога-консультанта у випадках з психодинамічною неконгруентністю дитини має відбуватися за такими етапами:

1) психологічна просвіта батьків та самої дитини стосовно психодинамічної неконгруентності особистості;

2) індивідуальна корекційна робота з дитиною та окремо з її батьками, що включає також психодіагностику психодинамічної неконгруентності;

3) групова корекційна робота, яка включає тренінгові заняття для дітей та окремо – для батьків;

4) у разі необхідності консультування вчителів, які працюють з цією дитиною, та надання їм методичних рекомендацій щодо роботи з дітьми із психодинамічною неконгруентністю.

Детально робота психолога-консультанта з вказаної проблеми висвітлена у працях. Консультативна допомога батькам щодо просвіти з психодинамічної неконгруентності має велике значення і може стати тим необхідним ланцюгом у психокорекційній програмі, який забезпечує неперервність, комплексність корекційної роботи і дає стабільний позитивний результат. Навпаки, дуже важко допомогти дитині і сім’ї вціому, якщо не вдається залучити її батьків до свідомої співпраці з психологом-консультантом.

5.Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції (питання, задачі, проблемні ситуації тощо)

6.Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

· навчальні приміщення;

· обладнання;

· устаткування;ілюстративні матеріали.

7. Матеріали для самопідготовки студентів: