Лекции.Орг


Поиск:




Психодинамічна модель поведінки сім’ї у процесі консультування




ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної допомоги, загальної та медичної психології

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

Навчальна дисципліна «Психологія сімї»

для спеціальності 6.030101 «Практична психологія»

Лекція № 10 «Сімейне консультування. Специфіка сімейного консультування» - 2 год.

Курс 3 Факультет 3-й медичний

 

 

Лекцію обговорено на методичній нараді кафедри

«28»серпня 2015р.

Протокол № 1

Зав. кафедри проф. Аймедов К.В.

 

Одеса – 2015р.

Лекція № 10 « Сімейне консультування. Специфіка сімейного консультування »

1. Актуальність теми. Обґрунтування теми: необхідно систематизувати уявлення студентів про наукові та інші засоби пізнання існуючої дійсності; місце психології сімї серед інших фундаментальних наук різної спрямованості. Знання завдань, предмету та об’єкту дослідження, методів психологічних студіювань допоможе розкрити сутність та зміст базових категорій вікової психології.

2. Цілі лекції (мета):

- навчальні:

¾ виділити предмет та задачі психології сімї;

¾ усвідомити взаємозв’язок між розділами психології сімї;

¾ знати основні психологічні поняття, які подані в даній темі.

- виховні:

¾ виховувати професіоналізм та відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків.

План та організаційна структура лекції

№ з.п. Основні етапи лекції та їх зміст Цілі у ступенях абстракції Тип лекції. Обладнання лекції. Розподіл часу
         
І. 1.   2.   ІІ. 3.     ІІІ 4.   5.   6. Підготовчий етап Визначення навчальної мети. Забезпечення позитивної мотивації. Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1. Характер сімейного виховання. 2. Вплив хронічного стресу. 3. Класифікації функцій сім’ї. 4. Програма «Батьки для батьків». 5. Психодинамічна модель поведінки сім’ї у процесі консультування. 6. Специфіка сімейного консультування. 7. Відмінність сімейного консультування від сімейної терапії. 8. Основні стадії процесу консультування. 9. Теоретичні моделі сімейного консультування. 10. Консультування сім’ї з приводу складностей у взаєминах з дітьми. 11. Консультування сім’ї з приводу соціальних і психічних відхилень у дітей. Заключний етап Резюме лекції. Загальні висновки. Відповідь лектора на можливі запитання. Завдання для самопідго­тов­ки.     У відповід­нос­ті з виданням: «Методичні рекомендації щодо плану­ван­ня, підго­тов­ки та ана­лі­зу лекції». Список літератури, питання, завдання. 5%     85 – 90%     5%

 

4. Зміст лекційного матеріалу:

- структурно-логічна схема змісту теми:

Перевірка рівня підготовки до заняття.

Обговорення теми лекції.

Самостійна робота з тестовими завданнями.

Висновки заняття.

- текст лекції:

Текст лекції

Характер сімейного виховання як показник психологічної адаптації матерів дітей з психофізичними порушеннями

Тривалий емоційний стрес і установки батьків стосовно хворої дитини найбільш яскраво проявляються у формах та способах взаємодії з нею. Порушення у розвитку дитини впливають суттєво на внутрішньосімейні взаємостосунки і формують особливий соціальний клімат у сім’ї. Поняття внутрішньосімейного клімату характеризують різноманітні сторони життя сім’ї, у тому числі і принципи виховання. У зв’язку з цим представляють інтерес роботи А.І.Захарова, Воловіка, Гайди, Коцюбинського (1978), І.І.Мамайчука, В.Л.Мартинова, Г.В.П’ятакової (1989), Е.Г.Ейдеміллера (1986, 1996), О.В.Мастюкової, Г.Г.Московіної (1991) та ін.

Автори підкреслюють залежність вибору моделі сімейного виховання від психологічних особливостей батьків (матері). Як вказують ряд досліджень (Е.І.Кириченко, С.С.Каліжнюк, 1982), патологія формування особистості дитини з обмеженими можливостями є результатом інтегративного впливу як біологічних, так і соціальних факторів. Серед механізмів психогенеза патологічного формування особистості провідна роль належить реакції на усвідомлення дефекту, фізичній чи сенсорній неповноцінності, ізоляції від спільноти ровесників, а також неправильному вихованню і специфіці ставлення оточення до неповноцінності дитини (1982). Поряд з вказаними психогенними факторами чи не найважливіше значення мають несприятливі умови виховання. Найбільш загально у літературі виділяються два стилі ставлення батьків до дитини-інваліда у сім’ї: емоційна відчуженість та емоційна залежність. Перший тип ставлення батьків до дитини проявляється в ізоляції, відчуженні від дитини, другий – у гіперопіці. Емоційна відчуженість, на думку О.Романової є результатом „кардинальної зміни материнської позиції у міру дорослішання дитини – від прийняття до відторгнення”. Іноді це пов’язано з розширеннями уявлень про структуру дефекту і перспектив соціального розвитку дитини. Емоційна ізоляція проявляється у повному (явному чи прихованому) ігноруванні дитини. У таких сім’ях дитина почуває себе зайвою. Наприклад, в одній із таких сімей хворій дитині було відведено лише куточок у кімнаті, де вона мала перебувати і за межі якого їй заборонялося виходити. Здоровим дітям, з іншого боку, не дозволялося до неї наближатися. Емоційна ізоляція проявляється також і в тому, що члени родини соромляться вад своєї дитини, і, або тримають її вдома і не запрошують нікого до себе, або взагалі приховують її існування. Зазначений стиль поведінки може також виражатися і в жорстокому ставленні до неї, особливо це характерно для сімей, де батьки страждають хронічним алкоголізмом, наркоманією чи перебувають у важкій економічній ситуації. „Відторгнені” діти страждають від недостатньої емоційнопозитивної стимуляції з боку батьків. Це спричиняє у них затримку розвитку мови і соціальних навичок, пригнічує розвиток активних пізнавальних форм поведінки і зацікавленості. У таких дітей спостерігається знижений фон настрою, схильність до депресивних станів. Навпаки, гіперопіка, виховання по типу „кумир сім’ї” проявляється у надмірній увазі батьків до дітей, у їх прагненні попередити та задовольнити найменші бажання хворого. Матері „сембіотично” пов’язані з дітьми, тому поступово у сім’ї складаються такі відносини, що всі члени родини обертаються навколо дитини, вона є її центром. У даному випадку йдеться про психологічну залежність матері від дитини, або психологічну співзалежність.

Залежно від критерію прийняття/неприйняття дитини чи дефекту С.М.Хорош виділяє чотири типи батьківської позиції, які в свою чергу поділяються на адекватну та неадекватну.

Критерієм визначення адекватності є наявність одного з мотивів: допомогти дитині з обмеженнями усіма можливими способами (вилікувати, максимально пристосуватися до оточуючого середовища тощо), або намагання будь-яким способом довести собі і оточуючим відсутність дефекту у дитини. Ці мотиви, як правило, батьками не усвідомлюються. Адекватним прийнято вважати таке ставлення, за якого дитина сприймається як здорова, проте з певними особливостями, які необхідно враховувати в процесі навчання та виховання. Таке ставлення свідчить про прийняття і дитини, і її обмеження. Проте прийняття і дитини і її обмеження може сформувати і неадекватну позицію: дитина сприймається як жертва певних обставин і вона потребує захисту, допомоги, догляду. Така позиція має певне психологічне навантаження і для особистості батьків, здебільшого матерів: може проявлятись у гіпертрофованому почутті провини тощо. У батьків може сформуватись «дефіцитарне» ставлення до світу: дитина нещасна, їй дуже важко, і всі чимось перед нею завинили. Неадекватною є і позиція прийняття дефекту, але вже без прийняття дитини як такої. Таке сприйняття відбивається у відчуженні дитини. Саме ці діти найчастіше потрапляють до інтернатів. Прийняття дитини при неприйнятті дефекту також є неадекватною батьківською позицією щодо дитини з обмеженими можливостями. Такі батьки соромляться вади своєї дитини і їм здається, що дитина теж буде відчувати сором, переляк, якщо дізнається про свою ваду. Для дитини таке середовище є джерелом додаткової психотравми: з одного боку, вона відчуває, що від неї щось приховують і ця невідомість може її лякати навіть більше, ніж знання про власну ваду, з іншого – оберігаюча позиція батьків призводить до формування несамостійності, безініціативності.

Існують два протилежні погляди на трансформацію характеру сімейного виховання. Так, О.Л.Романова стверджує, що материнська позиція “з часом з точки прийняття переходить у бік відчуження”. Проте В.Чавес вважає, що у міру дорослішання дитини гіперопіка (чи гіперпротекція) підсилюється. Дане підсилення спричинене зростанням страху (за своє майбутнє і майбутнє дитини, за її здоров’я). У деяких публікаціях розглядаються складні проблеми (соціальної спрямованості), що виникають у сім’ї: планування наступної вагітності, взаємостосунків з іншими дітьми (братамисестрами), стабільність сім’ї, зміни соціального статусу сім’ї. (Schonell, Watts, 1956; Taylor, 1953; Valente, 1972; Stone, 1973; Юр’єв, Здоровцева, 1991; М.І.Радченко, 2002). Іншим напрямком роботи спеціалістів стало вивчення особистісних рис, психопатологічних розладів як наслідку переживання психічного стресу в результаті народження дитиниінваліда. (Miller, 1968; Stevenson, 1968 та ін). У вітчизняній психології цей аспект висвітлював Р.Ф.Майрамян (1976, 1982), В.А.Вишневський (1984) та ін. Досліджень, які спрямовані на вивчення особистості матері дитини-інваліда, небагато. Автори (О.Романова, Є.Моросанова, В.В.Ткачова, М.І.Радченко (1999, 2001, 2003) насамперед зазначають високий рівень психоемоційних проблем, фіксацію на фізичній та психічній безпорадності дитини.

Аналіз досліджень показав, що під впливом хронічного стресу можливі наступні особистісні зміни матерів дітей з важкими обмеженими можливостями:

• неадекватна батьківська поведінка у зв’язку з порушенням розвитку дитини – у міру дорослішання дитини підсилюється гіперопіка; - в окремих випадках відбувається трансформація прийняття до відторгнення,

• практична ізоляція жінки від зовнішнього світу - у матері немає роботи, відсутня можливість реалізувати себе, недбалість у ставленні до здорових дітей, якщо вони взагалі є, і, як правило, важке матеріальне становище;

• психопатологічні: синдром тривожної депресії, виражений афект нудьги, тощо;

• психосоматичні розлади (коливання артеріального тиску, головні болі, нудота, безсоння, порушення терморегуляції і менструального циклу, психогенний зуд, ранній клімакс тощо);

• закріплення почуття провини, яке має як зовнішнє, так і внутрішнє джерело;

• психологічні риси: турботливість, практичність, дипломатичність, високий рівень тривожності, консервативність мислення, слабкість, нестабільність емоційних структур, інтраверсія, соціальна несміливість, підозрілість, занижена самооцінка; істеричні, тривожно-помислові та депресивні риси, менторський тон; тенденція домінування; сензитивність (сентиментальність), конформність;

• соцільно-психологічні риси: відсутність ініціативи щодо вступу в контакт з незнайомими людьми, настороженість до всіх, хто намагається спілкуватися з їх дітьми. У спілкуванні з дітьми: відсутність вимогливості, строгість до дитини, сембіотичний характер стосунків; неадекватний характер застосування виховних заходів до дитини; часто присутні жорсткі форми покарань: пригноблення особистості, рукоприкладство;

• емоційна сфера: страх і тривога за здоров’я дитини, невміння стримувати свій гнів і дратівливість; більш часті зміни полярності настрою; відсутня афективна форма реагування на проблему стресу, емоційна нестійкість, чутливість;

• сприйняття життєвої перспективи: власне життя втрачене, загублене через ваду дитини.

Сучасна сімейна психологія пропонує цілий ряд класифікацій функцій сім’ї (О.М.Здравомислова, 1992; А.М.Єлізаров, 1996; І.Ю.Шилов, 2000). Найбільш популярною є класифікація Е.Г.Ейдиміллера та В.В.Юстицького (2000), згідно якої виділяють виховну, господарчо-побутову, емоційну функції, функцію духовного (культурного) спілкування, функцію первинного соціального контролю та сексуально еротичну функцію. Ряд дослідників виділили специфічні функції, які реалізуються сім’єю стосовно дитини з обмеженими можливостями. Так, наприклад, зарубіжні дослідники А.П.Турнбул та Г.Р.Турнбул (1986) поряд з традиційними функціями виділяють і додаткові: рекреаційну, соціалізуючу, функцію самоідентифікації (визнання сильних якостей та слабкостей дитини, формування причетності до родини), афективну (розвиток інтимності і здатності до виховання) і освітньо-професійну (наприклад, підготовка домашніх завдань, здійснення вибору кар’єри тощо). З вітчизняних дослідників, які займаються дослідженням функцій «особливих» сімей, варто відмітити Д.М.Зайцева (2001). Він виділяє ряд специфічних функцій, які реалізуються сім’єю стосовно дитини з обмеженими можливостями: абілітаційнореабілітаційна (відновлення психофізичного і соціального статусу нетипової дитини, включення її в соціальне середовище, пристосування до нормального життя і праці в межах її можливостей); коригуюча (виправлення, послаблення чи згладжування недоліків психофізичного розвитку дітей з обмеженими можливостями); компенсуюча (заміщення, перебудова порушень чи несформованих функцій організму, її пристосування до негативних умов життєдіяльності і спроба заміни вражених, непродуктивно працюючих структур відносно збереженими; компенсаторними механізмами ). О.М.Мастюкова, А.Г.Московіна (2003) у своїй роботі також відмічають, що для «особливих» сімей важливими є функції корекційно-розвиваюча, компенсаційна та реабілітаційна. Основною метою цих функцій є відновлення психофізичного і соціального статусу, досягнення дитиною матеріальної незалежності та соціальної адаптації. У більшості джерел, які розкривають особливості психотерапевтичної роботи із сім’єю з дитиною з обмеженими можливостями, робота зводиться до інформування батьків, у крайніх випадках до зняття почуття сорому і тривоги, емпатії до батьків. М.Семаго та Н.Семаго (1996) формулюють два типи задач, які повинні вирішувати спеціалісти при консультуванні дітей з обмеженими можливостями.

До першого типу відноситься створення психологічних умов для адекватного сприйняття батьками інформації, яка пов’язана з відхиленнями у розвитку їх дитини, психологічної готовності до тривалої роботи щодо її розвитку, корекції та виховання.

До другого типу задач дослідники відносять питання, що стосуються звільнення батьків від почуття провини, необхідності подолання стресового стану сім’ї, створення та підтримання по можливості нормального клімату в сім’ї. Для дитини з обмеженнями сім’я є не тільки основним, а й, на жаль, часто єдиним її соціальним середовищем. Відтак в Україні родина дитини з обмеженнями особливо потребує допомоги спеціалістів. Держава, яка у минулому будувала комунізм, повинна бути бездоганною в усьому. Тому факту народженню дітей з вадами ідеологи тогочасного суспільства знайшли своєрідне виправдання: «хворі діти народжуються в сім’ях алкоголіків, отже, діти розплачуються за гріхи батьків і держава тут ні при чому» (Т.Б.Козлова). Така ідеологічна установка вирішила усі проблеми дитячої інвалідності, сформувала відповідну суспільну думку і відмінну рису особистості батьків дітей з вадами – провину за дитину. Відтак чотири стіни стали єдиним виходом дітей з обмеженими можливостями на довгі роки. Варто відзначити, що найчастіше істинними причинами звернення матері дитини з обмеженими можливостями до психолога за індивідуальною консультацією є пошук співчуття, співпереживання, бажання поділитись тим, що «наболіло». Лише отримання реальної підтримки та уваги спеціаліста приводить матір на повторні консультації. У табл. 1 представлена психодинамічна модель поведінки сім’ї у процесі консультування (автори М.Семаго та Н.Семаго). В Україні з самого початку її існування як незалежної держави почали розроблятись та впроваджуватись програми раннього втручання для дітей з порушеннями здоров’я та розвитку. Проте, як зазначають Н.А.Бастун та С.О. Лукомська, система ранньої діагностики та корекції відхилень у розвитку знаходиться на етапі становлення. Дослідниці зазначають, що нині програми раннього втручання активно функціонують у Києві (Український медичний центр реабілітації дітей з органічними ураженнями ЦНС), Миколаєві (Державний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів), Львові (НРЦ «Джерело»), Харкові (БФ «Інститут раннього втручання»), Одесі (Інститут імені Я. Корчака), Сумах тощо. Одним із основних напрямків діяльності цих служб є надання комплексної допомоги сім’ї у: розумінні батьками потреб дитини, виробленні адекватних методів взаємодії, спрямованих на покращення навичок комунікації з дитиною та її соціалізації; створенні стимулюючого та розвиваючого середовища; організації консультацій дитини з різними фахівцями; наданні інформації про законодавчі акти, що захищають права дитини та її батьків, про соціальні гарантії та про державні і громадські організації, які надають послуги дітям з вадами розвитку та їх батькам. Інша програма, про функціонування якої зазначає О.Романчук, є програма «Батьки для батьків».

Ця програма включає декілька чинників, які визначають її особливість: 1) допомога здійснюється батьками батькам, тобто це допомога тих, хто пережив те ж саме;

2) соціальна підтримка – джерело емоційної стабільності: між батьками формується спільнота, яка є місцем радості, місцем спільного святкування;

3) батьки один для одного є джерелом важливої інформації, допомоги, підтримки.

Виділяються декілька форм роботи програми:

· Батьківський клуб – регулярне місце зустрічі та спілкування батьків.

· Батьківські групи – на відміну від клубу, склад групи закритий. Батьки зустрічаються постійно щотижня 10 – 20 тижнів. Закритість групи дозволяє встановити психологічну безпеку членам групи, яка сприяє більшій відкритості, щирості.

· «Пілотна форма» полягає в індивідуальній підтримці «молодої» сім’ї «досвідченою».

Особливо необхідна на перших етапах переживання факту народження (інвалідизації) дитини, коли у батьків, які щойно дізнались про ваду дитини, відсутня ідентифікація себе з групою батьків дітей-інвалідів і всі попередні форми допомоги неприйнятні.

Основними завданнями супроводу є емоційна підтримка сім’ї, адаптації до реального обмеження, допомога у побудові стосунків з соціальним середовищем, зміцненні соціальних ресурсів сім’ї, надання інформації та допомоги у забезпеченні потрібної допомоги при прийнятті обмеження, примиренні. Лише при прийнятті та примиренні з порушенням дитини у батьків є можливість навчитись взаємодіяти в межах її можливостей, тобто прийняти дитину з обмеженнями як людину з прихованими можливостями.

Психодинамічна модель поведінки сім’ї у процесі консультування

І. Шок

Розгубленість, емоційна дезінтеграція, страх, стан ступору, різке падіння самооцінки, звинувачення себе.

Ємпатія та емпатійна підтримка, тактики послаблення почуття провини, призупинка консультування до мінімальної адаптації і проведення інтенсивної психотерапії, медикаментозної корекції

ІІ Негативізм, заперечення

Заперечення поставленого діагнозу, аж до відмови обстежувати дитину, пошук причин та «винуватців», недовіра до спеціалістів, аж до агресивних проявів щодо них, формування «сімейних міфів», «ходіння по колу лікарів».

Вислуховування лікарів, обговорення з виходом на катарсис. Тактики послаблення провини та сорому, вибудовування адекватних захисних механізмів, обережне інформування батьків в рамках застосовуваних тактик гештальттерапії, використання авторитета з метою зняття «синдрому ходіння по колу лікарів».

ІІІ Депресивний Емоційне Послаблення почуття стан, синдром «хронічного смутку».

Відсторонення, хронічна фрустрація, дратівливість, агресивність, втрата теплоти щодо близьких, інтересу до роботи, замкнення в колі сім’ї, розпад сім’ї провини і сорому, розвиток робочої співпраці, акцентування позитивного, нормалізація. Інформування про можливості дитини, про медичні, педагогічні і соціальні аспекти можливої допомоги, включення сім’ї у систему суспільної допомоги.

Рековалесценція а) адаптаційний період б) період орієнтації, вихід з кризи.

Початок соціальнопсихологічної адаптації, звернення до спеціалістів, встановлення адекватних емоційних контактів. Батьки починають задавати запитання: «Що можна зробити?», «Хто може допомогти і навчити?». Активний пошук допомоги та ін формації, збільшення соціаль них контактів, плану вання майбутнього, навчання роботі з дитиною.

Вироблення спільного рішення на базі повного інформування сім’ї. Методика «візуалізації майбутнього». Включення батьків у процес корекційної роботи в якості фасилітаторів. Використання методів гештальт-терапії для прийняття відповідальності за себе і свої рішення. Оптимізація внутрішньо сімейних стосунків, плану вання майбутнього сім’ї.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 649 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Наглость – это ругаться с преподавателем по поводу четверки, хотя перед экзаменом уверен, что не знаешь даже на два. © Неизвестно
==> читать все изречения...

1590 - | 1258 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.