Соціокультурні та антропологічні передумови становлення нової парадигми
Сучасні зміни в освіті спричинені низкою соціокультурних та політико-економічних обставин. Зокрема вони викликані переходом людства до нового типу цивілізації, яка в науковій літературі набула назви “ інформаційне суспільство”. Освіта як соціальний інститут відповідно реагує на всі зрушення, що відбуваються в суспільстві. За рахунок поширення інформаційно-освітніх технологій змінюється характер усіх сфер соціального життя. Змінам підлягає все: і джерела енергії, і виробництво, і знаряддя праці і т.п. Так, наприклад, якщо об’єктом накопичення в індустріальному суспільстві були гроші, ресурси, влада, то в інформаційному їм протистоять знання, виробнича компетентність. Якщо в індустріальному суспільстві безпосереднім ланцюгом виробничого процесу були фабрика та завод, то в новому – ним стають університети, де виробляються нові знання як особлива цінність інформаційного суспільства.
Відбулися зміни й в екзистенційній ситуації людства. Світ характеризується безпрецедентним зростанням випадковості, нестійкості, динамізму та непередбаченості. У просторі існування Homo Sapiens створюються все нові та нові зони ризику й невизначеності. Людина стала заручницею того, що сама створила.
НЕЛІНІЙНА ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ ОСВІТИ, ЇЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ: РОЗГОРТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ, В ТОМУ ЧИСЛІ ОСВІТНІХ, ВІДБУВАЄТЬСЯ НЕ ЗА ПРОСТИМИ ЛІНІЙНИМИ ЗАКОНОМІРНОСТЯМИ: МАЄМО ДИНАМІЧНУ СИТУАЦІЮ ІЗ БАГАТЬМА ФАКТОРАМИ ВПЛИВУ, ДЛЯ ОПИСУ ЯКИХ ЛІНІЙНІ МОДЕЛІ ВНЕ НЕ ПІДХОДЯТЬ.
ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ – ФОРМУВАННЯ НЕЛІНІЙНОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ
Криза класичної парадигми освіти
Вплив сучасних соціокультурних тенденцій на систему освіти виявляється в:
1) посиленні її ролі як джерела ідей, нового знання, технології, інформації;
2) усвідомленні імперативу виживання і глобальної відповідальності за свої дії, що визначається мірою духовного в кожній людині;
3) урізноманітненні соціальних укладів суспільства, що зумовлює потребу в гнучкості мислення, сприйняття світу та діалозі культур.
Таким чином, означений соціокультурний контекст зумовлює процес кардинальних змін в освіті, і, відповідно, перегляду засадничих принципів освітньої політики.
Використання терміну “ модернізація ” до визначення освітніх процесів, означає їх орієнтацію на сучасні соціокультурні реалії, європейські та світові стандарти.
Сутність модернізації системи освіти полягає у переході до нової освітньої парадигми, під якою розуміється сукупність принципів, ціннісних настанов і способів організації освітньої діяльності, які визначають кут зору на освіту: її мету, модель та освітній ідеал, адекватний антропологічним та соціокультурним запитам суспільства.
Класична (або традиційна) парадигма освіти формувалась під впливом певних філософських і педагогічних ідей, які були сформульовані в кінці ХХІІІ – початку ХІХ ст. Я. А. Коменським, Й. Г. Песталлоці, Й. Гербартом, А. Дістервегом, Дж. Дьюї та іншими мислителями.
Стан класичної парадигми все більше визначається як кризовий з наступних причин.
По-перше, тому, що вона є, на думку представників Римського клубу, “підтримуючою освітою”, переважно зорієнтованою на репродуктивне знання. Процесс навчання зводився до здобування знань, умінь, навичок шляхом поступового накопичення матеріалу, до шаблонного його застосування у різних видах діяльності.
По-друге, її сцієнтистський, раціонально–знаннєвий, технократичний характер суперечить потребам гуманізації, “олюднення” знання в сучасному суспільстві. Ситуація в освіті ускладнюється так званим “інформаційним бумом” і спричиненою ним інформаційною кризою.
По-третє, поряд із раціоналізмом як однієї з провідних засад класичної парадигми освіти “великих втрат” зазнала ідея про універсальність європейських цінностей та форм життя. Європейський монолог усе більш перетворюється на планетарний діалог.
Проблемне поле філософії освіти:
