Поняття та структура влади.

План

1. Поняття та структура влади.

1.1. Джерела і структура політичної влади.

1.2. Функції політичної влади.

2. Засоби, процес і види влади.

2.1. Види засобів влади.

2.2. Види влади.

3. Законодавча, президентська, виконавча та судова влада в Україні

4. Політична система суспільства: поняття, структура та функції.

 

Поняття та структура влади.

1.1. Джерела і структура політичної влади.

В чому ж таємниця влади? В чому її привабливість? Чому заради влади люди жертвують всім — честю, свободою, добрим іменем, дітьми, життям? Iсторія свідчить: кожний, хто рвався до трону, шукав свого: один — багатства, другий почестей, третій — права вершити долю людей, четвертий прагнув змінити світ... I майже всі вели боротьбу за владу. Філософ Поль Буаст говорив, що «споруджують олтарі богам, властям, свободі для того, щоб зійти на них і владарювати», Слово влада — від грецьк. — панувати, управляти, володіти. Влада — право і можливість розпоряджатись чимось і кимось, підкоряючи своїй волі. Влада — організована і регулятивно-контролююча основа політики, одне з найважливіших і найстародавніших політичних знань управління суспільством, культурною діяльністю, конкретним життям людини. Влада, безперечно, — засіб здійснення політики. Влада має універсальну властивість: загальність — функціонування в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах, здатність проникати в усі види діяльності, пов’язувати людей, і протиставляти суспільні верстви та групи, має єдиний принцип діяльності — командування в різних його формах (розпорядження, наказ, переконання та ін.). Влада є скрізь, де є стійкі об’єднання людей: в сім’ї, виробничих колективах, різноманітнихорганізаціях і установах, в усій державі.

Основні концепції:

Біжевіористська (bihavior – поведінка) – влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей.

Інструменталістська – влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства.

Телелогічна – влада як особливі відносини тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується.

Конфліктологічна – влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Реляціоністська (relation – відносини) – влада як міжособистісні стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.

Політична влада – це така форма організації суспільних відносин, що за певних умов дозволяють одному соціальному елементу впливати на поведінку іншого.

Джерелами влади є:

1. страх;

2. конформізм;

3. довіра;

4. капітал.

Універсальні риси влади:

1. моноцентричність;

2. ієрархічність;

3. асиметричність

4. публічність;

5. конфліктність і ряд інших.

 

 

Суб’єкти влади: політичні інститути, еліта, лідери

Об’єкти влади: суспільство, клас, етнос, група, індивід

 

Функції влади: панування, керування, регуляція, контроль, управління, координація, організація, мобілізація

Структура влади

Ресурси влади: насильство, примус, переконання, заохочення, право, традиції, страх, міфи

 

	За рівнем поширення: · мегавлада (ООН, НАТО) · макровлада · мезовлада · мікровлада		За способами взаємодії: · авторитарна · тоталітарна · демократична		За сферами проявами: державна політична партійна профспілкова армійська духовна сімейна та інші

 

 

 

Структуру політичної влади становлять:

5. об'єкт (особистість, колектив, народ в цілому, державний орган);

6. суб'єкт (особистість, колектив, народ у цілому, державний орган);

7. рівні влади;

8. форми влади;

9. функції влади;

10. ресурси влади.

 

Ресурси влади:

· економічні (розвиток матеріальної і технічної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила та інші);

· політичні (розвинені політичні партії, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур);

· соціальні (соціально – структуроване суспільство, посадової упорядкованості, утвердження престижності професії та інші);

· силові ресурси (армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура, в’язниці та ін.);

· інформаційні (володіння світовою регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.);

· демографічні (фізичне і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.);

· культурні (наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін.);

· правові (наявність правових цінностей, розвинена механізми правотворчості, право захисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.);

· суб’єктивні (політична свідомість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість).

 

 

1.2. Функції політичної влади.

Функції політичної влади:

1. формування політичної системи суспільства;

2. організація його політичного життя, політичних відносин;

3. управління справами суспільства і держави на різних рівнях;

4. керівництво органами влади та політичними і неполітичними процесами;

5. контроль політичних і інших відносин;

6. створення певного характерного для суспільства типу правління, політичного

режиму і державної структури.

 

2.Засоби, процес і види влади.

2.1. Види засобів влади.

Засоби влади (ресурси) — «все те, що індивід або соціальна спільність можуть використати для впливу на інших» (Роберт Даль). Структурні засоби (ресурси) влади: закони, суд, державний апарат, загони примусу (міліція, поліція), партійна дисципліна, авторитет політичного лідера, центральна і регіональні структури тощо. Виділяють і такі типи ресурсів влади: страх, інтерес, переконання.

Засоби влади різноманітні.

Утилітарні засоби влади — це матеріальні та інші соціальні блага, зв’язані з повсякденними інтересами людей. З їх допомогою влада, особливо державна, може «купувати не тільки окремих політиків, але й задобрювати цілі верстви населення». Утилітарні засоби користуються владою для заохочення і для покарання (зменшення зарплати недобросовісним працівникам та ін.).

Примусові засоби влади звичайно виступають як заходи адміністративного покарання, якщо не спрацьовують утилітарні.

Нормативні засоби влади включають засоби впливу на внутрішній світ, свідомість, ціннісні орієнтації і норми поведінки людини.

Економічні засоби влади — це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (засоби виробництва, родючі землі, корисні копалини, продукти харчування тощо).

Соціальні засоби влади — це здатність підвищення або зниження соціального статусу або рангу, місця в соціальній стратифікації. Соціальні засоби влади збігаються з економічними засобами влади. Так, багатство і прибутки — економічні засоби влади, але вони ж характеризують і соціальний статус (престиж, посада, освіта, соціальне забезпечення тощо).

Культурно-інформаційні засоби влади: знання та інформація, а також способи їх одержання та поширення — інститути науки і освіти, засоби масової інформації.

Силові та інші засоби влади — це зброя та апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені люди. В державі їх ядром є армія, поліція (міліція, служби безпеки, суд та прокуратура) і їх атрибути (будинки, спорядження, тюрми тощо). Силові засоби вла-

ди традиційно вважаються найефективнішим джерелом влади, тому що вони здатні позбавити людину вищих цінностей: життя, свободи, майна та ін.

Але і сама людина — специфічний засіб влади. Люди — це універсальний, багатофункціональний засіб влади, що створює інші засоби влади. Людина — творець матеріальних благ (економічні засоби влади) та інформації (культурно-інформаційні засоби влади), солдат і партієць (політичні засоби), людина, яка володіє знаннями і поширює їх тощо.

Дуже різноманітні і способи владарювання. Говорячи про накази і покору, маємо на увазі певний тип впливу на поведінку інших осіб, який відмінний від того, що звичайно називають впливом. Якщо радять студенту не пропускати занять, регулярно засвоювати теоретичні знання, творчо працювати над першоджерелами, критично ставитись до джерел тощо, і студент, послухавшись поради, відвідує заняття, систематично працює над засвоєнням знань та ін., то можна твердити, що студент рахується з думкою співрозмовника і той так на нього впливає. Впливали на студента аргументацією негативного і позитивного вибору. У таких відносинах відсутні елементи наказу і підкорення, а, отже, і елементи влади.

Процес владарювання упорядковується і регулюється спеціальним механізмом влади — системою організацій, об’єднань людей і норм, їх устрою і діяльності. У суспільстві механізмом влади виступають державні органи, право, політична система, політичний режим тощо.

Види влади.

Види влади

Відповідно до засобів влади, виділяються види влади: економічна, соціальна, духовно-інформаційна, примусова (яку часто називають політичною) і політична. В залежності від суб’єктів, влада ділиться на державну, політичну, профспілкову.

Політична влада

Політична влада — це політичне панування, політико-правова гарантія певного типу економічних, соціальних відносин, один з видів авторитету, власне, політичного авторитету. Політична влада — один з найважливіших проявів влади, що характеризується реальною здатністю певної соціальної спільності (класу, страту, нації або іншої соціальної спільності), а також індивідів, які відображають її інтереси, здійснювати, реалізувати свою волю за допомогою політики і правових норм.

Функції політичної влади визначені їх змістом: формування політичної системи суспільства, організація його політичного життя, політичних відносин, що включають відносини між державою і суспільством, суспільними групами, класами, асоціаціями, політичними інститутами, апаратами і органами державного

управління, політичними партіями, громадянами та ін., управління справами суспільства і держави на різних рівнях; керівництво органами влади і політичними, а також неполітичними, процесами, контроль політичних та інших відносин і нарешті — створення певного, характерного для того або іншого суспільства типу управління, політичного режиму і державного ладу (монархічного, республіканського), і т.д.

Державна влада

Що таке державна влада? Чи тотожна політична влада

державній владі? Будь-яка державна влада розуміється як політична влада. Проте не всяка політична влада є державною владою.

Звичайно ж, державна влада — це влада, що здійснюється за допомогою відокремленого на певній території державного апарату. На територію поширюється державний суверенітет. Територія підконтрольна, підвладна, державним структурам надається можливість вдаватись до засобів організованого і законодавчого правового насилля. Державна влада — це найвище, найповніше відображення політичної влади — є політично найрозвинутішою владою.

Економічна влада — це об’єктивно обумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підкоряє своїм інтересам інтереси інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника.

Соціальна влада — визначає положення статусу, посад, пільг іпривілеїв в соціальній структурі суспільства. В сучасних умовах

за допомогою соціальної політики держави впливають на соціальне становище населення, викликаючи тим самим його лояльність і підтримку. В Iталії, Швеції, Федеративній Республіці Німеччині та інших країнах Європи, Латинської Америки і Азії, і Канади проявляється тенденція: прагнення до розподілу

економічної та соціальної влади і до демократизації соціальної влади. На підприємствах дедалі більше утверджуються правові норми: власник позбавлений права приймати або звільняти працівника, особисто визначати йому розмір заробітної плати, підвищувати або понижувати в посаді, змінювати умови праці тощо.

Духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, що здійснюється за допомогою наукових знань, інформації. В сучасних умовах без опори на знання влада в суспільстві не може бути ефективною. Для безпосереднього впливу на свідомість людей, забезпечення їх лояльності і підтримки ними уряду і його рішень саме широко використовується знання та інформація, за допомогою інститутів соціалізації (школа, інші освітні установи, культурно-освітні товариства, асоціації та ін.), засобів масової інформації здійснюється саме вплив, дія на людей, формується

покора за переконанням, обґрунтовуються мотиви і свідомість, ціннісні орієнтації.

Примусова влада здійснюється над людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили. Нерідко примусова влада ототожнюється з владою політичною. Однією з важливіших відміннихознак політичної влади є, безумовно, легальне використання силив межах всього суспільства. Та насилля, фізичний примус використовується і неполітичною владою (у стосунках між підприємцями і робітниками, між деспотом — главою сім’ї і її членами,між ватажком і членами злочинної шайки та ін.).

Iнші види влади: сімейна, профспілкова, партійна, міжнародна (НАТО).

За функціями влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову.

За способами взаємодії суб’єкта і об’єкта влади — демократична, авторитарна та інші влади.

3. Законодавча, президентська, виконавча та судова влада в Україні.

Законодавча влада - це делеговане (надане) народом своїм представникам у парламенті право видавати закони.

Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Діяльність ВР визначається Конституцією та низкою законів.

Верховна Рада є загально-національним, виборним, колегіальним органом державної влади. ВР складається з однієї палати і має конституційний склад - 450 депутатів. Строк повноважень ВР становить 5 років.

Основні повноваження Верховної Ради України:

1)призначення всеукраїнського референдуму (по питаннях зміни території України, призначення виборів Президента України, чергових позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

2)визначення засад зовнішньої і внутрішньої політики;

3)затвердження загальнодержавних програм економічного, наукового, технічного, національно-культурного розвитку;

4)затвердження державного бюджету, його контроль;

5)усунення Президента України в порядку імпічменту;

6)затвердження програм діяльності КабМінуУкраїни, контроль за діяльністю КабМіну.

 

Найважливішим повноваженням є прийняття законів і внесення змін до Конституції України.

Правовий статус Президента України.

Термін «президент» походить від латинського «praisidens» і означає «той, що сидить попереду». В Україні посаду Президента засновано законом від 5липня1991р., а перші вибори відбулися 1грудня1991р.

За Конституцією 1996р.- Президент є главою держави.

Президентом може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг 35років, має право голосу, проживає в Україні 10 останніх років перед днем виборів і володіє державною мовою. Особа, не може бути Президентом більше як 2 строки підряд. Термін повноважень Президента - 5років.

Правовий статус і повноваження Президента визначає Розділ V Конституції України: статті 103,104.

Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в інших органах державної влади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу ради підприємства, що має на меті отримання прибутку.

Президент користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента винні особи притягаються до відповідальності.Звання Президента охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент не був усунутий в порядку імпічменту.

Він є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини; забезпечує незалежність, національну безпеку, правонаступництво.

- -представницькі повноваження ст.106 п.2.3.

- Президент України:

- -представляє державу в міжнародних відносинах;

- -здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;

- -веде переговори та укладає міжнародні договори України;

- -приймає рішення про визнання іноземних держав;

- -призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України;

- -приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав.

- -повноваження, пов’язані з призначенням і звільненням з посад ст.106 п.5.9.11.

Президент України вносить подання до ВРУ про призначення:

- Прем’єр-міністра України (подання вноситься за пропозицією більшості ВРУ не пізніше, ніж через 15 днів з часу одержання такої пропозиції);

- Міністра оборони України;

- Міністра закордонних справ України;

- Голови Служби безпеки України;

- Президент України призначає і звільняє:

- Прем’єр-міністра України (за згодою Верховної Ради України)

- призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

- за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального Прокурора України та звільняє його з посади;

- за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України

- половину складу Ради Національного банку України;

- половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

- -повноваження у сфері нац.безпеки і охорони ст.107

Президент України:

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил, інших військових формувань;

- присвоює вищі військові звання;

- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони;

- очолює Раду Національної безпеки та оборони;

- вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни;

- -повноваження у сфері законодавства ст.106 п.6.7.

- має право законодавчої ініціативи;

- підписує закони, прийняті Верховною Радою;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної Ради (крім законів, що вносять зміни до Конституції України);

Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції (розділів I, III, XIII);

- проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

- скасовує акти Кабінету міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

- -призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конст. (РозділІ,ІІІ,XIV)зупиняє дію актів Кабміну.

- -повноваження у сфері правосуддя ст..106 п.20.21.

Президент України:

- призначає третину складу Конституційного Суду;

- призначає суддів судів загальної юрисдикції вперше на 5 років;

- утворює суди у визначеному законом порядку;

- здійснює помилування.

- -повноваження в питаннях громадянства (про прийняття, припинення,надання політичного притулку.

Президент присвоює вищі дипломатичні чини, нагороджує державними нагородами.

Повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради:

- Президент України припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (депутати не можуть обрати Голову ВРУ).

- протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій (більшість);

- протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

- Для забезпечення здійснення своїх повноважень Президент створює постійно діючий орган - Адміністрацію Президента України. Голова Адміністрації Президента - призначається і звільнюється Президентом.

 

СТ.113,114, РОЗДІЛ VI Конституції України

Органами виконавчої влади в Україні є:

1)Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

2) Місцеві та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

Правовий статус Кабінету Міністрів України визначає розділ VI Конституції України та закон України «Про Кабінет Міністрів України». Конституція зазначає, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і ВРУ та підконтрольний й підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів керується Конституцією та законами України.

До складу Кабінету Міністрів входять: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, 3 віце-прем’єр-міністри, міністри. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство.

Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади членів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку.

Основними функціями Кабінету Міністрів України є:

-забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

-вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

-забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

-розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

-забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності;

-розробка проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету, подання Верховній Раді звіту про його виконання;

-здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю;

-організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

-спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади.

Судова влада — одна з гілок влади, яка здійснює правосуддя, тобто розглядає та вирішує справи про правопорушення (злочини) та спори про права. Органи, що здійснюють цю діяльність, називаються органами судової влади. Правосуддя здійснюється судами.

Суд — це орган держави, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних і цивільних справ та прийняття у цих справах законних рішень.

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Перше призначення на посаду професійного суді строком на п’ять років здійснює Президент України. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридич­ну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як 3роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

4. Політична система суспільства: поняття, структура та функції.

Політична система – це сукупність взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об'єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, становлення і функціонування політичної влади в суспільстві.

Засновником теорії політичної системи вважається Д. Істон який представляв її як механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Д.Істон підкреслював, що системний аналіз заснований на понятті «системи, зануреної в середовище».

Політична система також - це розмаїття структур, взаємозв'язків, комунікацій, нормативів, процесів, за допомогою яких владні відносини систематично мультиплікуються на всіх рівнях, в різних формах і на всій території країни.

Поняття політичної системи охоплює сферу політичної діяльності, всіх осіб та всі інститути, які беруть участь у політичному процесі (П. Шарон).

Існує п'ять факторів, які впливають на формування політичної системи (за А. Боднером):

1. стабільність природного середовища, в якому живе певна нація або її окрема група;

2. матеріальні продукти її діяльності;

3. сукупність цінностей і зразків поведінки, знання і уявлення про світ, які передаються з покоління в покоління;

4. суспільні інститути, які кожне покоління сприймає як даність;

5. зовнішнє середовище нації, яке створює разом з нею певне коло цивілізації і культури, а також політичні умови.

Характерними ознаками політичної системи є її цілісність, інтегративність, універсальність, здатність змінювати свою структуру, функції.

Політична система - це відкрита система, тому що в процесі свого функціонування вона обмінюється інформацією з навколишнім світом. Системоутворюючою ознакою політичної системи є форма державної влади.

Як будь-яка інша система, політична система має свою структуру.

Компонентами цієї структури є: державна влада, політичні відносини, політична організація суспільства і політична культура.

Ряд вчених називає такі компоненти структури політичної системи, як політична організація, політичні відносини, політичні і правові норми, політична свідомість.

Виходячи із соціокультурної детермінантитипу правління Макс Вебер поділяв системи на традиційну і раціональну (бюрократичну).

В сучасній політології базовими моделями систем за характером розподілу влади вважаються авторитарні і плюралістичні системи.

Г. Алмонд виділив:

· політичну систему англо-американського типу;

· континентально-європейського типу;

· традиційну;

· таку, що розвивається;

· комуністичну.

За Д. Коулменом політичні системи бувають: традиційними, патріархальними, змішаними, сучасними.

Д. Істон (“Політична система”- 1953, ”Системний аналіз політичного життя” – 1965) звертав увагу на те, щополітична система це cамоврегульований, саморозвинутий організм, який реагує на зовнішні імпульси і складається з підсистем: парламенту, уряду, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських рухів.

Р.Арон і У.Ростоу, залежно від типу суспільства поділяють політичні системи на традиційні, тоталітарні і модернізовані.

Найбільш популярною є поділ політичних систем на демократичні і недемократичні.

Історичними формами недемократичних (або автократичних) систем є тиранія, диктатура, деспотія, абсолютна монархія.

В сучасній політичній науці автократичні системи поділяють на авторитарні і тоталітарні. Різниця між ними складається у відношенні до громадянського суспільства.

Функції політичної системи спрямовані на збереження і розвиток владних відносин і їхнього середовища – суспільства.

Це такі функції як: функція інтеграції, адаптивна функція, функція самозбереження (або підтримки моделі), функція соціалізації, функція рекрутування, функція регулювання (націоналізація, етатизація), мобілізаційна (екстраакційна) функція, дистрибутивна (розподільна) функція, функція реагування.

В демократичному суспільстві найбільш розвинутою є функція реагування.

Всі функції взаємозалежні і доповнюють одна одну.

Існує інша типологія функцій:

1.інтеграційна;

2.цілевизначальна;

3.організаторська;

4.регулятивна;

5.контролююча.