Консультування – це специфічний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками. Розгляд цих ознак почнемо з визначення самого поняття „психологічне консультування”. Це поняття є чи не найбільш вживаним в літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності.
Можна сказати, що у вітчизняній психології загальноприйнятими є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін „психологічне консультування” вживається як синонім понять „психотерапія” (поза медична модель) і „психологічна корекція”, оскільки вказані поняття, на думку авторів, тотожні як за змістом (використання групової динаміки, особливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою – створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу.
Інші автори, не заперечуючи близькість за змістом понять „психологічне консультування” і „психотерапія”, вважають доцільним усе ж закріпити поняття „психологічне консультування” за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття „психотерапія” сфері допомоги психічно хворим, оскільки, по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-консультанта і психотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюють передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е.Ейдеміллер, В.Юстицький, Г.Абрамова).
Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації міжособистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв’язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю.Альошина). Отже, розмежування понять „психологічне консультування” і „психотерапія” тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт, що зумовлює різні вимоги до ступеня їхньої психологічної підготовки.
У галузі вікової та педагогічної психології поняття „психологічне консультування” найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностично-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної компетенції педагогів і батьків (І.Дубровіна, Р.Овчарова).
Психологічне консультування слід відрізняти від рекомендацій (Р.В.Овчарова називає їх консультаціями), що надаються батькам, вчителям, дітям; сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдатись до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу. Досвід роботи показує, що такі консультації рідко бувають ефективними, оскільки клієнти сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, припускаються помилок, що в свою чергу викликає опір. Клієнти починають запевняти, що всі ці рекомендації вони виконують, але це не допомагає.
Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні і рекомендаційні, а й корекційні (Г.Бурменська, О.Карабанова, О.Лідерс).
Поняття психологічного консультування вживають і в тих випадках, коли йдеться про формування різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплект послуг, що надається у психологічній консультації.
Як бачимо, у вітчизняній психології поняття „психологічне консультування” вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що у теорії та практиці психологічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, котре має свої традиції щодо тлумачення понять „психологічна допомога”, „психологічне консультування”, „психотерапія” тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними.
Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної допомоги неможливе без подолання плутанини у вживанні понять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв’язку з цим доцільно дотримуватися позиції розмежування понять „психологічне консультування” і „психокорекція”, „психотерапія”. Аналіз різних поглядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою проводиться це розмежування, є характер завдань, котрі стоять перед спеціалістом, що надає допомогу: у випадку психологічного консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни: відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомоги: тип клієнта, з яким має справу спеціаліст, проблеми, що вирішуються, форми робот, її тривалість тощо.
Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консультування майже завжди містить у собі психотерапевтичні елементи, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психотерапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обходиться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на ній обставині, що у світовому психологічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вважаються більш глибоким рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, більш глибоких знань і більшої майстерності. Різні вимоги до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визначають як різні рівні їхньої професійної компетентності, так і різні галузі практики психологічної допомоги.
Психологічне консультування – це процес створення психологом теплих умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з іншими людьми, по-новому бачить і оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв’язання, бере відповідальність за своє життя на себе. Основне завдання психологічного консультування, за словами В.М. Федорчука, полягає у тому, щоб допомога клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, змінити його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. На відміну від психотерапії, при якій психолог активно формує у клієнта певні навички, у психологічному консультуванні клієнт сам працює над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Якщо результатом психокорекції є зміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда.
Психологічне консультування використовується у тих випадках, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективно у роботі з особами, які здатні до глибокого самоаналізу, можуть критично поставитись до себе. Тому цей вид психологічної допомоги можна проводити з учнями підліткового та юнацького віку, з вчителями, батьками.
