Кваліфікаційні та найважливіші рольові функції психолога-консультанта.

Одне з найважливіших питань, що виникли на початку впровадження в практику інституційної психологічної допомоги, питання про те, хто професійно може виконувати ці обов’язки.

За умов тоталітарного правління, коли функції спільного благодійника й гаранта покладалися на політичну систему, ядром якої була комуністична партія, а інститутом реалізації могутності-держава, ніякої потреби, ніякої необхідності в існуванні іншої психологічної допомоги, окрім тої, що виходить від самої держави та його „політичного ядра”, не було. Політика державного патерналізму передбачала структуру ієрархічну систему ідеологічного та політичного патронажу громадян, що здійснювалася за допомогою корпусу парторгів, комісарів, секретарів комсомолу та піонервожатих. Будь-який член суспільства з молодшого шкільного віку включався до безперервного конвеєра державного патронажу, який не лише культивував авторитет та саму собою зрозумілу доцільність комітету комсомолу, парторгів в армії, партійного комітету (згадаймо хоча б численні звернення до цих інстанцій з приводу подружньої невірності, пияцтва та ін.), але й прямо забороняв недержавну психологічну допомогу (наприклад, з боку церкви, релігійної общини та ін.). Міф про людяного парторга, про душевного секретаря райкому, який всупереч черствому бюрократові з райвиконкому, задовольняв прохання пенсіонера про виділення дров, міф про те, що „там завжди допоможуть”, був не лише ідеологічною вигадкою. Це був реальний міф, який структурував та реалізовував у певному розумінні й психологічну допомогу. Реальність міфу забезпечувалася реальною системою влади, тобто розпорядженням ресурсами, проведенням певної політики й тому подібне. З середини 70-х рр., очевидно під впливом надзвичайно потужного у США й у цілому на заході руху „наставництва”, у Радянському Союзі була ініційована довгочасна компанія „наставництва”. „Наставникові”, як правило, авторитетній у даному учбовому або виробничому колективі людині, доручалося психологічне шефство над підлеглими, тобто очікування, догляд під час несприятливих життєвих обставин, надання допомоги порадою та ділом. Наставництво відносилося в основному до молоді або до тих, хто на заслуговував довіри з точки зору достатньої соціологізації (особи після ув’язнення). А в тих випадках, коли були неприємності в сім’ї, проблеми у стосунках з керівниками, раптове сімейне нещастя, радянські жінки приходили з надією до парткому й отримували моральну та соціальну підтримку. Інша справа – якою врешті й наскільки психологічною була ця допомога. В основному вона полягала у наданні соціальної та емоційної підтримки, підтвердженні ідеологічних орієнтацій. Ні про яке власне особистісне пропрацювання мови бути не могло.

З крахом комуністичної системи правління лишилося в минулому: парткоми та парторги, наставники та замполіти, але лишилися людські проблеми. І тепер, як ніколи, наше суспільство потребує, по-перше, кваліфікованих спеціалістів, а по-друге – принципово іншої системи регуляції громадських зв’язків для надання повноцінної психологічної та соціальної допомоги кожній людині в ситуації, коли без такої допомоги з боку суспільства особистість може зруйнуватися, патологізуватися, а подекуди просто загинути.

Хто і яким чином може забезпечити надання саме психологічної допомоги у нашому реальному сьогоднішньому суспільстві?

Природно, насамперед наш погляд звернеться до фігури вчителя, психолога та психіатра. Навіть коли додати до них працівників служби зайнятості та профконсультації і так званих „народних цілителів”, до яких сміливо можна відносин „екстрасенсів”, „магів”, „астрологів” та інших, все одно цей список не можна зіставити з принципово іншою професійною та культурною традицією країн Заходу, насамперед – англомовного світу та США.

Справді, виключено фігуру лікаря-психіатра з переліку спеціалістів, що мають кваліфікацію та право займатися наданням психологічної допомоги в англомовних країнах. Виключно навіть одіозні фігури астрологів, магів та інших шарлатанів. Навіть у такому випадку перелік спеціалістів лишається значним.

Психолог – насамперед із вищою освітою та вченим ступенем, такий, що регулярно й успішно складає авторитетний іспит на ліцензію в одній із таких галузей: соціальна психологія, психодіагностика, клінічна психологія та власне консультування. Йдеться про чотирьох спеціалістів, із вказанням їх точної спеціалізації, кваліфікації та можливості об’єднання своїх зусиль як у приватній практиці, так і в роботі у кооперативній, академічній або державній психологічній службі.

При цьому клінічний психолог співвідноситься у загальному напрямку роботи з нашим медичним психологом, але з одним уточненням: цей професіонал повинен пройти спеціальну підготовку в галузі надання допомоги людям у вирішенні їх психологічних проблем.

Консультуючий психолог – спеціалізується, як правило, в галузі проблем, що стосуються соціальних ролей та позицій: проблеми шлюбу та сім’ї (кваліфікація „сімейний терапевт”); проблеми, що стосуються роботи чи зайнятості („консультант служби зайнятості”); „шкільні проблеми” („шкільний психолог”) та ін.

Консультант (counselor) – як правило, не психолог, однак спеціаліст, що пройшов необхідну підготовку в галузі психологічного допомагання. Їх місце роботи здебільшого – середня школа, общинні центри, центри громадського опікування.

Релігійний наставник або пастор – традиційна фігура протестантського світу. Місце їх діяльності – община, навчальні та культурні центри. Особливе місце у процесі надання психологічної допомоги відводиться фігурам психіатра, психоаналітика, медичного психотерапевта та психіатричного соціального працівника, що можуть працювати як у лікувальних закладах (державних та приватних, так і займатися приватною практикою).

Вказані спеціалісти в обов’язковому порядку проходять регулярно ліцензування та є членами однієї з професійних асоціацій, приналежність до якої служить своєрідним гарантом якості роботи і водночас – гарантом захисту прав як консультанта, так і його клієнта. Таких асоціацій у США, наприклад, близько півтора десятка, найкрупніше з них – Американська асоціація консультування та розвитку – нараховує більш ніж 55 тис. членів. Асоціація має власну періодику та інститут супервізорства.

Що стосується організації психологічної допомоги у країнах Співдружності, зокрема в Україні, слід відзначити, що за останні роки переважний розвиток отримали чотири галузі психологічного консультування: у рамках шкільної психологічної служби та службою ВУЗу (психолог у закладах народної освіти), у рамках профконсультації (психолог центру профконсультації), у рамках психологічної служби підприємств (соціальний психолог) та психолог сімейної консультації. Традиційним місцем роботи вітчизняного психолога-консультанта є: психологічна служба школи, ВУЗу та підприємства, сімейне консультування та посада медичного психолога у закладах Міністерства охорони здоров’я. На сьогодні відкриті нові спеціальності у вузах, де передбачена підготовка консультуючих психологів, створені річні факультети перепідготовки вчителів для роботи шкільними психологами, нагромаджений значний досвід роботи шкільних психологів у Москві, Мінську, Києві, Петербурзі, Країнах Балтії.

Психологом-консультантом, якщо так називати людину, яка достатньо професійно, відповідально і на високому рівні займається психологічним консультування може стати тільки та людина, яка має загальну і спеціальну вищу психологічну освіту і, крім того, достатній досвід практичної роботи в ролі психолога-консультанта, високо оцінений спеціалістами і підтверджений відповідним сертифікатом.

Загальною вищою психологічною називається така освіта, коли спеціаліст отримує після успішного закінчення психологічного факультету або відділення вищого навчального закладу–університету та інституту. Спеціальною психологічною називається така освіта, яка передбачає спеціалізацією в одній із галузей психологічної науки і практики. Така подвійна освіта необхідна психологу-консультанту для того, щоб на сучасній науковій основі і з глибоким практичним розумінням справи займатися консультуванням, будучи в стані відповідати, зокрема, на наступні питання:

Яка психологія сучасного клієнта?

Що відбувається в наш час з тим клієнтом, який реально звернувся за допомогою у психологічну консультацію?

Чому клієнту необхідні такі, а не які-небудь інші рекомендації?

Яку дію ці рекомендації повинні будуть здійснити на клієнта?

Як пояснити клієнту на науковій основі значимість даних конкретних рекомендацій?

Відповіді на ці питання повинні бути зрозумілими клієнту і достатньо переконливими для професіоналів-психологів.

Спеціальною практичною називається така психологічна освіта, яка зв’язана з практичною діяльністю психолога-консультанта, з освоєнням ним методів психологічної роботи з людьми, що звертаються за допомогою у психологічну консультацію. Мова в першу чергу йде про такі науково обґрунтовані методи роботи, які викладаються на спеціальних факультетах, де готують практичних психологів з вищою освітою. Достатньо великий досвід практичної роботи психологу-консультанту необхідний тому, що йому приходиться мати справу не з наукою або викладанням психології, а з реальними і часто достатньо складними життєвими проблемами людей. Отримані у вузі знання не перетворюються у вміння без досвіду практичної роботи.

Все сказане досить важливе для нормальної професійної роботи психолога-консультанта. Крім знань та умінь, психолог-консультант повинен володіти рядом спеціальних особистісних якостей. Наприклад, він повинен любити людей, бути здатним без слів розуміти і відчувати їх стан, бути добрим, терпеливим, комунікативним і відповідальним. До даних якостей можна було б додати слова, у свій час сказані про психолога-консультанта відомим спеціалістом в цій галузі Р.Меєм. консультант-психолог, писав він, повинен вміти привертати до себе людей, почувати себе вільним в будь-якому товаристві, бути схильним до емпатія. Головне у справжнього психолога-консультанта – це „доброзичливість і прагнення зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з найкращої сторони і усвідомити свою цінність як особистість”.