Філософська проблема, особливості композиції, сенс центральної метафори новели «Перевтілення» Ф. Кафки.

Визначальною для стилю Ф. Кафки є новела "Перевті­лення", в основі якої лежить фантастична подія — перевті­лення Грегора Замзи у величезну потворну комаху. Зазначмо, що ніхто із численних песимістів світової літератури не показував людину у такому жалюгідному стані, як Ф. Кафка, Поступово розгортається сюжет твору. Грегор Замза — лю­дина, яка терпить страшну метаморфозу, належить до міщан­ської родини з вульгарними смаками, що живе тільки матері­альним життям, і де, крім Грегора, ніхто не працює. Герой новели — комівояжер.;На свою платню він утримує всю сім'ю: батька, матір і сестру Грету, які не можуть та й не хочуть, працювати.; Про свій фах Грегор розповідає так: "Ах, Госпо­ди, —: подумав він, — який важкий фах обрав я собі! День у день у дорозі. Службові турботи багато важчі, ніж на місці в торговельному закладі, а ще до того на мені тяжать ці муки подорожей, клопоти з пересіданнями, нерегулярна погана їжа, завжди змінне, завжди мінливе товариство, де ніколи не бути сердечним стосункам. Хай його чорти беруть усе це!" Грегор більшість часу проводить у роз'їздах, але у перерві між двома відрядженнями (на початку новели) він ночував вдома, і саме;ТОді сталася жахлива подія. "Прокинувшись одного ранку з неспокійного сну, Грегор Замза побачив себе у своєму ліжку перетвореним на велику комаху". Спочатку він не повірив у своє перевтілення, думаючи, що це сон. Такий стан героя можна пояснити несталістю почуттів комівояжера. Коли ми лягаємо спати у незнайомій обстановці, то в момент пробудження можемо відчути якесь збентеження, нереальність того, що відбувається, і це часто повторюється у житті Грегора Замзи. У першій частині новели бачимо Грегора, перевтіленого в жука, але людські враження поки що поєднуються в ньому з інстинктами комахи. Такою є сцена сповзання з ліжка, коли планує людина, а діє жук. Про своє тіло Грегор ще дума», людськими поняттями: "Спочатку він хотів вибратися з ліжка нижньою частиною свого тіла, але ця частина, якої він ще бачив і не міг скласти про неї уявлення, виявилася дух неповороткою".

Підтверджують висловлену думку й інші сцени, наприкла харчування Грегора-комахи. Пояснюючи його стан хворобою яку з часом можна вилікувати, йому призначають звичайну для хворої людини дієту, пропонують молоко. Але, якщо його людський розум приймає цю їжу, то шлунок жука, на жаль, відмовляється від неї. Хоч він і дуже голодний, молоко йому бридке. Так само, коли Грегор-жук розмовляє через зачинені двері з батьками, сестрою та керівником фірми, голос його поступово стає нерозбірливим, і невдовзі його мову вже неможливо зрозуміти.

Комаха нарешті перемагає в Грегорові людину, що спосте­рігаємо у сцені, коли, підсунувши крісло до вікна, він дивиться майже незрячими очима на вулицю. Згадаймо, як реагує комаха на світло: ми завжди знаходимо біля віконного скла різних запорошених жучків, личинок, нещасних комах, що заплуталися в павутинні, муху, що марно намагається подо­лати шибку. До того ж людський зір Грегора настільки упав, що він не може розгледіти навіть протилежний бік вулиці.

Як же реагує родина Замзів на жахливе перевтілення Грегора? Коли стало зрозуміло, що з ним не все гаразд, батьки ладні були допомогти йому: сестру й служницю послано за лікарем і слюсарем. Певність і рішучість, з якою вживано перших заходів, вплинула на нього приємно. Він відчув себе знову в людському оточенні та сподівався на добрі наслідки. Але на цьому будь-які спроби змінити ситуацію скінчилися. Починається період рутини, відчуження. Ми стаємо свідками звичайнісінького дня і вечора в сім'ї Замзів. Батько мав звичку читати вголос газети дружині та дочці. Правда, тепер це припинилося. Родина пристосовується до цілком нового становища.

Привертає увагу абсолютно ненормальна реакція родини на фантастичний жах, що з'явився в їхній оселі. Здавалося б, ця трагедія мала вигнати усіх на вулицю з плачем і криками про допомогу, але воля їх паралізована, і вони спокійно залишаються у своєм усамітненні. "Яке тихе життя веде моя родина, — подумки сказав Грегор".

Сім'я, зокрема і Грегор, не замислюються над причинами незвичайного "перевтілення". Усе сприймається як норма •життя, усі скорилися, покладаючись лише на терпіння. Не "випадково Ф. Кафка малює драму Замзи в стихії повсяк­денності, насичуючи розповідь дрібними буденними деталя­ми. Автор намагається довести, що лихо причаїлося серед Звичайного, буденного життя, постійно перебуває в ньому і ільки чекає слушного моменту, щоб підстерегти людину. Мїиття вороже людині, яка не має засобів впливу на нього..' Зрозуміло, що кожен член родини Замзів по-різному реа­гує на незвичну ситуацію, але ми відчуваємо загальне вороже ставлення їх до Грегора. Хто ж з них (батько, мати чи сестра] найжорстокіший? Спочатку може здатися, що батько: тупаючи ногами й розмахуючи ціпком та газетою, він брутально заганяє Грегора, який виповз у вітальню, назад до його кімнати. Грегорові важко протиснутись у двері. "Тоді батько дав йому ззаду цього разу справді рятівного стусана, і він полетів до середини кімнати". Батько від самого початку прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Так, яблуко, кинуте ним, вгрузло в комашине тільце сердеги Грегора.

Але ще жорстокішою за батька виявляється сестра, яку Грегор любить найбільше і яка в середині новели зраджує його. "Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лиш одне: треба якось здихатись її... Ми мусимо звільнитися від цієї потвори". Зрада Грети фатальна для Грегора. Те, що він втратив людську подобу, а тепер повинен зникнути як комаха, завдає йому останнього удару. Грета не розуміє, що її брат зберіг людське серце, людські почуття пристойності, сорому, гідності. Вона не намагається приховати своєї відрази до смороду в його норі, не приховує своїх почуттів і тоді, коли дивиться на нього. Мати Грегора, що любить сина якось автоматично, теж готова зректися його.

Велике смислове навантаження в новелі мають сцени з меблями. Коли Грета побачила на стіні сліди лапок Грегора, їй спало на думку забрати з його кімнати меблі, щоб той міг вільніше повзати. Мати ж, навпаки, висловлює, може, наївну, але добру думку, не позбавлену людського почуття: "... чи не вийде, що ми, забравши меблі, тим самим ніби покажемо Грегорові, що втратили надію на одужання й остаточно полишили його на самого себе. Мені здається, краще не чіпати в кімнаті нічого, хай Грегор, коли він знову повернеться до нас, знайде все на своєму місці, так йому легше буде забути те, що сталося". На жаль, сестра звикла вважати себе, на відміну від батьків, спеціалістом у справах Грегора, і меблі винесли з кімнати.

Якщо Грегор — людська істота в комашиній подобі, то його родина — комахи в людській подобі, і кожен з них може посісти міеце Грегора. З його смертю вони з полегшенням зітхнули і швидко усвідомили, що мають право насолоджу­ватися життям. Характерно, що після Грегорової смерті слова "батько", "мати" більше не вживаються, читаємо тільки "пан" і "пані Замзи".

Перевтілення Грегора — не біологічне, а соціально-психологічне, метаморфоза душевних станів героя, моральних мук. Стан душі створює форму тіла. Крайня пригнобленість, зацькованість, зневіра — це вже комаха, це смерть. У Ф. Кафки духовне, людське відчуження поступається чуттєвому, дотиковому, предметному: людина перевтілена на щось нелюдське, полишена в своєму попередньому середовищі. Вона вже комаха і ще людина.

Автор не намагається заглянути в душу учасників дивних подій. Для нього важлива насамперед подія, неможливість і небажання розірвати герметичне коло самотності. Грегор приречений на самотність. Якщо до "перевтілення" він уважав себе хай маленьким, але потрібним гвинтиком фірми, любим сином у сім'ї, то тепер виявилося, що все це обман, ілюзія. Усі зацікавлені в тому, щоб якнайшвидше позбутися його. Думка про поразку, безпомічність людини — головна. Услід за автором ми доходимо песимістичного висновку про немож­ливість змінити становище, у якому опинилася людина. Залишаються тільки жалість, співчуття людині-комасі в жор­стокому світі самотності.

Зрозуміло, що Ф. Кафка не був критиком соціальним. Він створив метафоричну картину дійсності, яка постає у нього химерно зміщеною. Сама ж новела — розгорнута метафора, де все набуває переносного значення. Події в новелі фатально

обумовлені, вони розгортаються начебто за законами снів: немає традиційного для художнього твору ні початку, ні кінця,, немає пояснення вчинків, ніхто нічому не дивується, отже, виключа­ється їх однозначна інтерпретація. Ф. Кафка був тонким стилістом і надзвичайно уважно ставився до кожного слова. Ясність, точна, злагоджена інто­нація разюче констрастують із страхітливим світом новели. Алогічна метаморфоза відбувається у цілком логічних, навіть буденних, натуралістично виписаних умовах, і про все це письменник говорить майже з протокольною безсторонністю і байдужістю. Жодна поетична метафора не прикрашає цю абсолютно чорно-білу оповідь.