Антон Павлович Чехов у світовому літературному процесі займає однаково визначне місце і як прозаїк, і як драматург. Але як драматург він визначився раніше. У вісімнадцятирічному віці Чехов розпочав роботу над своєю першою п’єсою, яка не вийшла в світ за життя автора. Але велика робота Чехова-драматурга розпочалася значно пізніше, через вісімнадцять років, з «Чайки», яку було завершено у 1896 році. Сам автор визначав її як роботу незвичну, работу всупереч усім правилам драматургії. «Чайка» — найтрагічніша комедія, сюжет якої складається з лабіринту захоплень і пристрастей, виходу з нього немає, адже немає виходу з низки суперечливих людських почуттів.
Кохання у творі — це сумні факти людських взаємин, які не мають розвитку: учитель Медведенко кохає Машу, Маша палко закохана в Треплева, Треплев безнадійно страждає за Ніною, яка, в свою чергу, кохає Тригоріна. Події рухаються повз героїв п’єси. Безумовно, Треплев і Ніна могли б скластися в чудову пару і бути щасливими. Але вона кохає Тригоріна, який після нетривалого роману з нею повернеться до Аркадіної. Усі ці нелогічні взаємини створюють дисгармонію п’єси, що з унікальної комедії-трагедії перетворюється на звичайнісіньку драму.
Драма «Чайка» наскрізно пройнята атмосферою неблагополуччя. Уній немає щасливих людей. Героям твору не таланить ні в великому, ні в найменшому, всі вони неудачники. Атмосфера самотності переслідує кожного з героїв.
Учитель Медведенко не може говорити ні про що, крім матеріального достатку, адже це проблема всіх учителів того часу: «Я получаю всего двадцать три рубля в месяц, да еще вычитают с меня в эмеритуру, а все же я не ношу траура».
Маша відверто розповідає всім, що вона нещасна: «А у меня такое чув-ство, как будто я родилась уже давным-давно; жизнь свою я тащу волокном, как бесконечный шлейф… И часто не бывает никакой охоты жить».
Отже з перших актів п’єси зрозуміло, що в її атмосфері панує загальне невдоволення життям. Люди надто поглинуті власними бідами, і тому вони не чують одне одного. Атмосфера твору — це атмосфера суцільної психологічної глухоти.
І на фоні цієї атмосфери — чайка-символ, який набуває різних значень, по-різному живе в душі молодих героїв п’єси — Треплева і Ніни.
Ніна після усіх своїх нещасть почала відчувати себе чайкою, яку від нудьги підстрелила людина. Словом чайка вона підписувала свої листи, коли зневірилась у житті. Але Ніна — людина сильна, людина, яка вміє боротись і мріяти: «Я уже настоящая актриса, я играю с наслаждением, с восторгом, пьянею на сцене и чувствую себя прекрасной. А теперь, пока я живу здесь, я все хожу пешком, все хожу и думаю, думаю и чувствую, как с каждым днем растут мои душевные силы…».
Для Треплева чайка — це теж символ, але символ того, що не збулось. І хоча для нього, відомого письменника, пошуки сенсу життя так і не скінчились, але його, як і Ніну, можна віднести до одного табору, Тригоріна і Аркадіну — до іншого.
Якщо Треплев до останньої миті в розпачі: «…я все еще ношусь в хаосе грез и образов, не зная, для чего и кому это нужно. Я не верую и не знаю, в чем мое призвание», то для Тригоріна і Аркадіної образ чайки — це «не помню» або «не знаю».
Герої «Чайки» не можуть пробитись одне до одного, бо розмовляють лише для себе:
«Аркадина. Как меня в Харькове принимали, батюшки мои, до сих пор голова кружится!
М а ш а. Тридцать четыре.
А р к а д и н а. Студенты овацию устроили… Три корзины, два венка и вот… (Снимает с груди брошь и бросает на стол.)
Ш а м р а е в. Да, это вещь…
М а ш а. Пятьдесят!..
Д о р и. Ровно пятьдесят?
А р к а д и н а. На мне был удивительный туалет… Что-что, а уж одеть-ся я не дура.
П о л и н а А н д р е е в н а. Костя играет. Тоскует, бедный».
Долі героїв, незважаючи на їх зовнішні і внутрішні розбіжності, перегукуються, зливаються в єдиному звучанні, із багатьох відголосків і відлунь виростає єдина доля і єдиний для всіх настрій. Можливо, саме цей настрій призвів до загибелі Треплева.
У п’єсах Чехова приглушені конфлікти, відсутній чіткий розподіл героїв на позитивних і негативних. Зло у п’єсі «Чайка» розчинилось у буденному житті героїв, тому винуватця усіх невдач не знайти.
Але найголовніше, що в «Чайці» А. П. Чехов відкрив нові можливості зображення характеру. Він розкривається не в боротьбі за досягнення мети, а в переживанні життєвих протиріч. У творі з’явився «підтекст». Автор кидає свій зір у майбутнє, а розв’язки, як і завершення людських доль, у нього немає… У цьому полягає вся суть чеховської драми «Чайка».
44. Ідея «двобою з життям» та «любові-ворожнечі» у поезії О. Блока «Весно, весно, без меж і без краю…»
Цикл "Закляті вогнем і мороком" (збірка "Фаїна"), до якого увійшов цей вірш, містив одинадцять поезій, що спочатку мали заголовки, які, поєднуючись в одну фразу, давали нові контури образу Прекрасної Дами: "Приймаю, У вогні, І у мороку, Під тортурами, В снігах, І в далеких залах, І на краю безодні, Безумством заклинаю, В дикому танці, І знову покірний, Тобі віддаюсь".
У вірші співіснують космічний і реальний плани. Ліричний герой силою свого духу поєднує світ в одну цілісну картину, висловлюючи ставлення до життя:
Метонімія перших рядків (весна, що має кінець і край, замість дійсно безмежного світу) сприяє відтворенню образу життя як торжества краси, музики, гармонії у світі. Це не стільки реальне, скільки ідеальне, можливе життя вітає поет "дзвоном щита", бо саме таке життя він готовий прийняти і захищати. Вірш спрямований у майбутнє, на перетворення дійсності.
Сучасне як поріг майбуття, складність руху до нього —
це також входить у блоківське розуміння життя. Щире поривання вперед, праця для майбутнього зустрінуть на своєму шляху успіхи й невдачі, але не в цьому річ. У складній чаші почуттів борця, серед яких може бути і горе, і плач, і торжество, — все закономірно, природно. Головне — відчуття радості життя, потяг до майбутнього, пристрасність його чекання. Ліричний герой, живучи в ідеальному світі, бажає змінити все навколо.
Вірш сповнений енергії внутрішньої боротьби. На думку автора, всі суперечності життя вирішуються в душі людини, яка має визначити свій ідеал і позицію у світі.
Сенс життя — у самому житті, яким би воно не було, — така головна думка твору. Весна — символ краси, романтичного піднесення душі, змін, що охоплюють не тільки природу, а й увесь світ.
О, весна без конца и без краю -
Без конца и без краю мечта!
Узнаю тебя, жизнь! Принимаю!
И приветствую звоном щита!
Принимаю тебя, неудача,
И удача, тебе мой привет!
В заколдованной области плача,
В тайне смеха - позорного нет!
Принимаю бессонные споры,
Утро в завесах темных окна,
Чтоб мои воспаленные взоры
Раздражала, пьянила весна!
Принимаю пустынные веси!
И колодцы земных городов!
Осветленный простор поднебесий
И томления рабьих трудов!
И встречаю тебя у порога -
С буйным ветром в змеиных кудрях,
С неразгаданным именем бога
На холодных и сжатых губах...
Перед этой враждующей встречей
Никогда я не брошу щита...
Никогда не откроешь ты плечи...
Но над нами - хмельная мечта!
И смотрю, и вражду измеряю,
Ненавидя, кляня и любя:
За мученья, за гибель - я знаю -
Все равно: принимаю тебя!
