Символіка образів та новаторство візуального оформлення твору Гійома Аполлінера «Зарізана голубка та водограй».

О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Марее
Єтто Лорі Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє

Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї Даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходи луна
Б’ють відгомоном до небес
Ви в сонну воду глядитесь
І погляд ваш вмирає десь
Де Брак де Макс Жакоб Дерен
Що в нього очі як той Рейн
Де милий Кремніц волонтер
Вже може їх нема тепер
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Тим олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті

Написаний під впливом подій Першої світової війни, вірш був надрукований за півроку до смерті Г. Аполлінера, у квітні 1918 р., в збірці "Каліграми. Вірші Миру і Війни". Поет сприйняв війну як всесвітній апокаліпсис, що поставив під загрозу життя людства. Тому він відгукнувся на трагічні події схвильованим ліричним монологом, сповненим невимовного болю й глибокої тривоги за теперішнє і майбутнє.

Твір побудовано за принципом антитези: з одного боку, природне життя — голубка, водограй, люди, а з іншого — кров і насильство.

"Ранене" сонце на "багрянистім горизонті" стає символом загальної трагедії й надає твору попереджувального характеру. Автор застерігає людство від небезпеки самознищення.

Вірш має форму звернення до сучасників, яких розкидала по світу війна або забрала до себе смерть. Поета хвилює доля дівчат, що розцвітали для життя й кохання, але їм не судилося бути щасливими.

Антитеза, побудована на паралелізмі (убиті — розквітлі), 8 особливою силою підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання: "Де ви дівчата Я вас питаю" залишається без відповіді. Образ водограю набуває значення символу скорботи, гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих. Печаль душі не виплакати, як не може скінчитися вода у водограї. Внутрішня емоційна напруга зростає у другій і третій строфах, де згадуються друзі поета.

Звертання до друзів теж залишається без відповіді, бо мертві не можуть говорити. І знову "рида водограй", а "душа ятриться з непокою". У четвертій строфі виникає слабка надія: "А як вони іще живі десь б'ються на Північнім фронті", однак її заступає образ закривавленого сонця.

У кінці вірша поєднуються глибокий трагізм і віра поета у можливість спасіння людства. Олеандри "всі в крові", але сонце мс померло, воно — "ранене", а значить, його, як і світ, ще можна врятувати.

Асоціативна образність, нетрадиційна метафоричність, під­креслена експресивність, відсутність синтаксичного поділу тек­сту, неоднорідність строфіки — ці риси надають особливої неповторності творчому методу Г. Аполлінера. За словами В. Не­мила, поетичне мистецтво письменника подолало "кордони однобокості й нужди" і вийшло "у всесвітній простір", поставивши питання загальної світобудови і сенсу буття кожної особистості.

Антивоєнний пафос твору поєднується з глибокими філософськими прозріннями автора. "Голубку" Г. Аполлінера можна вважати своєрідною емблемою його творчості. Це символ природи, високої краси, духовного очищення світу, до яких завжди прагнув поет. Усе життя він утверджував гуманістичні ідеали, тому його душа не могла змиритися з видовищем "зарізаної" голубки у чистому водограї.

Геній Г. Аполлінера багатогранний і до кінця ще не розгаданий. Тісно пов'язаний з авангардистськими течіями початку XX ст., він не вміщується в рамки жодної з них. Об'єднавши досягнення фольклору, літературні традиції і найсучасніші мистецькі форми, він створив різнобарвний поетичний світ, де панують епічний погляд на сучасність, ліризм у розкритті почуттів і філософське заглиблення у найскладнішу категорію — життя. Його поезія містить безліч інтонацій, відтінків змісту, асоціацій, які поєднуються в єдиній площині — рухливій душі особистості, що стала для письменника невичерпним джерелом натхнення і голов­ною метою творчості. Г. Аполлінер схиляється перед люди­ною, яка, на його думку, є безмежним космосом зі своїми планетами—почуттями та зірками—думками, разом вони створюють величну симфонію, сповнену гармонії й краси.