Концепція світу та людини, проблема морального вибору в екстремальних ситуаціях, цінність особистісного начала та обов’язку перед людством (за романом А.Камю «Чума»).

Це філософський роман — притча, в якому висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного зла (за словами автора, "явний зміст "Чуми" — це боротьба європейського Опору проти фашизму)". Але цим зміст його не вичерпується. Як зазначав А. Камю, він "поширив значення цього образу (чуми) на буття в цілому". Це не тільки чума (коричнева чума, як називали фашизм у Європі), а й зло взагалі, невід­дільне від буття, властиве йому завжди. Чума — це й абсурд, що осмислюється як форма існування зла, це й трагічна доля людська, бо зло нездоланне. Важливим у проблематиці "Чуми" є те, що вона знаменує перехід самого письменника від "самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу треба поділяти", еволюцію в напрямі до солідарності та спів­участі.

Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Алжир), жахливої епідемії, яка штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про це доктор Ріє — людина, що визнає лише факти, прагне до точності їх викладу, не вдаючись ні до якого "художнього" прикрашення. За вдачею, світосприйняттям, характером занять, перебігом подій він орієнтується лише на розум та логіку, не визнає двозначності, хаосу, ірраціональності. Ріє виконує свій обов'язок лікаря, допомагає хворим, ризикуючи власним життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі злом взагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, передусім Тарру. Для них чума, зло — це щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворий, все одно носить хворобу у своєму серці.

Люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але вони не можуть його знищити як категорію світобудови. І тому у фіналі роману під радісні вигуки городян, які святкують звільнення від страшної хвороби, доктор Ріє думає про те, що ця радість тимчасова, він знає, що, "...можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста".

Роман написано у формі хроніки однієї епідемії, спрямова­ної передусім на об'єктивну фіксацію подій. Це монолог доктора Ріє, який подекуди переривається словами й думками Тарру, зрідка — роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє і Тарру — головні герої — часто виступають від імені автора, їм він доручає формулювання ключових думок, їхніми вустами описує найважливіші події чумної епідемії. Вони виконують свій професійний і людський обов'язок, свідомо нехтуючи нсік'зпекою, сімейним затишком, подружніми почуттями.

Характерна й історія паризького журналіста Рамбера, який поривався із зачумленого Орана до коханої жінки, а коли така можливість з'явилася, відмовився нею скористатися і ««лишився в санітарній дружині доктора Ріє. Залишився тому, що інакше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час лихоліття "соромно бути щасливим одному". Привертає до себе увагу й образ Грана — маленької людини з її безневинним графоманством і невичерпною добротою та самовідданістю Панлю, мати Ріє, контрабандисти, інші епізодичні персонажі часто з'являються на сторінках твору, щоб висловити певну думку. Вони мають індивідуальні риси, не позбавлені деяких вад, але виявляються готовими до самопожертви. Усі вони разом і побороли страшне лихо, їхня солідарність стала запору­кою спільної перемоги. Це важливий момент у творчості А. Ка-мю, який починав мистецький шлях з утвердження індивідуа­лістичних позицій і абсурдності буття.

Жанр роману-хроніки зумовлює особливості стилю цього визначного твору. Підкреслена об'єктивність визначає добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій та коментарів до них. Але загальний зміст роману-притчі набагато глибший. Він має загальнолюдський і "позачасовий" підтекст. У філософсько-інтелектуальному розумінні його можна розглядати як своєрід­ний авторський монолог. Окремі персонажі, що виголошують його, відтворюють різні сторони авторського світогляду. У цьому розумінні роман — це полілог і водночас розмова з самим собою, що, однак, не позбавляє персонажів індивіду­альних рис, глибокої мотивації їхніх вчинків.

Особливості стилю роману підкреслюють послідовність розвитку творчої манери А. Камю, дотримання традицій поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що відзначається універсальністю змісту. "Чума" алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але, на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, відзначається смисловою багатозначністю. З цього погляду вона наближається до міфу, стає надкультурним (не належить до однієї якоїсь культури), загальнолюдським явищем. "Чума" — одне з найвидатніших подій у цьому жанрі, поряд з "Мобі Діком" Г. Мелвілла, "Процесом" Ф. Кафки, "Котлованом" А. Плато-нова. Водночас це роман-попередження, роман-пересторога, що також робить його явищем загальнолюдським і позачасо­вим.