Вивчення проблеми людини у філософії слід почати з проблеми її становлення, тобто з виявлення сутності антропосоціогенезу — єдиного процесу становлення людини і суспільства. Цю проблему розглядають релігія, філософія, низка конкретних наук, зокрема, антропологія, історія, археологія та ін.
Так, спільною у всіх міфологічних і релігійних сказаннях про появу людини на Землі є ідея створення людини вищими силами. У міфах Месопотамії, Єгипту, Греції, Індії, Китаю та інших країн розповідається про створення людей з глини або землі богами. У найбільш завершеному вигляді релігійне вчення про створення людини Богом подано в Біблії. Це вчення є основою теїстичної антропологічної концепції у філософії.
Природнича наука антропологія зосереджує головну увагу на самому процесі еволюції людини, її основних етапах. Антропологи сходяться в думці, що період становлення людини охоплює величезний проміжок часу — в 3—3,5 млн років — і є третім грандіозним стрибком в історії Всесвіту після виникнення самого Всесвіту і виникнення живого з неживого. Поштовхом до антропогенезу стали зміни в кліматі, які змусили предків людини — австралопітеков перейти до прямоходіння, щоб звільнити руки для збиральництва і полювання. Використання випадкових предметів для полювання і захисту, потім їх удосконалення і, нарешті, обробка, виготовлення, організація спільних дій на полюванні — усе це сприяло зміні пропорцій тіла, розвитку мозкових структур і функцій.
Серед наукових концепцій походження людини найбільш поширеною і впливовою є еволюційна, у джерел якої стоять Ж.-Б. Ламарк і Ч. Дарвін. Під впливом мінливості, спадковості, природного відбору здійснюється еволюція в органічному світі, поява нових видів. X. де Фріс додає і такий фактор, як великі одиничні мутації. Вищим щаблем еволюційного розвитку є людина. Еволюційна концепція — не тільки основа науки антропології, а й раціональна передумова філософського вчення про людину, тому що поєднує й роз'єднує світ природи і світ людської культури, історії.
Філософи зосереджують увагу на рушійних силах, змісті процесу антропогенезу, розглядають його як антропосоціогенез, тобто єдиний процес формування людини і суспільства. І підходять до розв'язання цієї проблеми або з позицій ідеалізму, або з позицій матеріалізму. Головна ознака присутності людини у світі — знаряддя праці. Людина є перш за все творець знарядь праці — Homo Faber. Вона перейшла від пристосування до природи до пристосування природи до себе. Праця потребувала для свого розвитку взаємодії. Тобто виготовлення знарядь праці робило необхідним, єдино можливим шляхом розвитку перехід від біологічної до надбіологічної спільноти, від стада до суспільства. Могутнім фактором став розвиток мови як засобу спілкування, об'єднання зусиль у праці, згуртування спільноти. У процесі антропосоціогенезу відбувся перехід від біологічно детермінованого до людського морального існування. Це створило умови для розвитку праці і, своєю чергою, було породжено потребами праці як способом буття людей. Праця виступала як рушій антропосоціогенезу і як його результат. Праця розвивала інтелект, здіб-
ності людей, сприяла формуванню суспільства, що, природно, ускладнювало працю, збільшувало розмаїття її видів через необхідність задоволення матеріальних і духовних потреб людини, які розвивались у ході розвитку праці.
Видатний учений-антрополог і філософ Тейяр де Шарден розглядає антропосоціогенез як складник космогенезу в цілому, рушійною силою якого є взаємодія механічної та психічної енергій. Нагромадження психічного, примноження станів його вияву і є фактором появи людини. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить процес еволюції до нового рівня.