Поняття та сутність антропосоціогенезу. Філософія та наука про походження людини

Вивчення проблеми людини у філософії слід почати з проблеми її становлення, тобто з виявлення сутності антропосоціогенезу — єдиного процесу становлення людини і суспільства. Цю проблему розглядають релігія, філософія, низка конкретних наук, зокрема, ан­тропологія, історія, археологія та ін.

Так, спільною у всіх міфологічних і релігійних сказаннях про по­яву людини на Землі є ідея створення людини вищими силами. У міфах Месопотамії, Єгипту, Греції, Індії, Китаю та інших країн розповідається про створення людей з глини або землі богами. У най­більш завершеному вигляді релігійне вчення про створення людини Богом подано в Біблії. Це вчення є основою теїстичної антропологічної концепції у філософії.

Природнича наука антропологія зосереджує головну увагу на са­мому процесі еволюції людини, її основних етапах. Антропологи сходяться в думці, що період становлення людини охоплює величез­ний проміжок часу — в 3—3,5 млн років — і є третім грандіозним стрибком в історії Всесвіту після виникнення самого Всесвіту і ви­никнення живого з неживого. Поштовхом до антропогенезу стали зміни в кліматі, які змусили предків людини — австралопітеков пе­рейти до прямоходіння, щоб звільнити руки для збиральництва і по­лювання. Використання випадкових предметів для полювання і за­хисту, потім їх удосконалення і, нарешті, обробка, виготовлення, організація спільних дій на полюванні — усе це сприяло зміні про­порцій тіла, розвитку мозкових структур і функцій.

Серед наукових концепцій походження людини найбільш поши­реною і впливовою є еволюційна, у джерел якої стоять Ж.-Б. Ламарк і Ч. Дарвін. Під впливом мінливості, спадковості, природного відбо­ру здійснюється еволюція в органічному світі, поява нових видів. X. де Фріс додає і такий фактор, як великі одиничні мутації. Вищим щаблем еволюційного розвитку є людина. Еволюційна концепція — не тільки основа науки антропології, а й раціональна передумова фі­лософського вчення про людину, тому що поєднує й роз'єднує світ природи і світ людської культури, історії.

Філософи зосереджують увагу на рушійних силах, змісті процесу антропогенезу, розглядають його як антропосоціогенез, тобто єди­ний процес формування людини і суспільства. І підходять до розв'язання цієї проблеми або з позицій ідеалізму, або з позицій ма­теріалізму. Головна ознака присутності людини у світі — знаряддя праці. Людина є перш за все творець зна­рядь праці — Homo Faber. Вона перейшла від пристосування до природи до пристосування природи до себе. Праця потребувала для свого розвитку взаємодії. Тобто виготовлення знарядь праці робило необхідним, єдино можливим шляхом розвитку перехід від біологічної до надбіологічної спільноти, від стада до суспіль­ства. Могутнім фактором став розвиток мови як засобу спілку­вання, об'єднання зусиль у праці, згуртування спільноти. У про­цесі антропосоціогенезу відбувся перехід від біологічно детермі­нованого до людського морального існування. Це створило умови для розвитку праці і, своєю чергою, було породжено потребами праці як способом буття людей. Праця виступала як рушій антропо­соціогенезу і як його результат. Праця розвивала інтелект, здіб-

ності людей, сприяла формуванню суспільства, що, природно, ускладнювало працю, збільшувало розмаїття її видів через необ­хідність задоволення матеріальних і духовних потреб людини, які розвивались у ході розвитку праці.

Видатний учений-антрополог і філософ Тейяр де Шарден роз­глядає антропосоціогенез як складник космогенезу в цілому, рушій­ною силою якого є взаємодія механічної та психічної енергій. На­громадження психічного, примноження станів його вияву і є факто­ром появи людини. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить процес еволюції до нового рівня.