Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
Світогляд – це одна з форм свідомості людини, її духовний світ. Він є системою поглядів людини на світ, на своє місце в ньому, на сенс свого буття, а також засновані на основі цієї системи почуття, емоції, ідеали, які визначають життєву позицію людини, принципи її поведінки, ціннісні орієнтації. Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані в ньому виділяють такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння. За носієм світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, а за ступенем та чіткістю самосвідомості – на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого є філософія. В загальному світогляд має два рівні:
- Емоційно-психічний, який базується на сприйнятті світу людиною на основі її психіки.
- Інтелектуально-раціональний, який базується на знаннях та вимагає доказовості.
Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія, філософія. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Значною мірою даний світогляд був обернений в минуле. Він зародився в первісному суспільстві, але його вплив спостерігається даному етапі розвитку людства. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому й більш дослідженою. В даному світогляді чітко розділяються суб’єкт та об’єкт, долається неподільність людини та природи, у релігії виникає ноуменальний світ, який недоступний органам чуття і розуму. Однією з особливостей релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А тому віра в Бога та надприродній світ виступає як ентузіазм, який дає розумінню цього світу життєвого ентузіазму. Філософія як теоретичний світогляд є одним з найважливіших надбань людської культури. Вона була тією колискою, з якої виросли й наука, і мистецтво, і право, які набули статусу особливого прояву людського духу та практики життєдіяльності людини, суспільства. Її завдання – дати найбільш загальні уявлення про світ.
Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія, філософія. Першоосновою міфологічного світогляду був міф – оповідання про минувшину, навколишній світ, яке описує події за участі богів, демонів та героїв, а також історії походження світу, богів та людства. Теорія Юнга стверджує, що мів – це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина в первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Міф став історично першою формою самосвідомості, яка відокремилась від практики. Для міфологічного світогляду є характерним усвідомлення роду як колективної особи, переконаної в наявності спільного предка. За цього світогляду була сформована анімістична картина буття, тобто одухотворення всього сущого. Значною мірою даний світогляд був обернений в минуле. Він зародився в первісному суспільстві, але його вплив спостерігається даному етапі розвитку людства. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому й більш дослідженою. В даному світогляді чітко розділяються суб’єкт та об’єкт, долається неподільність людини та природи, у релігії виникає ноуменальний світ, який недоступний органам чуття і розуму. Однією з особливостей релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А тому віра в Бога та надприродній світ виступає як ентузіазм, який дає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ. В ній поряд з світовідчуттям добре розвинене світорозуміння. Головним в релігії є обґрунтування досягнення єдності з Богом. Філософія як теоретичний світогляд є одним з найважливіших надбань людської культури. Вона була тією колискою, з якої виросли й наука, і мистецтво, і право, які набули статусу особливого прояву людського духу та практики життєдіяльності людини, суспільства. Її завдання – дати найбільш загальні уявлення про світ. Багато чого в філософії належить тільки історії. Серед багатьох причин філософської неперервності та універсальності не малу роль відіграють внутрішня логіка та національні традиції у формі постановки філософських проблем, підходів до їх вирішення.
