Державна влада: поняття та елементи

В усіх аспектах своєї діяльності держава невідривна від такого універсального поняття, як влада.

Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, а й у всіх осередках суспільства – суспільних утвореннях, політичних партіях, установах тощо. Влада притаманна всім суспільним відносинам – економічним, політичним, соціальним, ідеологічним.

Державна влада – це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб’єктами, що спирається на державний примус.

Ознаки державної влади:

1) прояв організованої сили, заснованої на здатності одних суб'єктів нав'язувати свою волю іншим, тобто керувати ними. Отже, в основі державної влади лежать відносини залежності між людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер і створюють можливість різними засобами нав'язувати державну волю громадянам та іншим суб'єктам суспільних відносин;

2) має публічний характер іздійснюється стосовно як своїх громадян, так і інших суб'єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їх економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі скла­даються відносини управління та підпорядкування;

3) персоніфікація влади – суб'єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи. Такими суб'єктами можуть бути колегіальні множини людей (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі державні службовці (президент, міністр, голова місцевої державної адміністрації, начальник райвідділу тощо);

4) різноманітні методи здійснення державної влади – панування, управління, заохочення, психологічний вплив;

5) легітимність державної влади – наявність у суспільстві переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь;

6) політичний характер – політика завжди пов’язана з діяльністю держави, участю в її справах. Взаємодіючи з різними ланками політичної системи, держава являє собою провідний суб’єкт політичного життя, що взаємодіє з іншими політичними ланками політичної системи;

7) здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

8) має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

9) має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави (для формування бюджету - скарбниці держави);

10) поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

11) видає нормативно-правові акти.

Державну владу й державу не можна ототожнювати, це не те саме (у літературі термін «публічна влада» іноді використається як синонім «держави»). Державна влада – це спосіб керівництва (керування) суспільством, а держава - спосіб (форма) організації суспільства. Державна влада – це атрибутивна ознака держави, його необхідний елемент як системного утворення, оскільки фундаментальні ознаки державно організованого суспільства (держави): державна влада (управлінська основа держави), державний народ (соціальна основа держави),державна територія (матеріальна основа держави). Держава – це організація суспільства як єдиного цілого, керованого спеціальним апаратом влади, що поширюється на все населення країни і її територію.

Державний суверенітет.

Крім таких своїх конституційних ознак, як власна сила та власна воля є ще одна, найважливіша ознака державної влади — її суверенітет. Суверенітет містить ха­рактеристику взаємовідносин державної влади з іншими суб'єктами влади як усередині країни, так і за межами державних кордонів.

Суверенітет державної влади існує фактично з часу виник­нення держави. Отже, державним суверенітетом є верховенство державної влади щодо всякої іншої влади всере­дині країни і її незалежність від усякої іншої влади за її межа­ми. З цього визначення випливає, що суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній суверені­тет регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, що стосується характеру відносин між різними країнами, — ще й нормами міжнародного права. Слід зауважити, що суверенітет є властивістю не всієї держа­ви, а її державної влади. На території країни державна влада є вищою, верховною, і ніяка інша (партійна, суспільна, церковна тощо) не може диктувати їй свою волю. Усередині країни суве­ренітет обмежений лише основними правами людини.

Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і невідчу­жуваність.

Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бу­ти одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних ор­ганів. Тому всілякі спроби самопроголошення суверенітету тери­торіями в межах однієї країни є неправомірними.

Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Державна влада не може бути лише частково суве­ренною. Несуверенні утворення не можна вважати державами (наприклад, колонії, протекторати тощо). Не є суверенними дер­жавами і автономні утворення, які наділені окремими суверенни­ми правами і тому набувають певних ознак державності (напри­клад, Автономна Республіка Крим).

Невідчужуваність суверенітету означає, що суверенітет не може бути нікому переданий або обмежений. Звичайно суве­ренітету не властивий абсолютний характер. Сфера здійснення окремих суверенних прав може бути з тих чи інших причин обме­женою, звуженою, але лише доти і тією мірою, якою держава вва­жає це для себе корисним чи необхідним. Прикладом такого обме­ження є сучасні інтеграційні процеси, в яких бере участь і Україна і які знаходять свій вияв через діяльність Ради Європи, ОБСЄ, СНД. Органи, створені такими об'єднаннями, мають здебільшого узгоджувальний, координуючий характер, внаслідок чого суве­ренітет державної влади України лишається недоторканним.

Першоджерелом влади, і передусім державної, в демократич­них країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету ле­жить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу.