Функція оподаткування і фінансового контролю, екологічна функція, функція забезпечення законності і правопорядку

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюд­жету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використан­ням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апара­ту, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для пе­ревірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додер­жання правил фінансових операцій, контролю за правильністю ви­користання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань по­датків, своєчасності їх сплати тощо.

Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зо­крема, в Україні — це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належ­них правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

Головними напрямками діяльності держави по забезпеченню законності і правопорядку є: удосконалення роботи законодавця по прийняттю доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; покращення ор­ганізації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбі з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократич­них принципів і норм у діяльності державного апарату.

 

 

ТЕМА 5. ФОРМА ДЕРЖАВИ (лекція 7)

Форма держави є однією з головних категорій, які її характеризу­ють. Форма надає буття змісту і сутності держави.

Стародавня Греція та Рим.

Платон поділяв держави за формою, виходячи з того, хто здійснює управління державою. Він виділяв п'ять форм держави:

1) аристократія – справедливе правління найкращих,

2) тимократія – правління найбільш сильних воїнів,

3) олігархія – правління невеликою кількістю найбагатших членів суспільства,

4) демократія – влада народу,

5) тиранія – влада однієї особи.

Він вказував на можливість поступового переростання однієї форми в іншу.

Аристотель поділяв форми держави за двома ознаками:

- кількістю тих, хто править (один, декілька, багато);

- у чиїх інтересах здійснюється правління.

Так Він поділяв держави на:

1) правильні – монархія, аристократія і політія, де правління здійснюється в інтересах усіх членів суспільства;

2) неправильні – тиранія, олігархія і демократія, де правління здійснюється в інтересах тих, що правлять.

Цицерон критерій розмежування форм держави вбачав у характері і волі тих, хто править у державі. Він виділяв три прості форми держави:

1) царська влада – монархія;

2) влада оптиматів – аристократія;

3) народна влада – демократія.

Проте ці форми не є найкращими. Ідеальною формою держави він вважав змішану форму, де поєднані позитивні риси усіх простих форм держави.

ХVІІІ ст.

Ш.-Л. Монтеск’є звертав увагу на різницю методів здійснення державної влади в умовах різних її форм. Він виділяв:

1) республіку, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність;

2) монархію, де основою влади є гідність;

3) деспотію, де основою влади виступає страх.

Ж.-Ж. Руссо розглядав форму держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв такі форми держави:

1) монархія – влада здійснюється однією особою;

2) аристократія – влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб;

3) демократія – влада здійснюється усіма членами суспільства.

У подальшому наука виходила з того, що форма є способом існу­вання держави як такої, відображенням змісту її діяльності, що сама по собі форма є змістовною. Форма держави має дуже істотне зна­чення в політичному, економічному, соціальному та ідеологічному аспектах.

Юридична наука виробила універсальну конструкцію форми держави. Вона включає три головні аспекти:

1) форма правління – порядок створення вищих органів держави, від­носини між ними та населенням країни;

2) держав­ний устрій – спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок відносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади;

3) політичний режим – прийоми та методи здійснення політичної державної влади.

Відповідно форма держави складається з трьох головних елементів: форми правління, форми державного устрою та форми політичного режиму, що характеризують систему взятих в єдності способів організації державної влади, територіаль­ного устрою і методів та способів здійснення влади.

Ознаки форми держави:

1. Вчення про форму держави розкриває зовнішні істотні особливості будь-якої держави, що відрізняють її від інших держав.

2. Елементи форми держави органічно взаємопов’язані і характеризують з різних боків єдине явище, в рамках якого справляють взаємний вплив один на одного.

3.Форма держави через характеристику власних елементів відображає істотні ознаки держави як організації конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

4. Форма держави пов’язана з її сутністю і призначенням.

Чинники, що впливають на специфіку форми держави:

1) політичні - ступінь розвитку суспільного та державного життя,

- завдання і цілі, що ставить перед собою держава,

- співвідношення політичних сил, які визначають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні,

- характер діяльності владних еліт;

2) економічні - економічний устрій держави,

- матеріальні умови життя суспільства,

- економічні зв’язки держави;

3) ідеологічно-культурні - домінування у суспільстві певних ідеологій,

- культурний рівень народу,

- характер релігійних міркувань,

- історичні традиції;

4) соціально-національні - наявність у державі різних національностей, соціальних груп і класів, які здатні впливати на розвиток форми держави;

5) міжнародні вплив інших країн, міжнародних організацій, міжнародного співробітництва щодо конкретної держави.

Форма держави – спосіб організації та здійснення державної влади.

Форма держави передбачає собою державно-правову конструкцію, яка складається з трьох елементів: форми правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Форма правління – це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади.

Існує дві форми правління: монархія та республіка.

Монархія –це така форма правління, за якою верховну владу в державі повністю або часткова здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (король, фараон, цар, імператор).

Ознаки монархії:

1) главою держави є монарх;

2) влада глави держави існує історично та не делегується йому народом;

3) влада монарха здійснюється безстроково та передається, як правило, у спадщину (Малайзія – монарх обирається на 5 років з числа правителів штатів-султанатів по черзі, Ватикан);

4) монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади;

5) монарх не відповідальний за прийняті ним політичні рішення.

Монархія буває необмеженою та обмеженою.

Необмежена монархія – форма правління, при якій влада монарха не обмежується іншими органами. Монарх володіє усією повнотою вищої державної влади. Її різновидами є деспотична і абсолютна монархії.

Абсолютна монархія – це форма правління, за якою верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Всі органи влади формуються монархом та діють під його керівництвом (Оман, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Деспотична монархія – влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія ті ін.)

Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).

Обмежена (конституційна, парламентська) монархія – монарх юридично є главою держави, але участь в управлінні країною фактично не бере. Уряд формується парламентом та відповідальний перед ним (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія). До них належать станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.

Станово-представницька монархія – це форма правління, при якій влада монарха обмежена станово-представницькими органами (Земський собор в Росії).

Дуалістична монархія – влада розподіляється між монархом та парламентом. Парламент приймає закони, проте у монарха є право абсолютного вето. Уряд призначається монархом, підпорядкований і підзвітний лише монарху (Бутан, Бруней, Тонга).

Конституційна монархія – влада монарха обмежена конституцією (Бельгія, Швеція, Іспанія)

Парламентська монархія – влада монарха обмежена повноваженнями парламенту (Великобританія).

У конституційній та парламентській монархії монарх є главою держави і здійснює виключно представницькі функції. Усі акти, що видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. В сучасних умовах ці держави є демократичними, монарх виступає своєрідним історичним атрибутом.

Республіка – (від лат. res publika – загальна справа) форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.

Ознаки республіки:

1) виборність вищих органів держави;

2) змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у результаті виборів

3) влада глави держави та вищих державних органів делегується їм народом;

4) повноваження глави держави і державних органів обмежені певним строком;

5) відповідальність вищих посадових осіб за неналежне виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом;

6) верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

В залежності від характеру взаємовідносин між президентом, парламентом та урядом, республіки діляться на:

Президентська – президент обирається прямими загальними виборами (виключення США – колегія виборців). Очолює не тільки державу, а й уряд, який призначається президентом і відповідальний перед ним (Аргентина, Бразилія, Іран, Грузія, Мексика, США, Швейцарія).

Ознаки:

1) президент одночасно є главою держави і уряду;

2) президент обирається безпосередньо народом або обраним народом виборцями;

3) уряд формується президентом і відповідальний перед ним;

4) наявність відповідальності президента у вигляді процедури відсторонення від влади (імпічмент);

5) члени парламенту не можуть бути членами уряду;

6) президент не має повноважень щодо розпуску парламенту;

7) відсутній інститут парламентської відповідальності уряду;

8) чітке розмежування між органами законодавчої і виконавчої влади.

Парламентська – верховна державна влада належить обраному народом органу – парламенту, який, як правило, формує всі інші вищі органи державної влади Великобританія, Італія, ФРН).

Ознаки:

1) провідна роль парламенту серед інших органів державної влади;

2) відсутня заборона депутатського мандата, тобто депутатам надається право одночасно посідати посади в органах виконавчої влади і управління;

3) уряд підконтрольний і підзвітний парламенту. Несе політичну відповідальність перед ним;

4) президент здійснює представницькі функції, реальна влада належить главі уряду;

5) парламент має право висловити недовіру уряду, що тягне за собою його відставку. Уряд може звернутися до президента з проханням розпустити парламент і призначити дострокові вибори;

6) наявність окремого органу конституційної юрисдикції – Конституційний суд, який формується за ускладненою процедурою.

Змішана (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська).

Ознаки:

1) формування уряду за участю глави держави і парламенту;

2) відповідальність уряду перед парламентом і перед главою держави;

3) біцефальність виконавчої влади (президент і прем’єр-міністр);

4) відсутність визначення статусу президента ні як глави виконавчої влади. Ні як глави уряду;

5) повноваження президента як арбітра між гілками влади та гаранта у певних сферах державної діяльності;

6) заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих виборів

У президентсько-парламентських республіках президент наділений більш широкими повноваженнями у формуванні уряду і впливі на нього ніж парламент (Франція, Росія).

У парламентсько-президентських республіках президент також наділений широкими повноваженнями, однак його вплив на формування і роботу уряду обмежено повноваженнями парламенту в цій сфері (Україна)

 

Форма державного устрою – це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємовідносин між державою та її окремими частинами.

Відповідно до форми державного устрою, держави діляться на прості та складні.

Проста (унітарна) держава – це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць: областей, провінцій, губерній, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами (Болгарія, Угорщина, Греція, Україна, Польща).

Ознаки унітарної держави:

1) наявність єдиного центру та єдиної системи влади та управління;

2) наявність єдиної системи права;

3) не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності;

4) управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади;

5) має єдине громадянство;

6) одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

Унітарні держави можуть бути:

- централізовані – місцеві органи управління формуються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казахстан, Франція, Фінляндія);

- децентралізовані – місцеві органи управління формуються незалежно від центру, шляхом виборів (Великобританія, Нова Зеландія, Данія, Грузія, Італія);

- змішані – присутні ознаки централізації і децентралізації (Японія, Туреччина, Україна).

У складі унітарних держав можуть бути автономні утворення, які мають внутрішнє самоврядування у рамках єдиної держави. Вони є самостійними тільки у вирішенні питань місцевого значення в межах, визначених конституцією держави.

Складні держави - формуються з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю, поділяються на федерації та конфедерації.

Федерація (24) - добровільне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що включає в себе як загально федеративні державні організації, систему законодавства, так і аналогічні органи і законодавство суб’єктів федерації. Федерація утворюється на добровільних засадах.

Ознаки:

1) територія складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ;

2) існують два рівні органів державної влади і управління – федерації та її суб’єктів;

3) двопартійний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації;

4) законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації;

5) суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права;

6) можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів;

7) наявність зовнішніх атрибутів федерації і суб’єктів федерації.

Різновиди федерацій:

1. За способом утворення:

- договірні – виникають на підставі договору між суб'єктами про створення федеративної держави. Особливістю таких федерацій є те, що суб'єкти федерації в договорі можуть вимагати для себе надання окремих суверенних прав;

- конституційні – закріплюються в конституції, що приймається суб'єктами федерації чи затверджується ними. В таких федераціях усі їх суб'єкти мають рівний обсяг повноважень.

- конституційно-договірні виникають на основі договору і підтверджуються прийняттям конституції.

2. За змістовним критерієм:

- територіальні – за основу поділу території на території суб’єктів федерації взято ландшафт місцевості, густоту населення, господарсько-економічні зв’язки тощо (США, Німеччина, Бразилія). Вони є досить стійкі і стабільні;

- національні – за основу поділу на суб’єкти взято національний склад населення суб’єктів федерації (Бельгія, Індія, колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія) Вони є нестабільними;

- змішані – за основу поділу взято два попередні (Росія).

3. За способом здійснення владних повноважень:

- централізовані – їх суб'єкти обмежені у прийнятті рі­шень на місцевому рівні (Індія, Мексика, Бразилія);

- децентралізовані – їх суб'єкти мають широкі повно­важення у регулюванні власних внутрішніх питань.

4. За характером владних повноважень:

- симетричні - коли усі суб'єкти мають однаковий політико-правовий статус (наприклад, штати в США);

- асиметричні, коли суб'єкти мають різний політико-правовий статус (наприклад, у Російській Федерації — республіки, федеральні округи, краї, авто­номні республіки та ін.).

Конфедерація – тимчасове добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети при збереженні в інших питаннях повної самостійності

Держави об’єднують лише окремий напрямок своєї діяльності (оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю).

Ознаки:

1) відсутність суверенітету оскільки конфедерація не є у повному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний сувере­нітет;

2) міжнародно-правовий договірний характер цього об'єд­нання;

3) відсутність вищих органів конфедерації, рішення яких є обо­в'язковими для неї;

4) відсутність єдиних конституції, системи законодавства, грома­дянства.

5) тимчасовий характер — конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об'єднання (Об’єднана Арабська республіка 1958 – 1961 рр., розпалася на Єгипет та Сирію; Сенегамбія), або перетворюється на федерацію (США, Швейцарія).

Особливою формою державного устрою, яка мала місце в історії, була імперія. Імперія (від лат. imperium – влада) – це складна багатонаціональна держава, яка утворюється внаслідок насильницького захоплення однією державою і утримання у своєму складі інших суве­ренних держав за допомогою військової сили. У минулому це були, наприклад, Римська імперія, Російська імперія та ін.

 

Форма державного (політичного) режиму – це сукупність прийомів, способів і методів здійснення державної влади.

Розрізняють наступні види форми державного режиму:

Демократичний - стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі прин­ципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуван­ні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержанні прав і свобод людини.

Ознаки:

1) реальність політичних прав і свобод громадян;

2) проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів;

3) плюралізм у політичних, економічних, ідеологічних, духовних сферах життєдіяльності людей;

4) рівноправність людей;

5) поділ влади;

6) демократизм правосуддя;

7) пріоритет методів переконання перед методами примусу;

8) залучення народу до формування і здійснення державної влади як безпосередньо (референдум), так і через представників;

9) прийняття усіх важливих для суспільства рішень в інтересах більшості з урахуванням прав меншості

Недемократичний режим поділяється на тоталітарний і авторитарний.

Авторитарний режим – стан політичного жит­тя суспільства, при якому мають місце часткове чи повне відсто­ронення народу від державної влади, обмеження і порушення фор­мально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Залежно від пануючої ідеології та рівня відсторонення народу від влади, по­рушення його прав і свобод авторитарні політичні режими поділя­ються на тиранічні, фашистські, расистські, військово-диктаторські та ін.

Ознаки:

1) вузька соціальна база державної влади;

2) надмірна централізація і концентрація влади, відсутність її поділу;

3) обмежений об’єм політичних прав і свобод;

4) обмежений політичний та ідеологічний плюралізм;

5) домінування в управлінні командних методів;

6) недемократичний характер виборів (відсутня можливість вибору).

Тоталітарний режим – це сукупність таких засобів реалізації державної влади, за яких всі сфери життєдіяльності суспільства контролюються, а влада належить одній особі.

Ознаки:

1) відмова від ідеї прав людини;

2) особистість знецінена, вона виступає як засіб досягнення державних цілей;

3) пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей;

4) однопартійна політична система, заборона діяльності інших партій;

5) наявність загальної державної ідеології;

6) формальний характер виборів;

7) принципіальна відмова від поділу влади;

8) вождізм.