Держава виникає внаслідок розкладання первісної общини, поступового виокремлення вождів та наближених до них, зосередження у них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв.
Важливою економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання – виробничої економіки – «неолітична революція»:
Перший суспільний розподіл праці – вдосконалення знарядь праці сприяло розвиткові нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять – кочового скотарства.
Другий суспільний розподіл праці – з розвитком суспільства були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність.
Третій суспільний розподіл праці – спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з’явилися професійні торгівці.
З цього моменту стає можливим утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не беруть участі в матеріальному виробництві. Управлінська праця поступово набуває самостійного значення.
Ускладнення економічних відносин обумовилосоціальну диференціацію, майнове розшарування населення.
Родова община роздрібнюється на патріархальні сім’ї, які виступають вже власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім – у сімейну.
Внаслідок введення інцесту впорядковуються шлюбні стосунки між родами, зростають кількість і щільність населення.
Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кровно родинні зв’язки змінюються сусідськими. Виникають округи, волості., міста-держави.
Перехід від родового ладу до держави прискорювався завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це призвело до зміцнення влади воєнних вождів, що суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберігаються органи общинного самоврядування, які спираються на кровно родинні зв’язки і мононорми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які намагаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне право»). Така вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і була здатна за умов збільшення спільностей і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування.
Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади – держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примусу, побудованому в основному на єдиноначальних засадах.
Виникнення права.
З розладом родового ладу зростають соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Право виникає на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші з них з’явилися в ІІІ – ІІ тис. до н.е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації процесу праці та поділу її результатів.
Серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення права, можна назвати такі6
1) економічні – в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв’язки, обов’язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників;
2) політичні – формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви з нерівним майновим і соціальним становищем посилювали численні суперечності і конфлікти, розв’язати які за допомогою звичаїв родової общини було неможливо;
3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми потребами та інтересами. Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими;
4) необхідність обмеження і пом'якшення в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мирними засобами;
5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей – населення, що заселяє певну територію.
Важливим етапом у формуванні права було перетворення звичаїв, що склалися в первісному суспільстві, на правові звичаї. Правовим звичай стає тоді, коли він набуває мовчазного або офіційного схвалення держави і захищається нею, в тому числі за допомогою примусу. Держава неоднаково ставиться до різних звичаїв: вона санкціонує тільки ті з них, які узгоджуються з її політикою, загальними засадами життєдіяльності суспільства. Більшість правових звичаїв втілюються в писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілеєм жреців, то тепер вони одержують підтримку державної влади. На основі правових звичаїв скла дається так зване звичаєве право.
Значну роль у становленні правових норм відіграли суди. Судові Функції спочатку здійснювали жреці у формі релігійного ритуалу або верховні правителі і призначені ними судові органи. Вони закріплювали у своїх рішеннях ті звичаї, які відповідали новим порядкам. Судові органи формулювали правові прецеденти – рішення з конкретних справ, які в майбутньому набували нормативного характеру, ставали загальнообов'язковими при вирішенні аналогічних справ
З часом основною формою права стають державні нормативні акти. Це відбувається внаслідок динаміки суспільних відносин. Потреби правового регулювання вимагали вироблення і знання спеціальних понять, появи особливих механізмів, інститутів, таких як власність, позов, юридична особа, юридична відповідальність і т. ін., які були невідомі родовим звичаям. Поступово ці акти в деяких країнах витісняють звичаєве право, посідають домінуюче місце серед форм права. Класова диференціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за панівне становище сприяє політизації нормативних актів, на цій основі право стає способом управління суспільством. Нормативні акти збігаються з уявленнями влади про належну поведінку. Єдині правила, які б виражали інтереси всіх членів суспільства, зникають. Нормативні акти держави урізноманітнюються, поділяються на окремі види, оперативно реагують на потреби соціальної практики, чітко формулюють зміст прав і обов'язків. (Закони царя Хаммурапі у Вавилоні, закони Солона у Стародавній Греції (594 – 593 р.р. до н.е.), Закони ХІІ таблиць у Римі (451 – 450 р.р. до н.е.), Салічна Правда 496 р., Закони Етельберга 600р. в англосаксонській правовій системі. Руська Правда Ярослава Мудрого 1016 р.
ТЕМА 3. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ
План:
1. Поняття держави. (лекція 4)
2. Сутність держави. Суверенітет держав. (самостійна робота)
3. Наукові концепції сучасної держави. (самостійна робота)
4. Типологія держави. (лекція 5)
5. Особливості класових функцій експлуататорської держави. (самостійна робота)
6. Загальна характеристика унітарних, федеративних і конфедеративних держав. Міжнародні об`єднання держав. (самостійна робота)
Лекція 4. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ
Держава – це суспільне явище, до структури якої входить декілька елементів:
Держава – це територіальне утворення. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об’єднуючу щодо населення роль. Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці, держава є само організованою спільнотою.
Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян та осіб без громадянства, які можуть проживати на території держави, громадянин має найширший правовий статус і найбільш стійкі зв’язки з нею.
Основною ознакою держави є політична влада - наявність апарату управління і примусу.
Інші ознаки держави:
1) здатність держави видавати закони та інші правові акти, що являють собою прояв безумовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність водночас виступає засобом самообмеження держави і забезпечення невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на поведінку, а через неї — на суспільні відносини;
2) наявність чиновництва і формування військових контингентів – армії та поліції;
3) наявність певних необхідних для технічного забезпечення своєї діяльності засобів (транспорт, озброєння, будівлі, в'язниці та ін.);
4) для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, здійснює у разі необхідності внутрішні та зовнішні позики;
5) має свої символи, якими є державні герб і прапор.
6) держава завжди є правовою організацією. Це означає, що державна влада за цих умов формується і здійснюється в межах права, яке внаслідок цього має пріоритет над державою.
Держава виступає в трьох головних аспектах:
1) як організація всього суспільства держава виступає у внутрішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення країни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави ухвалюються ті рішення, які, маючи загальнообов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав усіх громадян, проведення соціальної політики як загальносуспільної політики;
2) як організація певних класів або прошарків чи інших груп людей - це можуть бути певні класи, прошарки, державна або партійна бюрократія, номенклатура. У зв'язку з цим держава здатна поєднувати захист інтересів всього суспільства з діями на їх користь інтереси суспільства можуть у певних випадках набувати пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ;
3) як апарат влади, що являє собою розвинуту систему відокремлених від суспільства державних органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управління суспільством, його реформування. Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою.
Отже, держава є територіальною організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.
Відмінність держави від інших організацій суспільства:
ü На певній, окресленій державними кордонами території може існувати тільки одна держава, у той час коли інших організацій може існувати багато;
ü Тільки держава має право на застосування примусу для досягнення виконання її вимог та розпоряджень стосовно суб’єктів суспільно-політичного життя;
ü Тільки держава може виступати від імені всього суспільства, інші організації можуть виступати тільки від імені своїх членів, які складають тільки частину суспільства;
ü Наявність особливої групи людей, які зайняті тільки управлінням суспільством і охороною його політичної, економічної та соціальної структури, тобто специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями;
ü Тільки держава встановлює загальнообов’язкові правила, які регулюють суспільно-політичні відносини, тобто формує право, видаючи закони та інші нормативні акти;
ü Держава володіє монопольним правом на встановлення податків і формування загальнонаціонального бюджету.
