Висновок як форма отримання вивідного знання

Висновок є такою загальнологічною формою мислення, яка формує нове знання на основі раніше відомих суджень, званих посилками судження. З їх допомогою розширюється або поглиблюється наше знання, осущест-вляется перехід від відомого знання, до нового знання, ще не відомого. Цей перехід здійснюється по певних пра-вилам - т.з. правилам висновків. Нові судження при цьому слідують логічно, є логічними з дією з посилок. У загальній формі це записується так: судження У виходить з посилок суджень,.., тоді і тільки тоді, коли не існує контрприкладу з тією ж логічною структурою, але при цьому усі посилки істинні, а судження, вивід помилково. Символ дотримання: (знак → читається як слід", "отже").

Окрім вивідного знання (знання, що виходить з посилок) в логіці виділяються пряме знання і безпосереднє знання. Пряме знання про предмети, явища, процесах дається людині прямо через чуттєве пізнання у формах відчуття, воспри-ятия, представлення безпосереднє знання - це знання, выте-кающее з одного судження, що спирається на стосунки між предметами, що ілюструються логічним квадратом (судження: Р, Р, Р, Р; стосунки контрарні, контрадикторні, подчиняю-щие і підпорядковані, прямі і зворотні). Вивідні знання завжди пов'язані з сукупністю суджень, посилок; це завжди опосередковані знання.

У всякому висновку розрізняють три елементи.

Початкове знання. Воно виражене в судженнях - посилках.

Знання, що обгрунтовує. Це т.з. правила висновку. Вони різні для різних видів висновку. Знання, що обгрунтовує, не має специфічного формулированного або словес-ного вирази.

Вивідне знання. Це нове судження, судження-вивід, сужде-ние-заключение.

Новизна знання, що міститься у виводі, полягає в тому, що за відомим класом предметів приписуються нові сущест-венные ознаки; разом з відомим вже класом з'являється новий клас, що містить судженні, схожі, що мають, або упо-добляемые ознаки; здійснюється перехід від предмета, оха-рактеризованного загальними (чи особливими) ознаками, до предмета, охарактеризованого відповідно особливими (чи об-щими) ознаками.

Для того, щоб висновок був істинним, потрібно дві умови:

1. Початкові знання (посилки) мають бути істинними, тобто відбивати дійсні, реальні зв'язки, стосунки між предметами, явищами, процесами.

2. Використання правил висновку (знання, що обгрунтовує) повинне строго відповідати законам логіки, законам правильного мислення.

У традиційній логіці істинність посилок визначається їх відповідністю законам логіки, правилам визначення і ділення понять. У логіці діалектичної істинність суджень прове-ряется на відповідність практиці, дійсності.

По характеру вивідного знання розрізняють висновки достовірності (демонстративні висновки) і умозаключе-ния вірогідності (не демонстративні). За способом отримання вивідного знання розрізняють індуктивні (латинське слово индукцио - наведення) висновки; дедуктивні (латинське слово. дедукцио - виведення) висновки і традуктивные (латинське слово традукцио - переміщення) висновки.

1. Індуктивна форма вивідного знання полягає в тому, що здійснюється перехід до загальних характеристик класу предме-тов від приватних характеристик.

2. Дедуктивна форма вивідного знання полягає в тому, що від характеристики ознак, що визначають клас предметів в цілому, здійснюється перехід до характеристик ознак ло-кальных предметів, речей, що входять в цей клас. Тут має місць перехід від загального до окремого (різко скорочується об'єм, але розширюється зміст).

3. Традуктивная форма вивідного знання. Від сукупності характеристик якого-небудь класу здійснюється перехід до сукупності характеристик іншого класу - від частки до окремого, від загального до загального. При цьому не міняються ні об'єм, ні зміст.

В процесі наукового дослідження, як і в буденному житті, первинному являється індуктивна форма вивідного знання.

Термін "індукція" використовується в трьох значеннях:

1. Індикативна форма висновку (від знання про окремі предмети до знання про усі предмети цього класу).

2. Індуктивна форма викладу - від опису одиничних фактів до загального знання.

3. Індуктивний метод дослідження - від дослідження еди-ничных ознак, одиничних предметів до знаходження загальних істотний ознак, до вивідного знання про увесь клас предметів.

Індуктивний висновок є така форма, при якій здійснюється перехід від частки до повного знання через загальне.

Правило індуктивного висновку звучить так: "з приватного знання може бути отримане загальне знання через причинно-обу-словленной закономірний зв'язок явищ і процесів і пізнаваності світу".

У логіці виділяються три індуктивні форми висновку: повна індукція, популярна індукція, наукова індукція.

Повна індукція -це така форма, при якій клас пред-мета, зв'язків, явищ, процесів кількісно обмежений і піддається вичерпному дослідженню (інформація охваты-вает клас повністю: речі, явища, предмети). Якщо відомо, що система (клас предметів), що вивчається, включає 3 елементи: і що є Р1, є Р2, є Рз, то отже, є Р4 тобто загальне знання.

З повною індукцією маємо справу завжди, коли йдеться про монографічне дослідження (країна, район, місто, предпри-ятие, колектив і так далі). Об'єкт кількісно обмежений і рас-сматривается в усіх його проявах. Висновки з такого иссле-дования є демонстративними (доказовими). Вони можуть стати базою для традуктивной форми, тобто дозволяє перейти від одного об'єкту (відомого) до іншого (ще невідомому, але такому, що має схожі основні ознаки з дослідженим объек-том), треба тільки довести, що ці ознаки істотні.

Обмеженість цієї форми в тому, що вона вимагає знання про усі предмети класу, що нерідко взагалі неможливо (космос, мікросвіт та ін.) або пов'язано з дуже великими витратами (пере-писи населення, приміром). Повна індукція широко використовується в эмпирико-теоретическом дослідженні природних і технічних наук, рідше - в громадських науках.

Популярна індукція - така форма висновку від част-ного до загального, яка заснована на простому перерахуванні при-знаков. На основі повторюваності однієї і тієї ж ознаки у усіх спостережуваних предметів і відсутності при-знака, що суперечить, робиться висновок про приналежність даного при-знака усім предметам цього класу. Але з того, що противоре-чащие ознаки не зустрілися, не витікає, що вони неможливі або не існують. Тому виводи тут тільки вірогідні. Це спосіб отримання здогадки, припущення ("можливо", "можливо").

Наукова індукція -це індукція через відбір, що виключає випадкові узагальнення. Вона заснована на знанні законів розвитку якої-небудь класифікації (природи, техніки, суспільства, мыш-ления). Спираючись на ці знання, формують вибіркові сово-купность, репрезентативну по відношенню до генеральної сово-купности. Ця форма індукції найбільш поширена в усіх науках.

Індуктивні висновки мають дві особливості:

1. Оскільки істинність частки не визначає однозначно істинності загального, остільки виводи виходять тільки вірогідними. "Найпростіша істина, найпростішим, індуктивним шляхом отримана, завжди не повна, бо досвід завжди незакінчений.

2. Висновок по індуктивному висновку будується завжди на основі одиничних або приватних суджень. Висновок можливий при усіх негативних посилках.

Дедуктивна форма висновку. Це така форма опосредо-ванного знання, при якій здійснюється перехід від знання більшої спільності до нового знання, меншої спільності.

Правило дедуктивного висновку: "Із загального знання може бути отримане одиничне (частка) знання через причин-но-обусловленной закономірний зв'язок явищ і процесів і пізнаваності світу". Перехід від загального знання до окремого, отже, здійснюється через особливе знання (знання законів, теорій, гіпотез).

Дедуктивна форма висновку реалізується через силло-гизмы. Силогізм - це опосередкований висновок, в кото-ром з двох категоричних суджень, пов'язаних загальним середнім терміном, виходить третє судження, зване виводом. От-ношения між судженнями в силогізмі відображуються "кругами Ейлера". Найпоширеніший вид силлогизмов - простий категоричний силогізм.

Розглянемо як приклад один простий категоричний силогізм.

1-а посилка: кожен брокер тримає кваліфікаційний экза-мен.

2-а посилка: деякі студенти - брокери.

Висновок: деякі студенти тримали кваліфікаційні (брокерські) іспити.

Проаналізуємо цей силогізм. Ми маємо три судження: дві посилки і судження-ув'язнення. У посилках зіставляється загальноствердне судження (А) - "кожен брокер", тобто усе без виключення, з частноутвердительным судженням (I) - "некото-рые", тобто не усе, а якась частина. У завершальному частноутвердительном (I) судженні стверджується, що клас "деякі студенти" відноситься до класу тих, які повинні тримати квали-фикационные брокерські іспити. У будь-якому категоричному силогізмі завжди тільки три терміни - суб'єкт (S). Це т.з. менший термін. Предикат (Р) - більший термін. Середній термін (М) - зв'язуючий S і Р. Суб'єкт (S) в завершальному судженні є суб'єктом і в другій посилці (S). Він назы-вается меншим терміном силогізму. Більший і менший тер-мины (їх називають крайніми) зв'язує середній (посередник, зв'язок) термін силогізму. Його символ - М. Поняття, що входять в середній термін ("кожен брокер", "брокери"), не входять на закінчення.

Формулярна схема цього силогізму наступна:

М - Р - велика посилка;

S - М - менша посилка;

S - Р - вивід (висновок)

У кожному категоричному силогізмі три судження у формі двох посилок і ув'язнення. У кожному силогізмі - три терміни. Більший - це предикат в ув'язненні (Р). Менший - це суб'єкт в ув'язненні (Р) і середній - судження, що зв'язує крайні терміни, - більший і менший. Посилка, в якій є більший термін, називається великою посилкою; посипання, в якому представлений менший термін, - меншою посилкою.

Головним правилом або аксіомою силогізму є наступне судження: "усе, що затверджується (заперечується) відносно кожного предмета і будь-якої частини предмета". Скорочено аксіома звучить так: "сказане про усе і ні про одне".

Для того, щоб силогізм давав це знання, треба, щоб посилки були істинними. З істинних посилок отримати ис-тинное ув'язнення можна тільки при безумовному дотриманні ряду локальних правил силогізму. До них відносяться:

1. Повинно бути тільки три терміни, так, як вивідне знання засноване на відношенні двох крайніх термінів до середнього.

2. Хоч би одна з посилок має бути загальним судженням (з двох приватних посилок ув'язнення з необхідністю не слідує).

3. Хоч би одна з посилок має бути ствердною. З двох негативних посилок ув'язнення з необхідністю не слідує.

4. Якщо одна з посилок приватна, то і ув'язнення має бути часткою.

5. Якщо одна з посилок негативна, то і ув'язнення має бути негативним.

Традуктивная форма висновку якнайповніше реализу-ется у висновку аналогічно. Якщо індукція - виведення від частки до загального, дедукція - виведення із загального до част-ному, то традукция є перенесення властивості або їх сукупності одного предмета, процесу на інший предмет, процес, причому це перенесення на одному рівні від частки до окремого, від загального до загального.

Для перенесення певних властивостей, ознак треба, щоб предмети, процеси, окрім переносимих, мали інші схожі ознаки. "Якщо предмет А має З, Д, Е, До властивості, а предмету б, як показало дослідження, властиві З, Д, Е, то в ув'язненні можна записати, що, мабуть, предмету б окрім властивостей З, Д, Е, властиво і, властивість До". Об'єктивна основа для традуктивной форми - в тому, що зв'язки і стосунки між призна-ками явища є об'єктивними.

Висновки аналогічно тільки вероятностны, якщо сте-пень достовірності тим більше, чим більше схожих ознак і ніж істотніші збіжності.

Розрізняють аналогію предметів і аналогію стосунків.

При аналогії предметів об'єктами уподібнення є два одиничні предмети, події, явище. Переносима ознака - властивість предметів (приклад - рух в рідині має хвилевий характер. Звук - рух повітря. На основі перенесення ознаки руху в рідині була створена хвилева теорія поширення звуку).

При аналогії відношенні об'ємом уподібненні являються стосунки між парами предметів.

Переносима ознака при цьому - властивість стосунків. Пред-меты можуть бути і не порівнянні один з одним. Ф. Енгельс вживав співвідношення формальної логіки і діалектики отно-шению арифметики і вищої математики.