Логіка в системі наук про мислення

Дослідження мислення є об'єктом ряду наук - фи-зиологии вищої нервової діяльності, психології, соціальної психології, соціології знання, логіки і ряду інших наук.

Але при одному і тому ж об'єкті предмет дослідження у цих наук різний. Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає мислення як фізіологічний процес, пов'язаний з деятель-ностью мозку, виділяючи категорії безумовних і умовних рефлексів, першу і другу сигнальні системи. Психологія вивчає відображення мозком реальної дійсності в особливих видах психічних пилений: психічних процесів, психічних властивостей особи. Соціальна психологія вивчає психічні явища, пов'язані з малими групами і особами у складі груп, з міжособовими стосунками. Соціологія знання изу-чает форми суспільної свідомості (філософські системи, ідеології, наукова свідомість і так далі), різні форми духовного виробництва в їх зв'язку з громадським буттям, виявляє нали-чие в різних формах духовного виробництва загальнозначущих компонентом, що виходять за межі локальних соціальних ус-ловий і так далі

Логіка вивчає мислення як процес пізнання істини. Конкретніше це означає, що логіка є філософська наука про форми мислення і закони, які лежать в основі мислення, що веде до істини. Істинність думки в тому, що вона відповідає дійсності. Якщо вона не співпадає з дійсністю - думка є помилковою. Для того, щоб довести, що думка відбиває дійсність, треба, щоб міркування були пра-вильные за формою, відповідали законам утворення цих форм. Це і головне в логіці.

Логіка як самостійна наука склалася ще у стародавньому світі. Її становлення в Європі пов'язане з іменами великого старогрецького мислителя Арістотеля (IV століття до н.е.), англий-ского філософа Ф. Бэкона (ХУ1-ХУП ст.), французького філософа Р. Декарта (XVIII ст.), німецьких філософів Лейбніца (XVIII ст.) і И. Канта (XVIII ст.).

Імена цих мислителів пов'язані із створенням і розвитком головних ідей арістотелівської або традиційної логіки. Арис-тотелевская логіка була названа И. Кантом формальної, посколь-ку її предмет - форми мислення, узяті як даність, тобто у відверненні від виникнення, зміни, розвитку.

У кінці XVIII - початку XIX віків великий німецький фило-соф-идеалист Гегель створив діалектичну логіку як вчення про виникнення, зміну і розвиток логічних форм, про зако-нах і методологічні принципи істинного мислення. Труда-мі К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І Ленина створена материалистичес-кая діалектична логіка.

У другій половині XIX століття з'явилася символічна або математична логіка, як особлива гілка формальної логіки.

Нині формується логіка науки, як деякий синтез ідей формальної і діалектичної логіки.

 

Генезис мислення

Пізнання світу людиною і взаємодія з мім здійснюється, передусім, у формі чуттєвого пізнання на функціонування органів чуття - око, вухо, мова, рука - рецепторів зору, слуху, дотику, смаку.

Початковим пунктом пізнання є віддзеркалення.

Віддзеркалення є властивість матеріальних систем, здійснюючи взаємодію, відтворювати особливості інших систем. Результатом віддзеркалення є особлива властивість систем, що самоорганизующихся і самоуправляемых (біологічних і соціальних), - властивість інформації.

Інформація є віддзеркалення, що виникає і формується на основі процесів управління і само є основою цих процесів. Інформація є знання про об'єкт і інструмент активної дії, управління об'єктом. Інформацією являют-ся і процеси, які опосередковують стосунки системи уп-равления до місця існування, і процеси, що здійснюються усередині самої системи, і результати взаємодії системи з середовищем (Образи об'єктів зовнішнього світу).

Чуттєве пізнання виступає в трьох формах, що є східцями пізнання, - відчуття, сприйняття, представлення. У основі пізнавального акту лежить відчуття. Суб'єктивний образ об'єктивного світу або, словами В. И. Ленина, перетворення енергії зовнішнього роздратування у людини у факт свідомості.

Відчуття - джерело усіх знань, але вони обмежені, оскільки дають знання окремих властивостей предметів, а діяльність має справу не лише з окремими властивостями, але і з предметом в цілому, з сукупністю властивостей.

Протиріччя між відчуттям і діяльністю вирішується появою вищої форми чуттєвого пізнання, а саме сприйняття.

Сприйняття -відношення "Відчувається - превра-щается, що відчуває", в інше відношення: "сприймане - воспринимаю-щее". Сприйняття є віддзеркалення, копія, образ сукупності властивостей, а не окремого з них. У нім відбивається предмет. Сприйняття дає знання предметів, речей, а не властивостей. Але сприйняття також обмежене. Воно дає знання тільки тоді, коли сприйманий предмет є в наявності, існує зараз. Але діяльність людини потребує знання і про ті предмети, Які сприймалися у минулому або можуть бути восприняты-ми (повторитися) в майбутньому.

Протиріччя між потребами організму, які вияснюються в його життєдіяльності, і сприйняттям як формою чуттєвого пізнання дозволяється появою представлення вищою формою чуттєвого пізнання.

Представлення є відтворення і збереження образу предмета на органи чуття у момент представлення. Матеріал для чуттєвого представлення - сприйняття. При частому повторі-нді споглядання одного і того ж предмета, людина запам'ятовує його образ і тому може відтворити його і тоді, коли він не споглядає його безпосередньо. Але спочатку образ в созна-нии людини викликається не їм самим, а зовнішнім предметом.

Представлення теж суб'єктивний образ об'єктивного світу. Але безпосередньо присутність речей для уявлення про них не обов'язково. Представлення відбивають предмети безпосередньо, а через посредство сприйнять. Відкидаючи деякі другорядні ознаки що відображується - представлення зберігають важливіші. На відміну від живого, безпосереднього споглядання представлення стійкіші, людина може представити найвіддаленіший в просторі і найдальший в часі предмет.

Відчуваючи або споглядаючи який-небудь предмет, людина відображає його образ у своїй свідомості. Представлення може відтворити минуле, образи тих предметів, які колись діяли на органи чуття ("предмет"), - як би поставити його знову перед нами. Представлення здатне дати знання майбутнього (наприклад, уявлення про щось на підставі того, що ми читали, чули про нього; уявлення про світ - в роки війни).

У представленні можливо і неправильне з'єднання окремих властивостей або ознак (безпосередньо не спостережуваних), оскільки уява має відносну самостійність і відтворює образи, до певної міри, довільно (звідси уявлення про русалок, про килим-літак, хатинці курьих ніжках і тому подібне).

Розвиток трудової діяльності і особливо діяльності по виготовленню знарядь праці (гарматна діяльність) привело людину до встановлення загальності в предметах, явищах. Знаряддя праці однаково здатні забезпечити можливість виробництва різних предметів, а багато різних знарядь - можливість виробництва одного і того ж предмета.

Протиріччя між представленням і практикою людства, що розвивається, об'єктивно призводить до появи нової форми пізнання: мислення, яке пов'язане з розкриттям і використанням загальних, істотних властивостей. Загальне те, що властиво не одному, а усім предметам, явищам даного умова і передумова цілісної і цілеспрямованої зміни класу (не конкретний будинок, людина, дерево, а будинок взагалі, людина взагалі, дерево взагалі).

Мислення характеризується, передусім, тим, що воно відбиває загальні властивості предметів - узагальнення загального і речах, явищах - це загальні для них ознаки, властивості. Загальне не існує разом з окремим або поза ним. У реальному предметному світі "загальне існує лише в окремому, через окреме".

У мисленні ж загальне існує самостійно, окремо. Для цього потрібна абстрагуюча діяльність, тобто отвлече-ние. Це - друга риса мислення.

Абстрагуюча діяльність мислення відділяє загальне від одиничного, відволікає будь-яку властивість предмета від інших властивостей, відволікає цей предмет від зв'язку його з іншими пред-метами.

Абстрагуюча діяльність підвищує ефективність, ре-зультативность знання.

Третя риса мислення полягає в опосередкованому його харак-тере (опосредование). Мислення відбиває світ, пізнає його опос-редованно через чуттєве пізнання - відчуття, сприйняття, представлення. Чуттєве пізнання є по И. Павлову перша сигнальна система, пов'язана з об'єктивним світом через нерв-ную систему.

Четверта риса мислення - нерозривний зв'язок його з мовою. Процес виникнення, формування мислення був одновре-менно процесом формування мови, розмови. "У мові є тільки загальне". "Мова є безпосередня дійсність думки". Але мова і мислення різні і протилежні. Думки - ідеальні, існують тільки у свідомості. Мова мате-риален, будучи сукупністю матеріальних звуків, букв, слів, пропозицій, і тому сприймається органами чуття (друга сигнальна система).

Викладене вище дозволяє перейти до розгорнутому определе-нию мислення, оскільки дефініція його - розумне пізнання - відбиває тільки саму суть, і тому недостатньо. Мислення є активний процес опосередкованого, за допомогою першої сигнальної системи, віддзеркалення об'єктивної действи-тельности: природи, суспільства, діяльності людини; образова-ния, руху і розвитку знань. Мислення не лише результат, але і передумова буття, предметно-практичної діяльності, розвитку, приросту і використання знань, неодмінна умова і передумова цілісного і цілеспрямованого измене-ния дійсності, дієвої зміни действительнос-ти, дієвої зміни об'єктивних умов життя. Изме-няя, умови життя людини, колектив, суспільство формує особу, усі здібності людини.

 

Типологія мислення

У своєму розвитку мислення проходить дві стадії историчес-ки (філогенез), і логічно (онтогенез) донаучную і наукову. Донаучное мислення - це ступінь, етап на шляху розвитку

наукового мислення. Історично це багато тисячоліть разви-тия суспільства, що підготували виникнення і становлення науки як особливої форми суспільної свідомості і діяльності по виробництву нових знань.

Логічно (онтогенетически), в плані індивідуального разви-тия, цей шлях проробляє кожна людина, накопичуючи і осваи-вая знання, соціальний досвід - сім'ї, професійною об-щности, класу, суспільства - через навчання (дошкільний ступінь, школа, послешкольное навчання) і виховання в трудовому кол-лективе. Логічний ступінь донаучного мислення для кожної людини закінчується формуванням наукового мислення. Ступінь донаучного мислення історично (филогенетически) привів на певному історичному етапі до виникнення науки, до наукового мислення.

Виникнення і розвиток протягом багатьох тисячоліть до-научного мислення пов'язане з розвитком узагальнювальною, абстраги-рующей, функції мислення і мови, що опосередковує, як спо-соба буття мислення. Узагальнювальна функція розвивалася у зв'язку з неухильним зростанням предметом і явищ, що залучаються до сфери трудової діяльності. Під впливом практичної потреби складаються різні рівні узагальнення - від одиничного до особливого і до загального. Одиничне узагальнення - це є сосна, інше є сосна, третє є сосна.. "подібне є сосна". Узагальнення особливого - "сосна є дерево", "береза є дерево", "дуб є дерево" і так далі - "подібне є дерево". Узагальнення загального - "дерево є рослина", "троянди є рослина", "шипшина є рослина" - "подібне є рослина". Складається ієрархія абстракцій - думка про предмет (еди-ничное), про властивість предмета (особливе), про властивість властивості предмета (загальне, загальне). Візьмемо приклад - судження "Ива-нов вчиться відмінно", "Іванов" - абстракція одиничного, "учит-ся" - абстракція особливого, "відмінно" - абстракція загального, загального.

Опосредование також розвивалося під впливом практики, в якій безпосередній зв'язок предметів і їх властивостей сущест-вует з опосередкованим.

Візьмемо ланцюжок логічно пов'язаних понять раб - кріпосний селянин - найманий робітник. Зв'язки непосредст-венные - від раба до кріпосного селянина, від кріпосного селянина до найманого робітника. Зв'язок опосередкований через проміжну ланку "раб" - "найманий робітник". Інший ланцюжок - дощ - вологий грунт - зростання рослин.

У донаучном мисленні поступово відокремилися мифологи-ческое релігійне мислення, б) Естетичне - Эмоциональ-но-образное і в) Буденне.

На етапі донаучного мислення стався якісний ска-чок від знання як віддзеркалення предметів, явищ зовнішнього світу до свідомості, яка включає і знання і віддзеркалення знання, знання, яке знає саме себе. На рівні свідомості познава-тельный процес перестає бути тільки стихійним, а стає доцільним, цілеспрямованим, організованим, тобто пла-номерным.

Буденне мислення. Донаучное мислення передує на-учному, потім співіснує з ним. Головною формою стає буденне мислення. У основі його лежить стихийно-эмпиричес-кое пізнання, що є безпосереднім зв'язком пізнання з практичною діяльністю. Стихийно-эмпиричес-кое пізнання має чотири характерні особливості.

Перша особливість. Це головним чином досвідчене пізнання, що не спирається на які-небудь теоретичні концепції. Його опора - досвід минулих років і повсякденна практична деятель-ность, що використовує такі прийоми і способи, які достаточ-но ефективні для отримання практичних результатів, по-скольку враховують певні об'єктивні сторони предме-тов, явищ, їх властивості.

Друга особливість. Воно не пов'язане з певним об'єктом пізнання. Таким тут виступає сукупність явле-ний, їх властивостей і зв'язків, з якими людина стикається і в повсякденному житті, і в практичній діяльності. Такий досвід має дуже розмиті межі, він широкий і невизначений, по-скольку змінюється сфера або характер діяльності людей.

Третя особливість. Стихійно-емпіричне пізнання не має специфічних методів і спеціальних засобів пізнання. Матеріальні засоби пізнання тут - знаряддя праці, якими користуються люди у виробничій і невиробничою сфе-рах. Особливе значення для здійснення виробничої і пізнавальної функцій тут мають сучасні засоби праці, засновані на електроніці.

Четверта особливість. Результати цього пізнання выражают-ся і закріплюються в інструкціях, положеннях, ре-цептурные, що містять, правила, а також в трудовому досвіді (виробничому і невиробничому). Трудовий досвід і рецептурні правила чинять серйозний вплив на виробництво благ і послуг, на усі громадські стосунки.

Буденне мислення - історична категорія. Його рівень і розвиток визначаються рівнем і розвитком продуктивних сил і техніки, організації виробництва, систем технологій, рівнем розвитку освіти, культури, науки. Досить со-поставить буденне мислення XIX і XX віків, щоб обнару-жить багато важливих відмінностей, які, проте, не міняють сущ-ность цього виду мислення. Тому слід підкреслити отсут-ствие яких-небудь непереборних рубежів між буденним і науковим мисленням. Дуже велике значення для наукового мислення має аналіз і використання виробничого досвіду.

Зближення буденного і наукового мислення особливе замет-но в умовах сучасної науково-технічної революції.

Наукове мислення виникає і розвивається разом з возникно-вением і розвитком науки. Наукове мислення - це свідомо здійснювана пізнавальна діяльність, в основі якої лежить опосередковане і узагальнене віддзеркалення властивостей і отно-шений предметів і явищ в їх протиріччях і розвитку.

Наукове мислення - цілеспрямований процес. Познава-тільні завдання визначаються цілями мислення. Первинне значення мають теоретичні знання.

В цілому наукове мислення характеризується наявністю специ-фического об'єкту і особливого предмета дослідження, использова-нием специфічних наукових методів досліджень і специфи-ческими результатами досліджень у вигляді наукових фактів, клас-сификаций, законів, гіпотез, теорій.

Розрізняють два рівні наукового мислення: эмпирико-теоретический і теоретичний.

Эмпирико-теоретический рівень характеризується, по-перше, специфічним об'єктом. Це зв'язки, стосунки, властивості, кото-рые виявлені в ході практичної діяльності і включені в процес пізнання або виявлені в результаті наукового експері-менту. Характерними рисами об'єкту пізнання Є чувст-венная сприйнятність, нерозривний зв'язок із спостереженнями, експериментуванням.

Пізнавальні операції завжди здійснюються і чуттєво-предметній формі. Предмет эмпирико-теоретического мыш-ления також особливий - це результати функціонування иссле-дуемой системи - факти, статистичні дані.

Найважливішою функцією дослідника є формування предмета дослідження. На эмпирико-теоретическом рівні ре-шаются чотири пізнавальні завдання:

1. Збір фактів про об'єкт як систему. Науковий факт - це тільки ті події, явища, властивості, зв'язки, стосунки, які зафіксовані.

2. Отримання статистичних даних на основі спостережень, виміру, експерименту.

3. Складання схем, діаграм, карт для чуттєво-наочного сприйняття найбільш важливих тенденцій у функциониро-вании і розвитку системи.

4. Класифікація наукових фактів, статистичних даних і іншої емпіричної інформації, як основи для форми-рования емпіричних законів.

Теоретичний рівень є вищий рівень наукового мышле-ния. Він має зв'язок не з чуттєво сприйманим предметом, а з процесом, явищем, перетвореним практичною дея-тельностью. Будь-який процес, будь-який предмет має зовнішні, не-посередньо спостережувані ознаки і внутрішні, які розкриваються тільки через стосунки до інших предметів, явле-ниям, процесам, які відмінні від нього. Перетворення предмета в процесі діяльності розкриває його приховані суще-ственные ознаки. Знання про ці ознаки при матеріальному перетворенні включається в індивідуальну і громадську практику.

Але навіть в простій формі вивчення предмета (явища, процесу) незалежно від способів його практичного использова-ния виявляється необхідність його уявного преобразова-ния. Це перетворення здійснюється на основі системного підходу і загальнонаукових методологічних принципів. В той же час на теоретичному ступені особливо важливе значення мають ідеалізація і уявний експеримент. Уявний експері-мент є аналогом речового. В ході уявного экс-перимента об'єкт дослідження перетвориться і виступає як предмет, що ідеалізується, як результат абстракції.

Ідеалізація завжди - і продукт і результат діяльності громадської людини, результат уявною конструювання і початковий пункт теоретичною мислення. Для того, щоб стали можливими уявний експеримент і ідеалізація, не-обходим механізм перенесення зафіксованих в об'єкті резуль-татов громадської практичної діяльності. Тако-го механізмом виступають повсякденні поняття повсякденною прак-тики, стихійно-емпіричні знання, результати попереднього розвитку теорії (донаучного мислення, эмпирико-теоретического рівня наукового мислення), протиріччя існуючих теорій.

Загалом, виді схема руху теоретичного мислення выгля-дит таким чином:

1. Уявний експеримент і ідеалізація на основі резуль-татов проміжної ланки - механізму перенесення зафик-сированных в об'єкті результатів практичних дій.

2. Розвиток теорії в логічних формах - понять, суджень, висновків, законів, гіпотез, теорій.

3. Логічна перевірка обгрунтованості теоретичних побудов.

4. Застосування теоретичних знань в практиці, в громадській діяльності.

Сказане дозволяє так визначити основні характеристики теоретичного рівня наукового мислення.

1. Об'єкт дослідження визначається цілеспрямовано під впливом внутрішньої логіки розвитку науки або на-сущных вимог громадської практики.

2. Предмет дослідження ідеалізується на основі уявного експерименту і конструювання.

3. Дослідження здійснюється в логічних формах.

Як проміжне між буденним, масовим типом мислення і науковим типом мислення психологи виділяють особливий різновид мислення, що дістало назву практичного мислення. Це - мислення політичного діяча, керівника колективної роботи, менеджера, ділової (у широкому сенсі цього терміну) людини. На відміну від обыден-ного, масового мислення практичне мислення (подібно до борошняного) має чітко визначений, заздалегідь виділений і формально обмежений предмет мислення. Воно активно використовує специфічні методи, прийоми, інструменти пізнання арсеналів наук про природу, суспільство, людину, мислення.

На відміну від наукового мислення головною метою практическо-го мислення являється не теоретична, а практична деятель-ность; на виробництво нового знання, а забезпечення успіху в специфічній, локально обмеженій області производствен-ной, соціальній, політичній, культурній, інформаційній діяльності. У практичному мисленні значно більше місця займає інтуїція, евристичне мислення.

Специфічною формою реалізації практичного мислення є организационно-распорядительская діяльність: при-казы, повчання, положення, статути, схеми і тому подібне