У системі методології центральне місце займає підсистема методів дослідження. Методи - це способи, прийоми одержання нових і перевірки на істинність старих знань. У складі методів дослідження розрізняють:
а) загальнонаукові методи;
Б) локальні, специфічні методи.
У свою чергу в складі загальнонаукових методів виділяють:
А) емпірико-теоретичні і
Б) теоретичні методи.
Локальні наукові — це методи, специфічні для конкретної науки (подвійний запис і калькулювання у бухгалтерському обліку, вибірковий й індексний метод — в статистиці; балансовий метод, метод варіантних наближень, експортних оцінок і ін. — у плануванні і т.д.).
Загальнонаукові і локально-наукові методи дослідження використовуються в нерозривному зв'язку з загальними методами: абстрагування і діалектичним методом. Загальні методи впливають на процес і підсумки досліджень. Загальні методи вимагають, щоб загальнонаукові і локально-наукові методи розглядалися в єдності. Глибоке пізнання на основі використання якого-небудь одного методу неможливо.Тільки в системі методів, у їхньому взаємозв'язку можуть бути отримані об'єктивні висновки. Звичайно, у різних предметних областях і на різних етапах дослідження окремі методи — компоненти їхньої єдиної системи можуть мати переважне значення. Але в цілому успіх може принести тільки система методів.
Емпірико-теоретичні методи (спостереження, експеримент, вимірювання, описання)
Ці методи найбільше широко використовуються емпірико-теоретичними науками й експериментальними, прикладними розділами фундаментальних наук.
Спостереження — це система фіксації і реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в штучному, спеціально організованому експерименті. Ця система пов'язана зі сприйняттям безпосередньо або опосередковано, тому що відбиває об'єктивні зв'язки і відносини зовнішнього світу.
Пізнавальні можливості методу спостереження залежать від характеру й інтенсивності почуттєвого сприйняття особливостей об'єкта спостереження, умов спостереження, досконалості вимірів. При сприятливих умовах цей метод забезпечує досить велику і різнобічну інформацію для формування і фіксації наукових фактів.
Функції цього методу: фіксація і реєстрація інформації: попередня, на базі наявної теорії, класифікація наукових фактів (по ознаках: новизна зафіксованих фактів, обсяг інформації, що підтверджується фактами, особливості властивостей і зв'язків); порівняння зафіксованих фактів з тим, що відомо в науці, з фактами, що характеризують інші, подібні системи. На основі реалізації цих функцій можуть бути сформульовані здогадки, а потім і робочі гіпотези.
Експеримент — це система пізнавальних операцій, що здійснюється у відношенні об'єктів, поставлених у такі умови (спеціально створювані), що повинні сприяти виявленню, порівнянню, вимірюванню об'єктивних властивостей, зв'язків, відношень об'єктів і (або) перевірці істинності теорії у відношенні їхніх властивостей, зв'язків, відносин. Експеримент є база для розвитку всіх галузей наукового аналізу.Основних сфер для експерименту три: лабораторні експерименти (для природних і технічних наук), виробничий і соціальний експерименти (для політичних (управлінських) наук, економічних наук, психології, соціології).
Експеримент є важливим (а в деяких випадках - навіть вирішальним) елементом практики, тому він виступає як основа формування гіпотез і теорій і разом з тим як критерій істинності теоретичних знань. Разом з тим теорія завжди виступає як визначальна сторона експерименту.
Усі пізнавальні операції, пов'язані з експериментами, виходять з гіпотез, теорій. Мова йде про такі операції, як: визначення цілей експерименту, обґрунтування умов, що сприяли б найбільш повному і всебічному прояву властивостей, відносин, зв'язків системи і її компонентів; розробка систем показників, вимірників, орієнтирів (для виробничих і соціальних експериментів), технічних засобів і пристроїв (для технічних експериментів); спостереження, вимір, фіксування виявлених властивостей, відносин, зв'язків, тенденцій розвитку; статистична обробка результатів експерименту; попередня класифікація і порівняння статистичних даних про результати експерименту.
В економічних дослідженнях експеримент може виступати в двох формах:
1) прямий експеримент у виді випробування групи прийомів, методів і т.д. Це дорогий вид експерименту, і застосовується він тільки до великих заходів (наприклад, експериментальна перевірка показників чистої продукції, господарська реформа);
Соціологічні дослідження. Це основна форма економічного експерименту. Однак багато дослідників дотепер не опанували соціологію, що необхідно визнати великим недоліком в економічній науці.
Ефективність експерименту в найбільшій мірі визначається глибиною і всебічністю обґрунтування умов проведення експерименту і його цілей.
Вимірювання як метод є системою фіксації і реєстраціїкількісних характеристик вимірюваної системи. Для технічних і біологічних систем вимірювання пов'язане з показниками виміру, одиницями виміру, мірами і приладами виміру. Для соціальних систем процедури вимірювання пов'язані з показниками, статистичними, звітними і плановими; одиницями вимірювання.
Використання методу вимірювання вимагає всебічного врахування єдності кількісної і якісної сторін досліджуваної системи. Пізнання якісноїсторони можливо тільки через пізнання кількісних характеристик. Для найбільш ефективного використання методу вимірювання першорядне значення має розуміння того, що вимірювані властивості і зв'язки знаходяться в русі і розвитку, що обов'язково відбуваються в часі і просторі. Найбільш розгорнута концепція методу вимірювання в математичних і кількісних методах. Пізнавальні можливості математичних методів полягають у наступному: вираження властивостей, параметрів, зв'язків у виді кількісних характеристикуможливлює відтворювати їх в експерименті;з його допомогою стало можливо з необхідною точністю описувати економічні, соціальні, біологічні й інші процеси.
Описання — специфічний метод одержання емпірико-теоретичного знання. Його сутність — у систематизації даних, отриманих у результаті спостереження, експерименту, виміру. Дані виражаються мовою визначеної науки у формі таблиць, схем, графіків і інших позначень. Завдяки систематизації фактів, що узагальнюють окремі сторони явищ, явище, процес, предмет відображуються у цілому як система. У процесі опису встановлюються не тільки факти, але і залежності між ними: послідовність, одночасність, причинність, взаємозв'язок, взаємовиключення й інші. Узагальнення й абстрагування, класифікація даних спостереження, експерименту, виміру мовою науки, що мають місце в описі, роблять факти базисом для подальших логічних операцій. Це уможливлює на рівні опису встановлення емпіричних, статистичних залежностей — закономірностей (законів) — у виді функціональних (лінійних, квадратичних, ступеневих, логарифмічних і ін.) залежностей (в економічних дослідженнях — це т.зв. виробничі функції, коефіцієнти гнучкості, випередження; у фізиці — закони Бойля-Маріотта, Ома й ін.).
Як метод одержання нового знання, описання може здійснюватися засобами природної мови (явища описуються без гострої вказівки їхніх кількісних характеристик), статистичними методами (таблицями, рядами, індексами, використовуючи кореляційно-регресійні залежності і т.п.), графічними методами за допомогою графіків, діаграм і т.д.
Логіко-теоретичні методи
Порівняння. Сутність цього методу полягає у встановленні подібності або відмінності явищ у цілому або в яких-небудь ознаках.На відміну від аналогії порівняння спрямоване на виявлення не тільки аналогічних істотних ознак, але й істотних ознак відмінності. Порівняння — метод, що дозволяє знайти тенденції загального ходу процесу розвитку, розкрити зміни, що відбуваються в розвитку явищ. Порівняння успішне застосовується в біології, палеонтології, історії, соціології, етнографії.
Об'єктивною основою методу порівняння є:однопорядкова сутність, загальні закони, структури функціонування і розвитку предметів і процесів. При цьому слід зазначити, що порівняння можливе як у відношенні одноякісних явищ, так і різноякісних (тільки якщо наявні загальні істотні ознаки).
При використанні методу порівняння особливо велика роль кількісних характеристик, при цьому досить істотним моментом є вибір кількісних характеристик для того, щоб ці характеристики більш повно виражали сутність порівнюваних предметів, явищ і специфіку етапів їхнього розвитку.
Порівняння дозволяють з'ясувати, за якими ознаками порівнювані поняття подібні і за якими - різні (порівняння політичної організації суспільства в перехідний період до соціалізму в різних країнах виявляло різноманіття форм диктатури пролетаріату). Порівняння різних етапів розвитку системи дозволяє виявити якісні зміни, нові істотні ознаки (аналіз змін у розвитку капіталізму наприкінці XIX - початку XX століття привів В.И.Леніна до висновку про особливу стадію капіталізму — імперіалізмі). Порівняння — один зі способів встановлення необґрунтованості ототожнення явищ, предметів, процесів, ненауковості тих або інших теорій, гіпотез (порівняння на основі методу протиставлення — при аналізі концепції конвергенції соціалізму і капіталізму).
Порівняння як метод пізнання лежить в основі порівняльного аналізу розвитку соціальних систем, країн, регіонів, підприємств, аналізі проектів, програм і т.д.
Аналітичний і синтетичний методи. Змістом аналітичного методу є уявне розчленовування предмета, явища, процесу на частині, що потім і досліджуються як частини цілого. Тільки розклавши об'єкт дослідження, розглядаючи його як особливу систему, на елементи, виділивши властивому кожному елементові якості, властивості, відносини і вивчивши них, можна пізнати предмет, виявити і визначити закономірності його розвитку.
У процесі аналізу дослідник йде від конкретного (конкретно-почуттєвого) до абстрактного, від складного і єдиного до простого і різноманітного. Досліджуючи, приміром, процес перспективного планування продуктивності праці, розчленовують цей процес на етапи минулого, сьогоднішнього, майбутнього з виявленням, як, у якому напрямку, у якому обсязі і змісті здійснювався і здійснюється цей процес; подумки виділяють фактори, що безпосередньо й опосередковано впливають на рівень продуктивності праці (технічні, організаційні, соціальні, регіональні і т.д.). Тільки так можна підійти до пізнання істини. Але аналіз — тільки початок процесу пізнання. Пізнання, перейшовши до абстрактного, йде далі — від абстрактною до конкретно-логічного, від різноманітного до єдиного, від простого до складного. Цей процес пізнання є синтетичним.
Синтез як метод пізнання полягає в тому, що складові частини досліджуваного предмету, явища, властивості і відносини, розчленовані в ході аналізу, думкою з'єднуються в єдине ціле (систему або клас систем). Синтезування є процесом, що розкриває місце і роль кожного елемента в системі, єдність, взаємну сіяй, і взаємну обумовленість, взаємодію елементів цілісної системи.
Протиставляти і розділяти аналіз і синтез можна тільки логічно, з метою докладного розкриття сутності і змісту обох сторін цього протиріччя. Насправді ж вони є єдністю, як правило, вони переплітаютьсяміж собою (також як причина і наслідок), нерідко аналіз слідує після попереднього синтезу (приклад — робоча гіпотеза).
Системний аналіз і синтез — найважливіший метод реалізації системного підходу в дослідженні.
Як метод дослідження, системний аналіз і синтез включає наступні елементи: мета дослідження, альтернативи досягнення мети, ресурси дослідження, моделювання дослідження, критерії.
Вихідним пунктом системного аналізу і синтезу є мета. Мета – це уявний, ідеальний образ, що передбачає результати діяльності, кінцевий підсумок роботи. Рушійною силою суспільного розвитку є інтерес, а мета виступає як концентроване вираження інтересу. Звідси різноманіття цілей, що відбиває різноманіття інтересів.
Для їх типологізації у виді т.зв. дерева цілей використовують такі характеристики цілей як їхня значимість (головна мета і другорядні цілі), розгортуваність (вертикальна і горизонтальна), співпідпорядкованість (цілі нижчого рівня — засіб для досягнення цілей вищого рівня).
Цілі дослідження досягаються різними способами. Багатоваріантність досягнення цілей позначається в системному аналізі і синтезі як різноманіття альтернатив. У традиційній логіці альтернативи є членами розгорнутого судження: є або Р один або Р два і т.д. Для рішення питання про вибір оптимальної альтернативи спираються на два правила:
